Що думає Бог про смерть: провідні конфесії Луцька про біль втрати

Смерть... Це явище таке страшне і загадкове водночас, що одночасно й відштовхує, й притягує до себе увагу людей впродовж всієї історії. Філософи всіх поколінь намагалися розгадати таємницю смерті, а митці усіх без винятку видів мистецтва присвятили темі смерті чимало творів. Смерть – це драма і трагедія за якою – вічно невідоме.

Не буває життя без смерті, як не буває світла без тіні. І ми спілкувалися про вічність  із тими, хто знає чимало про світло і тінь, життя і смерть, добро і зло – представниками провідних конфесій у Луцьку. Спілкувалися до початку повномасштабної війни, коли ніхто не міг уявити, що так часто і так багато Героїв доведеться проводжати нам на Волині. І що десятки тисяч українців, які втратили своїх рідних у цій страшній війні, будуть шукати відповідь на питання – чому? 

Протоієрей Михайло Онищук розповідає про смерть з позиції філософії Православної Церкви України

 

Смерть потрібно сприймати як тимчасову розлуку

Смерть – це фактор, який присутній протягом всього життя людини від моменту вигнання з Раю. Кожна деталь, яку людина бере до використання від іншої людини, тобто, винахід, який зробила людина, має інструкцію до споживання. Тобто: «Те, що я задумав, використовується таким чином». Що стосується Божого задуму, то щодо нас є подібна інструкція. Ми повинні від самого початку їй слідувати і розуміти, що народження прекрасної і здорової дитини знаменує те, що рано чи пізно цей плід на Землі зазнає смерті. І коли ми готуємося до життя, то, перш за все, потрібно прийняти цю формулу: «Всі народженні готуються до смерті». Тоді в момент смерті близької людини ми не будемо задаватися питаннями, як так вийшло. Адже ці питання є безглузді, недолугі і не справедливі. «Смертю помрете», – було сказано Богом. Іншого варіанту виходу з цього світу немає. Є варіант для тих, хто залишиться жити при другому пришесті, але Святе письмо говорить про те, що їх участь буде не радісна. Тобто, людина буде боятися того життя, яке настане при другому пришесті.

Коли приходить смерть – бажано заглянути в інструкцію того, що Бог говорив про життя. Він каже втішну інформацію: «Хто помре, але вірить у мене – він житиме». Це прохання Бога так розуміти смерть. І коли ми так подивимось на смерть, то почнемо розуміти, що нічого дивного в ній немає, у ній є реальна логіка. Чомусь святі кажуть так: «Я вручаю свою душу Богу», а в грішника душу видирають, як  податок. Тому коли ми будемо чесними перед самими собою, ми знайдемо таку відповідь, що ми не були вдячними близьким людям за те, що вони з нами були. І починаємо жалітися на те, що було мало часу, що не в той момент настала смерть. Але нам ніхто не обіцяв ні часу ні моменту, коли вона настане. Тому, щоб переступити в наступний етап життя з відсутністю когось поряд у цьому житті, потрібно сприймати це як розлуку. Коли близька людина їде за кордон на заробітки – ми ж не впадаємо у відчай, а чекаємо зустрічі.

Нас чекає своя смерть. По смерті буде інше буття, яке дасть відповіді і втішання. А поки смерть потрібно сприймати як тимчасову розлуку.  Ми говоримо також про те, що щоб пережити смерть близької людини, потрібно здійснити певну кількість молитв, кілька разів прийти до храму.

Що після смерті? Ми не можемо говорити про те, чого ми не бачили і де не були. Цей стан ми обов’язково зазнаємо на собі і будуть всі відповіді. Але людині хочеться вже зараз мати розуміння, що буде там. Там буде тільки одне, зрозуміле і послідовне. Бог там не дасть якогось нового висновку, адже висновок твориться тут, на Землі. Наше життя тут на Землі – це і є наше майбутнє там. Якщо ти тут поганець, то в майбутті лагідною «душечкою» ти не станеш. Якщо ти тут стараєшся і плачеш про свої провини, просишся повсякчас у Бога і перепрошуєш у ближнього, і робиш все, щоб побороти свій гріх, відповідно, там ти можеш сподіватися на інший присуд.

Бог дає відповіді на питання про позагробне життя. Зокрема, Він каже: «Що уготовано тим, хто любить мене – око не бачило і вухо не чуло тих красот і прекрасностей». Ми навіть не можемо осягнути цього, бачучи все прекрасне у цьому світі. Це відповідь тим, хто втрапить у приготовані оселі, виконавши всі інструкції земного життя.

