Поділитись:

Чому молодь обирає агро: 5 надихаючих історій із волинської «Вілії» (фото)*

П'ятниця, 19 листопада 2021, 10:00

У час цифрових технологій робота з землею все більше здається чимось застарілим і непрестижним, і між факультетом TikTok та аграрним коледжем наша молодь все більше схильна обирати перший варіант. А проте, праця у сфері сільського господарства є не тільки надійним джерелом прибутку у світі, який стрімко змінюється, але і дає непогані можливості для самореалізації.

Про це свідчать історії п'яти молодих людей, які свого часу зробили вибір на користь агро, і жодного дня про це не шкодували. Романтика поля у призахідному сонці, краса жнив, радість від перших паростків нового урожаю, і, звісно, зручний робочий графік, змога рости і розвиватися, гідна зарплатня – те, що приводить у агро все більше і більше молоді. 

До Дня працівника сільського господарства журналісти ІА «Конкурент» зібрали для вас п'ять особливих історій про працівників групи підприємств волинської агрокомпанії «Вілія». Вони розповіли про тонкощі своєї роботи та можливості, які вона відкриває. 

 

Я ЛЮБЛЮ НАВОДИТИ ПОРЯДКИ У ЦИФРАХ

Головному бухгалтеру компанії Марії Сень сьогодні 33 роки. За робочим столом вона успішна керівниця, яка легко і невимушено робить свою роботу. А поза ним –- мама двох дітей і натхненна кондитерка. 

Марія працює на підприємстві групи компаній «Вілія» з 2016 року. Прийшла сюди звичайним бухгалтером, встигла сходити в декрет, а цього літа вийшла з декрету одразу на таку відповідальну посаду. 

 

«Я з дитинства любила цифри. В школі мені легко давалися алгебра, геометрія і всі технічні науки. Я пішла спочатку на товарознавця вчитися, а потім менеджером виробничих підприємств. Люблю наводити порядки у цифрах, тому ходжу на роботу із задоволенням. 

Мій перший робочий день тут був зимою, одразу після Різдва. І як буває, знаєте, приходиш нове робоче місце, сидиш і не знаєш, що робити. Тут було зовсім не так (посміхається - ред..). Мені одразу дали робити звіт, і я так добре запам'ятала це. Але я знаю свою справу, і роблю це все легко», – каже вона. 

У сферу сільського господарства Марія прийшла, коли їй було 20 років. Каже, що навіть за цифрами і звітами вона відчуває, що працює з людьми, землею і врожаєм. 

«Люди працюють на виробництві, а я зводжу це в гарний вигляд. Щоб поле було ідеальним і в цифровому плані. Кожен працівник відповідає за свою роботу, і кожен працівник важливий», – пояснює вона. 

 

Робота дає Марії достатньо вільного часу і доходу, щоб поза нею вона мала свої хобі і захоплення. Жінка любить читати книги, інколи вишиває бісером ікони, рушники. Та найулюбленішим для неї є приготування тортів та різних десертів. Її кондитерські вироби – це маленькі шедеври. 

«Перші свої пряники я спекла у 8 років. Не було нікого вдома, і мені захотілося щось «натворити». Торти я почала пекти 10 років тому. Вони були простими, звичайними. А два роки тому почала вже складніші пекти, сучасні. І зараз то знайомі куплять, то ще хтось. У мене є мрія – коли я зароблю стільки грошей, скільки мені треба,  хочу відкрити свою кондитерську. Там будуть десерти за авторськими рецептами, бо всі свої солодощі я роблю на власний манір і смак. Мені важливо, що моя основна робота дає можливості мати хобі і займатися тим, що мені цікаво. У мене є два вихідні, і я за них багато встигаю. Ціную те, що протягом робочого дня ти працюєш, вкладаєш свій інтелектуальний потенціал, моральний ресурс, енергію, але після того ти прийшов додому, і маєш особисте життя і особистий простір», – розповідає жінка. 

 

ВІДЧУТТЯ ШВИДКОСТІ ДАЄ МЕНІ ПОЛЕГШЕННЯ

Головний агроном підприємства ТзОВ «Волинь Нова» Роман Рущишин прийшов на цю роботу ще студентом. Сьогодні йому 27, і вже три роки він перебуває у безперервному русі. 

 

«Головний агроном займається плануванням, посівом. Все, що відбувається на підприємстві, пов'язано зі мною. Зранку день може починатися навіть о шостій. Приїжджаю на роботу, видаю завдання агрономам. Роблю обстеження полів. Найбільше в своїй роботі я люблю рух і динаміку. Моя робота не статична – я не сиджу весь день за столом в офісі з мінімумом рухів. Завжди робочий день проходить активно: як зранку приїхав – так увечері поїхав», – розповідає він.

 

На підприємство Роман потрапив через одну випадкову зустріч, а проте агросферу він обрав свідомо. Навчався у Львівському національному аграрному університеті.  

«Сиджу я на парі в університеті, і тут нас кличуть у велику аудиторію, бо приїхали розказувати про підприємство «ВЗП». Студентам що головне – пару прогуляти. Ми посиділи, послухали. Але після закінчення викладач до мене підійшов і сказав, що шукають агронома. Спитав, чи не хочу я спробувати. Мені, як львів'янину, їхати на якусь Волинь казна куди не дуже хотілося. Мене переконали спробувати, і я приїхав на співбесіду. Після співбесіди мені сказали, що беруть на роботу. Але їм ще довго довелося мене переконувати піти на цю роботу (сміється – ред..)», – ділиться Роман.

Менше, ніж за два роки він став головним агрономом, полюбив Волинь і почувається тут майже, як вдома. 

 

Поза роботою Романові цікаві автомобілі. 

«Відстежую все, що пов'язано з автівками, моніторю ринок постійно. Цікавлюся всім новим, що виходить. Офіційного стажу водіння у мене 9 років, але з 15 років я маю власний автомобіль. Люблю це відчуття, коли керую автомобілем. Бо коли я їду за кермом – то відпочиваю. В мене буває, після важкого робочого дня я ввечері сідаю за кермо, їду і заспокоююся. Це відчуття швидкості дає полегшення. Їду, куди душа бажає. Я завжди кажу, що мені на день би дали Chevrolet Camaro, два комплекти резини і повний бак – я був би щасливою людиною», – розповідає чоловік. 

 

 

 

МЕНІ ВИСТАЧАЄ ПОСИДІТИ У ТИШІ БІЛЯ ВОДИ

Колега Романа, тракторист-машиніст Ігор Лихотоп говорить не багато. Він спокійний, зосереджений, просто розповідає про те, як вперше прийшов на підприємство. Однак, як тільки Ігор підходить до техніки, з якою працює, у нього сяють очі. У «Вілії» Ігор працює вже п'ятий рік. За цей час у нього було багато викликів, бо чоловікові часто доводиться освоювати нову техніку. Але кожен виклик, впевнений Ігор, – це крок до самовдосконалення.  

 

«У нас в сім'ї трактор був, і в Польщу їздив, працював на тракторі. Я спробував, і з часом у мене проявився інтерес до цієї справи. На яку техніку сідаю – на такій і їжджу. Навчитися відразу важко, але потім з часом звикаєш, і стає легко. Це своєрідна романтика – їздити полями, дивитися на цей простір, кожного разу робити щось нове», – розповідає він.

 

Пригадує, як у перший робочий день після співбесіди його одразу повели знайомитися з бригадою. І, як  «молодому бійцю», дали старий, міцний і перевірений часом Т75. Коли в чоловіка вийшло впоратися з цим трактором, йому вже довіряли сучасну техніку. 

«Вдома теж є трактор, причіпне обладнання до нього. Машина є. Великого господарства не тримаю, бо з роботою особливо нема коли таким займатися. Для мене все просто: посадиш картоплю, збереш – маєш, що їсти; посієш пшеницю, збереш, – маєш, що їсти. Земля тебе годує», – пояснює Ігор. 

 

У вільний час, щоб відвести душу, він ходить на рибу.

«Я не професіонал, вдома нема багато обладнання для риболовлі. Три вудочки мені вистачає. Знаєте, для мене не так важливо зловити щось, як відпочити, посидіти у тиші біля водойми, коли сонце і гарна погода. Я ловив трикілограмового амура, чотирикілограмову щуку, більшої риби поки не ловив. Але цінність у іншому, у відпочинку», – каже він.

 

 

 

ДЕ МЕНЕ ТРЕБА, ТАМ Я І ГРАЮ

Віктор Пилюк – активний і амбітний студент. У нього багато енергії та ентузіазму, і він саме шукає свій шлях у житті. Каже, що без жодних сумнівів вибрав роботу на полі. 

«Це моє перше місце роботи, і взагалі перша робота, на яку я пішов. Я ще був студентом аграрного коледжу. Мені сказали, що є вакантне місце, і я поїхав на співбесіду. Поговорили, працював перший місяць пробний період. І так я вже на підприємстві працюю три з половиною роки. Зараз продовжую навчання на магістратурі у Львівському національному аграрному університеті. Мені подобаються всі процеси, що пов'язані з землею, природою, гарними краєвидами. Важко уявити, що моє життя могло би скластися якось інакше», – пояснює він.

 

І справді, любов Віктора до всього, що росте, одразу помітна. Він дбайливо проходиться полем, на якому саме сходить урожай, обережно дістає з пухкого ґрунту рослину, щоб подивитися, як вона прижилася, а потім так само обережно повертає її землі.  

«Мій улюблений період щороку – жнива. Це дуже красиво – комбайни молотять, трактори приїжджають, збирають зерно. Це найгарніше. Я люблю те, що роблю. Так, як наша фірма досить молода і перспективна, і дає можливість кар'єрного росту, я сподіваюся, що найближчим часом стану головним агрономом, а далі буде видно», – говорить хлопець.

 

Поза роботою найбільше його захоплення – футбол. Він є капітаном сільської команди, яка з 2015 року регулярно бере участь у різних змаганнях і показує хороші результати. 

«Футбол – це азарт. Тут все може змінитися у будь-який момент, і гра перевертається з ніг на голову. Я в команді займаю універсальну позицію – де мене треба, там і граю. Так намагаюся робити і в житті», – каже Віктор.

 

 

 

З ТВАРИНАМИ ЛЕГШЕ, НІЖ З ЛЮДЬМИ

Світлана Юрчук – жінка пряма і відповідальна. За будь-яку роботу береться, засукавши рукави. Її плечі навряд чи назвеш тендітними, бо вони тримають на собі ферму з кількома сотнями тварин. За здоров'я кожної з них відповідає Світлана. 

 

Жінка прийшла у агро свідомо. Каже, це рішення було закономірним, бо з дитинства вона росла біля тварин і турбувалася про них. Світлана тішиться, що це дитяче захоплення з часом переросло у справу, яка приносить їй задоволення і прибуток, та дає можливість реалізувати потенціал. 

Світлана займає посаду головного ветлікаря ПОСП «Русь». Вона лікує більше трьох сотень корів, приймає пологи, виходжує телят і робить все те, що зазвичай робить ветеринар на фермі. 

 

«Після університету, коли в тебе практики зовсім нема, я хотіла сама собі довести, що не дарма вчилася стільки років, і що можу працювати у цій сфері. Люблю тварин, і тому мені легко про них піклуватися. Буває, знаєте, важче з людьми, ніж із тваринами. А ще я люблю, коли від моєї роботи є результат», – говорить жінка. 

Світлана захоплено показує телят, які щойно народилися на підприємстві. Вони лежать на теплій соломі, тішаться сонечку та радісно облизують руки лікарки, яка буде слідкувати за їх здоров'ям та комфортом протягом усього їх життя.   

«Є схема лікування тварин. Якщо з хворих двадцяти вилікується 15 – це дуже хороший результат. Якщо ти проробиш аналогічну роботу – а результату нуль, то аж руки опускаються. Коли тварина стає здоровою – це надихає і мотивує. Ми приймаємо пологи в деяких корів. Мені подобається, що у нас тут безприв'язне утримання корів. Вони просто живуть собі разом. Так їм комфортніше. Корови – колективні тварини», – натхненно розповідає про своїх підопічних жінка. 

 

У вільний від роботи час Світлана тішиться, роблячи прості домашні справи. У вихідні, коли має натхнення, ходить до лісу по ягоди, гриби. У лісі вона відпочиває.

«Поруч ліс, і я виросла біля нього. З дитинства це було, як додатковий заробіток. Ми з сестрами влітку збирали ягоди, восени гриби, здавали все і відкладали гроші на одяг, на все, що хочеться. Зараз робота мене добре забезпечує, і такої потреби заробляти нема. Я дуже цьому рада. Тому просто збираю ягоди для себе, щоб відволіктися від буднів», – говорить Світлана. 

 

 

Група підприємств компанії «Вілія» вітає всіх причетних із Днем працівника сільського господарства. Хай земля завжди віддає сторицею, і хай ваша важка праця приносить щораз кращі результати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
24 червня 2022
23 червня 2022
08:04
22 червня 2022
21 червня 2022
20 червня 2022
18:26
19 червня 2022
20:20
18 червня 2022
08:41
17 червня 2022
16 червня 2022