Поділитись:

«Ми тут залишилися для того, щоб працювати», – головний будівельник «Вілії» Вадим Мельничук (інтерв'ю)*

Понеділок, 05 грудня 2022, 12:00

Ще до початку 2022 року Вадим Мельничук точно знав, що робитиме цілий рік. Плани на будівництво у групі компаній торгової марки «Вілія» розписані наперед, і вони були грандіозними. Але 24 лютого, коли перша російська ракета впала на територію України, всі ці плани зійшли нанівець. У роботу Вадима втрутилася війна і поставила перед його командою нові виклики. 

За рік підприємство збудувало нові площі для зберігання зерна. Налагодило логістику таким чином, щоб приносити якнайбільше користі країні. Вадим залишився вдома, аби будувати. Він впевнений, що всі, хто зараз не воює, повинні працювати і всіма силами тримати економічний фронт. 

Сайт новин Луцька «Конкурент» спільно з групою компаній ТМ «Вілія» продовжує серію публікацій про особливих людей, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства.

 

— Вадиме, розкажіть, як давно ви тут працюєте?

— Я прийшов на підприємство у 2012 році, і тут працюю майже 10 років. Прийшов я з «Локачіагробуд» – можна сказати, мене переманили (сміється – ред.). Того року ми виконували роботи на тваринницькому комплексі у селі Бубнів. Мене помітили, і спитали, чи не хотів би я спробувати себе в компанії. Одного ранку я сів у авто Валентина Вавриновича – і ми поїхали на нову роботу. Фактично з одного будівництва мене закинули на інше, що планувалося у селі Звиняче. Там починався великий об'єкт – перший елеватор. 

Я пам'ятаю кожен день цього будівництва. Все було цікавим, новим для мене. 

— Чи мали ви досвід, потрібний для такого будівництва?

— Не було. Весь досвід довелося отримувати вже тут, на «Вілії». Ми будували елеватори, адмінкорпуси, побутові корпуси, де би люди могли перевдягатися. З часом потихеньку воно виростало, набирало обрисів. Дещо треба було реконструювати – ми розламували, демонтували, і зводили заново. Робота була цікава. Бо коли будуєш все з нуля – це одне. І зовсім інше – коли будівництво починається з виклику. 

В нас бували такі об'єкти, що їх просто не було видно з вулиці. Оброслі деревами на дахах, на стінах, вікон не було. Але нам ставили завдання, і ми поступово їх виконували. 

— Коли ви прийшли на підприємство, то перше, що ви спитали – чи буде, чим будувати. 

— Так-так. Це було на дуже ранній нараді, пригадую. На попередній роботі не дуже було техніки, матеріалів, і все робилося з того, що є. Але коли я прийшов сюди – тут все виявилося так живо. Все давалося для того, щоб робота виконувалася нормально, якісно. Основна задача – шукати засоби. Бо можливості завжди є. Нам дають абсолютно все, щоб іти до цілі. 

 

— Коли ви дізнаєтеся, що будете будувати? 

— По-різному. Щороку керівник прописує нам, що він хоче бачити, що будувати, як бачить розвиток. Він радиться із фахівцями. Думка спеціалістів кожного напрямку важлива. Це приємно, і дає можливість людям продукувати ідеї. Звісно, керівник фільтрує всі наші пропозиції, і обирає важливіші. А ми як частина департаменту технічного розвитку, маємо кожен напрямок забезпечити. 

Ще до початку року ми знаємо, що будемо будувати. Якщо власник підприємства дивиться на 5-10 років вперед, наше керівництво на два роки, то ми завжди маємо роботу на цілий рік. До початку року ми маємо визначитися, що побудуємо. 

— Чи був такий план будівництва, який вас особисто щиро здивував?

— Завжди є здивування. Приємне здивування, коли приходимо на нараду, а там кажуть «ми щось купили». Очі одразу загораються – значить, будемо будувати. Адже на кожному купленому підприємстві відбувається якийсь розвиток. Треба будувати там майстерні для аграріїв, склади будувати, адмінкорпус поремонтувати тощо. 