Другий варіант, що говориться про долю тих, кому буде погано – там буде плач і скрегіт зубів. Тобто, страшенно недобре. Тож намагатися побудувати для себе якусь оглядову картину не потрібно. Після смерті буде відповідь за все земне життя. Сказано: своїми вустами засудишся. Тобто, Господь буде наводити приклади з твого життя і по ньому буде робити висновок. Апостол Павло каже: «Не чекайте суду, засудіть себе самі». Тому це є можливість виходу із життя на Землі з логічним завершенням: «Можливо, я не дуже добре справився із завданнями, але я сказав правду про своє життя».

Нотаріус управління Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви отець Роман пояснює, що кожен переживає смерть близького по-своєму, тож узагальнено відповісти на це запитання не вдасться.

 

Наша рідна людина не є нашою власністю. Тому в якийсь момент вона йде до Отця Небесного

Кожна смерть є втратою. Це переживання родичів померлої людини. Не вдасться відповісти узагальнено, як розрадити, коли молода особа помирає. Особливо це пов'язано з війною, хоча актуально завжди. Інколи слів просто не знайдеш, не поясниш, тільки можеш бути поруч, молитися разом, допомогти в звичайних повсякденних справах-обовязках.

Дар життя людини є даром від Бога. Але ми повинні усвідомлювати, що цей дар даний на якийсь конкретний окреслений час. Наша близька чи рідна людина не є нашою власністю. Тому в якийсь момент вона йде до Отця Небесного, який дав їй це життя. Кожен наш близький є лише на деякий час з нами.

У будь-якому разі, кожна людина смерть близького переносить по-різному. Тож священники підходять індивідуально до кожного випадку, аби знайти правильні слова, щоб говорити на тему смерті. Але головне, що ми всі повертаємося до нашого Отця Небесного. Ми, виконуючи заповіді Божі під час земного життя, повинні заробити собі на Небо. А якщо ж ми будемо шкодити ближньому через наші гріхи, (а наш гріх ніколи не є індивідуальним, він завжди приносить шкоду тим, хто поруч з нами), то з християнських віровчень ми знаємо, яке покарання може чекати грішника. Звісно, після смерті є Суд, який вирішує, прямує людина до пекла, чистилища чи до Неба. У римо-католицькій церкві є розуміння чистилища, де людина спокутує свої земні гріхи. З чистилища є можливість потрапити до Неба, а з пекла такої можливості немає. Молимося за померлих, які ще не потрапили до Неба. А якщо вони вже там, то Господь нашою молитвою за померлого спроможний допомогти також тому, за кого не моляться, але хто потребує цієї молитви.

Заступник голови Волинського об'єднання ЦХВЄУ Василь Паламарчук на власному прикладі розповідає, як пережив смерть найближчих людей.

 

Я за один рік похоронив доньку, якій було 24 роки, тата і маму

Я за один рік похоронив доньку, якій було 24 роки, тата і маму. Для мене це досить близькі люди. Якби не жива віра в Бога – це було би досить важко. Ми потішаємося розумінням того, що людина не зникає. Вона переходить з одного життя в інше життя. Це велика потіха, й іншої потіхи для нас немає.

Смерті боятися не треба, хоча, як написано в Біблії, вона – ворог людини. Але людей потрібно вчити готуватися до смерті.

Різні конфесії вчать по-різному. Ми розуміємо, що, згідно Слова Божого, людина складається із духу, душі і тіла. І ми віримо, що наше внутрішнє «Я», яке думає і відчуває, лишається, а тіло не може успадкувати Царства Божого. І після смерті душа лишається до Воскресіння, поки не постане нове тіло, в якому людина буде проводити вічність.

Голова Волинського ООЦ ЄХБ Ярослав Троць розповідає, як розуміє смерть його конфесія.

 

Якщо ми будуємо своє життя згідно зі Словом Божим – то й смерть не страшна

Я розкажу приклад зі свого власного життя. Моя мама померла, коли їй було 46 років. Ми підійшли до тата і сказали: «Ми вас не забудемо». А він відповів: «Знаю, але і мами не заміните». Смерть – вона неприємна. Смерть – це розлука. Смерть – це ворог людства. Тому, на жаль, ми всі стикаємося з цим і в Біблії написано, що ми неодмінно всі помремо. Це правда. Але людині потрібно не боятися смерті, а розуміти: що є реальність життя, є реальність смерті, а є реальність вічності. До речі, у Луцьку є будинок панахиди, на якому написано: «Пам’ятай про вічність». І ці слова написані для живих людей. Тому, в першу чергу, людям потрібна допомога. Різна. В першу чергу, можна просто обійняти, просто побути поруч і навіть помовчати. В Біблії написано, що краще ходити в дім плачу за померлими, аніж ходити у дім радості і бенкету. Сьогодні молоде покоління боїться похорону і намагається уникати цих тем. Але коли хтось помирає з нашої Церкви, то ми йдемо до цієї родини, щоб підтримати. Ми підтримуємо і фінансово, і читаємо Боже Слово, а потім ми ведемо опіку над такими людьми. Якщо ми звернемо увагу на історію Ісуса, то помітимо, що він завжди був наближений до людей, які страждали, були хворими чи помирали. Тому роль Церкви – допомагати людям в період страждання і горя.

