Поділитись:

Історія луцького шкільництва у 1939-1941 роках

Четвер, 20 січня 2022, 09:00

У зв’язку з початком 1 вересня 1939 року другої світової війни та зайняття Луцька 18 вересня Червоною армією навчальний рік розпочався тоді тільки 14 жовтня 1939 року.

Про це стало відомо з доповідної записки міського відділу народної освіти Тимчасовому управлінню міста Луцька про початок навчання у школах міста. Згідно з розпорядженням, всі школи Луцька розпочали науку, причому не тільки колишні державні, але й приватні школи: торговельна гімназія, в програму якої, окрім загальноосвітніх наук, входять торговельно-бухгалтерійні, колишні єврейські школи та інші.

В школах введено програми навчання згідно з радянським устроєм: викладання релігії, історії Польщі і т. д, усунено вчителів, які займалися вихованням релігійним, а на місце їх при посередництві профспілки вчителів призначено учителів світських. Всі школи працюють в напрямі вивчення пролетарської культури, а діти виховуються в дусі радянського устрою.

Населення Луцька тоді складало 49 751 осіб. За Польщі станом на 1 вересня 1939 року у Луцьку знаходилося 24 школи, з них – 7 повних середніх та 17 – неповних середніх шкіл.

Відомі наступні луцькі навчальні заклади 1939 року: Женська Кравецька Гімназія (директор Вальдорф-Кубичек Ірина), Єврейська гімназія (Роттенштройх Йосип), Торгівельна гімназія (Заблоцький Володимир), Польська гімназія (Лясковський Іван), Російська гімназія (Гориславець Іван), Українська гімназія (Шуліка Олександр), довчальна професійна школа (В. Вінарський).

Також було 17 народних шкіл (неповні середні). Відомо, що п’ять з них були єврейськими (NN 5, 6, 10, 11, 12), одна – чеська (N13), решта – польські. Слід зазначити, що міські школи Луцька до 1939 року мали проблеми із приміщеннями. Так, наприклад, народна школа №1 розміщувалася в будинку релігійного призначення на вулиці Бернардинській (тепер Градний Узвіз), школи №№ 2, 5, 6, 7 – в орендованих у приватних осіб будівлях, оренду яких оплачувало міське управління; школа №3 – у власному будинку на території Луцького замку; школа №4 займала приміщення без визначеного власника; школа №8 – у переобладнаному Польському домі, а школа №9, що була відкрита 1938 року, теж розміщувалася в приватному приміщенні.   

Середня освіта у другій Речі Посполитій

 

На початку 1930-х років у Другій Речі Посполитій  провели реформу середньої освіти, яку ініціював міністр освіти і віровизнань Януш Єнджеєвич. Законом від 11 березня 1932 року «Про організацію шкільництва» польська влада залишила основною початкову семирічну загальноосвітню школу, яка могла бути трьох рівнів.

Семирічна початкова школа була фактично загальнодоступною, натомість навчання в чотирирічній початковій школі із продовженням навчання до восьми класів у гімназії могли собі дозволити лише фінансово спроможні верстви суспільства.

Повну середню освіту учні здобували у чотирирічних гімназіях і дворічних ліцеях. Гімназії поділялися на загальноосвітні та фахові гімназійного рівня. До гімназій учні вступали у віці 13 років, а до ліцеїв – 17 років. Існувало три типи ліцеїв: загальноосвітні, фахові та педагогічні. Формально до гімназії приймали всіх, хто успішно склав вступні іспити, однак на практиці туди потрапляли учні після домашньої підготовки чи після закінчення нижчої гімназії, тобто трирічних підготовчих класів при приватних середніх навчальних закладах.

Згідно з реформою, фаховому шкільництву, яке вже існувало, відводилося належне місце у системі середньої освіти.

Для забезпечення регіону кваліфікованими кадрами створювалися професійні навчальні заклади. На Західній Волині професійну підготовку забезпечували такі державні навчальні заклади як будівельно-реміснича школа у Кременці, де працювали 12 учителів, механічна гімназія і школа землемірів та дорожних техніків у Ковелі.

У Луцьку теж були подібні професійні заклади: зазначені вище жіноча кравецька гімназія. у якій працювали 24 вчителі, та довчальна професійна школа, створені 1921 року. Ці школи утримувалися за рахунок громадської організації «Польська шкільна матиця», яка опікувалася польським шкільництвом.

Термін навчання у жіночій кравецькій гімназії тривав три роки. Головним курсом у ній вважалося шиття.

