Доула з Луцька: про страхи жінки після пологів, любов до тіла та виснаження

Вагітній жінці у сім’ї зазвичай приділяють велику увагу. Піклуються, намагаються вдовольнити потреби, вберегти від побутових турбот. Однак як тільки жінка народжує дитину, то фокус уваги зміщується лише на дитину.

«Як дитя?», «Чи воно поїло, виспалося?», «Чи йому не холодно?», «А живіт не болить?»... Це типові питання до молодої мами. Втім близькі часто забувають спитати: а як мама, яка пережила пологи? Адже вона відчуває колосальні зміни в тілі, гормональній системі, вчиться доглядати за малям, не забуваючи про роль дружини, дочки, невістки і часто – професіонала на роботі.

В епоху соцмереж на жінку також тиснуть нові образи: мами, що не має розтягнень, зайвої ваги, вередливих дітей, усе вміє та встигає. Вона ідеальна мама та дружина. Однак те, що жінки демонструють у соцмережах, – лише частинка життя, яке може не співпадати з реальністю.    

Аби попіклуватися про жінку у цей непростий період і дати їй відчуття безпеки, турботи та потрібності, існує професія післяпологової доули. Є такі спеціалістки і в Луцьку. Детальніше про цю професію розповідає доула Наталія Іванова. Вона за освітою психолог, є експерткою з грудного вигодовування та післяпологової адаптації.

***

– Найбільш ранній термін, коли я приходжу до мами, – це у післяпологове відділення. Але найчастіше наші зустрічі відбуваються вже вдома. Справа в тім, що після пологів починається витіснення мами на другий план. У центрі уваги стає дитина. Про маму часто згадують, коли заплакала дитина і її треба погодувати. Тож мами часто потрапляють у вакуум: навколо люди, але вона все одно одна. Є жінки, для яких пологи стають справжнім шоком. Наприклад, якщо жінка готувалася до певного сценарію, а трапилося все по-іншому, або ж довелося робити кесарів розтин.

– Що відчуває жінка після пологів?

– Якщо це перші вагінальні пологи, то мами часто перебувають у шоці. Адже, попри те, що вони відвідували курси, читали щось, переглядали відео, в житті все відбувається інакше. Ці відчуття в тілі – особливі. І жінка їх ніколи не відчувала досі. Навіть якщо це друга чи третя вагітність, то все одно відчуття можуть бути новими. Банальний приклад: на наступний день після пологів жінка не може сходити в туалет. Цей стан безпомічності для нас не приманний і тому шокує. Жінка, яка мала певне уявлення про свої пологи, а цього не справдилося, відчуває розчарування. Те, що пішло не за сценарієм, жінка переносить на себе. Ніби це вона не впоралася. Вона навіть відчуває вину або ж сором.

Наприклад, лікар може сказати таку фразу: дитина була довго у безводному періоді. І навіть якщо з дитиною все гаразд, але мама відчуває сором, свою вину за це. Ніби інші гарно народили, а вона не впоралася, або ж чимось могла зашкодити малюку. Жінка може не знати, як правильно купати дитину, годували, вколисувати. Якщо при цьому хтось із рідних дивується, говорить, мовляв, що ти за мати, жінка відчуває величезний тиск. Трапляється, що усі навколо наче нападають на матір і ніхто не приймає її позиції. Післяпологова доула – це та людина, яка займає позицію мами.

– Жінки, які пережили кесарів розтин, стають ще вразливішими?

– Кесарів розтин вважається найбільш безпечним для дитини. Однак жінці тілесно легше після вагінальних пологів. Адже кесарів розтин – це все одно операція, після якої буде складно ходити, приймати душ, буде слабкість в тілі. Також у нас в суспільстві розповсюджена хибна думка, що, якщо жінка не народжувала природнім способом, то вона ніби й не народжувала, що вона якась «недомама». Це неправда. Кесарів розтин – це теж пологи. Жінкам у таких випадках дуже важлива підтримка, важливо почути слова, що вона впоралася і хороша мама, що дитина любить її. У жінок, які пережили кесарів розтин, часто є думки, ніби дитина, коли підросте, скаже, що мама ніби проявила слабкість чи щось не так зробила. На емоційному рівні жінка себе може винити, боятися спілкування з подругами, які мали вагінальні пологи. Наче хтось буде її звинувачувати в чомусь, робити з неї аутсайдера, слабку жінку. Мамі від цих думок складно, і рідні не завжди розуміють, що саме її бентежить. Погіршити це відчуття може фраза, типу: «Всі народжували, а тут ти із себе особливу робиш, трагедію розігруєш». З однією сторони, так, всі народжували, але емоції мами нікуди від цього не зникають, її почуття залишаються і їх не можна знецінювати.

– Це відчуття вини та сорому йде зсередини чи спровоковане зовнішніми чинниками, необережними словами?

