Поділитись:

«Люблю всунути руки в землю», – директор найбільшого агропідприємства Волині Сергій Супрунюк (інтерв'ю)

Автор: Міла Роспопа |
П'ятниця, 18 лютого 2022, 13:00

Найбільша цінність будь-якого підприємства – люди, що тут працюють. Професіонали, фахівці, віддані своїй справі і готові рухатися до спільної мети. Саме з таких людей і складається успіх. І саме про таких людей ми хочемо вам розповісти. Сайт новин Луцька «Конкурент» спільно з групою компаній ТМ «Вілія» починає серію публікацій про особливих людей, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства.

У кабінеті директора ТОВ «ВОЛИНЬ-ЗЕРНО-ПРОДУКТ» Сергія Супрунюка доволі скромний інтер'єр. Широкий, але простий стіл, за яким зручно працювати і вести переговори. Калькулятор для термінових обрахунків. Позаду на стіні велика дошка для цілей і планів. Її нещодавно очистили, і незабаром на ній з'явиться накреслений і прорахований до дрібниць шлях підприємства у бентежному 2022 році. 

Контрастує з обстановкою у його кабінеті масштаб підприємства за вікном. Тут просторий офіс для широкого штату працівників, елеватори для зберігання зерна, ремонтні станції із сучасною технікою і ще так багато всього, що виросло навколо цього чоловіка за останні два десятки років. Бо підприємство, на якому зараз працює 1200 людей, починалося з малого. І Сергій Супрунюк був на самому початку. 

 

— Сергію, ви на підприємстві вже більше 20 років...

— Насправді, я тут з першого дня. І може, навіть, трошки раніше, бо займався реєстрацією підприємства. 

— Як все починалося?

— Починалося все ще раніше. З власниками Іриною і Євгеном Дудками ми вчилися в одній групі Луцького національного технічного університету. Ми закінчили навчання у 1999 році, і після закінчення я ще трошки попрацював бухгалтером у сільськогосподарському підприємстві, що знаходилося у селі під Луцьком – СТзОВ «Прогрес». Це були мої перші кроки. Після цього я зустрівся з Євгеном, який на той час займався підприємницькою діяльністю і захотів створити фірму. 

У нього виникла думка взяти мене головним бухгалтером до себе на фірму. І прийшовши до Євгена Степановича, я займався реєстрацією фірми. З тих пір так і працюємо – нога в ногу, душа в душу. 

— Чому ви обрали агросферу?

—  Я живу у селі, і завжди був дотичний до сільського господарства. Були свої ділянки, городик, картопелька вдома, бурячок, пшеничка. Свій садок, біля якого треба було фізично працювати. Трактора спершу не було, але дід, коли пішов на пенсію, придбав коня. Тому працювати з землею мені не звикати. 

— Зараз ваша робота полягає в іншому. Ви вже безпосередньо із землею і біля землі не працюєте – ви організовуєте роботу тисячного колективу. В чому особливість цієї роботи для вас? Чому це вам цікаво?

— Мене тішить цей плід 20-річної праці, шлях, пройдений разом із власниками і колективом. Коли згадаю, з чого все починалося – наш перший офіс був у селі Липляни, і моїм кабінетом була така 60-кубова бочка, в якій було три відділення. Це було моє робоче місце. Бувало таке, що взимку -30оС на вулиці, і в бочці -30оС. Я працював у рукавицях. І машини не було – ходив пішки на маршрутку, їздив звіти здавати у Ківерці в статистику і податкову. 

І коли ти дивишся на плід праці за 20 років і на те, чим доводиться сьогодні управляти, то навіть не віриться, що нам вдалося це все створити. 

Насправді, ніщо не залежить тільки від однієї людини. Якщо нема надійного колективу, гарно підібраних спеціалістів і відповідальних людей на місці, це було би неможливо. У нас усе структуровано: є департаменти, є люди, які відповідають за напрямки, є прорахований штатний розпис включно до прибиральниці, і намічені посадові обов'язки. 

Кожного року ми ставимо цілі, що нового хочемо досягти. Потім робимо аналіз того всього, що досягли, і ставимо нові. Вперед нас рухає мрія. Бо компанії народжуються і помирають, а нам хочеться, аби наша компанія була вічною. Аби я попрацював, а потім прийшли мої діти, внуки. Щоб це був світовий бренд. 

 

— Які принципи керівництва ви маєте? Як успішно керувати таким великим колективом?

