Конфліктна взаємодія: як впоратися зі злістю (відео)

фото ілюстративне

У стосунках людина прагне бути у зв’язку з іншими, але водночас і лишатися собою. Якщо ж не вдається реалізувати ці прагнення під час взаємодії з партнером, то порушується рівновага і починається деструктив.

Про конфлікти та техніки регуляції злості розповіла кандидат психологічних наук та доцент кафедри загальної та клінічної психології ВНУ імені Лесі Українки Антоніна Мітлош у програмі «Поради психолога» на телеканалі «Конкурент TV».

Спробуйте на хвильку подумати про те, які асоціації у вас виникають, коли ви чуєте слово «конфлікт». Серед цих асоціацій, мабуть, промайнули і сварка, і протиріччя, і погане самопочуття, і зіткнення різних думок, і нові можливості, і пошук істини… Насправді багато різних образів виникає, і вони пов’язані з нашим життєвим досвідом. Хтось переконаний, що конфлікт – це погано, а хтось вважає, що добре. Усе залежить від того, які наслідки має конфлікт для нас з вами і в який спосіб ми конфліктуємо.

Ставлення до конфлікту і його вплив на поведінку

Конфлікти виникають щодня і є нормальним явищем у нашому житті. Тож варто вчитись конфліктувати. Вчені з’ясували, що суттєве значення має наше ставлення до конфлікту. Адже це впливає на нашу поведінку. Якщо ми сприймаємо конфлікт як явище негативне і партнера сприймаємо негативно, то і поведінка наша буде відповідною. Ми не готові будемо чути партнера. А якщо ми перебуваємо у конструктивній позиції стосовно партнера і розглядаємо і себе, і його з позиції «ми обоє благополучні», тобто і «я благополучний» і «ти благополучний», то і поведінка наша у конфлікті буде конструктивною. Тоді ми будемо готові і вислухати партнера, і відповісти у добрий спосіб.

Тож не варто боятись конфліктів, а варто вчитись конфліктувати. Адже конструктивні конфлікти сприяють розвитку (причому як нашому особистому, так і розвитку груп, колективів). Також конфлікт сприяє інноваціям та пізнанню нового (адже ми чуємо різні думки та погляди). А ще у конфліктах ми єднаємось і гуртуємось навколо спільної проблеми чи спільного ворога, як-от у військовому збройному конфлікті, але це вже про конфлікти на рівні держав. Також у конфлікті ми реалізовуємо і пізнаємо себе. Тож позитиву чимало, та й ми не усе згадали. Але наголошу ще раз, що позитивні наслідки будуть у випадку конструктивної поведінки учасників. І в одній з минулих програм ми з вами уже розібрали деякі техніки, які допомагають звернутись до лобної кори і сприяють добрій взаємодії.

Водночас якщо нам не вдається задіяти лобну кору і відбувається захоплення мигдалини, то конфлікт стає деструктивним. Погіршуються стосунки та взаємодія, наростає конфронтація, мета якої довести свою позицію за будь-яку ціну і знищити опонента. І таких деструктивних конфліктів у нашому житті, на жаль, більшість.

 

Вчені з’ясували, що обставини визначають характер конфлікту лише на 10 %, а решта 90 %  залежить від нас з вами. Адже мова йде про наші з вами індивідуальні особливості: про характер, темперамент, інтереси, навички комунікації та про рівень культури. Тож пам’ятаймо, що якщо хочемо мати конструктивні конфлікти, то варто кожному почати з себе.

Тож підсумуємо: конфлікт – це нормальне явище у нашому житті. Має значення те, як ми ставимось до конфлікту та до партнера. Конструктивна поведінка сприяє тому, що конфлікт буде мати позитивні результати, а деструктивна поведінка призводить до негативних наслідків.

Відстоювання думки і манера спілкування

Тепер поговоримо про наші межі. Чи варто відстоювати свою думку та свої межі? Звісно. Але робити це можна в різний спосіб. Можна принижувати партнера чи партнерку, знецінювати, перебивати, ігнорувати, звинувачувати, бути нещирим, переходити на особистості, вживати категоричні слова типу «завжди»-«ніколи» і казати щось на кшталт «ви докотились до найнижчого рівня!!!». А можна ж вести дискусію і при цьому не принижувати людину і не переходити на особистості. Для цього достатньо звертатись до суті проблеми і до фактів, шукати шляхи та способи її вирішення.

Манера спілкування пов’язана з життєвим досвідом, який людина почала отримувати ще в дитинстві. Якщо в дитинстві батьки або інші значимі дорослі допомагали дитині в добрий спосіб давати раду своїм емоціям та справлятись зі злістю, вислуховували дитину, ставились з повагою до неї та її потреб, то вона переймає відповідну  поведінку. А якщо батьки перебивали, ігнорували та знецінювали емоції дитини та казали «та що ти там мелеш таке, ще маленький, щоби рота відкривати», або казали «ану не плач, ану не злись» та інші подібні фрази, то висока ймовірність, що ставши дорослою, людина буде поводитись так само у спілкуванні з іншими. Адже у дитинстві від значимих дорослих вона перейняла цю манеру та засвоїла, що такий спосіб знецінення, приниження та перебивання партнера дає суттєву перевагу під час конфліктної взаємодії.

