Що думає Бог: провідні конфесії Луцька про булінг і підліткову жорстокість

...«Я єдина зазначила, що мене булили, але увесь клас перевів це на жарт і на це забили», – з передсмертної записки учениці однієї зі шкіл Запоріжжя, яка наклала на себе руки через булінг у школі...

...У Запоріжжі банда підлітків влаштувала розправу над трьома школярками. Катування на шкільному стадіоні тривало майже півтори години. Все це один зі свідків знімав на відео і не втручався. Найактивнішу участь у побитті брали четверо дівчат.

...В одній з луцьких шкіл учні влаштували жорстоку бійку в «кращих традиціях» MMA: з добиванням лежачого в голову, по нирках і ногами по хребту. Весь цей час малолітні «вболівальники» підбадьорювали «бійців» нецензурними вигуками...

...У Луцьку на проспекті Соборності, 25 знайшли тіло закатованого кошеняти. Очевидно, що з тварини познущалися, зокрема у неї були виколоті очі. Люди вважають, що до звірства причетний один із малолітніх мешканців будинку...

Жорстокість підлітків все частіше шокує дорослих, а «ігри» нерідко завершуються трагедією. Тільки після непоправного психологи, соціальні служби, педагоги і поліція починають розбиратися, а чи можна було уникнути невідворотнього і що стало причиною трагічного випадку. Підлітки вчиняють насильство не просто так, до цього призводить ряд наслідків, яких можна було б уникнути, якби дорослі вчасно звернули увагу на тривожні дзіночки.  

Чому діти й підлітки іноді ростуть жорстокими? Як зупинити небезпечні «ігри»? І що робити батькам, якщо дитина скаржиться на «булінг» у школі? На ці питання відповідають представники провідних релігійних конфесій Луцька у черговій публікації із серії «Що думає Бог».

Представник Православної Церкви України протоієрей Василь Клочак вважає, що причину потрібно шукати не в дітях. 

 

«Дитина це не комп’ютер, якому можна задати програму і він буде працювати так, як ти хочеш»

Проблему потрібно шукати не у самих дітях, а в оточенні, у якому вони виховуються і ростуть. Зокрема, у сім’ї. Я, як батько, із власного досвіду можу сказати, що якщо дитині дати увагу і приділити більше часу спілкуванню з татом і мамою, а не спілкуванню з Інтернетом, то, можливо, можна було б і уникнути такої проблеми, як жорстокість і ненависть. На жаль, сьогодні батьки більше уваги приділяють саме фізичному догляду за своїми дітьми й дуже мало – спілкуванню. Я не кажу, що потрібно тільки відкривати Біблію і вчити їх молитві й Закону Божому. Крім цього ще потрібно спілкуватися із дітьми, ділитися своїм досвідом, пояснювати, як діяти в ситуації, коли тебе у школі хтось гнобить. Потрібно дітей вчити, як правильно порозумітися, як уникати булінгу. А ми, як батьки, сьогодні звертаємо увагу переважно на те, щоб наша дитина мала шикарний одяг і найновіші засоби зв’язку, не відмовляла собі у їжі та в інших потребах. А на потребу у живому спілкуванні ми приділяємо мізерну увагу.

Чому діти тікають з дому? Тому що дітей не хочуть розуміти мама і тато. Я не кажу, що ми повинні йти на поводу у дітей, проте, ми не повинні бути диктаторами, тиранами. Ми маємо їх розуміти й сприймати як особистість, а не як річ. Дитина це не комп’ютер, якому можна задати програму і він буде працювати так, як ти хочеш. Дитина – це особистість. Тому батьки повинні враховувати особливості сучасного життя підлітків і не применшувати проблеми, з якими сьогодні їхні діти зустрічаються. А головне – намагатися разом з ними розв'язувати ці проблеми. В першу чергу, батьки повинні забезпечити комфортне перебування дитини вдома. Діти тікають з дому тому, що там їх не чують, не розуміють, не сприймають. Він вийде на вулицю, а там такі самі однолітки, як і він. Вони швидко знайдуть спільну мову і спільні інтереси. І якщо в цьому середовищі прийнятні жорстокі «ігри» і «забави», то, звісно, дитина теж захоче цього спробувати.

