«Ми постійно шукаємо шляхи вдосконалення», – працівник «Вілії» Петро Яцик (фото)*

Петро Яцик із тих, кого би ви назвали педантами. Він любить плани і порядок. А ще любить свою роботу. Петро працює заступником керівника департаменту матеріально-технічного забезпечення у «Вілії». 

Серед його обов'язків – шукати і закуповувати запчастини, мастила тощо. Все, що потрібно для ремонту і обслуговування техніки. Петро прийшов на цю роботу у 2008 році. Працював завідувачем складу тоді, коли на сотні найменувань товарів працював ручний облік без будь-якої автоматизації.

Сайт новин Луцька «Конкурент» спільно з групою компаній ТМ «Вілія» продовжує серію публікацій про особливих людей, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства. 

Петро Яцик

Де закупити запасні частини для  вантажних автомобілей та спецтехніки не тільки дешевше, а й якісно – це все вирішує Петро Яцик, людина, що знається на мастилах, фільтрах і швидко вміє закрити заявку на потрібний товар. 

«Мені подобається компанія, колектив, подобається керівництво. Мені цікаво тут працювати, тому що тут розвиваєшся і багато нового дізнаєшся для себе. Я працював років 8 чи 9 на посаді завідувача складу. Я себе вичерпав на тій посаді – мені захотілося розвиватися, нове щось для себе взнавати – і я перейшов на іншу посаду. Моя робота в тому і полягає, щоб постійно шукати нові компанії, нових виробників. Щоб щось покращити, і при можливості, щоб це було дешевше. Важливо покращити терміни постачання, щоб машина на підприємстві найменше простоювала», – пояснює він. 

Відколи Петро працює на підприємстві, тут змінилося багато всього у системі обліку. Кожного разу система покращується, але і працівникам треба все опановувати заново. Це виклик, каже наш співрозмовник. Коли він прийшов на посаду завідувача складу – склад був невеликий, а облік вівся на лімітно-забірних відомостях. Були картки, на яких писали інструменти, дороговартісне обладнання. А розхідні матеріали просто записувалися в зошит і списувалися. Комп'ютерів не було. Облік був, як у бібліотеці, пригадує Петро.

«З часом все почало налагоджуватися. Ми розробили лімітно-забірні відомості нового зразка. Там вказувалося, який автомобіль, яка запчастина, водій підписувався, механік підписувався. Потім тут поставили комп'ютер, і вже почали потихеньку налагоджувати систему по складу. А вже в 2013 році ми переїхали на новий склад, де запровадили систему штрихкодування. На кожен товар, коли він приходить на склад, клеїться штрихкод. Так стало легко знайти його в базі. І це займає буквально кілька хвилин, щоб людина пішла на склад, просканувала штрихкод і видала потрібну запчастину», – розповідає чоловік. 

Майже 15 років тому, коли Петро тільки почав працювати в компанії, склад був невеликим. Йому доводилося запам'ятовувати всі найменування товару і їх розташування. Зараз обсяги збільшилися, і роботу Петра робить вже не одна людина. 

«Ми завжди шукаємо шляхи вдосконалення, пробуємо їх на практиці. Їздили в компанії партнерів, які теж мають великі склади, дивилися, як в них побудована система. Дещо собі запозичували, а в дечому і самі можемо ділитися досвідом», – каже він. 

Петро зізнається, що з початком повномасштабного вторгнення у його роботі додалося викликів. 

«Через війну багато ланцюгів постачання обірвалося. Багато що стало важче знайти, і доводилося довше чекати. У нас траплялися перебої з постачанням, бо з-за кордону майже нічого не їхало. На цей час все налагодилося. Деякі постачальники припинили працювати, деякі стали працювати краще. На всіх по-різному повпливала війна. З деким ми припинили працювати. Наприклад, була ситуація, коли постачальник нам просто відмовився відвантажувати шини. А нам дуже було потрібно, тому що ми ремонтували військову техніку, і це було найнеобхідніше. Через це з двома-трьома постачальниками ми і зовсім припинили співпрацю», – пояснює він. 

Поза роботою Петро займається сільським господарством. Він разом зі швагром обробляє землю – вирощує пшеницю і сою, а також ячмінь і овес у невеликих кількостях. Землю обробляв тесть Петра, і від нього чоловік перейняв цю справу. У родини є техніка – трактор і комбайн. Петро каже, що сіяти більше поки не готовий, бо основну роботу не планує поки що полишати, адже за скільки років прикипів до колективу  департаменту, у якому працює (хлопці тут дружні і щирі), та й й хто буде варити для колег куліш в день Перемоги? Сміється, що має такий  неофіційний обов‘язок. Колеги кажуть, що смачно виходить.

У чоловіка підростає син Матвій. Хлопчику 5 років, і вже зараз батько помітив його любов до техніки. Вільний час Петро любить проводити з дружиною та сином. Разом вони їздять на природу, готують смачну їжу тощо. 

Чоловік каже, що після перемоги обов'язково хоче помандрувати Україною. Хоче показати синові всі чудові місця, які є у нашій країні. Бо в ці дні ми навчилися ще сильніше її любити. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Ми тут залишилися для того, щоб працювати», – головний будівельник «Вілії» Вадим Мельничук (інтерв'ю)*
• Жінка у хустці: про волинянку Антоніну Ситник, яка керує фермою (фото)*
• «Війна може навчити»: як на Волині комбайнер з Одещини ремонтує техніку для військових (фото)*