У чоловічій професійній школі працювало три відділи: столярський, кравецький та шевський. Вчитися в ній також потрібно було три роки.

У лютому 1922 року у Луцьку розпочав діяльність ще один навчальний заклад, створений «Польською шкільною матрицею» – Торгова школа, куди приймали дітей від 13 до 16 років. Після закінчення другого та третього навчальних курсів учні проходили 300-годинну практику в магазинах. Згодом торгова школа отримала назву торгівельна гімназія. Знаходилася вона у старій частині будівлі управління СБУ у Волинській області (раніше там знаходився музей Волинської ікони).

Луцькі школи 1939-1941 років та їх попередники

 

Після того, як у Луцьку  встановили Радянську владу, провели реорганізацію закладів середньої освіти. Було створено п’ять середніх (2 російських, 1 українська, 1 польська та 1 єврейська) та чотирнадцять неповних середніх шкіл. Характерною рисою тодішньої шкільної освіти у Луцьку був національний принцип організації шкіл. Протягом 1939-1941 років у місті існували українські, російські, польські, єврейські та одна неповна середня чеська школа.

Загалом тоді у школах навчалося 8802 учні.

З джерел Державного архіву Волинської області відомі всі тодішні школи, адреси, директори шкіл та мова викладання:

Середні школи.

1.Сенкевича, 45 ( Богдана Хмельницького). Директор – Джос Пилип Лук’янович. Російська.

2. Гімназіальна, 1 (Нестора Бурчака). Шуліка Олександр Євлампійович. Українська.

3. Сенкевича, 39 (Богдана Хмельницького). Опанасюк П. Л. Російська.

4. Гімназіальна, 1 (Нестора Бурчака) Розбіцький. Польська.

5. 17 Вересня, 102 (проспект Волі). Роттенштройх Йосип. Єврейська.

Неповні середні школи:

6. Бернардинська (Градний Узвіз) 3. Кулачковський. Польська.

7. Червоної Армії, 23 (Винниченка). Голець. Польська.

8. Замкова, Петровська. Українська.

9. Шевченка, 12. Титенко Василь Омелянович. Українська.

10. Банкова (Степана Бандери). 5. Боренштейн. Єврейська.

11. Костюшка, 37 (Ковельська). Штерн. Польська.

12. Костюшка, 41 (Ковельська). Подгурський. Польська.

13. Тринітарська, 3 (Сенаторки Левчанівської).

14. Дубенська, 62. Сікора. Польська.

15. Конарського, 5 (Учительська). Купершмід. Єврейська.

16. Вольності, 10 (Романюка). Лянде. Єврейська.

17. Кордецького, 14 (дільниця сучасної вулиці Кривий Вал від Богдана Хмельницького до Стира). Хмара. Єврейська.

18. Червоної Армії, 23 а (Винниченка). Губал. Чеська.

19. Червоної Армії, 23а (Винниченка).

Як бачимо, більшість  адрес та нумерація тодішніх луцьких шкіл зовсім не співпадає з тими школами, що є тепер.

Зазначу, що пізніше, 1940 року, змінилися адреси декількох луцьких шкіл. Зокрема, друга (українська) та четверта (польська) середні школи отримали нову адресу: вулиця Червоної Армії, 60 (тепер це Винниченка, 30) замість Гімназіальної, 1 (сучасна вулиця Нестора Бурчака).

Та ж сама будівля, тільки вхід з боку сучасної вулиці Винниченка. Один з корпусів Східноєвропейського Національного Університету, де знаходяться Інститут фізичної культури та здоров’я, Педагогічний інститут та юридичний факультет. Створена ця будівля за проєктом архітектора Казимира Толочка 1931 року для польської гімназії імені Тадеуша Костюшка.

А третя (російська) середня школа з 1940-1941 навчального року знаходилася на вулиці Тринітарській, 3 (тепер вулиця Сенаторки Левчанівської).

Мені поки що не вдалося вияснити, якою мовою відбувалося навчання у неповних середніх школах N13 та N19. Станом на 1 липня 1940 року школи N13 взагалі немає у переліку. А школа N19 знаходилася за адресою: вулиця Панська (тепер Шкільна).

Що стосується решти дванадцяти неповних середніх шкіл, то можна відзначити, що до початку Великої Вітчизняної війни було дві українські, п’ять польських, чотири єврейських та одна чеська.