Якщо дитина скаржиться на булінг у школі, то, на мою думку, батьки, в першу чергу, повинні сконтактувати з класним керівником, а вже він має підказати, як їм діяти далі. Батьки не повинні самостійно розбиратися в таких ситуаціях. Якби до мене як до священника звернулися батьки із такою проблемою, то я б порадив підтримати дитину, дати зрозуміти, що ви на її стороні. Сказати, що ви переймаєтеся тією проблемою, якою переймається дитина. Та все ж я б порадив звернутися до класного керівника. Адже це проблема, яку вирішують командою: священник, прочитавши молитву чи провівши якийсь обряд, педагог – у школі, батьки – удома.

Священник може поспілкуватися і з батьками, й з дитиною, підтримати її. Він може пояснити дитині, що не всі навколо такі погані, як люди, з якими вона спілкується, які її принижують і ображають. Хоча діти навряд прийдуть до священника і будуть розповідати про свої проблеми, тому працювати потрібно з батьками. З іншого боку, в цьому випадку священник може виступити в ролі психолога, адже, можливо, перед батьками діти не зможуть розкритися. Можливо, батькам діти посоромляться відкритися, а священнику довіряться, особливо, якщо він авторитетний і знаний цією родиною. У випадку, коли дитина довіриться священнику, то й він може долучитися аби спільно з вихователями й психологами працювати над розв'язанням проблеми, підтримати дитину і підказати, як діяти правильно і гідно, аби вийти із будь-якої ситуації без моральних травм.

Нотаріус управління Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви отець Роман пов'язує проблему підліткової жорстокості з проблемою виховання. 

 

«Потрібно навчитися випереджати такі ситуації, адже часто нам доводиться долати наслідки»

Відповідь на це запитання частково прозвучала у попередній темі. Причина у тому, що немає виховання дітей. Батьки хибно вважають, що дитина навчається при гаджетах. Чи що школа чомусь їх навчить. Зовсім ні. Навчить лише життя. Я не кажу про знання у цьому контексті. Я кажу про життя. Але, на жаль, буває так, що життю дітей навчає вулиця. А останнім часом цю функцію перейняв віртуальний світ.

Батьки повинні реагувати на прояви булінгу відносно своєї дитини й дослухатися до неї. Якщо такі прояви є, то батьки повинні реагувати. І батьки вільні у виборі своєї поведінки – вони самі вирішують, чи звертатися до педагогів чи ж самостійно вести розмову. Але турбота стосовно дітей є обов’язком батьків. Але другий бік медалі, це, власне, діти.

При навчальних закладах є відповідні гуртки й спільноти, але в них дитина приходить вже після того, як сталася та чи інша ситуація. Що ж до церкви, то тут дитина може спілкуватися зі своїми однолітками й відчувати, що її люблять і підтримують. Якщо дитина стикнулася у школі з булінгом, то це, безумовно, психологічна травма, і церква має допомагати її долати. Але ще головніше – навчити правильно реагувати й захищати себе. Церква повинна навчити дитину не лише уникати булінгу відносно себе, а й навчити долати ці негативні тенденції у своєму класі чи своїй школі. Тому церква повинна з одного боку заохочувати батьків до роботи з дитиною у цьому напрямку, з іншого боку – працювати й з самою дитиною, яка отримала таку травму. Потрібно навчитися випереджати такі ситуації. Адже, на жаль, дуже часто нам доводиться долати вже наслідки. Але саме через виховання батьків і дітей є можливість зміни суспільства і захисту від такого роду тенденцій.

Заступник голови Волинського об'єднання ЦХВЄУ Василь Паламарчук також погоджується з тим, що причину слід шукати у вихованні.