Христос каже: «Де я, там слуга мій буде». Ці слова він сказав перед своїм вознесінням. Тому стоїть питання: а де Христос? Ми розуміємо, що він вознісся і сів по правиці Отця Небесного. І він каже: «Нехай не сумує серце ваше. Віруйте в Бога і в Отця віруйте. У домі Отця мого осель багато». В усіх християн різних конфесій є Символ Віри, і там ми знаходимо такі слова: «Вірую у воскресіння мертвих і в життя будучого віку». Ми віримо у те, що після смерті людина отримає вічне життя, але у відповідності до свого життя на Землі. Один розбійник на хресті насміхався, а другий увірував у Господа. У Біблії написано: «Не обманюйтеся, Бог осміяним бути не може. Що людина посіє – те й пожне». Бібліє каже, що настане час і люди почують голос сина Божого і ті, які робили добро, оживуть на воскресіння життя,  а ті, що робили зло, оживуть на воскресіння суду. Тому ми віримо у те, що людина, яка прожила своє життя згідно із вірою, яка дотримувалася правильних цінностей і вірила у те, що Ісус є Господь і Спаситель, вона має вічне життя. Ми не маємо права визначати, хто отримає вічне життя, але ми, священники, зобов’язані спонукати людей вірити у Бога.

Пастор Адвентистів сьомого дня Володимир Мелись має схожу думку, та порівнює смерть і сон.

 

Втішення одне – буде Воскресіння

Для нас на питання про смерть проливає світло Священне Писання. Адже ніхто там не був, і звідти сюди не приходив. Є різні теорії, але я не скажу нічого більшого окрім того, що написано у Священному Писанні. Смерть – то є сон. В Біблії сказано, що коли людина йде у гріб – там немає ні думок, ні переживань, ні знання, ні любові… Нічого немає. Все, що ти в силі робити, хай робить твоя рука, поки ти живеш. Тобто, коли людина свідома – вона може щось зробити у своєму житті. Померла – це повне припинення всякої життєдіяльності. Ми не віримо у безсмертя душі. У Слові Божому є такий текст: «Душа, яка згрішила, помре». Правда, Слово Боже говорить, що після смерті буде Воскресіння і Суд Божий.

Відносно втішення – воно одне: буде Воскресіння. Тому ми, віруючі, віримо у те, що якщо прожили своє життя з Богом, то після смерті настане Воскресіння, а далі буде життя із Богом у Царстві Божому.  

Якщо ми будуємо своє життя згідно зі Словом Божим, спільно із Богом, на основі моральних цінностей – то й смерть не страшна, адже після неї настане Воскресіння і вічне життя у Царстві Божому.

У Духовному управлінні мусульман Криму в Луцьку Сервер Зейнідінов пояснює, що смерть близької людини – це випробування.

 

Всі ми вже стоїмо в цій черзі, у кожного свій строк

Втрата близької людини – це дуже важке випробування. І тут на допомогу прийде релігія. Всі ми переживемо смерть, так влаштований світ. Всі ми належимо Господу і до Нього наше повернення. Потрібно набратися терпіння і розуміти, що так влаштований світ і всі ми вже стоїмо в цій черзі, у кожного свій строк. Якщо в людини все добре, вона дякує Господу за це. Якщо в неї трапляється горе, вона проявляє терпіння і дякує Господу і за це теж й  отримує благо від Господа.  

Ми всі переживемо смерть, тому не варто її боятись. Це не кінець, це один із етапів переходу в інше життя. Тому боятися потрібно того, з чим ми прийдемо до цього етапу. Ми прийшли в цей світ на одному простирадлі і нічого не заберемо із собою з цього світу – так само підемо на одному простирадлі. Все залишиться тут, і туди ви прийдете з вашими справами, гріховними і праведними, за які будете відповідати. Тому це найважливіше питання – з чим ми прийдемо туди.

Релігія повинна відповідати логіці. Як прописано – після смерті на нас чекає Божий суд. Коли він буде – знає тільки Господь. Як ми можемо потрапити до Раю чи Пекла до суду? Це не відповідає логіці. Тільки суд це визначить. І цей період, між смертю і Божим судом, в ісламі називається барзах. Коли Господь забирає душу і показує їй її майбутнє місце або в Раю або в Пеклі і повертає в могилу.

