Про зарплату викладачів, медфакультет та корупцію: інтерв'ю з ректором ВНУ імені Лесі Українки Анатолієм Цьосем
Поки що чинний ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки Анатолій Цьось каже: вдруге подався на вибори, бо хоче продовжити розвивати те, що зробив у закладі за попередні п'ять років своєї каденції. Натомість його конкуренти нарікають: розвитку за цей час взагалі не побачили, мовляв, університет зараз пасе задніх, на відміну від іншого відомого луцького вишу.
Пан Анатолій для ВНУ імені Лесі Українки – людина далеко не нова, адже ще до п'ятирічної роботи очільником установи працював 14 років одним із проректорів. Тому його персона відома як серед викладацького складу, так і серед штатного персоналу. Зараз же він хоче ще раз поборотися за крісло керівника.
Журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» в рамках передвиборчої кампанії поспілкувалися з Анатолієм Васильовичем та дізналися: чому на розпіареному медфакультеті недобрали студентів й скільки на це витратили мільйонів; для чого скорочували заробітну плату викладачам, а керівництву – ні; звідки взялися палиці в колесах у його опонентів на виборах; чому викладачі в університеті за власні кошти купують приладдя для роботи та де загубилося обіцяне студмістечко.
Зустрічаємось із ним, звісно, у стінах волинського національного. Хотіли спілкуватися у кабінеті, але він поважним тоном запропонував університетську аудиторію. Саме у невеликій кімнатці й мине наша півторагодинна розмова.
Попередні інтерв'ю із кандидатками на посаду ректора можете знайти за посиланнями: Мирослава Філіпович та Наталія Павліха.
– Ставив це запитання вашій опонентці й хочу поцікавитися у вас. Чому вирішили брати участь у цьогорічних виборах?
– Протягом цих п’яти років в університеті було зроблено чимало. Найперше – налагоджена комунікація між ректором та колективом. Я щороку зустрічаюся і з колективами факультетів, і з колективами кафедр. Чую їхні думки, побажання, знаю їхню роботу та намагаюся належно її оцінювати. Окрім того, зараз дуже багато проведено різноманітних ремонтів, впроваджені програми, які забезпечують якість освіти, але ще багато можна зробити найближчим часом.
Волинський національний університет імені Лесі УкраїнкиЯ пізніше висвітлю за напрямками роботи, що ще варто зробити для розвитку нашого університету і для розвитку Волині загалом. З одного боку, я маю досвід управлінської діяльності, я – патріот Волині та університету, я не планую звідси їхати та хочу, щоб мої внуки навчалися в нашому університеті. Прагну, щоб університет змінився і надавав якісну освіту, тому я й пішов на вибори.
– Цього разу на виборах лише троє кандидатів. У минулі роки їх було набагато більше. На попередніх виборах, якщо не помиляюся, було 7-8 кандидатів, а ще до того – близько 12. Зараз лише троє. З чим ви пов’язуєте таку малу кількість людей? З вами не хочуть змагатися?
– Важко дати точну відповідь, бо це все мої міркування і, можливо, воно зовсім не так. Можу передбачити, що та система управління і ті зміни, і той розвиток університету, який є, швидше за все, задовольняє більшість нашого колективу, й саме тому така невелика кількість претендентів на заміщення посади. Я пов’язую це з такими причинами. Як насправді – вибори покажуть.
– Хочу повернутися до вашої попередньої програми, яку ви впроваджували ці 5 років. В інтерв’ю іншому виданню ви називали 7 ключових моментів, які мали зробити за свою каденцію. Зокрема, повернення до дискусії щодо назви університету, створення видавництва, створення медичного факультету, активізація міжнародної роботи, напрацювання проєктів для студентів, зміна системи преміювання викладачів і переоснащення та реконструкція гуртожитків. Як ви оцінюєте виконання своєї програми?
– Це дуже серйозні питання, тому я спробую відповісти коротко за кожним пунктом. Щодо перейменування, а точніше повернення йому назви. Я вже казав, що народився на Волині, моя родина звідси, я люблю цей край і пишаюся волинською освітньою традицією. Тому це питання було одним із основних у моїй діяльності. Зараз університет має назву Волинський національний університет імені Лесі Українки. Це я виконав.
Що стосується преміювання. Всі наші працівники отримують заробітну плату. Зарплата складається з окладу та доплат. Наприклад, у викладача оклад невеликий, десь 8-10 тисяч. Потім нашаровується система доплат, зокрема за науковий ступінь, за вчене звання, за стаж. Підвищення наукового рівня є складовою підвищення заробітної плати викладача, а не лише якості його викладання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Понад 300 кращих викладачів Лесиного вишу отримають премії: список
По-друге, ми максимально сприяємо, щоб викладачі отримували більшу зарплату шляхом сумісництва. Де на кафедрах є можливість, викладачі працюють, отримують додаткові виплати. По-третє, це різноманітні премії. У нас є чимало різних премій. Наприклад, за виконання особливо важливої і якісної роботи. Що це означає? У нас є гарант освітньої програми, який забезпечує розвиток певної освітньої програми і її акредитацію. Для них визначені додаткові нарахування. Коли акредитація проходить на належному рівні, гарант отримує премію в розмірі як мінімум одного окладу. Зараз хочемо підвищити її до 20 тисяч. Окрім того, гарант має мінус 100 годин навчального навантаження. Стараємося створити такі умови, щоб гарант міг якісно працювати.
– Уточню. Кажете, що мінус 100 годин. Це не впливає на його заробітну плату?
– Ні. Це наше внутрішнє рішення, воно не впливає на зарплату. Викладач просто отримує змогу більше часу приділити розвитку освітньої програми.
Ще інший варіант – виконання особливо важливої роботи, яка популяризує університет. Було підготовлено повне академічне зібрання творів Лесі Українки. Це те найкраще, що було зроблено в Україні в гуманітарній політиці за останні 30 років. Відповідно, авторський колектив отримав премії за цю діяльність, вони ще й мали менше навчальне навантаження.
Відкрию вам секрет: третього березня будемо презентувати зібрання творів Олени Пчілки. 12 томів. Раніше видались лише декілька невеликих книг. Також авторський колектив, який готував це унікальне видання, а воно справді унікальне, мав можливість отримати премії за таку важливу роботу. Це те, що ми робимо для поліпшення матеріального стану наших викладачів і підвищення їхньої заробітної плати. До речі, третього березня запрошую вас на презентацію.