 

«Не завжди потрібно спішити бігти до школи захищати дитину. В очах підлітків така дитина буде «маминим синочком»

Відповідь на це запитання випливає із попередньої розмови. Це стається, коли батьки мало часу проводять з дітьми й не цікавляться ними. Дадуть телефона з ввімкненим мультфільмом, і хай грається, аби не плакало. А що це за мультфільми чи що це за ігри – батьки не завжди вникають. Деякі ігри травмують психіку дитини. В результаті ми стикаємося із дитячою жорстокістю, самогубствами й так далі. Саме батьки винні в тому, що не проводять час з дітками. Якби вони знаходили час піти з дітьми в цікаві місця, на природу. Не всі мають можливість поїхати на море чи в гори, але ж можна вийти до найближчого озера, відверто поговорити з дитиною, розказати про свої дитячі роки, зацікавити. Іноді потрібно застосувати й фізичну силу, але відірвати дитину від тих ігор і, знову ж таки, більше часу проводити разом, спілкуватися.

Не завжди потрібно спішити бігти до школи захищати дитину. Адже таким чином можна не захистити, а, навпаки, підставити. В очах підлітків така дитина буде «маминим синочком». В мене, як батька, були такі ситуації. Я намагався в кожному конкретному випадку дати настанову: як бути, як уникнути цих ситуацій в майбутньому. Краще від такої ситуації втекти, але вже коли дитині загрожує реальна небезпека – варто заступитися. Адже психологічний булінг у школі – це перші проблеми дорослого життя. Якщо дитина навчиться в шкільні роки правильно переживати ці ситуації, то в майбутньому житті їй буде простіше, вона загартується до життя.

Щодо педагогів, то сьогодні формується ніби й правильна концепція, що вони не мають права бити дітей. Але разом з тим таким чином ми формуємо неповагу до старших: коли вчителю не можна нічого, а учню можна все. Якби, окрім словесного впливу, педагогам залишили б ще якісь механізми впливу на дітей, то, можливо, і підліткового булінгу не було б.

Голова Волинського ООЦ ЄХБ Ярослав Троць вважає, що діти можуть копіювати таку поведінку від батьків.

 

«Сьогодні є чимало людей окультно залежних. Тому ці люди мають певну неадекватність психічну і душевну»

Діти можуть проявляти жорстокість тому, що переймають досвід батьків. Вони можуть бачити, як цю жорстокість проявляють батьки. Сьогодні також має свій вплив і телебачення й різноманітні ігри, які іноді можуть призводити й до суїциду. А загалом діти це беруть від дорослих. Адже світ сьогодні сповнений жорстокістю. Як відносно тварин, так і відносно людей. Знову ж таки повертаємось до заповіді любові: ми повинні полюбити Господа-Бога і ближнього свого, як самого себе.

На жаль, сьогодні є чимало людей окультно залежних, чи людей під впливом наркотиків. Тому людина має певну неадекватність психічну і душевну. Тож таку людину необхідно повертати до віри в Бога. Я вірю, що лише Бог може зцілити людину, схильну до жорстокості.

Якщо дитина скаржиться на булінг у школі – батьки повинні реагувати. Адже дитина повинна розуміти, що має підтримку і захист вдома. В мене був такий випадок. І я змушений був йти у школу і поговорити адресно. Після цього ситуація змінилася.

Постор Адвентистів сьомого дня Володимир Мелись теж погоджується із тим, що насилля, в першу чергу, походить із сім'ї.

 

«Якщо ми будемо мовчати – це буде означати, що можна так робити»

Сьогодні суспільство гостро підіймає це питання. Насильство пропагується у масовій культурі: фільми і мультфільми, які викликають у дітей агресію. На це теж треба звернути увагу. Те ж стосується і сексуальної розпущеності та пропаганди ЛГБТ. Це цінності, які сьогодні пропагують засоби масової інформації. Це модно, на це сьогодні дивляться. На артистів, які це пропагують на екрані, сьогодні рівняються і беруть з них приклад. Це і є причиною.  