Єдиним у місті навчальним закладом з українською мовою викладання була Луцька українська гімназія (ЛУГ). Вона розпочала діяльність у 1918 році на базі чоловічої державної гімназії з російською мовою навчання і в тому ж приміщенні (нині це будинок Волинської обласної бібліотеки для юнацтва). Через три роки, 1921 року, коли будинок експропріювало Волинське воєводство, українська гімназія тимчасово розмістилась у приміщенні, де знаходилася Луцька жіноча гімназія А. Коленко (нині будинок Волинської обласної прокуратури). 1927 року у гімназії з’явилася нове приміщення – будинок на вулиці Сенкевича (нині Богдана Хмельницького, 12).

У 1931 році Луцька українська гімназія, яка отримала ім’я Лесі Українки, перейшла у будинок на вулиці Плоцькій, 20 (сучасна вулиця Гаврилюка,14), де й знаходилася до закриття цього навчального закладу більшовицькою владою 1 грудня 1939 року.

Відомо, що оплата за навчання у гімназії становила 25 злотих щомісяця. Від 1928 року плата стала диференційованою: учні першого класу сплачували 15 злотих, другого – 20, третього – 25, решти класів – 30 злотих. Батьківський комітет оплачував навчання здібних дітей із малозабезпечених сімей. Кошти для цього збиралися протягом року. Задля цього батьківський комітет здійснював різні доброчинні акції. Щоб було більш зрозумілим, наведу ціни середини 1927 року на деякі товари найпершої потреби. Кілограм житнього хліба коштував тоді від 63 до 68 грошів, пшеничної муки – від 97 до 99 грошів, свинини – майже один злотий. Персонал Луцького магістрату, наприклад, мав 1930 року таку заробітну плату: працівник канцелярії – близько 400 злотих на місяць, референт – 500, інженер – 700, бухгалтер – 600, машиністка – 300, візники та сторожі – до 200. Шкільний сторож заробляв до 100 злотих.

Кількість учнів гімназії, відповідно до владного обмеження, не могла перевищувати 250 учнів. Учні походили переважно з околиць Луцька. Серед учнів Української гімназії були діти священиків, учителів та службовців, заможних селян.  До першого класу гімназії приймали дітей, яким до 1 вересня виповнилося не більше, як 16, і не менше, як 12 років; до другого – від 13 до 17 років, до третього – від 14 до 18 років; до четвертого – від 15 до 19 років.

Вступники до першого класу складали іспити з української, польської мов, математики та географії. При гімназії  діяв ліцей із двома відділами: фізико-математичним та гуманістичним. До першого класу ліцею зараховували кандидатів, які мали свідоцтво про закінчення гімназії, віком від 16 до 20 років.

У гімназії працювало 12-14  учителів вищої кваліфікації. Серед них – відомий український письменник, перекладач, культурний діяч, лікар та дипломат Модест Пилипович Левицький (1866-1932).

Викладачами луцької української гімназії були фахівець із латинської мови та історії стародавнього світу Володимир Федоренко, вчитель української мови та філософії, активний учасник церковно-релігійного життя на Волині міжвоєнного часу Іван Власовський (директор гімназії у 1918-1926 роках), учитель української мови та історії Рафаїл Шкляр (виконував обов’язки директора у 1926-1929 роках ), Олександр Левчанівський, Микола Миронов, Прокл Бичковський та інші.

Останнім директором гімназії у 1929-1939 роках був Борис Максимович Білецький (1889-1969). У гімназії Білецький працював з 12 жовтня 1928 року, викладав українську мову, новітню літературу, географію та психологію.

У 1928-1929 роках у гімназії викладав польську словесність український письменник-комуніст та москвофіл Ярослав Олександрович Галан (1902-1949). 1929 року його позбавили права на педагогічну роботу в межах тогочасної Польщі як члена Комуністичної партії Західної України та активіста прокомуністичної організації революційних письменників «Горно» у Львові.

Відомо, що у гімназії діяв клуб «Юнак», до якого належали всі без винятку учні. У клубі видавали журнал «Промінь», який редагували учні гімназії. Діяли музична, драматична, спортивна та наукова секції. Членство в клубі було платним, кошти перераховували на користь українського клубу «Рідна хата». Майже кожні два тижні директор та вчителі влаштовували походи до театру, що знаходився поруч. Тепер там знаходиться ляльковий театр.

Найбільш відомою ученицею Луцької української гімназії була лучанка Ірина Левчанівська, донька Олени Левчанівської (першою жінкою-сенаторкою від Волині у сенаті Речі Посполитої 1922-1927 років). Ще у десятирічному віці Ірина почала готуватися до вступу в гімназію. З 1925 по 1931 рік вона навчалася у гімназії.

