Поділитись:

Луцька школа №1: історія і сучасність (частина 1)

Четвер, 10 лютого 2022, 09:00

Теперішня будівля першої луцької школи – третє приміщення навчального закладу протягом його історії. 1961 року за проєктом випускника  1952 року архітектора Ярослава Миця відбулася добудова школи N1.

14 жовтня 1939 року у школах Луцька розпочався новий навчальний рік. Перший після встановлення Радянської влади на західноукраїнських землях. Чому не звичного 1 вересня? Цього дня нацистська Німеччина напала на Польщу. Отже тоді було не до навчання.

В Луцьку  розпочали навчання 19 шкіл. Така кількість шкіл у місті знову буде аж у 1976 році. А тоді двері відчинили 5 середніх та 14 неповних середніх (семирічних) шкіл. Особливістю того часу був розподіл шкіл за національним принципом. Були школи українські, польські, російські, єврейські (адже євреї тоді складали  46% населення Луцька) та одна чеська школа. Російських шкіл тоді  створили дві: обидві середні №1 та №3.

Російська середня школа N1 отримала приміщення за адресою вулиця Сенкевича, 45 (з 1954 року ця вулиця носить ім'я Богдана Хмельницького). Відомо, що у школі тоді було 10 класів та 202 учня. Залишилася інформація про те, що директором школи був Пилип Лук’янович Джос, завідувачем навчальної частини Марія Бенціоновна Вайнберг, вчителем 1 класу Катерина Харитонівна Кожухова, 2 класу – Анна Тихонівна Башкатова, 3 класу – Лідія Станіславівна Казимирська, 4 класу – Любов Василівна Товстик.   

Проте попередницею теперішньої середньої школи N 1 слід вважати не цю школу з російською мовою викладання, а українську середню школу N2, яка знаходилася з нового навчального року у приміщенні колишньої польської гімназії імені Тадеуша Костюшка за адресою: вулиця Гімназіальна, 1 (тепер Нестора Бурчака). Створена ця будівля за проєктом архітектора Казимира Толочка 1931 року. Тепер тут знаходиться один з корпусів Східноєвропейського Національного Університету  (інститут фізичної культури та здоров’я, педагогічний інститут та юридичний факультет). Адреса: вулиця Винниченка, 30.

Джерело Державного архіву Волинської області (ДАВО) свідчить, що директором гімназії станом на 20 листопада 1939 року був Олександр Євлампійович Шуліка, а його заступником – колишній директор Луцької української гімназії імені Лесі Українки Борис Максимович Білецький (1889 – 1969). Вказано прізвища й 25 вчителів та інших працівників навчального закладу.

Луцька українська гімназія (ЛУГ) – єдиний навчальний заклад Другої Речі Посполитої у нашому місті, де викладання велося українською мовою, був створений 1918 року  за Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Щоправда, за української влади вчилися лише у 1918-1919 навчальному році, до зайняття Луцька польськими військами 16 травня 1919 року.

Навчання в українській гімназії за Польщі було платним (безкоштовна освіта передбачалася лише для польських  середніх навчальних закладів).

У 1939-1941 роках середня школа N2  була єдиною українською середньою школою Луцька. Всього ж на той час було 5 середніх шкіл (дві російських: NN1 та 3, польська N4 та єврейська N5. Польська школа, до речі, також знаходилася у  приміщенні колишньої гімназії імені Костюшка.

14 жовтня 1939 року гімназія відчинила двері для 851 учня. Педагогічний колектив навчального закладу складався з 36 вчителів.

 

Директором школи N2 став Олександр Шуліка. Учні  Луцької української гімназії (ЛУГ) імені Лесі Українки, що припинила існування 1 грудня 1939 року, продовжували навчання у другій школі. Характерно, що про директора школи Олександра Шуліку в учнів залишилися негативні спогади.

Учень Луцької української гімназії  1935-1939 років Михайло Наврат згадував про період закриття гімназії в Луцьку та початок навчання у школі N2.

