Поділитись:

«Дівчата плачуть, коли доводиться обрізати волосся», – медсестра розповіла, як лікують онкохворих дітей у Луцьку

Вівторок, 08 вересня 2020, 19:30

Медсестрою онкогематологічного центру Волинської обласної дитячої лікарні Наталія Дідович працює 14-й рік. Хоча загального стажу – 25. Попри низьку зарплату та страшенну алергію, яку має на хімічні препарати, вона ніколи не пошкодувала про вибір професії.

Наталія Дідович><span class=Наталія Дідович

Сьогодні на сайті ІА «Конкурент» ми розповідаємо історію буднів її роботи. Так зване закулісся, про яке люди, лікуючись у її відділенні, часто забувають. Проте не варто грішити на пацієнтів, у яких хвороби є важкими і часто навіть смертельними. Прикро, що люди забувають про таку професію, як медсестра, не поважаючи і не цінуючи її роботу. Але ще більше прикро, що забуває держава, оцінюючи її роботу якимись чотирма тисячами гривень.

Сьогодні, 8 вересня, Наталія Дідович святкує День медсестри відділень дитячої гематології та онкології.

Медична сестра заступає на зміну о 8:00 ранку і зазвичай чергує 24 години. Інколи зміна – 12 годин. А все тому, що у відділенні 8 медсестер і лише Наталія – з Луцька. Все  пов’язано з доїздом. Аби потрапити на місце роботи, декому доводиться їхати і 60 км, адже є медсестри з Млинівського району Рівненської області.

Нервова робота, емоційне виснаження, постійні алергії, невелика зарплата, частину якої потрібно витратити на дорогу... Що втримує людей при професії – залишається загадкою. Хоча, можливо, усе досить банально: любов до своєї роботи.

Наталія Дідович навчалася в Ківерцівському медичному училищі на спеціальності «Лікувальна справа». 11 років працювала в хірургії.

«Я навіть не уявляла, що таке онкологія. У мене пішов астматичний компонент: постійно ніс закладений, душило – було нестерпно. Мені запропонували піти старшою у це відділення, мовляв, я мала би менше стикатися з тією хімією. Але виявилося, що зовсім не менше – тут достатньо її. І так само, як і всім, мені доводиться її вводити», – розповідає.

Проте у багатьох медсестер також алергія. Частина з них перед роботою мусить щоденно випивати протиалергічний препарат. Отож, оце і є професійне медичне захворювання, про яке, правда, ніхто не говорить. Наталія Дідович жартома розповідає, що у стоматолога їм потрібно зазвичай три дози лідокаїну,  коли ж звичайним пацієнтам вводять одну.

«У нас є проблема з кадрами. Люди розраховуються. Нещодавно пішла медсестра. Дуже низька заробітна плата і морально у відділенні дуже важко, не всі витримують. Синдром емоційного вигорання є у всіх. Тут ми працюємо не тільки з дітьми, а й із батьками, дідусями і бабусями. Мусиш бути психологом. Потрібно і вислухати, і розрадити, і порадити. І нарікання є, і непорозуміння», – розповідає старша медична сестра.

День у медсестри розпочинається з обходу по палатах. Потрібно знати усе про всіх: скарги, тиск, температура. Потім Наталія Діденко оглядає маніпуляційний кабінет та сепараторну. Визначає, що потрібно на завтрашній день пацієнтам: що є, чого бракує. Якщо мало медсестер – потрібно взяти кров у пацієнтів. Проте дуже багато часу займає писанина. Як розповідає старша медсестра, потрібно списувати кожен міліграм і кожну ¼ таблетки.

На лікуванні у відділенні зараз перебуває 14 пацієнтів. Як зазначив лікар-онколог Юрій Лізаров, зараз спостерігається тенденція до збільшення кількості хворих. З його слів, за останні пів року захворіли більше, ніж за весь минулий рік. Найчастіше до лікарні потрапляють діти з лейкозами та пухлинами центральної нервової системи.

Звичайно, це додає роботи у відділенні. Причиною росту захворюваності може бути екологія, – каже Наталія Дідович.

У відділенні лікуються діти від народження і до 18 років. За потреби вони переводяться у Волинську обласну клінічну лікарню. Але тут знають долю чи не кожного пацієнта. Адже дехто лікується роками, у когось трапляється рецидив. Багато пацієнтів, які тепер здорові, приходять, пишуть та телефонують своїм янголам-охоронцям у білих халатах. Були й такі, що кликали на свої весілля.

