Слабкість стала силою: як змінилося українське суспільство під час війни

Gradus Research запустив національне трекінгове дослідження настроїв українців "Градус суспільства під час війни". На щастя, методологія – онлайн-опитування через смартфони – та безперебійна робота українських мобільних операторів дозволили працювати не тільки з людьми, що залишилися в Україні, але і з тими, хто виїхав за кордон. Наразі проведено чотири хвилі опитувань, 28 лютого-1 березня, 8 березня, 28 березня, 20 квітня. 

Спостерігати за живим об’єктом, яким є суспільство, завжди більш пізнавально у динаміці. Які ж зміни відбулися і які характеристики українського суспільства сприяли цьому, пояснює соціологиня Євгенія Близнюк, – пише Українська правда. 

Майданність

Протягом 30 років українське суспільство будувало розгалужені горизонтальні зв’язки. І два Майдани значно закріпили наш соціальний інтелект. 

Ми здатні не (с)тільки слухатися команд зверху, скільки швидко консолідуватися і домовлятися між собою, виявляти ініціативи знизу, координувати колективні зусилля для досягнення життєво необхідних цілей.

Вже перша хвиля дослідження показала посилення національної єдності, 61% респондентів вказали на згуртованість і спротив українського суспільства, як на запоруку перемоги. Цей чинник вийшов на друге місце після віри у Збройні сили України. 

У третю хвилю про згуртованість заявили 86% населення країни. 

У ключових питаннях спостерігається ще більша згуртованість. Українці відчувають одну домінуючу емоцію відносно прямого військового вторгнення росії – гнів. 

Переконлива більшість вірить у перемогу України. І вже 90% заявили про погіршення ставлення до російської федерації після початку війни. Причому цей тренд властивий всім регіонам, хоча найстрімкішим він є у східному регіоні, на другому місці – північний. 

Кожен восьмий опитаний перейшов у побуті з російської на українську мову після початку "операції з денацифікації". 

Прихильники різних політичних сил згуртувались навколо президента. Підтримка Володимира Зеленського зросла до 85% (ті, хто вказали, що повністю або скоріше підтримують дії президента). 

І, звичайно, респонденти прийняли звичну для себе під час національних потрясінь активну життєву позицію і почали займатися соціально важливими справами: перераховувати кошти на армію, допомогати речами, боротися на інформаційному фронті, і самоорганізовуватись іншими шляхами. 

Цінність дому

Західний світ масово відкрив для українців програми підтримки, і, за нашими даними, за кордон поїхав кожен п’ятий з тих, хто покинув своє постійне місце проживання. Але абсолютна, переважна більшість хоче повернутися в Україну. В четверту хвилю про це повідомило 77% респондентів, які покинули країну. У третю про повернення думали 74% тих, хто виїхав за кордон, у другу – 51%. 

Спочатку кожен третій із переміщених (35%) планував залишитися на новому місці. Зараз охочих залишитися на новому місці – 13%. 

Рівень доходу та підприємницька активність

Економіка, своєю чергою, тримається, як може. Три чверті підприємців продовжують займатися бізнесом. 

Майже всі з тих, хто втратив власний бізнес, планують відновити його: більшість після війни, третина – за нагоди, не чекаючи кінця військових дій, і невелика частина – найближчим часом, не чекаючи нагоди. 

Також спостерігаємо, як відновлюється намір виплачувати гроші працівникам та постачальникам.  

Рівень стресу

До стресу нашим землякам не звикати, навіть у мирні часи його відчували не менше трьох четвертих, за весь трирічний період моніторингу суб’єктивного рівня стресу. Що кінець-кінцем сформувало в українців здатність продуктивно жити зі стресом. 

Під стресом насамперед розуміємо сприйняття свого життя як непередбачуваного та некерованого і викликану через це нервозність.

Отже, населення України давно "на ти" зі станом стресу. 

Коронавірус та економічна криза сприяли значному підвищенню суб’єктивного переживання поганих новин. З початку війни рівень стресу підвищився, проте не радикально.

До війни основним джерелом стресу українців були фінансові складнощі. Вони нікуди не зникли, займають почесне третє місце. На першому, звичайно, повномасштабне вторгнення Росії, і пов’язані з цим хвилювання про безпеку  близьких та відчуття ризику померти під час бойових дій. На другому – соціально-політична ситуація в країні. 

Гнів, який відчувають наші земляки у зв’язку із ситуацією, набагато випереджає напруження, страх і розчарування, що йдуть за ним. А ми ж пам’ятаємо, що гнів – це конструктивна емоція, яка спонукає до дії. 

Надія й оптимізм

Віра у те, що все буде добре й у свою спроможність впоратися із негараздами вважають частиною продуктивного життя. Попри підвищений рівень стресу і складнощів, наше населення завжди вірило у краще майбутнє. Наприклад, до війни українці одночасно жалілися на бідність і бажали – більша частина! – своїм дітям кар'єри підприємця. 

От і сьогодні – 86% відчувають впевненість у здатності України відбити наступ Росії, запорукою чого є міць Збройних сил України.

74% вірять, що після війни Україна стане сильнішою.

Обидва ці переконання доволі рівномірно розподіляються всіма регіонами країни, але помітно розходяться за ознакою належності до тої чи іншої церкви. 

68% вірян УПЦ Московського патріархату вірять у перемогу і 96% – УПЦ Київського патріархату. 

Антикрихкість

Чотири роки тому економічний філософ Насім Талеб написав світовий бестселер "Антикрихкість. Про (не)вразливе у реальному житті". Він ввів тоді нове поняття – антикрихкість: "Деяким речам шок іде на користь; вони розквітають і розвиваються, стикнувшись із ним. ... Антикрихкість – не те саме, що гнучкість чи міцність. Гнучке витримує удар і лишається таким самим; антикрихкому ж удар йде на користь, воно стає кращим" (переклад Миколи Климчука). Я думаю, це добре описує наш соціум. 

На момент дослідження тільки 26% вважали найкращим результатом перемовин з Росією відвід військ з території України. 56% очікують підписання миру на умовах України.

Такі настрої українського суспільства не залишають шансів владним кабінетам піти на компроміси з окупантом. 

Люди жадають не тільки припинення вогню – а перемоги й покарання винних у геноциді, що відбувається прямо зараз на території України. 

Після пережитого стресу, хаосу, стану масштабної мобільності і невизначеності українське суспільство точно стане іншим. Тому що для антикрихких систем тиск змін – це шлях еволюції: "Вітер гасить свічку і розпалює багаття". Дивовижно і надихаюче, правда? 

Опитування проведені дослідницькою компанією Gradus Research методом самозаповнення анкети в мобільному додатку. Онлайн-панель Gradus відображає структуру населення міст з кількістю мешканців понад 50 тисяч у віці 18-60 років за статтю, віком, розміром населеного пункту та регіоном. Періоди проведення поля: перша хвиля – 28 лютого-1 березня 2022 року, друга хвиля – 8 березня, третя – 28 березня, четверта – 20 квітня. Розміри вибірки: перша хвиля – 2144 респондентів, друга – 1743 респонденти, третя – 1019, четверта – 1027.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  

• Ставлення українців до російськомовних, демонтажу пам'ятників та ностальгія за СРСР (опитування)
• 40% українців досі залишаються безробітними, – опитування
• Українці назвали свої очікування, коли закінчиться війна (опитування)
• Лише 2% українців відчувають себе критично виснаженими через війну, – опитування