«У 1939 році закінчив я 4 класи нового типу гімназії. Західну Україну окупували більшовики. Професори та більшість гімназистів розбрелися хто куди: дехто подався у Німеччину, дехто в села вчителювати. Інші продовжували навчання у СШ№ 2, учнем якої став і я. Директором школи був ненависний нам Шуліка, який носив форму кадебіста та емблему із зображенням меча, обвитого змією. І було у нього гадюче серце. З його допомогою почалися арешти учнів. Забрали Шиприкевич Галину, Подаша Івана, Поліщука В’ячеслава, Клекоца Івана, Реміська Миколу, Конкевича Олега, Мозолинського Івана, Кревського Степана. Багато він знищив нашої молоді. Пізніше казали, що дістав цей енкаведист справедливу заслугу: десь під Ківерцями з ним розквитались».

 

Із статті Тетяни Яцечко-Блаженко «Луцька українська гімназія: фото та історія», 31 серпня 2017 року

Зазначу, що пізніше, 1940 року, змінилися адреси деяких луцьких шкіл. Зокрема друга (українська) та четверта (польська) середні школи знаходилися за вулицею Червоної Армії, 60.

Та ж сама будівля, тільки вхід з боку сучасної вулиці Винниченка.

Слід зазначити, що українська середня школа N 2 була чи не найкращим навчальним закладом Луцька довоєнної пори.

З архівних джерел відомо, що перед початком 1940-1941 навчального року на ремонт цієї школи була виділена найбільша сума серед шкіл міста – 25 тисяч карбованців (для порівняння: російській середній школі 1 виділили лише 8900).

Луцька українська середня школа №2 зразка грудня 1940 року

 

Свідчить документ: звіт Луцького міського відділу народної освіти про роботу шкіл та міськвно за другу чверть 1940-1941 навчального року (грудень 1940 року).

Зазначено, що середня школа №2 мала найкращу успішність серед шкіл Луцька – 93,5% (для порівняння: тодішній аутсайдер по успішності – польська неповна середня (семирічна) школа N12 – лише 82,2%). Причому у IV класі успішність сягала 100%. Трохи цифр. На початок чверті у школі навчалося 822 учні, на час звіту – 819, атестовано – 805, встигало – 753, відмінників – 68. Число класів повного успіху (тобто не було негативних оцінок) – 4.

Серед шкіл з відмінною поведінкою теж є школа №2. Разом з середніми російською 3 та польською 4, а також українськими неповними середніми 8 та 9.

Відзначено й найвищий відсоток відвідування – 95,5%. Зазначено, що потрібно було б організувати й спецгуртожиток, на який було асигнування, проте відсутність приміщення не дала можливості його організувати. При школі створили їдальню (спільну для другої та сусідньої 4-ої польської середньої школи).  Їдальня при школі тоді була рідкісним явищем – у жодній іншій школі Луцька їдалень не було. У деяких школах – лише буфети.

Відзначається, що забезпечення наочним приладдям у школах №2 та №4, а також у польській неповній середній школі №7 є достатнім. Більше того, є згадка про те, що у середній школі №2 фізичний кабінет обладнаний настільки, що мав багато устаткування, яке не використав, та яке було відсутнє у інших школах. Не забуваймо, що школа діяла на базі найкращої у Луцьку польської гімназії імені Костюшка.

Характерна риса того часу: органи народної освіти мали забезпечувати вчителів квартирами. Так ось, у школі №2 тоді був не забезпечений житлом лише один вчитель.

***               

За часів німецької окупації Луцьк поділили на 6 районів, за кожним з них закріпили певну школу. Усі були початкові з українською мовою викладання. Школа №1 тоді знаходилася у районі Красного на вулиці Шевченка, 12, де була до війни українська неповна середня школа N9.

 

Невдовзі після звільнення Луцька від німецької окупації, 17 квітня 1944 року у школах міста  розпочався перший повоєнний навчальний рік. Неповну середню українську школу N1  створили на базі довоєнної середньої школи N2.

Луцька школа №1 в 1944-1945 роках

Перший повоєнний навчальний рік тривав лише місяць – закінчився вже 20 травня 1944 року.

Навчалися у школі N1 тоді 244 учні (104 хлопці та 140 дівчат).