Після закриття української гімназії 1 грудня 1939 року її учні перейшли до української середньої школи N 2, що знаходилася разом з польською середньою школою N4 у приміщенні згадуваної вище колишньої польської гімназії імені Тадеуша Костюшка.

28 січня 1940 року рішенням Луцької міської ради будівлю торгівельної гімназії, що вище вказана, було націоналізовано, а приміщення  передали у користування польській середній школі №4. Ця вулиця тоді мала назву 24-го Піхотного полку (з 1945 року – 5 Лютого, з 1992 року – проспект Перемоги, з 2015 – проспект Василя Мойсея).

Проте вже через півроку, у червні 1940 року, школа N4 отримала інше приміщення – у приміщенні колишньої польської гімназії імені Костюшка, разом з українською середньою школою N2.

Російська середня школа N1 отримала приміщення на вулиці Сенкевича, 45 (тепер – Богдана Хмельницького, 6). Відомо, що у школі тоді було 10 класів та 202 учня. Залишилася інформація про те, що директором школи був Пилип Лук’янович Джос, завідувачем навчальної частини Марія Бенціоновна Вайнберг, вчителем 1 класу Катерина Харитонівна Кожухова, 2 класу – Анна Тихонівна Башкатова, 3 класу – Лідія Станіславівна Казимирська, 4 класу – Любов Василівна Товстик.

Єврейську середню школу N5 було створено на базі  єврейської коедукаційної гімназії імені Мойсея Глікліха, створеної 1918 року. Частина корпусу Луцького педагогічного коледжу на проспекті Волі була колись єврейською гімназією імені Глікліха. Автором проєкту гімназії імені Глікліха 1936 року став архітектор Францішек Кокеш.

Крім вищезазначених, у Луцьку тоді були також Луцька педагогічна школа, школи для неписьменних та малописьменних.

Після закриття української гімназії як «розсадника українського націоналізму»,  в тому ж будинку на вулиці Плоцькій, 20 (тепер – Гаврилюка, 14) з квітня 1940 року почала діяти Луцька педагогічна школа Волинської області.

 

Шкіл для неписьменних та малописьменних тоді було п’ять.

  1. Школа неписьменних. Замкова, 9.
  2. Школа малописьменних. Замкова, 9.
  3. Школа малописьменних. Крашевського ( середня частина вулиці Степана Бандери).
  4. Школа малописьменних. Бернардинська (Градний Узвіз).
  5. Школа малописьменних. Вольности, 10 ( Романюка).

  Існували й школи для дорослих.

  1. Школа неповна середня. Тринітарська, 3 (Сенаторки Левчанівської).
  2. Школа освіти дорослих. Костюшка, 37 (Ковельська).

1 квітня 1940 року у Луцьку було створено перший вищий навчальний заклад – Луцький державний учительський інститут. Спочатку він знаходився за адресою: вулиця Дубенська, 62 (де тепер правознавчий ліцей).

Як зазначалося у резолюції 1-ої конференції Луцької міської парторганізації про успіхи соціалістичного будівництва від 21 квітня 1940 року, “якщо у Луцьку при панській Польщі було 11 державних та 9 приватних шкіл, з них лише 1 українська, в яких навчалося 7404 учнів, тепер працює за радянською системою навчання 5 середніх і 14 неповних середніх шкіл, якими охоплено 9657 учнів, що вчаться своєю рідною мовою, в Луцьку відкрито 3 вечірні середні школи дорослих (416 чоловік), 5 шкіл малописьменних (362 чоловік), 945 чоловік вчаться в гуртках ліквідації неписьменності. В місті почав працювати дворічний вчительський інститут, курси удосконалення вчителів “.

Дев'ята луцька школа зразка 1940 року

Обсяг цієї статті не дає можливості розповісти про усі 19 тодішніх луцьких шкіл. Зупинюся на одній, яка у 1939-1941 роках мала назву неповна середня школа N9 (з українською мовою викладання), та знаходилася за адресою: вулиця Шевченка, 12 (у районі Красного).

Отож, що собою уявляла дев’ята школа станом на 1 липня 1940 року ?

Характеристика будівлі: одноповерхова, дерев’яна, кількість пічок – 7, кубатура – 801,5 куб. м.

Кількість класів – 10, змін – 2, кількість класних кімнат – 5.

Кількість учнів на кінець 1939-1940 навчального року – 330.

Наявність вчителів зі спеціальною освітою – 11, без спеціальної освіти – 3.

Директором школи був Василь Омелянович Титенко, він же викладав історію. З класного журналу 5а класу за 1940-1941 навчальний рік відомо, хто був вчителями школи.

