Поділитись:

«Все, що зробили люди, можна полагодити»: розмова з механіком, який вирощує квіти *

Четвер, 26 травня 2022, 08:25

Найбільша цінність будь-якого підприємства – люди, що тут працюють. Професіонали, фахівці, віддані своїй справі і готові рухатися до спільної мети. Саме з таких людей і складається успіх. І саме про таких людей ми хочемо вам розповісти. Сайт новин Луцька «Конкурент» спільно з групою компаній ТМ «Вілія» продовжує серію публікацій про особливих людей, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства.

Руки Юрія Волоха завжди в мастилі, а його одяг пахне ремонтним цехом. Він простий і небагатослівний. Каже, більше звик робити, аніж говорити. На «Вілії» він працює вже майже два десятки років. 

Юрій Волох – механік. За час роботи через його руки пройшли сотні одиниць транспорту, який обслуговує підприємство: від звичайних легковиків і радянських тракторів – до сучасних розробок компанії John Deere. Чоловік вірить, що полагодити можна майже все, тому кожне завдання для нього – виклик і нагода стати кращим у своїй справі. 

Про роботу механіка на сучасному підприємстві, про життя і квіти ми говорили ще до війни. Зараз публікуємо нашу розмову. 

 

— Юрію, ви працюєте на «Вілії» вже 19 років. Ледь не від самого початку роботи підприємства. В чому полягає ваша робота?

— Я ремонтую колісні транспортні засоби. Вантажні, легкові, причепи, напівпричепи...

— Чи можете порівняти свою роботу з роботою лікаря?

— Певною мірою так. Доводиться приймати різні рішення. Як хірург часом збираю агрегати, наново складаю автомобіль, ремонтую те, що стало непридатним за термін експлуатації. І робота ж відповідальна, розумієте. Вона пов'язана з безпекою і самих працівників, і оточуючих. Не можна зробити як-небудь чи сподіватися, що саме полагодиться. 

— Що для вас важливе у цій роботі? 

— По-перше, мені цікаво працювати. По-друге, є гарна нагорода за виконану роботу, а також повага керівництва і колег. 

— Як ви стали механіком?

— Ну, життя заставляє працювати (сміється – ред.). 19 років тому шеф покликав мене на цю посаду, і так я тут і залишився. В армії був механіком. Мені подобається ця робота. Починав ще з вітчизняних, і спостерігаю, як техніка стає чимраз новішою. 

— Вам, виходить, постійно треба вчитися.

— Весь час. І чим більше ти розумієш техніку – тим більше розумієш, що насправді знаєш дуже мало. Треба вникати, і щоразу помічаєш нові виклики, яким потрібно давати раду. 

 

— Як ви вчитеся? Де знаходите нову інформацію? Чи в основному опираєтеся на досвід?

— Досвід важливий у цьому питанні. Але робота змушує вчитися постійно. Переді мною ставлять завдання, і я мушу їх виконувати. Шукати можливості полагодити так, аби не залучати сторонніх працівників. Завжди вивчаю інструкції з експлуатації автомобіля. Я маю глибокі теоретичні знання, розуміюся на будові автомобіля, розбираюсь в електроніці, гідравлічних, пневматичних системах. А ще ж є інтернет, який дуже допомагає сьогодні. Деякі речі можна запитати в Гугла. 

Я вважаю, Все, що зробили люди, можна полагодити. Воно не прийшло до нас із Марса. Все зроблено такими ж людьми, як і ми. 

— Чи є якісь правила, як доглядати за транспортом так, аби не доводилося часто його ремонтувати?

— Як би не було, людський фактор залишається безумовно. Треба і водіям вчитися експлуатувати транспортний засіб. Але важливо також, що керівництво не шкодує грошей на ремонт транспорту. Я не ставлю деталей, що були у вжитку. Якщо агрегат вийшов із ладу, то обов'язково проведу капітальний ремонт із заміною всіх необхідних частин. На це все дають гроші. Вчасно робимо техогляди. Це продовжує життя автомобілю. 

 

Крім того, намагаємося діяти на випередження. У нас є техніка, яка в період жнив працює нон-стоп. Кожна одиниця транспорту важлива і має бути «в строю». Тому потрібно заздалегідь готувати транспорт, що возитиме багатотонні вантажі. 

