"Дуже тяжко відмовляти", – президент луцького благодійного фонду "СТОПРАК"

Без волонтерів сьогодні, мабуть, важко уявити навіть найрозвинутішу країну світу. То ж хто ці люди? Люди, які працюють без заробітної плати, які витрачають свій час на те, аби допомогти іншим. Безкорисливо. Просто так. За звичайне людське «дякую». А інколи – і без того. Коли волонтер надає допомогу, він отримує безцінні речі – стає духовно вищим, досконалішим, стає частиною того добра, на якому тримається світ.

Сьогодні, 20 квітня, у світі відзначають День вдячності волонтерам. Напередодні ІА «Конкурент» поспілкувався з президентом благодійного фонду «СТОПРАК» у Луцьку Марією Адамчук-Коротицькою.

– Безкорисливі справи сьогодні, скажемо так, – це не модно. Та все ж існують благодійні фонди та організації, які загалом працюють за «дякую». Маріє, чому ви вирішили цим займатися?

– Щодо того, модно чи не модно, насправді я тут з вами не згідна. От, наприклад, у Сполучених Штатах Америки, у Європі питання не стоїть, модно це чи ні. Це просто є обов’язково. Як індикатор свідомості людини і її серйозності на майбутню професію. Там не можна отримати роботу, якщо ти не пропрацював і не маєш досвіду роботи у громадській організації або благодійному фонді. Ми зараз говоримо про офісну роботу, чи, приміром, такі спеціальності, як-от юрист чи маркетолог. Там приналежність до кількох громадських організацій чи благодійних фондів є невід’ємною частиною життя. У нас в країні це не є популярним. Особисто я вирішила цим займатися, тому що у мене було онкозахворювання. Після того, як я одужала, зрозуміла, що хочу створити благодійний фонд.

– Розкажіть про благодійний фонд «СТОПРАК»: коли він був створений та кому допомагаєте.

– Фонд був створений 10 років назад. Ми допомагаємо діткам, які лікуються в обласній дитячій лікарні. Це можуть бути діти не лише з Волинської області. У нас налагоджений тісний контакт з лікарями. Вони нам телефонують і повідомляють, що на лікування поступила нова дитина, ми знайомимося з батьками, беремо усі необхідні документи і, коли є потреба у препаратах для цієї дитинки, фонд їх закуповує. Наразі вся потреба в препаратах, яку не «закриває» держава, покриває фонд. Минулого року лише на лікарські засоби та медичні вироби «СТОПРАК» витратив понад мільйон гривень.

Основні напрями роботи фонду – це забезпечення онкогематологічного центру обласної дитячої клінічної лікарні необхідними медичними препаратами, розхідними матеріалами, діагностичним і лікувальним обладнанням; допомога невиліковним хворим (паліативна допомога); навчальні заходи щодо раннього виявлення онкозахворювань, спрямовані на лікарів загальної практики-сімейної медицини. Для мене особисто наразі є пріоритетом інформаційні кампанії для жінок та заходи щодо раннього виявлення раку молочної залози та раку шийки матки. Ми багато проводимо подібних заходів, особливо в районах. Хочеться, аби жінки із сіл, які багато років уже не відвідували гінеколога, наприклад, все ж таки пішли на прийом. І, якщо у них є проблеми зі здоров’ям, то щоб діагностували їх якраніше. У розвинених країнах лікарі не знають, що таке онко 3-4 стадії, тому що там більш відповідальні пацієнти. Та й для держави лікувати рак 1-2 стадії набагато дешевше і легше, аніж 3-4.

– Звідки гроші на допомогу? Як ви працюєте?

– У фонді працює 4 людини. Коли влаштовуємо благодійні заходи, до нас долучаються, як правило, одні і ті ж перевірені волонтери. Щодо того, звідки беремо кошти на допомогу хворим дітям, то уже багато років ми співпрацюємо із Всеукраїнським благодійним фондом «Благополуччя дітей». Завдяки цьому партнерству ми можемо повністю покривати потреби в ліках для онкохворих діток. А також часто проводити збір коштів на обладнання. Цього року нам допомагають звичайні люди, які переказують грошову допомогу на рахунок нашого фонду.

– Якщо говорити мовою статистики: скільком хворим вам вдалося допомогти?

– Якщо говорити тільки про дітей, то на рік ми допомагаємо приблизно 10-15 діткам. Тобто усім, хто перебуває на лікуванні в онкогематологічному центрі. За час існування фонду це приблизно 120-150 дітей. На жаль, ми можемо допомогти тільки дітям. Я боюся навіть уявити, скільки грошей потрібно для лікування дорослих.

– Маріє, скільки часу ви приділяєте благодійності: на день, на тиждень, на рік?

– Робота у фонді займає стільки ж часу, як і основна робота. Проте якби не активна діяльність у фонді, мені не запропонували б свого часу роботу у фонді Ахметова координатором в області по туберкульозу, а потім роботу з підготовки проєкту Світового банку. Я знаю, що допомагати треба, тому і займаюся цим. Для мене це як і основна робота.

– Що найскладніше у вашій роботі?

– Я не люблю ходити до батьків у лікарняні палати. Мені дуже важко бачити оцих діток. Неймовірно важко також сказати «ні», коли телефонують дорослі, які онкохворі, і просять допомогти. Я пояснюю, що ми допомагаємо лише дітям. Насправді дуже тяжко відмовляти.

– Скажіть: а вам дякують?

– Ми не завжди приходимо до пацієнтів, не завжди бачимо їх, а вони – нас. Було, що подарували нам годинник, він в офісі у мене. У знак вдячності дарували вишиті ікони. Люди ж хочуть віддячити. Але у них біда і їм далеко не до цього. Ніхто ж за мною не біжить і не каже «дякую». Та й не це нам потрібно. Ми зробили те, що мали, – і все.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Орфанні, або Як на Волині живуть діти з рідкісними хворобами (фото)
• У луцьку лікарню купили нове медобладнання для онкохворих дітей (відео)
• Волинянки можуть безкоштовно обстежитися на рак шийки матки