Деякі з них викладали раніше, за польської влади, ще у згаданій вище народній школі N4. Не виключено, що саме на базі цього навчального закладу й створили тодішню дев’яту школу.

Українську мову викладав Олексій Васильович Редько, алгебру та геометрію – Віталій Максимчук, фізику – Іван Михайлович Лозинський, а фізкультуру – Іларіон Здановський. Усі вчителі з колишньої народної школи N 4.

Вчителями школи були й жінки: Софія Михайлівна Рудгер (російська мова) та Ганна Іванівна Гаврилюк (природознавство та географія). Креслення викладав Я. Гуржий.

Луцькі школи за німецької окупації

Після того, як німецькі окупанти 25 червня 1941 року захопили Луцьк, справу організації шкільництва взяла на себе створена німцями Волинська обласна управа. Саме вона 25-27 серпня 1941 року провела з’їзд вчителів колишнього Луцького повіту. Метою з’їзду став інструктаж  про виховний напрям, організацію шкіл, навчального процесу та початок навчання. З’їзд проходив у приміщенні чеської школи на вулиці Північній, 23. Таку назву німці дали вулиці Червоної Армії, що за Польщі носила ім’я Юзефа Пілсудського. Це приміщення знаходиться на сучасній вулиці Винниченка.

Запис до українських початкових шкіл, окрім євреїв, почався 1 жовтня 1941 року. Луцьк поділили на 6 районів, за кожним з них закріпили певну школу.

Було наступне розташування шкіл:

Школа 1 – вулиця Шевченка, 12 (де була до цього українська неповна середня школа N 9).

Школа 2 – вулиця Панська, 15 (тепер – вулиця Шкільна) (до окупації - неповна середня школа 19).

Школа 3 – вулиця Замкова, 9 (раніше – українська неповна середня школа 8).

Школа 4 – вулиця Спокійна, 10 (тепер – Романюка) ( раніше єврейська неповна середня школа 16).

Школа 5 – вулиця Банкова, 5 (дільниця сучасної вулиці Степана Бандери ближче до вулиці Винниченка) (колишня єврейська неповна середня школа 10).

Школа 6 – вулиця Дубенська, 62 (колишня польська неповна школа 14).

На місці  єврейської середньої школи 5, що за адресою Київська, 102 ( так німці перейменували вулицю 17 Вересня, тепер – проспект Волі) окупанти створили робочий табір, у якому 1942 року  сталося єврейське повстання.

До німецької окупації в місті Луцьку працювало 19 шкіл, з них – 5 середніх і 14 НСШ, в яких навчалося 8802 учні. Ці школи мали відповідні приміщення, були обладнані шкільними меблями, наочними приладдями, мали власні бібліотеки і все необхідне для праці в школі.

Німецько-фашистські окупанти зруйнували зовсім 2 шкільні приміщення, а решту перетворили в казарми для жандармерії СС (чеська школа, НСШ N 2), в конюшні, гаражі (5 НСШ). Більшість шкільних меблів спалено, з 1961-ї парти залишилось лише 460, бібліотеки, наочні приладдя знищені, пограбовані. Лише по одній 7 НСШ ( вулиця Дубенська, колишня назва – польська неповна середня школа 14) спалено 215 парт, 18 шаф, 1020 книжок бібліотеки, наочних приладь на 30 тисяч карбованців і т. д.

Під час німецької окупації працювало 5 початкових шкіл, в яких навчалося 800 учнів, працювало 23 учителі. Ці школи були в пристосованих або приватних будинках. Навчання в школах проводилося на українській і німецькій мовах.

В місті Луцьку до німецької окупації працювало 5 шкіл з єврейською мовою викладання, що охоплювала понад 2000 учнів. Майже всі ті діти, разом з їх батьками і вчителями закатовані, розстріляні. Зараз на обліку дітей шкільного віку єврейської національності 5 осіб.

З перших днів вступу Червоної Армії до Луцька учителі разом з батьками та учнями гаряче взялися за відбудову шкіл і підготовку їх до навчання, і 17 квітня урочисто розпочали працю 3 середні і 6 неповних середніх шкіл, в яких навчалося 2436 дітей і працювало 114 вчителів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

 

 

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
12 травня 2022
17 квітня 2022
14 квітня 2022
21:37
13 квітня 2022
24 березня 2022
14 березня 2022
19 лютого 2022
17 лютого 2022
16 лютого 2022
12 лютого 2022
10 лютого 2022
05 лютого 2022
03 лютого 2022