— Все на підприємстві починається зі стратегії. Треба розуміти, яких цілей ти хочеш досягти. Після цього вибудовується план, як ним рухатися. Тоді – структура, підбираються люди, прописується мотивація. Далі робимо економічні розрахунки, визначаємо ефект, і прораховуємо, що хочемо мати в кінці. Але це не догма. Не можна поставити собі ціль один раз – і зупинитися. Життя не зупиняється – приходять нові виклики, змінюються умови, законодавство. І ти постійно повинен бути в цьому русі. Якщо ти не в русі, ти не виживеш – конкуренти просто винесуть тебе з ринку. Тому цим треба жити весь час. Безперервно. 

Простий робітник може і похворіти, і полежати вдома. А керівнику інколи і хотілося б, але нема, як. 

— Які ваші життєві принципи? Чи є речі, з якими ви категорично не готові миритися в стосунках з підлеглими, з партнерами?

— Порядність, чесність, відвертість – це головні принципи. Завжди варто казати правду, ніж малювати гарні малюнки, а потім це не виконувати. І якщо ти сказав, що щось зробиш – ти мусиш це зробити, навіть якщо компанії буде це невигідно. Своє слово треба тримати до кінця. 

Цей принцип я стараюся переносити на своїх контрагентів, постачальників, з якими спілкуюся. Коли ми про щось домовилися, я зі свого боку виконую  домовленість на 100%, і зворотній зв'язок хочу отримати такий самий. Адже є терміни розрахунку, плани, графіки погашення кредитів, відсотки – я на них розраховую. І якщо у контрагентів щось не виходить, хочу про це знати – знати відверто. 

Не завжди так виходить, бо люди різні. Але ми потихеньку несемо свою політику у світ. Вже далі набувається досвід, репутація, яка досягається не одним роком. І коли люди знають, що ти отакий – тобі вже легше. Тому вважаю, боронь боже втратити репутацію. 

У стосунках з працівниками мене найбільше дратує, коли людина говорить неправду, коли хоче щось приховати. Тоді нема довіри до цієї людини. Хай навіть ти помилився і зробив щось не так – я за відверту розмову. Що буде далі – це вже інша річ. Але дуже не люблю, коли все робиться тихцем і ховається. Зрештою, все ж стане колись явним, але вже потім буде гірше. 

 

— А що ви робите поза роботою? Чи маєте якесь хобі?

— Оооой (з'являється усмішка – ред.). Коли ви казали, що зараз я не працюю з землею, це не зовсім так. До землі я маю діло завжди. Маю свої діляночки і дуже люблю вирощувати помідори. Сам сію розсаду, сам саджу, сам доглядаю, збираю і роблю все інше. У мене їх небагато – корчиків сто. Підбираю дуже ситуативно: іду в магазин, бачу насіння, дивлюся, що того рябенького в мене ще не було – і беру. Завжди обираю якісь ексклюзивні сорти, щоб приємно було просто подивитися. Але звичайно, є певні сорти, які в мене постійно – волове серце, наприклад.

Помідори роздаю родичам. Акщо вже їх геть багато, приношу працівникам по відерцю. 

— Що вас надихає?

— Досягання цілей. У нас в обробітку зараз 42 тисячі гектарів землі. Коли ти постійно вкладаєш у це працю, а потім починаєш збирати урожай, і бачиш, що вийшло навіть трохи краще, ніж сподівалися – це мене дуже тішить. 

— Що ви вважаєте добре проведеним часом?

— Я постійно у роботі. І коли вдається відпочивати так, щоб повністю «відключитися» і жодного разу про неї не подумати – це для мене добре проведений час. Люблю час у колі сім'ї, друзів. Люблю покататися на лижах, поїхати в ліс відпочити. На першому місці серед відпочинку в мене лижі. Я люблю активне життя, коли навколо гори, свіже повітря, коли втомлюєшся від фізичного навантаження. Бо як несешся з гори – про роботу особливо не думаєш. Родина поруч, друзі...

 

Море – це більш пасивний відпочинок. Хоча навіть якщо я на тиждень їду відпочивати на море, я бачу не тільки лежак на пляжі, а маю мінімум три екскурсії. Стараюся подивитися світ, поводити сім'ю. 

А ще якось кілька років тому я нахилився, щоб зав'язати шнурки, і помітив, що живіт заважає. Подумав, треба у житті щось змінювати – записався в тренажерку. І так вже три з половиною роки звідти не вилажу. П'ять разів на тиждень займаюся. Мені це дуже зайшло, бо цілий день на роботі я працюю розумово, а ввечері пішов у зал, на півтори годинки відключив розум, і працюєш фізично. Це дуже заряджає і додає сил. 