Ми купили великий об'єкт у Львівській області – будемо розвиватися у цьому напрямку. Я тоді думав, як же це важко, бо ж Львівська область так далеко. Але сьогодні я вже маю такий досвід, що стресу чи здивування від нових проектів немає. Є завдання, і ми з будь-яких ситуацій маємо знайти вихід. 

— Що для вас було найбільшим викликом на цій роботі?

— Перший об'єкт, мабуть. Це був елеватор в селі Звиняче. Терміни були короткі, нам не вистачало досвіду. Зараз я вже бачу, що можна було зробити все краще і швидше, але я не з тих, хто обертається назад. Треба дивитися вперед. 

Наступний виклик був уже тут, у Луцьку. Мені за одну ніч довелося переїжджати з одного об'єкта на інший і робити все з нуля. Ми будували елеватор на місці старого ставка. Час у нас був обмежений – до жнив. 

 

— Розкажіть, що на будівництві робите особисто ви?

— Все починається з того, щоб правильно дати технічне завдання для проектантів. Я працюю з командою інженерів-будівельників, кошторисників. Ми розраховуємо вартість, щоб наперед показати, за що ми будемо будувати цей об'єкт. Розмовляю з майстрами, і ми вирішуємо, скільки треба людей, аби вкластися в терміни, яка потрібна техніка для виконання цієї роботи. Вирішую, чи треба підрядники. Я дивлюся на настрої людей, і на настрої техніки. Бо в основному на будівництві має працювати техніка. 

— Чи не складно вам стежити за всіма процесами?

— Мені доводиться. Для того, щоб був результат, потрібно вникати абсолютно у весь процес. Як я казав, спочатку досвіду не було – приходилося навіть показувати людям, як працювати з арматурою, опалубкою і бетоном. Людина має зрозуміти, що вийде в результаті. Коли людина розуміє – значно простіше і ефективніше працювати. Вже коли в кінці ми бачимо результат – кожен працівник знає, що є частиною цього, що зробив свій внесок. Приємно бачити, коли люди отримують задоволення від того, що зробили. 

 

— На початку цього року ви мали один план, але повномасштабна війна його докорінно змінила. Розкажіть, як ви впоралися із цим викликом?

— Ми переживали. Але теж, маючи досвід 14-го року, ми одразу пішли у будівництво і розвиток. Ми розуміли, що треба створювати додаткову вартість. З перших днів із нашого колективу ішло багато людей на війну. Ми тут залишилися для того, щоб працювати. І я налаштовував своїх підлеглих на роботу. Сказав, ми маємо віддаватися роботі так, як віддаються люди на війні. Ми не маємо права розслаблятися. Сьогодні у мене не виникає питання про вихідні, відпустки. Адже на війні не буває вихідних. Всі наші працівники розуміють, що треба ставати до роботи. Завдання тих, хто на нас напав – зробити паніку і зупинити нас. Наше завдання – продовжувати працювати спокійно і зважено попри все. 

Ми заходили у 2022 рік з одними планами, але за одну ніч все змінилося. Ми не відмовилися від цих планів, а просто перенесли їх на невизначене майбутнє. Ми збільшили площі для зберігання точково по різних об'єтах з метою покращення логістики і диверсифікації ризиків – зробили їх подалі від промислових об'єктів. Тут треба швиденько включитися і все зробити. Ми розуміємо, для чого це потрібно. Завдяки розширенню площ зерно не стоятиме у полі. Це важливо. 

— Крім того, зараз ви будуєте новий млин. Розкажіть, чим особливий цей проект.

— Млин у нас не перший. І він не єдиний на підприємстві. Є надійні млини, які роблять якісну продукцію. Але, як казав наш власник, «у мене є Мерседес, а я хочу Ламборгіні». Це буде класний, витончений об'єкт з чудовим виглядом. Він стане обличчям торгової марки «Вілія», бо борошно – це основне, що ми виробляємо. 