І це все починається з дитинства. Найкраще, коли дитина виростає у віруючій сім’ї, коли їй закладають духовні цінності, коли вона розуміє, що є добром, а що злом. Коли дитина це змалку знає – тоді набагато простіше. А якщо дитина виростає у вседозволеності, без рамок, без духовних цінностей, тоді вона не цінує ні чужого життя, ні іншої особистості. Часто проявляють агресію дітки, які ростуть у неповних сім’ях. Це теж впливає на психіку дітей і може бути причиною. Тому потрібно вчити і закладати основи моральних цінностей з малечку. 

Важливо не замовчувати такі факти. Потрібно реагувати, говорити з вчителями, батьками цих дітей. Адже якщо ми будемо мовчати – це буде означати, що можна так робити. Якщо замовчувати насильство на ранніх стадіях, воно буде зростати до більш серйозного рівня агресії. Тому волати про такі випадки потрібно обов’язково.

Речник Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів Володимир Денщиков зазначає, що діти ростуть жорстокими, бо не відчувають любові від батьків.

 

«Якщо дитина не відчуває любові від батьків, то іноді це може ставати причиною жорстокості»

Власне, це продовження відповіді на попереднє запитання щодо виховання дітей. Якщо дитина не відчуває любові від батьків, не відчуває уваги, не відчуває того, що вона потрібна, не має прикладу любові у своєму житті, то іноді це може ставати причиною жорстокості з боку дитини по відношенню до інших. Поняття любові і її розуміння закладається в сім’ї. Саме там дитина має отримати це відчуття і навчитися любити.  

Якби мої діти поскаржилися на булінг в школі, то я б поговорив із педагогами, директором школи, батьками дитини, яка цей булінг ініціювала, і, можливо, навіть із самою тією дитиною. Перший крок до розв'язання такої ситуації – це розуміння причини такої поведінки з боку кривдника та чітке пояснення наслідків такої поведінки всім зацікавленим сторонам. З дітьми важливо говорити про це та вирішувати такі проблеми ще в зародку.

У Духовному управлінні мусульман Криму в Луцьку Сервер Зейнідінов теж підкреслює, що лише у сім'ї закладаються причини для прояву жорстокості.

 

«Якщо дитина знає, що заборонене, а що дозволене, то вона й близько не підійде до таких «ігор»

Якщо в родині немає місця загальнолюдським цінностям і духовності і дитина бачить несправедливість, то вона виросте жорстокою і несправедливою, навіть з якимись психологічними відхиленнями.

Зараз існує багато програм, навіть існують професійні психологи в школах. Я не знаю статистики, як це впливає на підліткове насильство, збільшується воно, чи зменшується. Це все добре, але паралельно з тим має бути духовне виховання. Візьміть приклад дитини з віруючої сім’ї. Якщо дитина знає, що заборонене, а що дозволене, то вона й близько не підійде до таких «ігор».

В першу чергу, потрібно проявити терпіння. Це не про те терпіння, що варто чекати, поки проблема мине сама собою. Ні, мається на увазі, зупинитися і не наробити лиха через свої емоції. Якщо ти побачив, що дитина прийшла з розірваною курткою, а з носа тече кров, то ти можеш наробити лиха, піддавшись своїм емоціям. Тому перший крок – це проявити терпіння, зупинитися, а вже потім вирішувати проблему. Звісно, не потрібно залишати дитину сам на сам. Потрібно, щоб дитина відчувала підтримку батьків і відчувала, що існує закон.

Олена Кузьмич, кандидатка філологічних наук, журналістка, яка сповідує вікканство, також погоджується, що це питання випливає із попередньої теми. 

 

«Батькам необхідно бути на стороні дитини, вірити їй і звертати увагу на все, про що вона розповідає»

Ці питання тісно переплітаються з попередньою темою. І, я б сказала, воно випливає із питання про тілесні покарання, дозволяння чи заборони чогось. У наш час так склалося, що батьки сконцентровані на зароблянні грошей. На жаль, наразі немає такої кількості гуртків за інтересами, тим більше, безкоштовних, які були раніше. Тому можна сказати, що діти присвячені самі собі. Відповідно, вони самі обирають що дивитися і що читати. Інтернет надає вільний доступ до будь-чого. Я би сказала, що жорстокість до інших людей і, особливо, до тварин, власне, і пов’язані з тим вихованням, з поганими прикладами, можливо, з певними психологічними труднощами. І ось власне через це деякі підлітки реалізуються у своєму бажанні знущатися над іншими людьми чи тваринами.