З архівних джерел відомо, що школа знаходилася за тією ж адресою: вулиця Червоної Армії,  60. Площа приміщення 1175 кв. м. Класи розміщувалися у семи кімнатах загальною площею 263 кв.м. Одна кімната школи була визначена за кабінетом та лабораторією.

Спочатку обов'язки директора школи виконував М. О. Куцевич, з 28 червня 1944 року до 30 грудня 1945 року директором школи  був Дмитро Терентійович Грачов.

Тоді у Луцьку було 9 шкіл (для порівняння, у 1941 році – 19), з них українських – лише дві (неповні середні N1 та новостворена  N2 у районі Червоного Хреста). Більше всього було тоді польських шкіл – 5. Також була  російська середня школа N8 та чеська неповна середня школа N9. Єврейських не було – майже усіх луцьких євреїв знищили німці.

З дев'яти шкіл Луцька навесні 1944 року  дві були середніми: російська N8 та польська N3.

Але вже з початку нового 1944-1945 навчального року луцька перша школа стає середньою.

У постанові засідання Луцького міськвиконкому від 7 червня 1944 року «Про хід підготовки шкіл міста Луцька до нового 1944-1945 навчального року» було зазначено, що підготовка шкіл міста проходить незадовільно. Крім шкіл №1 та №7 (польська неповна середня школа), до ремонту шкільних приміщень не приступили. Паливо на зиму не заготовлено, школи не устатковані шкільними меблями, громадськість міста не залучено активної участі у підготовці шкіл до нового навчального року. Організувати роботу, щоб підготовку та ремонт шкіл закінчити до 1 серпня 1944 року».

Навчальний рік розпочався 1 вересня 1944 року. Кількість класних кімнат школи №1 збільшилася з 7 до 10, причому загальна площа не змінилася (в середньому один клас мав площу 26,3 кв. м).

На початку року у 10 класах було 473 учні.  Відомо, що у першу зміну навчалися 270 дітей. Є інформація про наявність у школі 104 парт, а їх у луцьких школах повоєнного часу катастрофічно не вистачало.

 

З постанови луцького міськвиконкому «Про виробництво парт для шкіл міста» від 27 червня 1944 року:

У зв'язку з відсутністю матеріалу на виробництво парт для шкіл міськвиконком постановляє:

  1. Зобов'язати завідувача міськкомгоспу т. Бальбузу передати міському відділу народної освіти зруйнованого хліва, який знаходиться біля Чеської школи (біля сучасної будівлі обласної прокуратури на вулиці Винниченка, – С.Є ).
  2. Розібрати вищезгаданий хлів і дошки використати виключно на виробництво парт для шкіл.

Характерно, що навчання у школі закінчило так само 270 учнів (з них – 174 дівчини). Більше половини учнів протягом навчального року вибули зі школи – 246, з яких 226 з причини переїзду батьків та переведення до інших шкіл.

Вивчали у школі дві іноземні мови: у 5-6 класах – англійську (було 2 п'ятих та 2 шостих класи), у 7-8 класах – німецьку мову (один сьомий та один восьмий класи).

У навчальному закладі працювали 24 вчителі (4 – у 1-4 класах, 10 – у 5-7 класах, 6 – у 8-10 класах). Серед вчителів були вчителі фізкультури, військово-допризовної підготовки, музики та співів, малювання, дві піонервожаті.

Відомо, що у школі був клуб, де знаходився рояль.

Навчальний рік у 1-2 класах закінчився 20 травня 1945 року, у решті класів – 20 червня 1945 року. З 270 учнів 185 було випущено зі школи чи переведено до старших класів, 37 залишили на другий рік, а переведення 48 учнів до старших класів  залишили до серпня з метою перездачи іспитів.

Є свідчення, що колектив школи разом з іншими навчальними закладами міста  допомагав фронту. Зі зведення міськстатуправління міськкому КП(б)У від 20 вересня 1944 року відомо, що школа N1 надала кошти на танкову колону імені Героїв Радянського Союзу, які загинули за звільнення Волині, у сумі 3001 карбованець 50 копійок.

Характерними рисами тодішньої шкільної освіти були платня за навчання у старших класах середніх шкіл та роздільне навчання хлопців та дівчат у обласних, крайових містах, столичних центрах союзних та автономних республік та крупних промислових містах.