Це сучасний проект. Млин знаходитиметься близько до дороги. Його родзинка – це великі скляні вітражі, які будуть показувати серце млина. Все буде прозоро. Можна буде спостерігати за роботою, як за водопадом. 

 

— Чи зважаєте ви на вимоги часу, на кшталт укриттів тощо?

— У попередні проекти ми просто вносимо зміни. Час такий настав. Додаємо правильне надійне укриття, яке відповідає всім нормам. 

— Розкажіть трохи про себе. Чим ви займаєтеся поза роботою? 

— На першому місці в мене завжди сім'я і робота. Одружився я відносно недавно. В свої роки, після 30 років. Я вважаю, людина має сформуватися, отримати певний досвід, мати відповідну роботу. І тоді тільки можна сім'ю. Разом з дружиною Мар'яною виховуємо двох діток. Захарові 4 роки, а Богданові буде пів року тільки. Хлопці у мене ще малюки. Вони потребують багато уваги. 

Я десь читав таке, що батько по-справжньому стає батьком тоді, коли з'являється друга дитина. Бо тоді доводиться більше часу проводити зі старшою дитиною. Ми з моїм сином намагаємося частіше виїжджати на природу, їздити до батьків у село. Він у мене такий хлопець, що дуже любить всяку техніку. Першим його словом було слово «грейдер». 

Вже з трьох років він у мене катався на грейдері, навантажувачах, кранах. Він теж бере активну участь у моїй роботі. Йому це цікаво. Я стараюся йому показувати, що і як працює. І зараз, коли вони з дружиною гуляють по вулиці – то без фотографії біля катка чи бобката не обійтися. Він не минає жодного екскаватора. Якось він побачив на вулиці, як майстри ремонтують фонтан. Він годину від них не відходив, подавав інструменти, розпитував. 

— Ви би хотіли, щоб він пішов вашим шляхом, і теж працював у будівництві?

— Я в жодному разі не хочу нав'язувати нічого дитині. Мені нічого не нав'язували – я вибрав те, що сам хотів. У майбутньому, коли мої діти виростуть, вони займатимуться тим, до чого лежить душа. Це дуже важливо. Адже в першу чергу робота має приносити задоволення. Дитину треба просто підштовхнути – розвинути той напрямок, який подобається. 

 

— Чи є у вас якісь цікаві захоплення?

— У дитинстві я дуже любив їздити верхи. У нас були коні, і я постійно на них катався. Це мене дуже захоплювало – виїжджав на природу часто. Дружина зробила мені подарунок – ми поїхали на кінну ферму. 

— Зараз у вас теж є коні?

— Ні. Ми живемо у квартирі. Але звісно, хотілося б жити у власному будинку. Щоб мати невелике господарство тощо. 

Ще одне моє захоплення зараз – це лижі. Це захоплення я перейняв у нашого керівника. І відчуваю, що хочу ще людей у нього навернути. Навчити, показати.

— Мабуть, зараз в Україні не зовсім доречно питати про плани на життя. Але чи маєте ви план?

— Мій план – жити і отримувати задоволення від того, що я роблю. 

— Що ви найперше зробите, коли Україна переможе?

— Я буду подорожувати. Їхати у місця, де я ще не був. Показувати своїм синам Україну. Ми дійсно ніколи не цінували того, що маємо. Я дуже хочу поїхати у Бакоту, і дуже хочу показати це місце своїй сім'ї. 

 

Довідково:
Мельничук Вадим Олександрович – начальник будівельно-монтажної дільниці (1986 р.н). В його підпорядкуванні працює 100 людей. З 2012 року працює на підприємстві.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
25 січня 2023
06 січня 2023
05 січня 2023
04 грудня 2022
21 листопада 2022
15 листопада 2022
08:30
07 листопада 2022
05 листопада 2022
24 жовтня 2022
09:00
15 жовтня 2022
07 жовтня 2022
09:00
15 вересня 2022