В Корані описано, що щойно померла людина перестає чути кроки людей, які її похоронили і відходять від могили, відразу ж до неї приходять два ангели, і їм вона починає розповідати, як вона жила, хто її Господь і яка в неї була віра. І в залежності від того, як жила людина, вона або отримує могильні муки, або чекає на суд Божий в більш комфортних умовах.

Олена Кузьмич, кандидатка філологічних наук, журналістка, яка сповідує вікканство, розповідає, як у її вірі розуміють смерть.

 

Життя після смерті однозначно є, але це в будь-якому разі не покарання за гріхи

Віккани вважають, що після смерті є декілька варіантів. Це збігається із християнською доктриною: вам буде дано по вірі вашій. Перший варіант, у який вірить багато віккан, це реінкарнація. Віра в реінкарнацію трішки схожа до індуїзму. Тобто, йдеться і про ймовірність переродження і про перетворення у якусь зірочку. Це залежить від дій людини під час цього життя. Другий варіант – це потрапляння у місце, яке можна назвати чимось середнім між Раєм і чистилищем. Це місце, де душа відпочиває перед наступним народженням. У вікканській термінології це місце називається Країною вічного літа. Так віккани уявляють те, що буде після смерті. Але як я неодноразово зазначала, вікканство – це не догматична релігія. Це релігія власного досвіду, тож кожен обирає для себе сам у що він вірить. Життя після смерті однозначно є, але це в будь-якому разі не покарання за гріхи. Як я неодноразово казала – у вікканстві немає гріхів.

Смерті боятися не варто тому, що ми всі смертні. Рано чи пізно ми всі помремо. Я б сказала, що смерть – це третя сторона: є добро, є зло, а є смерть. Тому, що всі ми кінечні, і все у цьому світ кінечне, навіть Сонце. Всі ми зі школи пам'ятаємо закон фізики, що енергія не з'являється нізвідки і не зникає в нікуди. Тож наша душа вічна, а тому боятися смерті не потрібно.

Щодо того, як пережити втрату близьких – мені здається, що з цим питанням потрібно йти швидше до психологів. Але, можливо, комусь ближче йти по релігійній стежці. По-перше, дозволяйте собі плакати, але не доводьте себе до істерики. По-друге, пишіть, що з вами відбувається, записуйте. Пишіть спогади про цю людину. По-третє, не будьте на самоті, діліться своїми думками та емоціями з друзями і колегами, які вас підтримують. Не бійтеся довіритися іншим людям, переживіть цю втрату. Так, це травматичний досвід. Тому якщо вам дуже погано – зверніться на «гарячі лінії», зараз їх є чимало. Багато благодійних фондів відкривають гарячі лінії і в них є психологи, з якими можна попрацювати. На жаль, ви не повернете померлу людину, але ви можете зберегти хорошу пам'ять про неї. 

Ярослав Гнатюк, ведичний брахман кришнаїзму зазначає, що душа ніколи не помирає, вона постійно перебуває у колесі смертей і народжень.

 

Після смерті душа отримає наступне тіло згідно зі своєю кармою

Ведична філософія говорить про те, що душа є вічна і вона не помирає. Тому не варто боятися смерті, хоча, ми все рівно будемо її боятися. Після смерті душа отримає наступне тіло згідно зі своєю кармою. Вона можна народитися на вищих планетах, так званих, «райських», так і на нижчих – так званих «демонічних», або ж вона може народитися твариною. Таким чином вона постійно у круговороті народжень і смертей, у сансарі.

Народитись людиною на Землі – велика удача, яка дає можливість гідно прожити життя. А також віддано служити Богу і більше не народжуватись в матеріальному світі не на нищих, не на вищих, не на середніх планетах, таких як наша Земля. А жити вічно в духовному світі в царсві Бога, маючи вічне тіло.

Лише святі люди після того, як померли, не народжуються більше у матеріальному світі. Таких одиниці. Вони не отримують матеріальне тіло, а йдуть назад до Бога, де отримують духовне тіло, яке є вічним. І там вони наповнені щастям, вічністю і блаженством. А більшість людей перенароджується мільйони і мільярди разів до тих пір, поки не звернуться до Бога. Тому завдання людини у цьому світі – займатися духовною практикою і повернутися до Бога.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Що думає Бог про війну: провідні конфесії Луцька про російську агресію
• Що думає Бог: провідні конфесії Луцька про булінг і підліткову жорстокість
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про фемінізм і «позитивну дискримінацію»
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про спільноту ЛГБТ
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про секс, проституцію і контрацептиви
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про вибір, свободу і життя
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про злам цінностей ХХІ століття
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька розповіли про справедливість