Батьки повинні розмовляти зі своїми дітьми і пояснювати, навіщо дитина прийшла у цей світ і які тут діють правила гри. Якщо у дитини не буде жодних секретів від своїх батьків, то вона ніколи не стане жертвою «Блакитного кита» чи якоїсь іншої деструктивної групи. Вона завжди зможе знайти у батьках підтримку і пораду.

Разом з тим ми не повинні забувати про шкільних психологів і соціальні служби. Аби вони у громадах існували не для «галочки», а справді займалися своєю роботою і спілкувалися з дітьми і виявляли небезпечні випадки. Можливо, певним підліткам необхідна психологічна корекція.

Якщо ж дитина скаржиться на булінг у школі, то, звісно, що потрібно реагувати. Не можна казати так: «Раз пристає до тебе, значить ти йому подобаєшся». Як казали нам раніше. Мовляв, якщо б’є тебе підручником по голові – то це він так залицяється. Це неправда, адже це насильство. Потрібно звертатися до адміністрації школи чи навіть переводити її в інший заклад. Необхідно все робити для того, щоб врятувати дитину. Адже ми розуміємо, що розлади після булінгу можуть бути тривалими і в найгіршому випадку можуть завершитися самогубством чи іншими негативними наслідками. Тому батькам необхідно бути на стороні дитини, вірити їй і звертати увагу на все, про що вона розповідає. Тоді все буде гаразд.  

Ярослав Гнатюк, ведичний брахман кришнаїзму продовжує думку про те, що жорстокими можуть рости підлітки, народження яких не хотіли батьки.

 

«Настав час, коли потрібно створювати школи, які базуються на зовсім інших принципах: духовності, любові і взаємоповаги»

Підлітки можуть рости жорстокими тому, що їх не хотіли батьки. Це те, про що я говорив у попередній розмові щодо виховання. Друга причина може бути у тому, що їх виховували неправильним чином. Тобто, якщо батьки проявляли жорстокість і були неуважні до своїх дітей. Більшість подібних ситуацій виникає там, де діти були недолюблені і діти, народження яких не бажали.

Зупинити небезпечні «ігри» підлітків не так просто. На мою думку, настав час, коли потрібно створювати школи, які базуються на зовсім інших принципах: духовності, любові і взаємоповаги. Викладачі – це теж учні. Важливо, з ким діти спілкуються: не лише з ровесників, а й зі старших, з викладачів.

Якщо дитина скаржиться на булінг у школі – потрібно пам’ятати, що у кожній школі є психолог. Потрібно звертатися до нього. Якщо ж не може допомогти шкільний психолог – потрібно звертатися до іншого. Точно не потрібно мовчати. Батькам обов’язково потрібно брати участь у вирішенні такої ситуації і діяти у рамках закону. Якщо потрібно – звертатися до правоохоронних органів. Адже дитина має бути захищена, в першу чергу, своїми батьками. Батьки не повинні бути байдужими. Адже навіть якщо це вже не зовсім діти, якщо це підлітки, які стикаються із байдужістю батьків у таких ситуаціях, то в них виникає відчуття беззахисності. І після цього вони можуть нікому не довіряти у своєму дорослому житті. Але головне, батьки повинні показати свою любов до дитини, не дивлячись на те, що світ іноді може бути жорстоким.   

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Лю/бити»: що думає Бог про виховання дітей – провідні конфесії Луцька
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про фемінізм і «позитивну дискримінацію»
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про спільноту ЛГБТ
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про секс, проституцію і контрацептиви
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про вибір, свободу і життя
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька про злам цінностей ХХІ століття
• Що думає Бог: релігійні діячі Луцька розповіли про справедливість