За рішенням Ради Народних Комісарів №27 від 26 жовтня 1940 року у СРСР було введено обов'язкову платню за навчання для усіх учнів вищих навчальних закладів, 8, 9 та 10 класів середніх шкіл. У Луцьку ця плата становила 150 карбованців у рік. Середня місячна платня в СРСР тоді складала 442 карбованці. Згодом для деяких категорій громадян зробили виняток. Так, відповідно до постанови Ради народних комісарів СРСР від 8 травня 1943 року Волинський виконком обласної ради 10 квітня 1944 року постановив звільнити від оплати за навчання у 1943-1944 навчальному році учнів 8-9 класів середніх шкіл, технікумів та вищих навчальних закладів у Волинській області, яка потерпіла від німецьких окупантів.

Постановою Ради Міністрів СРСР N246 від 10 лютого 1948 року було встановлено, що діти вчителів, вчителів-пенсіонерів, директорів (завідувачів) та завідувачів навчальних частин початкових, семирічних та середніх шкіл з 1 січня 1948 року звільняються від платні за навчання. А розпорядження від 3 грудня 1948 року N 17831-р звільняло від платні дітей військовослужбовців рядового, старшинського складу та партизан, які пропали безвісті.

Постанова  про платню за навчання діяла до її відміни у 1956 році за  рішенням Ради Міністрів СРСР.      

З 1945-1946 навчального року у обласному центрі Луцьку у більшості шкіл ввели роздільне навчання. Школа N1 до 1954 року була чоловічою – у ній навчалися лише хлопці.

Влітку 1945 року відповідно до домовленостей Польщі з СРСР луцькі поляки виїхали до Польщі. Приміщення колишньої польської середньої школи N3 по вулиці Кафедральній, 6, на Замковій площі, передали школі N1. А будівлю на вулиці Червоної Армії, 60 (тепер – Винниченка, 30), де раніше знаходилася перша школа, зайняло Луцьке педагогічне училище. У цьому приміщенні школа знаходилася протягом 1945-1946 навчального року.

Зазначу, що площа нового приміщення школи була меншою, ніж попереднього (635 кв. м порівняно з 1175 кв. м). Площа 6 класних кімнат складала 263 кв. м. Така ж площа класних кімнат була й у попередньому приміщенні.

1945-1946 навчальний рік був особливим для нашого міста. У Луцьку тоді працювали лише сім шкіл (найменша кількість довоєнного та повоєнного радянського часу). Пов'язано це було з від'їздом польського населення з міста. Продовжували працювати українські середня №1 та неповна середня №2, російська середня №8 та чеська неповна №9. Польські школи: середня №3, неповні середні №6 та №7 переформували у відповідні з українською мовою навчання.

Школи з номерами 4 та 5 (колишні польські) не працювали. Принаймні, немає жодної інформації про навчальний процес у цих навчальних закладах.

1945-1946 навчальний рік у Луцькій школі №1

З Державного архіву Волинської області (ДАВО), у якому вперше докладно йдеться про діяльність луцьких шкіл, йдеться про те, що собою уявляла школа N1 першого повоєнного навчального року. Звіт починається з доповіді про побутові умови луцьких шкіл, зокрема, такі питання як підвіз учнів до шкіл, розміщення тих дітей, хто мешкає за межами Луцька, харчування тощо.

Зазначається, що лише в українській середній школі №1 був гуртожиток, та й той вміщав лише 12 учнів. Їдалень при школах не було, лише буфети. Відзначалося, що у школах №3 (українська жіноча середня), №8 (російська середня жіноча), №9 (чеська семирічна мішана), №2 та №7 (українські семирічні чоловіча та мішана) гріли чай. Лише у школах №1 та №6 (українська семирічна жіноча) гарячого не було. Хоча ще відповідно до наказу завідувача Волинського обласного відділу народної освіти від 8 грудня 1944 року, передбачалося відкриття шкільних їдалень та буфетів до 15 січня 1945 року. Вірогідно, брак коштів та відповідних приміщень не дозволив це зробити.

Далі у звіті аналізується навчально-виховна робота у школах.