Ви, напевно, знаєте, що в кінці календарного року викладачі мають заповнити певні матеріали й складається рейтинг за їхньою діяльністю. Вже чотири роки поспіль близько 300 викладачів отримують премії. Сума залежить від кількості набраних балів. Максимальна сума цього року була в межах 30 тисяч, а мінімальна – близько 6 тисяч. Це дуже велика сума коштів, яку університет спрямовує на преміювання. Я не знаю таких випадків в Україні, щоб систематично, протягом чотирьох років, за результатами рейтингу преміювали таку велику кількість викладачів. Думаю, ми прийдемо до того, що будемо преміювати усіх, залежно від набраних балів. Єдине, що останні в рейтингу отримуватимуть незначні кошти, але хто як працює, то таке й отримує.
Інший напрямок роботи – гранти. Я знаю європейську систему освіти, там більшість викладачів додатково працює із грантами. Заробітна плата за грантами не вища за офіційну, але й не набагато нижча.
Якщо ми візьмемо комплекс усіх цих показників, про які я говорю, – преміювання, доплати, то викладачі, які активно працюють, мають досить пристойну зарплату.
Про будівництво студентського містечка. Коли плануєш свою роботу, не можеш врахувати усіх чинників, які будуть через певний час. Ми розпочали роботу з пошуку інвестора і провели конференцію трудового колективу, яка дала на це дозвіл. Це було 4 роки тому, перед «ковідом». Річ у тім, що формально вибіркове залучення будь-кого з інвесторів – не правильний підхід. Треба провести конкурс для будівництва студмістечка. Тоді той, хто запропонує найкращі умови для університету, виграє конкурс. Далі – розробка усіх необхідних документів для початку будівництва. Але почався «ковід», почалась війна.
Що стосується капремонтів, то їх ми продовжуємо. Що ж до капітального будівництва, були навіть на рівні держави обмеження. По суті державне капітальне будівництво не проводилося. Напевно, це виправдано. Запитайте у будь-якого волонтера чи воїна, що зараз головніше: зводити великі будинки чи допомагати Збройним силам України й ремонтувати те, що є. Ми поки зробили паузу, але у нас є алгоритм. Дай Боже, закінчиться війна, проведемо конкурс для залучення інвестора.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 10 мільйонів під час війни: як хитро ремонтується Волинський національний університет (відео)
– На якому саме етапі будівництво студмістечка зупинилося?
– Ми провели збори трудового колективу, він надав дозвіл на проведення конкурсу з пошуку інвестора, далі почався «ковід» і все зупинилося. Дозвіл на проведення конкурсу в нас є.
– Кажете, що війна і «ковід» стали перепоною. У 2022-2023 роках це справді було виправдано, але маємо приклад ЛНТУ та Будинку офіцерів. Чому не розпочати будівництво студмістечка зараз?
– Знову ж таки наголошую: капітальний ремонт і капітальне будівництво – дві різні речі. Я думаю, не треба зараз поспішати. Дай Боже, закінчиться війна, ці пів року нічого не вирішать. Ремонт і ми робимо, будівництво – зовсім інша діяльність, особливо із залученням інвестора.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинський університет заморозив будівництво спорткомплексу на Світязі через війну
Нам треба розробити план й ухвалити рішення на конференції трудового колективу, що робить інвестор для університету, що він будує для своїх потреб, які кошти він вкладає у розвиток університету. Це ті речі, в яких поспішати не треба, а треба дуже детально прописати все в угодах, потім буде менше судових справ. Все буде чесно, законно та об’єктивно.
– Попередню вартість робіт ви не оцінювали?
– На той час до оцінки вартості ми не дійшли, але йшлося, що інвестор мав нам побудувати мінімум один гуртожиток і один навчальний корпус. Далі мали б пропрацювати та порахувати вартість тієї забудови, яку реалізує інвестор. Від цього залежить, скільки коштів буде використано для розвитку університету.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинський університет віддасть частину землі на Володимирській забудовнику: для чого
– Повернімось до попередньої вашої програми. Що з університетським видавництвом?
– Річ у тому, що період «ковіду» показав: видавництва та їх системи суттєво змінилася. Студенти зараз використовують цифрові ресурси. Порахувавши усі витрати на створення такого видавництва і його рентабельність, дійшли висновку, що паперове видавництво створювати недоцільно.
Далі – створення військової кафедри. Те, що, на жаль, не вдалося зробити, але з інших причин. Я контактував з Генеральним штабом й зараз у пріоритеті – базова загальна військова підготовка. Головне завдання університетів – не підготовка офіцерів запасу, а надання базової підготовки. Нам дуже рекомендували створювати кафедру або центр такої підготовки, щоб з 1 вересня розпочати цю роботу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На студентів Луцька чекає обов'язкова військова підготовка: що це і коли розпочнеться
Вдалося дуже гарно розвинути медичний факультет. Про нього вже дуже багато говорили, я сьогодні, можливо, менше буду розповідати, але це класичний медичний факультет. Там реалізується декілька освітніх програм: власне «Медицина» (підготовка лікаря), «Фармація», «Фізична терапія». Минулого року ми розпочали підготовку за освітньою програмою «Ерготерапія» і ліцензували спеціальність «Стоматологія». В цьому році, вже з 1 вересня, ми розпочнемо підготовку і за цією освітньою програмою. Там створені прекрасні умови для навчання, створений прекрасний симуляційний центр, є гарне наповнення, і ми готові надавати якісну медичну освіту нашим українцям. Але готуємося після закінчення війни надавати її й іноземцям. Ми працюємо для того, щоб виконати всі міжнародні стандарти надання медичної освіти, що надзвичайно важливо.
– Усі ліцензовані місця закрили на медфакультеті?
– Ні, звичайно, ні. Усі ліцензовані місця, які взагалі є в університеті, практично неможливо закрити, бо їх майже 3,5 тисячі на всі освітні програми. Що стосується освітніх програм, то вони діляться на дві групи: регульовані й нерегульовані. Нерегульовані освітні програми – фізика, математика, історія тощо. Тут маємо право самостійно розподілити ліцензію.