– Сором та вина – це такі почуття, які проявляються, коли людина живе в соціумі. Жінки до пологів вже були знайомі з цими почуттями. Тому те, що відбувається після пологів, спровоковано як чиїмись словами, так і думками, які жінка сама собі навіяла. Якщо оточення буде дружнє, відкрите, безоціночне, то жінка не буде зациклюватися на цих почуттях. Якщо є критика, багато зауважень, то відчуття вини буде рости і рано чи пізно воно у щось виллється.

ПІСЛЯПОЛОГОВА ДЕПРЕСІЯ МОЖЕ ЗМУСИТИ ЖІНКУ ШКОДУВАТИ І ПРО ПЕРШУ ДИТИНУ

– Чи справді існує післяпологова депресія?

– Справді! Дуже добре, що про це почали говорити, а не замовчувати. Статистика каже, що до 15 % жінок стикаються з депресією після пологів. Однак це офіційна статистика щодо тих жінок, які просили про допомогу, тож цифра може бути інша. Запідозрити депресію можуть рідні, але вони теж не цілком уявляють, як вона виглядає. Списують на втому, гормональні збої, відсутність сну…

– Як відрізнити просто сонну маму від мами, в якої порушення сну, що може бути симптомом депресії?

– Якщо жінка втомилася упродовж дня, доглядаючи за дитиною, і не може заснути, то можна говорити про розлад сну. Якщо ж жінка просто не може заснути, бо плаче маля, то це інша історія. Під час депресії може бути тривалий сумний настрій, нав’язливі думки. Найкраще, аби мама сходила до спеціаліста і переконалася, чи є проблема. На жаль, у нас суспільство до цього ставиться скептично. Жінки не мають на кого залишити дитину, щоб відвідати терапевта, не знаходять підтримки і живуть із цими станами. Бувають історії, коли жінки на п’ятому або шостому році материнства усвідомлюють, що вже роками живуть у депресії.

– Чи може це вплинути на рішення жінок стати мамою ще раз?

– Післяпологова депресія може змусити жінку шкодувати і про першу дитину. Мама замикається в собі, часто не говорить про це, бо у нас вважається, що хороша мама не може шкодувати, не може злитися на дитину.

Якщо пологи були травматичні, було акушерське насилля, то планово відважитися на другі пологи важко.  

– Цей страх можна подолати?

– Можна. Однак якщо психотерапія – це тривалий у часі процес, то моя робота як післяпологової доули – це наче експрес-порятунок. Я допомагаю жінці пережити цей тілесний досвід пологів, усвідомити, що відбулося з тілом, які емоції були. Мамі важливо проговорити цей досвід і аби поруч була людина, яка не буде його знецінювати.

Під час пологів жінка дуже вразлива, а її тіло беззахисне і безпомічне. Всі дії, які робить лікар, – це вторгнення в її особистий простір. Жінці можуть не повідомляти, що відбуватиметься, не запитують, чи можна її торкатися. Вона перебуває у стані об’єкта. Тому пологи можуть сприйматися як певним чином насильницькі дії. Хтось це витіснює і живе далі, а хтось зациклюється. Тому часто важливо пропрацювати цей досвід, зрозуміти цю свою унікальну історію пологів, яка сталася. Зрозуміти, що що б не відбувалося – це не точка програшу жінки, а точка її сили, це зробило тіло мудрішим. Така практика допомагає по-іншому ставитися до власного тіла, мати кращий емоційний зв’язок з дитиною.

– Яким чином це виявляється?

У нас є така ілюзія, ніби дитина повинна бачити лише щасливу, усміхнену маму. Однак завжди такою не будеш. Тож мами закриваються від своїх істинних емоцій. Втім, якщо мамі погано і вона має годувати грудьми, не може відійти від дитини, то нехай поплаче. Дитя не буде вважати поганою свою маму за її емоції. Мама теж людина.

ЧОЛОВІКИ ТЕЖ БОЯТЬСЯ

– Жінки у приватних розмовах часто розповідають історії, коли вони зачиняються на п’ять хвилин у ванній кімнаті від дитини, що плаче. Плачуть самі, а потім йдуть знову до маляти. Про що говорить цей стан?

– У перші два тижні після пологів є таке поняття як «бейбі-блюз». На фоні гормональних змін жінки стають емоційно нестабільними. Якщо дитина плаче, а мама не знає, чим зарадити, то це не означає, що мама погана.   

Якщо говорити про пізніший період, то емоції можуть накопичуватися і настає момент, коли внутрішній ресурс закінчується. Це емоційне вигорання, коли залишаються сили лише на агресію – відсторонитися від дитини, аби вижити. Тому важливо, щоб в такі моменти був хтось поруч, хто підтримає. Таку маму не потрібно заспокоювати, потрібно дати прореагувати, поплакати.

Як доула я приходжу до мами, аби попіклуватися про неї, дати відчути себе в безпеці. Цей емоційний застій переноситься й на тіло. Трапляється, що жінка наче завмерла, скована, ще не розслабилася після пологів. Коли починаю розпитувати, то виявляється, що пологи були складними. Таким жінкам часто важко наважитися на другу дитину, трапляється, що їм важко наважитися на близькість зі своїм чоловіком.

– А чи потрібна якась підтримка після пологів чоловіку? Адже для нього це теж новий досвід.

– Я працюю з мамами, одначе траплялися кілька випадків, коли я консультувала пари. Щодо чоловіків, то у нас теж є певні стереотипи: чоловік має бути скупим на емоції, не повинен нічого боятися і так далі. Однак чоловіки теж бояться, не знають, як брати дитину на руки, як заспокоїти, як поводитися з дружиною. Тати впадають в паніку, коли дитина плаче. У такі моменти я татусям раджу зрозуміти: навіть якщо ви не можете заспокоїти плач, ви не маєте грудей, щоб погодувати, то ви, принаймні, не залишаєте дитину плакати наодинці.

МАМА ДИТИНИ – ЦЕ ЇЇ МАМА, А НЕ БАБУСЯ

– Як поводитися бабусям, дідусям, аби допомогти мамі?

– Передусім, я раджу усім родичам, близьким, навіть батькові дитини запитувати у матері дозволу, не порушувати кордону. Наприклад, бабусі мають подзвонити завчасно і сказати, що вони прийдуть у гості. Багато мам говорять, що їм неприємно, коли приходить бабуся та бере дитину на руки, цілує. Мами при цьому відчувають агресію, і це нормальна реакція на захист свого потомства. Є матері, як зляться на чоловіка, і це нормальна природня реакція, захисна. Тому варто перепитати у мами, чи можна взяти малюка. У нашій культурі це вважається нонсенсом, однак мама дитини – це її мама, а не бабуся. Вона вирішує.

– А як пояснити це бабусям, щоб не зіпсувати стосунки?

– Цю місію має взяти на себе чоловік, він повинен захищати мамині кордони. Жінка у післяпологовий період адаптується до нового життя і самостійний захист її кордонів буде дуже виснажливим. Ці всі моменти найкраще проговорити до пологів, визначити правила поведінки.

І ще: якщо бабусі або дідусі приходять у гості, то допомагати з дитиною не варто. Жінка впорається з нею. Натомість гарна допомога – це принести їжу, прибрати, допомогти з візочком. У перші 40 тижнів тіло жінки не повинне піднімати нічого важчого за дитину.

НАЯВНІСТЬ МОЛОКА НЕ Є КРИТЕРІЄМ МАТЕРИНСТВА

– Часто мами стресують через проблеми з грудним вигодовуванням. Як ви допомагаєте з цим впоратися?

– Трапляється, що тут просто треба показати технічну сторону: як прикладати, як допомогти привідкрити ротик, як часто треба годувати. У пологовому могли цього не розказати або мама не запам’ятала. Раніше, коли ми жили великими сім’ями, то цей досвід передавався поколіннями, а зараз він втрачений. Жінка, яка переймається тим, що не може годувати грудьми, повинна зрозуміти, що наявність молока не є критерієм материнства. Жінка – хороша мама для своєї дитини з першого дня, не залежно від того, чи це суміш, чи грудне вигодовування. Крім грудного молока, можна дати важливіше: тепло, любов, турботу. Ми всі це розуміємо, але мами часто перебувають у «тунельному синдромі», не бачать нічого, крім цієї проблеми. Тому важливо їм це донести. Трапляється, що жінки не поінформовані про те, що відбувається з тілом після пологів, як воно очищається, що таке мастит (запалення грудей) тощо.

– Тіло жінки після пологів змінюється. Як часто це стає предметом переживань для жінки?

– Я готую жінок до того, що тіло після пологів ніколи не буде таким, як тіло до пологів. Воно буде іншим. Це потрібно прийняти. Я допомагаю повернути тілесний досвід безпеки, проводячи різноманітні практики, аби розслабити тіло, показати бережливий досвід. Під час цих практик жінка по-новому вчиться довіряти, розуміти, що тіло її не зрадило, що воно інше, що це – її опора, не ставиться до нього з агресією. Це не значить, що жінка не буде доглядати за тілом чи не спробує повернути талію. Це означає, що вона прийме своє тіло.

«Це моє тіло. Я його відчуваю. Воно тепле», – так говорять свої відчуття жінки після процедури післяпологового пеленання. Коли я розумію, що можу подарувати жінкам ці відчуття вдячності, тепла та ніжності, то мені хочеться їх познайомити з цими техніками, бо вони заслуговують на це. Дати відчуття, що їхнє тіло достойне того, аби про нього піклуватися. Це не завдання мами все тягнути на собі. Ми ж не живемо у якомусь Середньовіччі, наче жінка якийсь інкубатор для народження. Вона – індивідуальність, яка має право бути щасливою, задоволеною навіть тоді, коли їй все болить і після пологів минув лише тиждень. Після пологів жінка стає мамою, але залишається жінкою. І після пологів її тіло залишається привабливим, симпатичним, сексуальним.    

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• 63% молодих мам України стикаються з осудом, критикою та небажаними порадами
• Чи вбиває материнство творчість?
• Лише п'ята частина матерів України годують немовлят суто грудьми