Злість як базова емоція

Коли ми говоримо про злість, то тут важливо означити такі особливості. Є набуті реагування, коли не було доброго прикладу у житті людини і ми про це щойно поговорили. А є генетично зумовлена схильність до відчуття злості. Ми усі різні, у нас різний поріг чутливості і реакція злості. Мова йде про те, що хтось швидко спалахує і злість швидко переходить у гнів. Але є гарна новина. Можна навчитись і самому давати раду своїй злості, і навчити цього наших дітей. Адже мати емоції – це нормально. І злість – це одна з наших 5-и базових емоцій. А вже те, як ми поводимось, тобто прояви агресії у нашій поведінці, коли злість виходить з-під контролю, має значення і впливає на нашу взаємодію з іншими. Бо агресія спрямована на заподіювання шкоди. Адже ми можемо кричати, тобто проявляти вербальну агресію, а іноді може дійти й до бійки – фізичної агресії. І це про наші нижні шари мозку – про рептилію або ссавця.

Загалом злість є ключовою емоцією у стосунках. І сигналізує нам, що якісь наші потреби не задоволені, а іншим – що щось не так. Також злість мобілізує наше тіло до боротьби, а нашу свідомість – до фокусування уваги на загрозі. Це дає нам швидкість і відвагу у реакціях. Проте злість стає проблемою, коли:

• виходить з-під контролю (тобто коли не служить, а шкодить); 
• не відповідає реальній загрозі; 
• заважає думати і вирішувати проблеми; 
• впливає на якість життя.

Пам’ятаймо, що коли злість керує нами, то вона здатна зруйнувати те, що ми маємо. Окрім того, бути в стані злості довго – не корисно для нас, адже при тривалій злості в організмі виділяються глюкокортикоїди і це впливає на наше здоров’я та імунітет.

Як регулювати злість?

Саме РЕГУЛЮВАТИ, а не виплескувати її на когось чи на щось. Бо ж часом можна почути поради про те, що варто викричатись або побити добряче подушку. Але ця теорія катарсису не застосовується у сучасній психології, вона не знайшла підтвердження. Адже наш мозок НЕ вчиться регулювати злість і це небезпечно. Бо у довгостроковій перспективі людина не може конструктивно реагувати в ситуаціях взаємодії. В результаті такий тип поведінки відштовхує від нас людей.

З чого ж почати? Є гарна техніка «Термометр злості». Спробуйте заміряти свою злість від 0 до 100. І коли відчуєте, що стає гаряче, тобто більше 50-и, то варто взяти паузу. Адже чим вищий градус злості, тим менш активною є наша кора і більш активною лімбічна система (наші нижчі шари мозку). Після 50-и балів починається захоплення мигдалини і завершується розумна поведінка.   

Як взяти паузу? У цьому нам допоможе ще одна гарна техніка «Тайм-аут». Суть техніки полягає у тому, що коли ви відчуваєте ось ці 50 градусів на термометрі злості, то можна сказати партнеру, що вам потрібна пауза і ви повернетесь до розмови пізніше. Але для застосування тайм-ауту варто з партнером домовитись наперед, що у ваших стосунках буде застосовуватись ця техніка. Щоб партнер розумів, що відбувається. Інакше конфлікт може розбурхатись ще більше. Після паузи (а нашому мозку потрібно приблизно пів години, щоб знизити показники злості) можна повернутись до розмови та спробувати поговорити з партнером.

Якщо ж ви відчуваєте, що злегка роздратовані і на термометрі злості помірні показники (тобто менш як 40), то можна застосовувати техніку емпатійного приєднання, коли ми висловлюємо та поділяємо емоції і переживання партнера, тобто коли не ігноруємо їх.

Також можна просити партнера про зміну поведінки та сказати про свої межі. Наприклад, «мені неприємно, коли на мене кричать, будь ласка, не роби так більше». Або якщо хтось переходить на особистості, можна запропонувати звернутись до фактів та говорити по суті проблеми. Тут важливо говорити про себе і про свої емоції та почуття, а не характеризувати партнера. Тобто застосовуємо «я-повідомлення». Це важливе правило у міжособистісній взаємодії. І гарний спосіб відстоювання своїх меж.

«Пам’ятаймо, що від кожного з нас залежить те, чи буде конфлікт мати позитивні наслідки. Ми можемо навчитись регулювати свою злість, у добрий спосіб відстоювати свої межі, вчасно помічати гарячий момент на нашому термометрі, щоб запобігати захопленню мигдалини», – резюмувала психологиня.

Ви можете написати свої запитання та надіслати нам на скриньку, і ми спробуємо відповісти на них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Як впоратися з панічними атаками: поради психолога (відео)
• Як впоратися з тривогою: поради психолога (відео)
• Поради психолога: як навчитися контролювати емоції під час спілкування (відео)
• Чому люди часом поводяться нестерпно: відповідає психологиня (відео)
• Як розпізнати депресію та в чому її особливість: поради психолога (відео)
• Хронічний стрес: як відновитись та вистояти під час війни? (поради психолога, відео)