— Чим ви займаєтеся поза роботою? Вдома теж ремонтуєте техніку?

— Ні, інколи хочеться відпочити від людей і техніки. Я маю приватну власність на землю, займаюся садівництвом. На батьківській ділянці працюю, вирощую багато всього. Маю зо три десятки видів декоративних рослин, великий садок з лохиною і ліщиною. 

Мені подобається все, що я вирощую. Особливо люблю дивитися, як ростуть квіти. Дружина мені трохи допомагає їх вирощувати, але це завжди моя ініціатива і захоплення. Обожнюю троянди.

Я квітів дружині зазвичай не дарую, але якщо вона хоче зробити мені подарунок, то знайде щось в інтернеті, випише, і скаже, щоб ішов на пошту забирати свої рози (сміється – ред..). 

Не знаю назви сортів рослин, і більше звертаю увагу на те, як вони виглядають. Стараюся робити так, щоб сад цвів усе літо. Серед троянд маю одну дуже особливу. Зовні вона чорна, а всередині квітки пелюстки залишаються білими. Така-от незвична рослина. 

— Ви працюєте з неживою технікою, але з такою ніжністю говорите про квіти...

— Воно десь одного поля ягоди. Все – живе і неживе – любить догляд. Коли ти сідаєш в авто, а воно легко заводиться і працює – це ж приємно, правда? 

Нам же ж, буває, просто притягують неробочі авто. А ми в них вкладаємо робочий час, душу, бажання – і вони оживають. 

— Чи все можна полагодити?

— Полагодити можна все, але ціна питання може бути великою. У людині там не все можна полагодити, а от машини піддаються ремонту. Моя робота схожа до лікарської – коли, буває, розбираєш мотор, треба, щоб навколо була майже стерильна чистота, а рухи були продуманими і хірургічно точними. 

 

— Чи можете ви уявити своє життя без цієї роботи?

— Без цього колективу не можу уявити. Бо все це добрі, веселі, дружні люди. Як ті, хто працює в ремонтному цеху, так і ті, хто до нас приїжджає. 

— Ви маєте, кому передати свої знання?

— Безумовно. В мене є син, який вже 10 років працює в нашому ремонтному цеху. Він, щоправда, більше замається електронікою, але я радий, що він пішов моїм шляхом. 

Крім того, багато молодих хлопців із навчальних закладів області приходять сюди працювати за направленням. І мені треба прослідкувати за тим,  як вони працюють, чи виходить у них. У когось горять очі, і він тільки й просить «дайте щось зробити, покажіть те, покажіть се». А хтось приходить на роботу, щоб просто відбути зміну. Я часом по-батьківськи раджу цим молодим хлопцям спробувати щось інше, те, що буде цікаво, і до чого буде лежати душа. 

Так сталося, що коли я сюди прийшов, мені не було, в кого вчитися. Тому вчилися від мене. Але ж щоразу нам поступає нова техніка. Це нові виклики, і мені є, куди рости. 

— Скажіть наостанок, чи є у вас якась велика мрія у житті?

— Ой, ну мрія... Яке ж то життя без мрії? Звісно, що є, але не якась велика, а така проста сімейна. У мене є внучка, і я мрію побачити, якою людиною вона виросте. А ще мрію про відпочинок за кордоном. Хотілося б коли-небудь потрапити на Кубу. 

У відпустку мені вистачає городика. Щось посадити, виростити, зібрати. Я дуже тішуся, коли моя праця приносить плоди. 

 

Р.S.: Інтерв'ю було записано 23.02.2022. Ось як звучить відповідь про мрію зараз:

— Основна мрія – МИРУ. Буде він, тоді з'являться інші мрії. А поки бажаю тільки цього. Квіти ростуть і намагаються підняти мені настрій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
17 червня 2022
10 червня 2022
07 червня 2022
09:00
14 травня 2022
06 травня 2022
18 березня 2022
17 березня 2022
21 лютого 2022
18 лютого 2022
13:00
17 лютого 2022
16 лютого 2022
11 лютого 2022