— Як вам вдається поєднувати роботу і сім'ю? На керівній посаді це буває трохи важко. 

— У нас просто все за планом. Якщо хтось собі може дозволити з бухти-барахти зібратися і кудись чкурнути, то в моєї сім'ї чіткі графіки і заплановано все наперед. Плануємо майже влітку на зиму. Сьогодні я вже точно знаю, взимку ми поїдемо на лижі, а весною буде поїздка на море кудись. Все, поки не почалися жнива.

Жнива у нас починаються 15 липня, і закінчуються 15 грудня. В цей період точно ніхто нікуди не їде. 

— У вас двоє синів. Вони цікавляться аграрною справою і тим, чим ви займаєтеся?

— Старший син закінчив агрономію. Зараз працює на одному з наших підприємств. Прийшов у листопаді рядовим агрономом. Насправді, дуже любить техніку, землю. І поки я займаюся помідорками, у нас є 10 гектарів землі, які обробляють сини. У старшого це його заробіток – сам вкладає в справу, сам сіє і збирає. З мого боку він завжди отримує поради і консультації. 

Молодший дивиться на старшого, і робить за ним ті самі кроки. Старший син права тракториста мав, ще не закінчивши школи. А водійське посвідчення отримав, коли вчився на першому курсі у Києві. А ще він має права комбайнера, і вже мене в цьому «перещеголяв». 

 

В мене є любов до землі, і в душі більше хотілося б бути агрономом, ніж бухгалтером чи керівником. Завжди люблю руки всунути в землю. І дуже тішуся, що мої сини розділяють цю любов. 

— В останні роки, через пандемію і загострення ситуації навколо українських кордонів важко щось планувати. Чи ви відчули ці зміни?

— Звичайно. За нами колектив 1200 людей. І коли пандемія прийшла – настала така серйозна невизначеність. Бо ти сам не розумієш, що робити, і нема нікого, хто міг би підказати. Досвіду тоді ще ні в кого у світі не було. Нам це далося важкувато, але ми впоралися. 

Пандемія – це був маленький виклик. А війна – дуже і дуже великий. Але ми не стоїмо осторонь і надаємо допомогу, коли звертаються військові чи прикордонники. Якщо подивитися на це збоку, то на мою думку, здоровий глузд має перемогти. Бо від війни не виграє ніхто. Втрати будуть величезними і в Росії, і в України. Але хто його зна... Однак, якщо щось буде, впевнений, ми тут на фірмі якийсь батальйон точно створимо. У нас є люди, з якими можна іти у розвідку. 

— Що вважаєте головним здобутком року, що минув?

— У нас був план досягти певних показників. За підрахунками, ми навіть перевиконали план, досягнувши дуже хороших економічних показників. Тому власники прийняли рішення частину заробітку поділити між працівниками. Ми поділили 30 мільйонів між працівниками середньої ланки, і люди отримали приємний річний бонус. Приємно іти по коридору і бачити цих щасливих усміхнених людей. Звичайно, бувають негаразди і непорозуміння. Але це все робочі моменти, які ми врегульовуємо і рухаємося далі. 

 

— До чого ви рухаєтеся цього року?

— Ми зараз працюємо над цілями і планами. У нас є великі інвестиційні плани, як от будівництво нового борошномельного комплексу. Ми плануємо завершити його до кінця року. У нас є три борошномельні комплекси турецького виробництва, які вже трохи попрацювали. А це буде швейцарський комплекс. І якщо провести аналогію з автомобілями, то турецький млин – це «жигулі», а швейцарський – це «мерседес». Будуємо також сучасну тваринницьку ферму.

Ставимо нові цілі, прораховуємо і рухаємося вперед. 

Довідково:
Супрунюк Сергій Степанович, 44 роки. Директор ТОВ «ВОЛИНЬ-ЗЕРНО-ПРОДУКТ», працює на підприємстві з 2001 року. Одружений, виховує двох синів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
13 серпня 2022
08 серпня 2022
05 серпня 2022
03 серпня 2022
13 липня 2022
12 липня 2022
07 липня 2022
05 липня 2022
10:00
27 червня 2022
17 червня 2022
10 червня 2022
07 червня 2022
09:00
26 травня 2022
08:25