Щодо регульованих – це національна безпека, право, медицина, фармація, фізична терапія й ерготерапія. Там ліцензія чітко визначена на кожну освітню програму, і ми не маємо права її переміщувати.
На перший курс медицини ми маємо право приймати приблизно 100 осіб. Звичайно, що ми стільки не приймаємо, але це було зрозуміло з самого початку, бо ліцензія розраховувалася на прийом в тому числі й іноземних громадян. Надіємося, після війни мінімум 50% ліцензії будемо заповнювати іноземцями.
– А яке заповнення цієї освітньої програми зараз?
– Зараз, як я пам'ятаю, це майже 20-30 осіб, які навчаються на цьому факультеті.
– Серед ваших передвиборчих тез була ще й активізація міжнародної роботи.
– Так. Можу лише пишатися нашою міжнародною роботою. Я говорю це щиро. Перший напрямок міжнародної роботи – академічна мобільність. Це основа для надання якісної освіти студентам, і ми максимально розвиваємо цей напрямок. Тут можна розділити два напрямки. Перша – реалізація програми «Подвійний диплом», друга – «Еразмус+».
Щиро вам кажу, що за показниками реалізації програми «Подвійний диплом» ми найкращі в Україні. За нею зараз навчається 128 осіб. За 4 роки 408 осіб закінчили цю програму. Це студенти, які паралельно навчалися у двох університетах – в нашому і польському. Здобули освіту та отримали два дипломи. Приємно, що більшість з них повернулися назад в Україну і працюють для України. Прекрасна програма, дуже гарні перспективи для наших студентів.
Кандидат на посаду ректора ВНУ імені Лесі УкраїнкиДруга – це «Еразмус+». Протягом 5 років цим видом мобільності скористалися 476 осіб були за кордоном. І це впродовж тривалого часу – від місяця і більше.
Дуже важливою є і проєктна діяльність. Це додатковий стимул розвитку для наших викладачів і додаткові кошти. Є напрямок Жана Моне в «Еразмус+». За цим напрямком ми виконуємо 11 програм та є третіми в Україні за цією кількістю. Прекрасно працюють наші викладачі, навіть я реалізую один грант. Маємо прекрасний проєкт з медицини по транскордонній співпраці. Проєктна діяльність у нас дуже потужна.
– Щодо покращення і переоснащення гуртожитків. Я навчався у ВНУ імені Лесі Українки та знаю, яка там ситуація. Як колишній студент скажу, що ситуація там не дуже.
– Ситуація з гуртожитками різна. На це впливає багато чинників, зокрема оплата. Ви знаєте, що вона регламентується постановою Кабміну і залежить від розміру стипендії. Зараз це близько 800 грн на місяць.
– Маєте на увазі, що це мало чи що студенти не платять?
– Це дуже мало, ви знайдіть квартиру за 800 грн на місяць з комунальними й зі всім.
– Але гуртожиток, погодьтеся, це теж не квартира.
– Так, але там так само живе по 2-3 особи в кімнаті. Але це інше. Я вам говорю з усією відповідальністю, що оплата у розмірі 800 грн на місяць з усіма витратами, які несе гуртожиток, є збитковою. Для університету, наскільки я пам’ятаю, усі гуртожитки, окрім четвертого, є збитковими, й виш доплачує за утримання гуртожитків. Не пам’ятаю, скільки, думаю, десь десятки тисяч на місяць точно є. Можу додатково це питання вивчити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Холод та пліснява: як живуть студенти в гуртожитках волинського вишу (фото)
Я розумію, що треба проводити ремонти в гуртожитках, аби студенти жили в хороших умовах. 4 та 6 гуртожитки відповідають середньому рівню, а у 2 та 3 – трохи гірший стан. Що зроблено? У третьому гуртожитку відремонтовано 40 кімнат. Розроблено проєктно-кошторисну документацію з термомодернізації 2 та 3 гуртожитку. Ми витратили на неї близько двох мільйонів гривень. Вона передбачає повну заміну всіх вікон, утеплення фасадів, заміну опалення. Цей проєкт почне виконуватися цього року.
Є ще один момент: коли почалася війна і ми перейшли на очну систему навчання, треба було максимальну кількість людей поселити в гуртожитку. Ми щороку на 500 місць збільшуємо набір у гуртожиток. Доставляємо ліжка. Можливо, з погляду комфорту – це не надто, але функцію надання місця для проживання виконує.
Головне завдання – дати місце для проживання студентам з тимчасово окупованих територій, з місць, де ведуться активні бойові дії, та й наших волинян не треба забувати.
Разом з тим маємо великий виклик, де розмістити студентів під час ремонту в гуртожитку, коли будуть міняти вікна.
Гуртожитки частково ремонтуються, я вам сказав про 40 кімнат, зроблена ПКД на серйозні ремонти (кожна – в межах 100 мільйонів). Навіть цього року ми купили 10 тисяч найменувань для проживання – ліжка, столи тощо.
– Я аналізував кількість студентів, яка навчалась в ЛНТУ та ВНУ ще до повномасштабного вторгнення. Зокрема, у 2017 році в політехнічному було близько 4 тисяч здобувачів, у ВНУ – близько 8 тисяч. Станом на початок 2022-го кількість студентів в ЛНТУ значно зросла, у вашому виші – лишилась на тому ж рівні. Чому так вийшло?
– Я не знаю (скільки було, – ред.) на початку вторгнення. Знаю, що зараз у нас 11 990 студентів. Я не аналізував, але, думаю, це не менше, ніж у наших партнерів. Говорити, що десь краще, десь гірше… Ми тісно співпрацюємо з нашими університетами й на Волині, і не тільки. Збільшення студентів у наших партнерів показує, що вони нормально і добре працюють.
В нас у 2019 році було десь 8 600 студентів, зараз – майже 12 тисяч. Це дуже суттєве збільшення.
– Так, але це почалося після вторгнення.
– Ні, не обов’язково. Ви хочете сказати, що збільшення студентів почалося через початок війни. Не обов’язково. Наведу приклади. Ви знаєте про систему об’єднання університетів. Один із дуже важливих чинників – контингент студентів. Де він невисокий, менш як 5 000, то такі університети практично не зберігають, а об’єднують. Якщо візьмемо по Україні, то за час війни кількість студентів, от за останній рік, зменшилася.
– Але це загальна ситуація в усій країні. Логічно, що на сході кількість буде зменшуватися. Хтось, може, виїжджає за кордон. Проте у нас же кількість зросла. Тут і безпечніше, і на фоні загальної мобілізації багато людей могло піти у виші, щоб не йти у військо.
– Візьмемо найближчі області, де дуже хороша безпекова ситуація. Рівненський університет, університети Хмельницької області. У них немає такої великої кількості студентів. Чому? Бо, я думаю, що наша робота і робота ЛНТУ ефективніша, ніж в цих закладах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У ВНУ імені Лесі Українки приховують кількість відрахованих студентів-призовників
У Житомирській області, Рівненській, Тернопільській об’єднують університети, а в нас такого немає. Тому говорити, що на Рівненщину не прийшли студенти, а на Волинь прийшли через війну, думаю, нечесно і необ’єктивно. Волинська область до Білорусі дуже близько, і тут не такі ідеальні безпекові умови.
Не можна і неправильно пов’язувати збільшення кількості студентів лише з війною, бо на Рівненщині такого немає.
– А яка ситуація тоді на Львівщині?
– На Львівщині так само показники зросли. Де взагалі збільшилася кількість студентів? Там, де є хороша безпекова ситуація і ефективна робота. Зросла кількість у Прикарпатському університеті, Чернівецькому університеті, в Ужгороді не дуже збільшилась і лишилась майже на тому ж рівні, що й перед війною. Далі – Львівський національний, Львівський політехнічний і наші два волинських.
Є нехай 9 університетів, де зросла кількість студентів. В інших вона або зменшилася, або лишилася на тому ж рівні. Тому ще раз наголошую, що ці 9 університетів просто краще та ефективніше працюють, застосовують різні програми, залучають учнів тощо. Саме це дало можливість університетам суттєво збільшити кількість студентів. Війна стала додатковим фактором, який цьому сприяв, але не основним.
– Мені здається, що до війни у ВНУ імені Лесі Українки кількість студентів коливалася в межах 8 тисяч. Але чомусь цей «вихлоп» в майже 12 тисяч студентів стався після початку вторгнення.
– Це щороку додавалося по тисячі студентів. У нас так було. Навіть у «ковідний» рік додалася тисяча студентів. Причин багато. Я особисто в рік буваю у 20-30 школах, зустрічаюся з учнями, громадами, працює весь колектив.
Ми проводимо два прекрасні конкурси. Перший – «Зробимо Волинь кращою», його проводять наші економісти, а другий – історики – «Мій родовід». Прекрасний конкурс, який залучає учнів до університету, який дозволяє дітям дослідити свій родовід та отримати за це оцінки. Профорієнтаційна робота університету – головне для забезпечення кількості вступників.
Тому на Волині маємо хорошу ситуацію з двома університетами та немає питань об’єднання. Бо є два сильних та самодостатніх заклади, у яких високий контингент студентів. Наш університет має сильні позиції в рейтингах. Для того, щоб нас змусити об’єднуватись, треба шукати підстави, які виходять за межі здорового глузду. Ми в рейтингах піднялись на багато-багато позицій, ми маємо контингент, за період війни ми не лише зберегли виш, а й розвинули його. Це заслуга всього колективу. Люди гарно працювали, й це дало такий акумулятивний ефект.
– Оскільки зросла кількість студентів, мали б зрости й фінансові надходження. Що зробили за ці кошти, куди їх витратили?
– Звичайно, що збільшення кількості студентів призводить до збільшення фінансів. Університет – прозора структура, тому на сайті є усі фінансові звіти за останні 5-7 років. Окрім того, там є інформація про всі тендерні процедури, які проводились протягом останніх років. Є й кошториси, куди витрачаються гроші.
Якщо говорити в загальному, то приблизно 70% йде на заробітну плату, а 30% – на комунальні послуги, на всі ремонти, на закупівлю обладнання тощо.
– Ви згадали про ремонти. Можете детальніше розповісти по кожному з факультетів, де і що робили?
– Почнемо з факультету культури та мистецтв. Буквально за один-два роки там повністю замінили дах, бо він протікав, відремонтували один коридор і зо 20 аудиторій.
У корпусі юридичного факультету по всьому стояку відремонтували всі санітарні кімнати. На факультеті педагогічної освіти й соціальної роботи відремонтували четвертий поверх.
Факультет економіки. Там теж відремонтували десь 20 аудиторій, можливо, й більше, та усі санітарні кімнати за одним стояком. Крім того, розроблено ПКД з термомодернізації, думаю, цього року починатимемо цей проєкт із заміни вікон, фасаду, він матиме досить непоганий вигляд. Це ж стосується старого корпусу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ректор Цьось догосподарювався до ручки – ВНУ не має грошей
Далі – лабораторний корпус. На восьмому поверсі, де «хімія» та «екологія» (йдеться про факультети, – ред.), відремонтовано 5 чи 7 аудиторій, створено та належним чином укомплектовано нові лабораторії. «Біологія» та «географія» – так само відремонтовано дві-три аудиторії.
Одним словом, за ці роки в університеті відремонтовано 158 аудиторій з десь 400 чи 500. На «математичному», наприклад, створено дві суперові лабораторії. «Фізикам» відремонтовано аудиторії та створено дуже серйозну лабораторію робототехніки. Про медичний факультет я вам уже говорив. У головному корпусі по одному стояку зроблені усі санітарні кімнати. Окрім того, замінені вікна у двох корпусах – головному та історичному. Загалом замінили 336 вікон.
– Щодо вікон. Ви на початку згадували про інститут мистецтв, де ремонтувався дах. Вікна там не мінялися?
– Ні, бо немає сенсу. Цей корпус підпадає під термомодернізацію, там теж ПКД розроблена. Проєкт включає і заміну вікон, і опалення, і фасад.
– Власне, чому запитую. У мене є друзі, які там навчаються, і чув від них цікаву історію, що наприкінці 2024 року там під час пари просто випало вікно. Ви, напевно, знаєте про цю ситуацію.
– Такого я не знаю, але вікна там треба міняти. Надіюсь, в цьому році він підпаде під проєкт термомодернізації. ПКД зроблено, і нема сенсу міняти вікна, коли їх всі й так замінюватимуть. Наші кошти не такі безмежні, щоб за три роки зробити ремонт усього того, що не робилось 20 років. Замінити 336 вікон – це надзвичайно великі кошти, але дає нам можливість розпочати ремонт кімнат. Вікна нормальні – вони відчиняються, вони не падають.
Була ситуація на історичному, тільки там не вікно падало, а частина шибки, й ми терміново почали замінювати вікна.
У головному корпусі відремонтовано дуже багато аудиторій, повністю четвертий поверх, хол. Зроблена колосальна робота. Наголошу: ми насамперед ремонтуємо аудиторії, бо саме там проводиться навчальний процес. Ремонтуємо і створюємо лабораторії. Наприклад, на кафедрі дизайну робили нові аудиторії. Разом з тим працюємо над проєктами зі створення просторів, зокрема ветеранського. Вчора (24 лютого, – ред.) його представляли на круглому столі з ветеранської політики.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У ВНУ хочуть облаштувати ветеранський простір
Якщо щороку ремонтуватимемо таку кількість аудиторій та просторів, за 2-3 роки, думаю, у нас буде дуже хороша ситуація.
– У контексті ремонтів хочу запитати про медичний факультет. Скільки він на себе «потягнув» в плані ремонтів і забезпечення устаткуванням? Брав інтерв’ю у вашої конкурентки, там прозвучала теза, що серед викладачів побутує думка, мовляв, медфакультет став своєрідною чорною дірою, куди зливаються всі кошти університету, аби його забезпечити та розвинути.
– Думаю, що дуже немало («потягнув», – ред.). Я вам щойно назвав усе, що відремонтовано у корпусах. Ви самі бачите, що в кожному проведено багато ремонтів. Тому говорити, що ми ремонтуємо лише медичний, а все інше – ні, – це дуже-дуже-дуже неправильно.
Щодо ремонтів, я думаю, ми розібралися. Ремонтуємо скрізь і все. Можливо, в інших місцях і більше, ніж на медичному.
Медичний факультет, якщо беремо устаткування, то витратили, думаю, мільйонів вісім на ті прилади, які потрібні для забезпечення навчального процесу. Наголошую: створення медичного факультету – це один із дуже важливих пунктів регіональної програми розвитку Волині. Це було рішення обласної ради щодо створення медичного факультету. Коли створювали його, ми не мали нічого.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Медичний факультет ВНУ відремонтують за 12 мільйонів: що зміниться
Якщо в інших факультетів уже було устаткування та обладнання, то медичний факультет не мав нічого. Щоб почати роботу, щоб нам не було соромно за якість роботи, треба було, можливо, трохи більше передбачити для медичного факультету. Бо наголошу ще раз: у нас там не було нічого.
Щодо того, що загалом було закуплено в університет. Почнемо з простого – столів. Меблі відіграють дуже важливу роль. За останні декілька років закуплено 3 500 стільців та 645 столів. Скрізь є відремонтовані аудиторії. У нас принцип такий: ремонтуємо аудиторії – ставимо нові, комфортні, нормальні меблі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинський університет хотів купити меблі за мільйон у фірми-змовника
Було куплено 365 комп'ютерів. Це велика кількість. Частина з них є на кожному факультеті, частина – в загально університетських комп'ютерних класах. Наприклад, на факультеті культури й мистецтв створили дві нові лабораторії для спеціальності дизайну. Одна – лабораторія графічного дизайну, де є близько 15-18 суперпотужних комп'ютерів, а друга лабораторія – для програми «Дизайн одягу». Є усе необхідне устаткування для моделювання і пошиття одягу. Зробили це за останні два роки.
Для географічного факультету закуплене дуже якісне і гарне обладнання для спеціальності «Землевпорядкування і кадастр». Воно дуже ефективне. Окрім того, для факультету іноземної філології закуплений новий лінгафонний кабінет і дуже класна лабораторія синхронного перекладу. На Волині, напевно, немає такої мобільної лабораторії, яка дозволяє надавати послуги з синхронного перекладу з різних мов. Для факультету історії, політології та національної безпеки ми закупили досить гарне і якісне обладнання для спеціальності «Національна безпека»: військові прилади, макети зброї, спорядження тощо.
Юридичний факультет отримав суттєве поповнення лабораторії криміналістики – закупили поліграф і створили лабораторію. Напевно, в Україні є 2-3 заклади вищої освіти із поліграфом, де його використовують і для наукових досліджень, і в навчальному процесі. Щоб забезпечити навчальний процес на фізичному і математичному факультетах, теж закупили чимало комп'ютерів.
На факультеті фізичної культури, спорту та здоров'я відремонтували великий стадіон біля 3-го гуртожитку. Зараз він в належному, якісному стані, лишилося тільки відремонтувати футбольне поле.
На кожному факультеті були закупівлі для забезпечення навчального процесу, бо це є головним в нашій роботі.
– Розкажіть про благодійний фонд. Фонд розвитку університету, здається, він називається. Власне з ним за каденції вашого попередника була неприємна ситуація з автівками. Наче там закупили автомобілі й хотіли їх привласнити. Яка зараз ситуація з цим фондом? Що він робить?
– Фонд працює. Справді, була така неприємна ситуація, що автівки могли десь зникнути, але ми звернулися у правоохоронні органи – і все нормально. Всі автівки на балансі фонду, все працює, немає проблем.
Так само і фонд Лесі Українки. Він функціонує, час від часу, якщо є кошти на цьому фонді, голова фонду сприяє закупівлі для університету чи спорядження, чи обладнання, чи якихось послуг.
Інтерв'ю з кандидатом на посаду ректора волинського вишуПитання не в наявності фондів, а в їхньому наповненні. Річ у тому, що наповнення фондів – це благодійні внески. Все ж таки ми прекрасно розуміємо, що зараз усі благодійні внески йдуть на війну, і волонтери працюють для того, щоб купити те чи інше обладнання для Збройних сил.
Освітній фонд Лесі Українки мав частину коштів на своїх рахунках. Вони закупили багато дронів, які ми передавали й будемо передавати для воїнів.
Тому питання стоїть не стільки в наявності фондів, скільки в забезпеченні ресурсами й джерелами фінансування цих фондів.
– Повертаючись до фонду розвитку, що зараз з цими автівками? Вони використовуються університетом?
– Так, вони використовуються університетом. Якщо я їду у якісь відрядження чи є якісь інші питання, беру водія, беру автівку і їду. Додому і на роботу мене водії не возять. Якщо ви бачили, я навіть сьогодні приїхав своєю автівкою. Хоч маю на це право, але я не використовую робочу автівку. Ними користується університет для розв'язання побутових питань, організації навчального процесу, для надання відповідних послуг тим, кому це потрібно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ексректор СНУ повернув університету елітний автопарк
– Ви сказали, що є проблема з наповненням фонду, бо є пріоритетніші напрямки, куди люди дають гроші. Але разом з тим відкритої фінансової звітності Фонду розвитку немає. Чому так?
– Не готовий сказати, якщо чесно, бо я не є керівником Фонду розвитку університету, але точно знаю, що там протягом останніх трьох років коштів великих не було. Думаю, зробіть запит, вам нададуть необхідну інформацію, бо це публічна інформація, це відкрита інформація, жодних проблем немає.
– За останні три роки коштів там не було. А якщо загалом узяти усі п'ять років, що ви на посаді?
– Точно та сама ситуація.
– Хочу поговорити про наглядову раду університету. Подавав декілька запитів в університет щодо роботи наглядової ради попереднього скликання, але відповіді не отримував. Просив надати копії протоколів засідань, аби дізнатися, що ж робила рада. Сказали, що наглядова рада – це не університет й нічого не надали.
– Якщо ви звертались офіційно, то вам мали надати якусь інформацію. Не може бути звернення без відповіді. Що стосується наглядової ради. Наглядова рада – це окремий орган, і університет не має жодного впливу на його роботу.
– Вибачте, але разом з тим університет забезпечує роботу наглядової ради. Надає приміщення для проведення зустрічей.
– Так. Але ще раз наголошую: наглядова рада – окремий орган, який не пов'язаний з університетом структурно. Там є голова, секретар, які не звітують університету. Швидше, університет звітується. Я особисто робив звіти наглядовій раді. Протоколів наглядової ради університет не має, тому я не міг і не можу вам надати якусь інформацію про роботу наглядової ради. Це справа наглядової ради, і вам треба звертатися безпосередньо до голови або секретаря.
На даний час голова наглядової ради Ірина Мирославівна Констанкевич. Кожні 5 років затверджується новий склад наглядової ради. В нас потужна наглядова рада, я не пам'ятаю такої потужної ради із такими різнобічними представниками.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Волинському національному університеті – новий склад наглядової ради
Ми почали роботу з формування стратегії університету. Приємно, що члени наглядової ради започаткували стипендії для талановитих студентів з різних напрямків. Такі стипендії започаткувала голова, і такі стипендії вже надав Віктор Корсак за трьома напрямками.
Я можу говорити про наглядову раду з боку університету і співпраці з наглядовою радою. Про діяльність наглядової ради, протоколи засідань – це лише справа наглядової ради.
– Почув про речі, які зробила чинна наглядова рада для вишу. Але що було для університету від минулої наглядової ради? Це ми й хотіли дізнатися.
– Перше – медичний факультет. Було декілька зібрань наглядової ради минулого скликання. Ми дуже потужно обговорювали шляхи розвитку медичного факультету. Ще раз наголошую: розвиток медичного факультету був однією зі складових регіональної стратегії розвитку нашого регіону. Нам надавали дуже хороші рекомендації, були підписані умови про бази практик за сприяння наглядової ради. Тому що клінічні бази для розвитку медицини – це основа, без цього неможливо готувати лікарів.
– Зорієнтуйте, будь ласка, в часі, коли це відбувалося.
– Років три тому, три з половиною, десь так. Що я ще можу пригадати? Ну якщо щось пригадаю, то скажу (посміхається, – ред.).
– Щодо рейтингів і співпраці з викладачами. Ви кажете, що вони можуть отримувати додаткові джерела доходу, залежно від того, хто і як працює. Знову ж таки в розмові з вашою опоненткою прозвучала теза, що це породжує нездорову конкурентну атмосферу в колективі. Що вона напружена, викладачі між собою, грубо кажучи, змагаються за шматок хліба. Що ви про це скажете? Як так вийшло?
– Я не можу коментувати чутки, фантазії будь-кого і не буду цього робити. Це справа кожного. Робота будь-якої людини мусить мати чіткі критерії для оцінки ефективності.
Ви, напевно, зі мною погодитеся, що і в роботі журналіста так само мають бути об'єктивні критерії для оцінки роботи. Така ж ситуація і з роботою викладача. Те, що називають рейтингом, – це сукупність критеріїв, які охоплюють і наукову роботу, і міжнародну, і громадську роботу, і статус того чи іншого працівника. Сукупність цих критеріїв дають можливість визначити, наскільки ефективно працює людина.
Звичайно, це все відносно. Але разом з тим наближає до якоїсь об'єктивної оцінки роботи викладача. Зрозуміло, що не всім це подобається. Бо легше прийти на пару, розказати щось – і от ти працюєш ефективно. Але ні. Рейтинг не є якимось яблуком розбрату і сприяє, скажімо, непотрібній конкуренції. Рейтинг, перш за все, дозволяє об'єктивно оцінювати ефективність роботи викладача.
Далі все просто. Хто хоче працювати краще і якісніше, той підвищує якість роботи. Хто не хоче, той не підвищує. Звичайно, що критерії треба переглядати. Ми це робимо щороку. Зараз суттєво зросла кількість критеріїв навчальної роботи, щоб забезпечити об'єктивну оцінку саме навчального блоку викладача. Ввели нові критерії, до речі, дуже цікаві. Це оцінка якості роботи викладача студентом, де студенти оцінюють за десятибальною системою якість роботи викладача. Це теж сумується до загальної кількості балів.
Якщо вже є змагальність, конкуренція, це не негатив, а навпаки позитив. Показує, що здоровий колектив, і люди хочуть працювати, і вони не байдужі до університету.
– Розкажіть, будь ласка, про виборчий процес. Одна з ваших конкуренток зазначала, що їй встромляють палиці в колеса. Нарікала на те, що не дають організувати зустрічі. Чому так?
– Знову ж таки я не можу коментувати особисті думки того чи іншого претендента. Це раз. По-друге, я не займаюся виборчим процесом. Я від нього відійшов повністю, бо виконую обов'язки ректора.