Наталія пам’ятає свою першу пацієнтку – маленьку Юлю. Пригадує, що дуже запам’яталася їй ця дівчинка. Каже, переживала тоді дуже, коли капали дитині хімію, дуже боялася попекти вени. Сьогодні у Юлі вже щасливе доросле життя.

Взагалі кожен пацієнт центру – то своя історія болю, радості, сліз, перемог та боротьби за життя. Тут кожен пацієнт особливий. До кожного потрібен індивідуальний підхід. Обов’язково з кожним тут працює лікар-психолог.

«Дівчатка-підлітки дуже часто плачуть через волосся, яке випадає після хімії. Не погоджуються відрізати спочатку. Але коли бачать, що вся подушка і ліжко у волоссі, таки дають згоду. Мами купують їм перуки. Але ми завжди намагаємося пояснити, що волосся – то найменше, за що потрібно переживати, адже після лікування воно відросте. Дуже цікавим є те, що часто волосся кардинально змінює колір: було світло-русяве, а стає мало не чорним. Зазвичай відростає сильнішим і густим. Приходять потім ті діти до нас – впізнати не можна», – розповідає медсестра.

У центрі є відділення педіатричного і гематологічного профілю. Заселяти хворих намагаються в одномісні палати. Проте дітей буває багато, тож доводиться заселяти по кілька людей. Звичайно, якщо паліативний хворий, то він знаходиться окремо. Зазвичай таких пацієнтів відправляють у реанімацію, але трапляється, що стіни цього відділення також бачать дитячу смерть.

«Коли я тільки прийшла на відділення, то в палатах було по шість пацієнтів. Навіть хімію капали в таких умовах. Зараз умови набагато кращі», – каже співрозмовниця.

Хоча саме відділення потребує ремонту.

«Гіпсокартонові стіни полопали. Буває, нас затоплюють. Нам потрібен ремонт сепараторної та маніпуляційної. Не працює витяжна шафа для розведення хімії. І немає куди ставити апаратуру, немає меблів, тому все стоїть на підлозі та по кабінетах. Це зараз нагальна проблема», – каже Наталія Дідович.

З її слів, спонсори пообіцяли ремонт їдальні. Багато допомагає Скандинавська дитяча місія, благодійний фонд «СТОПРАК». Скандинавська місія закупила дорогі інфузомати. Це високоточна апаратура, за допомогою якої визначають кількість крапель за хвилину. Раніше це робили секундоміром. Також апаратура дозволяє виставити час капання та потрібну кількість літрів. «СТОПРАК» закупив системи, бо звичайні сюди не підходили.

Загалом оснащення відділення досить непогане. І чому хворі їдуть за кордон, Наталія не зовсім розуміє.

«Всі думають, що за кордоном краще, тому туди їдуть. Але часто там навіть після пересадки кісткового мозку пацієнти, на жаль, помирають. Усе залежить від випадку. Тут також буває по-різному. У нас, пам’ятаю, був хлопчик із четвертою стадією раку, дуже важкий. Але він вилікувався», – розповідає медсестра.   

Звичайно, якщо якомога раніше звернутися до лікаря, то більше шансів на одужання.

«Робота складна. Але її також потрібно комусь робити. Це поклик, напевно, чи хист. Я знала, що буду медиком, і у мами моєї 47 років медичного стажу. Я не уявляю, щоб я була якимось продавцем. Мені завжди подобалася медицина. В дитинстві тато показував у лісі лікарські трави. Я знала парило, материнку. Знала, чим дуб від граба відрізняється, граб – від вільхи. Словом, всі дерева і трави», – розповідає пані Наталя.

У відділені постійно пахне травами: медсестри роблять чаї з м’яти, ведмежих вушок, чорничника, чорнобривців. Корисно, смачно і заспокоює.

А робота дійсно емоційно і фізично виснажлива. Особливо, коли тільки-но починаєш радіти, що все позаду, а хвороба в дитини повертається. І не завжди вдається побороти її вдруге. Тому дуже важливо звертати увагу на те, коли у родині хтось хворів на рак. Адже хвороба є генетичною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

 

 

 

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів