«Земля приховує ще багато всього»: чим особлива професія землевпорядника (інтерв'ю)*

Найбільша цінність будь-якого підприємства – люди, що тут працюють. Професіонали, фахівці, віддані своїй справі і готові рухатися до спільної мети. Саме з таких людей і складається успіх. І саме про таких людей ми хочемо вам розповісти. Сайт новин Луцька «Конкурент» спільно з групою компаній ТМ «Вілія» продовжує серію публікацій про особливих людей, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства.

Ще 20 років тому, коли Олександр Бабік їхав на поле робити заміри, йому треба було нести з собою купу обладнання. Довго вдивлятися у прилади, намагаючись якомога точніше визначити кути. Лише одну точку для заміру поля потрібно було виставляти не менше 10 хвилин. Зараз за цей час можна заміряти цілу ділянку, просто з поля відправити ці дані в центральний офіс, обробити їх і внести до системи. 

Професія землевпорядника добряче змінилася за останні два десятиліття. Технічний прогрес робить галузь прозорою та доступною. Як у нових умовах працюють землевпорядники, та як війна вплинула на роботу, ми поспілкувалися із  начальником відділу аналізу земельних ресурсів групи компаній торгової марки «Вілія» Олександром Бабіком. 

— Олександре, розкажіть простими словами, чим ви займаєтеся на «Вілії»?

— Землевпорядник, якщо декількома словами, це менеджер земельних ресурсів. Відповідно, землевпорядник на агропідприємстві – це ще більш специфічна діяльність. Її можна розділити на дві частини. Перша – це відслідковування законодавства, змін, переоформлення земельних ділянок тощо. І друга більш психологічна – це спілкування з пайовиками. Кожна людина – особистість, і до неї треба знайти підхід. У нас земельні ділянки в чотирьох областях, а тут не те, що кожна область – кожен район – це вже окремі культури. 

— Розкажіть, як ви шукаєте цей підхід?

— Звичайно, ми людям пропонуємо конкурентну орендну плату. Досить пристойну зараз. Наше підприємство є лідером з виплати орендних плат не тільки на Волині, але і в інших областях. Ну, і пояснюємо людям, що ми застосовуємо сучасні методи обробітку ґрунту, використовуємо хімічні речовини, міндобрива, які не знищують, а набагато покращують якість землі, вносимо багато органіки. 

— Ви, як менеджер земельних ресурсів, повинні бачити потенціал тієї чи іншої ділянки. Як зрозуміти, що в цього паю є потенціал, і що він треба підприємству?

— Спершу, коли проводиться добір земельних ділянок, ми шукаємо, де є вільні ділянки без оренди. Відслідковуємо, коли комунальні землі виставляються на аукціони. У нас є технологи – агрономи, які добре знаються на якості землі. Я співпрацюю з ними, і вони вже підказують, яка земельна ділянка буде більш перспективною. 

— З якими ще фахівцями ви мусите співпрацювати, аби відібрати цю землю?

— В основному, це технологи агровиробництва, тому що вони краще знають, яка земля має бути, під яку культуру тощо. 

— За якими принципами ви відбираєте землю?

— В першу чергу це логістика. По-друге, перспектива збільшення земельного банку. Якщо в якихось ОТГ більшість земель вже надані в оренду на довгий термін часу, відпоівдно, там перспектив на 10-15 років не буде, тому ми шукаємо інші земельні масиви, які можна буде орендувати. 

— Земля – це дуже сакральна річ для українців...

— Земля – це основа життя людини. Без землі не буде нічого – ні агробізнесу, навіть щоб будувати будинок – спочатку треба оформити землю. Тому земля – це основне багатство, і це не даремно. 

Українська натура, менталітет українця такий, що земля для нас – це святе. Згадаємо хоча б «Кайдашеву сім'ю». Тому люди-пайовики часто ставляться з пересторогою, коли ми пропонуємо взяти в оренду їх землю. Це ж прийшла нова компанія... Але ми людей переконуємо і соціальними всякими виплатами і допомогами, щоб довірили своє найсокровенніше нам в управління. Земля у «Вілії» в надійних руках. 

— Як на вашу роботу впливають зміни у законодавстві? Зокрема, порівняно недавно Україна відкрила ринок землі. 

— Земельна реформа в Україні триває вже понад 30 років, і йде вона дуже тернистими шляхами. Ми би хотіли швидшого завершення реформи. Те, що відкрили ринок землі – це надзвичайно важливе рішення для людей. Бо наче і була приватна власність, а ти нею не міг розпорядитися. Є певна категорія людей, які ні за які гроші не продають. Кажуть, буде внукам, правнукам і так далі. Є категорія людей, які отримали паї у спадщину. І якщо їм потрібні кошти, вони мають повне право продати цю землю. Наше підприємство, до речі, пропонує одну з найвищих цін в регіоні. До нас люди телефонують майже кожен день, щоб продати паї. Цікаво, що телефонують не тільки з тих територіальних громад, де ми орендуємо землю, але і зовсім з інших, з далеких громад. Недавно навіть був дзвінок з Буковеля – нам і там хотіли продати ділянку. 

— Ви встигаєте за змінами законодавства?

— Звісно, бо ми ж їх постійно моніторимо. Основною песпективою сьогоднішніх змін у земельному законодавстві є прозорість і відкритість баз даних – реєстрів земельних ділянок. Іде ця оголошена президентом діджиталізація, і безпосередній доступ до інформації. Зараз воєнний стан, і він набагато погіршив цей розвиток. З початку війни місяців зо три взагалі були закриті всі реєстри. Працювати було важко, бо ж треба було і людину перевірити, і земельну ділянку, а доступу не було. 

Ми користувалися своїми архівними даними, спілкувалися з ОТГ, територіальними землевпорядними організаціями, які знаходяться там, де земельні ділянки – так виходили з цієї ситуації. 

— Розкажіть, як давно ви в професії? Коли вирішили піти цим шляхом?

— В професії я 1997 року. Перше моє зацікавлення цією роботою сталося так: батько мого найкращого друга був інженером-землевпорядником, працював в інституті землеустрою. І як він розказував там свої робочі історії, це зацікавило. Робота здавалася цікавою: відрядження... Зараз в нас все цифрове – в комп'ютері відкрив. Тоді нічого такого не було. Все було на природі – виїхав і працював. Тим мене зацікавила ця робота. 

У 2000 році у ВНУ відкрилася спеціальність «Землевпорядкування та кадастр», був перший набір, і я вирішив вступити. З того часу я у професії. 

— Які якості важливі для землевпорядника?

— Перш за все, треба бути відповідальним. Тому що будь-який землевпорядник, чи він працює у приватній, чи у державній установі, ти виготовляєш документи на землю. Ти робиш паспорт на земельну ділянку, а це як паспорт для людини. Треба бути відповідальним, зібраним, знати точні науки. Математика тут – профільний предмет. 

Казуси у земельних питаннях є завжди. Хтось може сваритися і за 5 сантиметрів землі. Люди різні. Але ми завжди виїжджаємо на ділянки, аби з'ясувати правду. От приходить дядько і каже, що ми його пай обробили, а договору нема. Ми показуємо цифрові дані, з'ясовуємо кадастровий номер ділянки, пояснюємо, що його ділянка та, що поруч, виїжджаємо на місце. На фірмі вже придбали високоточний GPS-прилад, яким вибиваємо межі і доводимо людям розташування їх ділянки. Буває, людина не знала, і десять років обробляла чужу ділянку. Таких казусів дуже багато. Бо міські люди – вони відкривають публічну кадастрову карту, цікавляться, дивляться, де та їхня ділянка. А є люди, яким колись наміряли ще файтаком і сказали «ото твоє звідси і до того берега», а людина собі там робить, хоча та ділянка і взагалі не його. 

— А як змінилися інструменти землевпорядника за той час, що ви в галузі?

— Перше, ми робили обмір земельних ділянок, і були оптичні прилади теодоліти. Це на штативі була аледада і така «підзорна труба», яка вимірювала горизонтальні,  вертикальні кути і відстань. Треба було завжди журнал із собою мати і по формулах усе рахувати. Якби мені тоді хтось сказав про ці GPS-прилади, які за кордоном, у Штатах вже на той час працювали, я би не повірив, сказав би, що то фантастика. Вони вимірювали точність до 1-2 мм – це фантастично. 

Зараз виміряти одну точку займає дві секунди. Раніше це займало 5-10 хвилин як мінімум за нормальних погодних умов. Обміряти цілу ділянку зараз можна за 5 хвилин. 

— Як ви це робили раніше? Треба була спеціальна погода?

— Це був 97-й рік, і роботи не було вже так багато. Була криза, казатимемо відверто. Як з'являлася робота, ми не цуралися її робити і в дощ, і в сніг, і в мороз. Замовнику конче необхідні були документи, щоб спадщину оформити тощо, і ми виїжджали в будь-які умови. Стояти на морозі, у вітер, дивитися в ту трубу і записувати кути – ще те завдання. Зараз це буквально 5-10 хвилин. 

Зараз наше обладнання складається з супутникової антени, яка має відповідне програмне забезпечення. До неї підв'язані 3-4 групи супутників. Не тільки американські, але і китайські, європейські системи. Замість монітора звичайний смартфон. Одразу на місцевості програмне забезпечення скориговує земельну ділянку, підтягує відомості про неї. Все це пов'язано через інтернет, і можна знаходитися в полі у Львівській області, і скидати онлайн на наш офіс виміри ділянки.

— За що ви зараз любите свою роботу?

— Люблю її за спілкування з людьми. Різними. Як ми вперше взяли землю у Львівській області, я зрозумів, що спілкуватися з львів'янами із села – ще те задоволення. Їхній напівпольський говір – це щось.

Люблю польові роботи також. Завдяки землевпорядкуванню я був у стількох населених пунктах – це чудові подорожі! Всі ці села такі різні! І по природі, і по ландшафту, і за колоритом, і за ставленням людей до землі. Це цікаві мандри. 

За моїми спостереженнями, волиняни і львів'яни дуже сильно відрізняються. От, наприклад, видача орендної плати. На Волині ми кажемо людям ставати в чергу, і самі керуємо тією чергою. А на Львівщині це зовсім по-іншому. Там керують люди. Вони самі зробили чергу, самі кажуть, хто має зайти – дуже організовані. Одна жінка вже три роки проживає у Польщі, але вона громадянка України, і в неї є пай у власності. Взнала, що видається орендна плата – за дві години пройшла митницю, стала в чергу, отримала орендну плату, і ще за дві години була знову в Польщі. 

— Як влаштований ваш відділ на «Вілії»?

— У мене у відділі у підпорядкуванні є 11 людей. У нас є шість підрозділів. На деяких підрозділах працює по одному землевпоряднику, бо там вже більш-менш наведений лад із землею, і для однієї людини там цілком вистачає роботи. В обробітку у нас близько 52 тисяч гектарів землі, а це понад 20 тисяч пайовиків. Орієнтовно на одного землевпорядника припадає понад 4,5 тисяч гектарів земельних угідь.

Є ділянки, які ми вже привели до ладу. На 99,9% з них вже укладені договори на землю. На 100% не може бути, бо є люди, які довго не оформляють спадщину, є спадкоємці, які знаходяться у зовсім інших областях, за кордоном. 

— На вашу думку, які перспективи в українського ринку землі у майбутньому?

— Земельна галузь в Україні дуже перспективна, тому що в Україні є понад 6 мільйонів гектарів землі, на яких можна вирощувати органічно чисту продукцію. Коли почалася повномастабна війна – тільки подивіться, як весь світ запанікував, коли припинилися наші зернові поставки. Тому перспективи у галузі дуже великі. Бо земля завжди буде, її треба буде обміряти, переоформлювати, обробляти зрештою.

— Саме зараз той період, коли школярі визначаються з майбутнім вибором професії. Скажіть, які особисті навички і здібності потрібно мати, аби зрозуміти, що землевпорядкування – це твоє?

— Потрібно мати цікавість до точних наук. Не менш важливо бути жвавим і, так би мовити, на ходу. Бо коли ти вже виїжджаєш на поля – часом доводиться і кілометрів 15-20 проходити. А це не тільки асфальтова доріжка, але і підйоми-спуски, прохід через всякі захаращені земельні ділянки. Фізична форма чимало важить. 

Відчуття простору також потрібно мати, але це те, що приходить із досвідом. Раніше у радянські часи був окремий предмет, який називався «Окомірна зйомка». Тобто, ти на око мав сказати, скільки метрів до стіни, наприклад, чи обрахувати об'єм, квадратуру приміщення тощо. 

— Які навички з вашої роботи ви застосовуєте в повсякденному житті?

— Головне, мабуть, це коли ми з дружиною їдемо в ліс збирати гриби, я ніколи не блукаю. Я їй кажу зразу, що машина наша там. Вона ніколи не вірить мені, але завжди, коли ми виходимо, машина знаходиться там, де я сказав. 

— Чим ви цікавитеся поза роботою?

Раніше, коли було більше вільного часу, я займався пошуком старовини з металошукачем. Шукав на відповідних сайтах старі карти. Польські 1800-х років. Шукав на місцях, де колись були населені пункти. Золота не знаходив (сміється – ред.). Знаходив старі срібні польські монети. Найстаріша моя знахідка – це був хрест-енкалпіон. ХІІ століття, Київська Русь. Це в нас на Волині. Знайшов його на глибині сантиметрів 20-30. 

Навіть зараз, коли іду по полях, які розорала «Вілія», дивлюся під ноги і знаходжу там монетки. Земля приховує дуже багато всього. І нам ще стільки доведеться відкрити! 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Розвиватися – це потреба мого організму», – керівниця одного з підприємств ТМ «Вілія» Катерина Чубко (інтерв'ю)*
• «Ми постійно шукаємо шляхи вдосконалення», – працівник «Вілії» Петро Яцик (фото)*
• «Ми тут залишилися для того, щоб працювати», – головний будівельник «Вілії» Вадим Мельничук (інтерв'ю)*