Створений організаційний комітет, який організовує усю виборчу роботу. Наскільки я пам'ятаю, це Юрій Громик, він є головою оргкомітету. Тому це питання ви скеруйте йому. Але я переконаний, що нічого не порушено.
Щобільше, якщо ми говоримо про зустрічі з виборцями, то дійсно, для цього мало часу. Адже у нас період сесії, канікул і практик завершується 28 лютого. Ми приходимо третього березня на роботу, і ми маємо на виборчий процес тиждень. Тому я зменшив свої зустрічі з виборцями, бо не можна, щоб кожен факультет три рази по дві години слухав того чи іншого претендента.
Я спланував лише дві зустрічі. Буду запрошувати всіх викладачів в один день, щоб зберегти їхній час, їхні нерви. Актовий зал на історичному факультеті дозволяє вмістити на одній зустрічі всіх охочих. Інших претендентів це не влаштовує. Це їхній вибір, їхнє право. Як ректор не бачу жодного порушення. Навпаки – найменше маю зустрічей із виборцями я.
– На дуже тривалі канікули теж нарікали. Саме через них кандидати мають тільки тиждень на передвиборчу агітацію. Чому відпочинок у студентів такий довгий? Бо складається враження, ніби ви задіяли адмінресурс, щоб унеможливити конкуренцію.
– Річ у тому, що двомісячні зимові канікули у нас тривають вже два роки поспіль. Раніше вони були ініціативою університету і передбачали економію енергоресурсів. Що стосується цього року. Офіційно нам надійшов лист від Міністерства освіти з такими рекомендаціями: розпочати навчальний 2024-2025 рік у першій половині серпня; використовувати суботи як робочі дні; з середини листопада до середини березня – канікули, сесія, практики; продовжити освіту за потреби до кінця липня.
Що це означає? Міністерство нам рекомендувало почати навчальний рік у серпні. Ми трохи не послухали, бо у серпні, по-перше, ще працює приймальна комісія, по-друге, всі викладачі – в офіційних відпустках. Викликати викладачів з відпусток немає сенсу, тому що це створює проблеми для них та суперечить законодавству.
Ми вийшли на навчання з вересня. Канікули пропонували робити із середини листопада до середини березня. Ми зробили лише два місяці. І то сюди ми перенесли усі практики. Юрій Васильович (Громик, – ред.) наголошував, що понад 3 500 студентів зараз знаходяться на практиках. Так, дні суботи ми використовуємо, бо маємо виконати навчальне навантаження. Тому абсолютно безпідставно звинувачувати, що я щось неправильно зробив і змінив.
Ми не могли не реагувати на лист міністерства, і частково врахували пропозиції щодо організації графіку навчального процесу.
– Які підстави були для такого листа?
– Це треба міністерство питати. Я думаю, що безпекові й економія енергоресурсів, бо всі передбачали, що будуть обстріли.
– Ваш попередник Ігор Коцан, будучи на виборах, пішов у відпустку. Він не став в.о. ректора, а ви стали. Чому?
– Це запитання знову не до мене, а до Міністерства освіти, тільки воно вирішує. Чому? Не знаю. Напевно, вони вважають, що ці зміни, позитивні рішення, які зараз є в університеті, мають продовжуватися і не зупинятися. Я на це не маю ніякого впливу.
– Але мова йде про відпустку. Ви не могли на період виборів її взяти?
– Ні, не міг, тому що в мене немає такої відпустки. Моя відпустка – 56 днів, вона була використана і зараз взагалі не знаю, коли піду в відпустку. Бо поки я в.о. ректора, потім буду так чи інакше звільнений з посади в.о., тому що закінчиться термін повноважень.
Далі я або буду призначений на посаду ректора, або ні. Це залежить від результатів виборів. Відповідно, знову буду працювати на іншій посаді. Тому з відпусткою мене в цьому році не склалося, на жаль.
– Перед нашою розмовою ми поговорили з людьми, які безпосередньо працюють в університеті, і назбирали від них декілька запитань. Вони виявилися не дуже приємними.
Перше. Чому протягом п'яти місяців викладачів та допоміжний персонал перевели на 0,67 оплати окладу (від ставки) і водночас робили дорогі ремонти на медичному факультеті? Сума зекономленого на зарплатах дорівнювала сумі витраченій на медфакультет. Але зарплати – це захищена стаття, тобто її не можна було урізати якимось іншим чином. Чому в цей час Цьось собі та проректорам не зменшував зарплати?
– Почнемо з того, що на початку війни це було рішення Міносвіти про зменшення державної частки фінансування університетів. Тому ми зменшили ту частку, яка забезпечується державним фінансуванням, десь на п'ять місяців. Особисто собі я не можу змінити ту чи іншу частину ставки, бо це особисто призначає міністр освіти.
Але я десь розумів ці речі, тому ми купили два чи три «старлінки». Приблизно вийшла та сума, яку ми заробили, можливо, несправедливо. Ці «старлінки» передали у 14 бригаду.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Викладачам – по 10 тисяч, ректорату – уп'ятеро більше: як у луцькому виші гроші «економили» (відео)
– Чому тоді не можна було коштом університету компенсувати різницю, яку держава не надала?
– Не могли зі спецфонду виділити таку велику суму. Ми б зразу витратили весь спецфонд на весь рік і виникли б великі проблеми навіть з оплатою комунальних послуг.
– Про які суми йдеться?
– Думаю, що це мільйонів 7-8 на той час вийшло.
– На факультетах викладачів змушують збирати кошти з зарплат на заправку картриджів, ксероксів, тонерів, купівлю канцелярії, виготовлення інформаційних табличок зі шрифтом Брайля. Чому університет не забезпечує цим факультети? Навіть коли я навчався, ми купували на кафедру принтер з одногрупниками. Нас ніхто не змушував, це була наша ініціатива, але викладачі казали, що не вистачає, тому скидалися і купували, бо університет не забезпечує факультети. Чому так?
– Університет забезпечує роботу кафедри. Що стосується ось таких речей, я дуже борюся з будь-якими поборами. Якщо викладачу відомий будь-які факти таких негативних речей, дуже прошу написати мені офіційне звернення. Я передам це у поліцію для того, щоб розпочали кримінальне провадження. Не може бути в університеті подібних речей.