У 10 класах школи N1 навчалося 273 учні (1-5 класи – 126 , 6-8 класи – 103, 9-10 класи – 44 учні). За національною ознакою: українців – 258, росіян – 10, інших – 5. Учні вчилися у дві зміни (молодші класи у першу зміну, старші – у другу).

У школі  працювали 20 вчителів, старша піонервожата та адміністративний персонал.

Цитую. «Під час перевірки середньої школи N1 виявилося, що досвідчена вчителька української та російської літератури Рижук М. Л. у З-ій чверті з російської літератури недовиконала свій план на 12 годин по творчості Пушкіна, мотивуючи тим, що учні 8-9 класів не мають підручників. В більшості випадків таке відставання пояснюється тим, що окремі вчителі захоплюються вивченням якогось розділу програмового матеріалу і на ньому затримуються більше часу, як і відведено за планом. Не слідкують уважно за виконанням свого плану, пускаючи вивчення матеріалу на самоплив. Іноді дирекція школи теж несвоєчасно контролює виконання програмних планів окремими вчителями».

А ось щодо уроків з хімії. «В українській чоловічій середній школі №1 і українській жіночій середній школі №3 у 9 класах з хімії недостатньо опрацьований і засвоєний розділ «Електричні дисоціації» за браком часу.

На той час було передбачено проведення іспитів у всіх класах, починаючи з 4-х. Так, у 4-х були усні іспити з російської мови та письмові з арифметики, у 5-х – письмові з російської мови, у 6-х – письмові з алгебри, української літератури та усні з російської мови.

У 7-х класах були випускні іспити з алгебри та арифметики, письмові та усні з російської та письмові з української літератури. У 8-х – письмові іспити з алгебри та усні з геометрії.

Нарешті дев'ятикласники здавали усні іспити з української мови та літератури, письмові з російської та письмові й усні з математики.

Зазначалося, що переважна більшість учнів школи №1 успішно здала іспити.

Найбільш глибокі знання програмного матеріалу з української мови та літератури показали учні 5-7 класів (викладач Володимир Костянтинович Федоренко). З 84 учнів цього вчителя встигало 73. Зазначу, що Володимир Федоренко, який народився 1888 року, працював ще у Луцькій українській гімназії та мав педагогічний стаж 30 років. Він був класним керівником 6-го класу. Його відзначали як одного з  керівників, що добилися найкращих результатів у виконанні правил для учнів.

Також відзначали вчителя української мови та літератури у 8-9 класах Марію Ларіонівну Рижук,1902 року народження, її педагогічний стаж – 21 рік. З 41 її учня встигали усі.

Слід згадати вчителя російської мови та літератури Серафиму Іванівну Рябову (1909 року народження, 11 років педагогічного стажу, з 84 учнів встигали 67) та вчителя математики Зою Яківну Сінько (1896 року народження, 22 роки педагогічного стажу).

Відзначалося, що вчитель біології Олександра Петрівна Ополонська протягом навчального року виготовила силами учнів багато біологічних схем, таблиць і карт, які використовувала  для наочнення. Силами біологічного гуртка випущено газету «Біолог».

Позитивно оцінено роботу вчителя географії М. В. Бойка, який не лише вивчав географічний матеріал, а й тісно пов'язував його з життям. Учні вчителя Бойка мали глибокі знання та вільно користувалися географічними картами.

Разом з тим вказано й на недоліки у навчальному процесі. Відзначено, що учні вчителя Г. М. Копцевича погано знають наочність з фізики. Учні не були забезпечені підручниками з історії.

У тих випадках, коли вчитель не мав щоденного урочного плану роботи, дирекція не допускала його до уроку, як не підготовленого. Вчителю виносилося стягнення наказом по школі та вираховували зарплату за урок. Подібний випадок стався з вчителем математики у 8-9 класах Давидом Мойсейовичем Рабінфайном.

20 травня 1946 року почалися іспити у випускних класах (4-х, 7-х та 10-х). Відзначено, що найкраще тримали іспити випускники 7-х класів середніх шкіл №№1, 3, 8 та неповної середньої №2.