– Може, краще писати не звернення в поліцію, а звернення вам, щоб забезпечили кафедри всім необхідним? Ви розповідали про наукову співпрацю і діяльність. Викладач у роботі використовує ту ж саму канцелярію і в його інтересах, аби вона була. Якщо університет не забезпечує, йому простіше самому купити, аби належно працювати й в перспективі отримати ту ж саму премію.
– Університет забезпечує всі кафедри канцелярією. Я не пам'ятаю, здається, 3 чи 5 пачок цього самого ж паперу даємо. На скільки цього вистачає і чи вистачає? Звичайно, що, можливо, не вистачає.
Ми збираємо заявки від кафедр і централізовано робимо закупівлю для всього університету. Але я знову наголошую: якщо немає картриджа чи ще чогось, треба писати службову, і це буде забезпечено. Якщо йде порушення законодавства, не треба це терпіти, а треба писати чи мені, чи безпосередньо у поліцію звернення. Я буду сприяти розкриттю таких моментів.
– Ви сказали, що збираєте заявки з факультетів і тоді закуповуєте. В якому обсязі ви задовольняєте ці заявки? Бо ж вони можуть і не повністю забезпечуватися.
– Певного відсотка немає. Бо заявки дуже різноманітні. От, наприклад, заявки від кафедр природничих наук стосуються купівлі різних речей для проведення лабораторних робіт. Заявки від гуманітарних, справді, більше стосуються канцелярії. Ми стараємося максимально задовольнити всі заявки.
Зараз почався новий фінансовий рік. На даний час заявок поки що ми, здається, не робили, але десь найближчим часом це буде зроблено.
– У 2024 році в університет було закуплено та поставлено велику кількість кондиціонерів. До 100 одиниць. Якраз в цей час був дефіцит електрики в країні та уряд закликав усіх не користуватися кондиціонерами усе літо. Пульти від кондиціонерів сховані й прилади не перебувають в експлуатації до цього часу. Для чого ці кондиціонери купувалися?
– Інформація неправдива, тому що ми ніколи в житті не купували 100 кондиціонерів. Ми купували близько 20-30 кондиціонерів. Це для тих аудиторій, які знаходяться на факультеті психології. Там дуже великі вікна, сонячний бік і неможливо проводити навчальний процес без забезпечення відповідного температурного режиму, що входить в мої обов'язки.
Я думаю, що в той час ми їх, відповідно до рекомендацій, не вмикали й правильно робили. Але зараз, гадаю, закінчиться війна, і ми матимемо аудиторії, які облаштовані так, щоб там можна якісно проводити навчальний процес.
– Багато корпусів перебувають у жахливому стані, деякі з них бачили останні ремонти ще 30 років тому. Чому за час свого правління – 14 років першим проректором та 5 років ректором – ви не зробили ремонти в цих корпусах?
– Одна із причин, коли я, будучи ще першим проректором, балотувався на посаду ректора, це була можливість визначати політику і стратегію університету. Ніколи в житті проректор чи декан не зможе визначити загальну стратегію і скерувати ті чи інші кошти на ремонти. Для того, щоб це робити, треба бути ректором.
Саме тому, що в нас була велика біда з ремонтами, я балотувався на посаду ректора. За цих 5 років я вам розповів про кожний корпус, що було зроблено. Тому це запитання абсолютно безпідставне, надумане і не відображає реальної ситуації в нашому університеті. Або людина просто не знає, що у нас робиться в університеті.
– Наскільки оцінюєте свої шанси на перемогу?
– Знаєте, людина живе, поки вірить, і вірить, поки живе. Я не можу оцінювати свої шанси у відсотках, але сподіваюся, що колектив довіряє мені, і я матиму довіру і честь працювати далі на посаді ректора.
Анатолій Цьось– Яке ви можете назвати своє найбільше досягнення на посаді ректора за ці 5 років?
– Ви знаєте, якщо говорити щиро, то можна, справді, називати якісь проєкти, якісь матеріальні речі чи нематеріальні, тому що університет має форму і зміст.
Форма – це те, що ми з вами бачимо, про що ми говорили, скільки проведено ремонтів, закуплено обладнання і таке інше. Зміст – це якість, це і мобільність, це і дуальна освіта, яка в нас, напевно, одна з найкращих в Україні. Це і якість освітнього процесу, але об'єднує це все людина. Я говорю щиро. Тобто це викладач, завідувач кафедри, декан, лаборант, техпрацівник і багато-багато інших людей, які забезпечують якість освіти.
За цих 5 років я мав можливість працювати в різних ситуаціях. В «ковідних» ситуаціях, військових ситуаціях, ситуаціях, коли мені писали заяви про те, що вихід на очну систему навчання – майже злочин, і я порушую права багатьох студентів, викладачів. Приймав жорстке рішення, що все-таки якість освіти має основне значення й вийдемо на очну систему навчання.
Найголовніше і найприємніше, що я працював з людьми. Справді, з хорошими, нормальними викладачами, студентами, які якісно виконували свої обов'язки й виконували їх в період і «ковіду», і війни. Які заробляли копійку і не шкодували віддати її Силам оборони, які під час наших ярмарків купували якісь тістечка, чи жертвуючи одноденний заробіток, і за ці кошти ми купували хлопцям якусь допомогу.
Тому найголовніше, що я мав можливість і честь працювати та, надіюсь, буду працювати далі з прекрасним колективом, з прекрасними людьми й разом робити все, щоб мої внуки вчилися в нашому найкращому університеті. Щоб жодна людина не сказала, що це – поганий університет. Хіба та, яка або ображена на нього, або має інші міркування.
– Тобто найбільше ваше досягання – це робота з людьми?
– Так.
– А яка тоді найбільша поразка?
– Цікаве питання. Найбільша поразка, напевно, – зразкове сприйняття світу. Коли я йшов на цю посаду, мав більш ідеалізоване світосприйняття. Мав ідеальне уявлення про загальну роботу, про співпрацю з різними установами. Напевно, тут я десь помилився. Можна підсумувати, що все-таки прагматизм і досвід роботи є основою для управлінської діяльності, а не якесь ідеальне уявлення про ідеальний стан речей чи в університеті, чи у Всесвіті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.