Серед кращих вчителів за підсумками навчального року вчитель 1-а класу Іван Миколайович Климчук (педагогічний стаж 23 роки). З 35 учнів його класу 34 було переведено до 2-го класу, з яких 15 були відмінниками. Лише один учень залишився на другий рік, бо прибув до школи у кінці навчального року.

У травні 1946 року педагогів школи було представлено до нагородження медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років». Серед нагороджених Олександра Ополонська – вчителька 3-го класу, Любов Леопольдівна Коренюк (1909 року народження, педагогічний стаж 13 років, у школі з 1945 року), вчителька 1-го класу Лідія Григорівна Барвінок (1909 року народження, педагогічний стаж 18 років), згадувані вище вчителі Марія Рижук та Іван Климчук.

Особливу увагу у школі було приділено військово-фізичній та військово-допризивній підготовці. Зазначу, що у повоєнні роки фізична культура мала назву військово-фізична підготовка та викладалася з першого класу.

Зазначається, що програмний матеріал з військово-фізичної підготовки було виконано повністю. Як вказано, у школах міста невиконаний розділ «Отработка техники движения на лыжах» через брак снігу. Зрозуміло, Луцьк – не Магадан, тому зима може бути й безсніжною.

Хлопці 8-9 класів вивчали військово-допризивну підготовку. Зазначалося, що військові кабінети є у середній школі №1, неповних середніх №2 та №9, але обладнані дуже бідно. Усе обладнання у виді плакатів та саморобної наочності.

Позитивно оцінено роботу воєнрука (так у тексті,  С.Є.) школи №1 Живлюка, який обладнав військовий кабінет плакатами, виготовив з учнями 30 макетів гвинтівок, два прицільних станки, дошку з плакатами по вогневій підготовці та статутам Радянської армії, велику кількість гранат, розрізну гвинтівку, автомат тощо.

Лише у трьох школах були фізкультурні зали (NN 1, 2, 9), але вони зовсім не обладнані для фізичної підготовки. Вказано, що у школах 1,2 та 8 є «турнікі» (так у тексті, – С.Є.) та волейбольні майданчики.

У звіті йдеться також про громадсько-корисну роботу. Відзначається,що учні школи заскирдували 50 кіп ячменю у радгоспі «Гнідава», у садибі Палацу піонерів силами учнів посадили 59 дерев.

Основним недоліком у керівництві школи визначалася дуже часта зміна директорів та завучів. Протягом року змінилися 2 директори та 2 завучі. 

Відомо, що з 30 грудня 1945 року по 1948 рік директором школи був  вищевказаний вчитель географії М. В. Бойко.

Хочеться згадати й про зарплати тодішніх працівників освіти станом на 20 березня 1946 року. Посадовий оклад директора школи був 720 карбованців, але цього ж року його збільшили до 960.

Далі – посадові оклади інших працівників школи:

  • Завпед (так тоді називали завуча) – 500 (збільшили до 600).
  • Воєнрук – 550.
  • Піонервожата – 450.

У вчителів оклади відрізнялися (1-4 класи – 465 крб. 25 копійок, 5-7 класи – 598 81 копійка (трохи менше, ніж у завпеда), 8-10 класи – 624 крб.47 копійок (більше, ніж у завпеда).

Був у школі й  швейцар з окладом 120 крб., що на 10 крб. більше, ніж у прибиральниці.

Середня зарплата у Радянському Союзі тоді складала біля 520 карбованців, у галузі освіти 1945 року – 488 карбованців. 

До грудня 1947 року панувала карткова система – розподіл продуктів, які видаються державою в обмежених кількостях в умовах дефіциту.  На 520 карбованців можна придбати 65 кг картоплі. Кілограм пайкового житнього хліба коштував біля 65-75 копійок, а кілограм м'яса 1-го гатунку – 10 карбованців 50-80 копійок.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
12 серпня 2022
11 серпня 2022
06 серпня 2022
03 серпня 2022
20:50
24 липня 2022
19 липня 2022
22:40
12 липня 2022
08:00
16 червня 2022
12 червня 2022
22 травня 2022
18:00
12 травня 2022
17 квітня 2022
14 квітня 2022
21:37