Поділитись:

Жовтень 1919-го. Історія вчить тому, що нічому не вчить

Субота, 12 жовтня 2019, 23:25

Росія. Кінець жовтня 1919 року. Частини Червоної армії, що стримували наступ військ генерала Антона Денікіна, вщент розгромлені та в паніці втікають. Рештки більшовицьких військ здаються в полон. Нетривалий більшовицький експеримент над власним народом закінчився.

Про це пише Сергій Єфімов у матеріалі для "Монітор Волинський".

Погодьтеся, невдячна справа міркувати про те, що сталося, якби... На жаль, історія вчить тому, що нічому не вчить. 

Згадаємо події жовтня 1919 року в Росії. Саме тоді настав найкритичніший момент існування більшовицької влади за усю її історію. І якщо б склалися сприятливі обставини, перебування комуністів при владі припинилося б саме тоді. Проте сталося інакше... Що ж завадило тоді, в найважчий для Леніна та його прибічників час, нанести останній рішучий удар по тоталітарному режиму?

У липні 1919 року розпочався похід військ генерала Денікіна на Москву, який мав найбільший успіх упродовж вересня та першої половини жовтня 1919 року. 13 жовтня білогвардійці зайняли Орел та загрожували Тулі, де знаходилися зброярні заводи Червоної армії.

Більшовики були близькі до катастрофи та готувалися до переходу в підпілля. Було створено підпільний Московський комітет РКП (б), урядові установи почали евакуацію до Вологди. Проти Збройних сил Півдня Росії було кинуто усі сили Південного та частина сил Південно-Східного фронтів Червоної армії. Із Західного фронту проти денікінців спрямували близько 43 тисяч червоноармійців.

Нагадаю, Західний фронт був створений більшовицьким керівництвом для боротьби з Польщею у лютому 1919 року. Метою польського керівництва було відновлення Речі Посполитої у кордонах на момент її першого розподілу у 1772 році. Восени 1919 р. польсько-радянський фронт стабілізувався на лінії Полоцьк – Борисов – Бобруйськ – Мозир – Житомир. Північна ділянка цього фронту проходила практично по лінії вищезгаданого кордону Польщі. У жовтні 1919 р. за ініціативи поляків почалися мирні переговори з Радянською Росією, які закінчилися безрезультатно у грудні 1919 р. Після цього бойові дії припинилися до початку наступного року.

Виникає запитання: чому під час найбільшого успіху військ Денікіна Польща не створила з білогвардійцями загального антибільшовицького фронту?

Відомо, що Паризька мирна конференція, скликана країнами-переможцями для підписання мирних договорів з переможеними країнами, визначала східний кордон Польщі, в основному, за етнічною ознакою. Тобто пропонувалося залишити за Польщею лише землі, населені переважно поляками.

З метою об'єднання зусиль у боротьбі з більшовиками польський лідер Юзеф Пілсудський направив до Денікіна свого представника, генерала Александра Керніцького. У своїх мемуарах фінський політичний діяч Карл Густав Маннергейм згадує про зустріч з Пілсудським. «Маршал розумів, як важливо об'єднати військові дії російських білих сил для того, щоб успішно провести операції з боку держав, що від'єдналися від Росії.

З цього приводу він дуже добре сказав.

 "Що я можу зробити, якщо російські білі керівники не розуміють: та Росія, що відроджується на наших очах, не буде тією ж Росією, що була раніше. Польща, як і Фінляндія, більше не може бути частиною цієї держави! У вересні я відправив до генерала Денікіна військову делегацію на чолі з генералом Карніком, щоб заявити, що ми готові пожертвувати польською кров'ю для його руху. Але, коли Карнік підняв питання щодо незалежності Польщі, Денікін почав говорити про неподільність Росії, частиною якої Польща, буцімто, залишилася до цього часу. Поки буде панувати така точка зору", – зауважив Пілсудський, – "Я вважаю безнадійною справою вступати у переговори з вищими особами Росії.  Незабаром стало відомо, що угоди про співробітництво між Пілсудським та Денікіним не було досягнуто"

Пілсудський запропонував Денікіну погодитися на існування Польщі у кордонах 1772 року. Денікін відмовився, самовпевнено вважаючи, що він подолає більшовиків самотужки. Тому польські війська не підтримали його під час найзапекліших боїв з Червоною армією у жовтні 1919-го. Долю більшовицької Росії міг би тоді вирішити масований наступ польської армії в Білорусії. Денікінські війська зазнали поразки...

Зазнав поразки і наступ армії генерала Юденича на Петроград, розпочатий у вересні 1919 року.

Відомо, що ще у червні 1919 року регент Королівства Фінляндія Карл Густав Маннергейм довів до відома Верховного правителя Росії адмірала Олександра Колчака, що Фінляндія погодиться надати для підтримки генерала Юденича 100-тисячну армію. В якості умов початку фінського наступу проти більшовиків Маннергейм висував офіційну заяву Верховного правителя про визнання незалежності Фінляндії майбутнім небільшовицьким урядом Росії.

Дарма політичні та дипломатичні радники Колчака доводили йому, що така заява практично нічого не буде означати, що від неї завжди можна буде відмовитись. Адмірал Колчак заявив, що ідеєю єдиної і неподільної Росії він не поступиться ніколи.

Підсумовуючи, зазначу, що ті українці та білоруси, які відчули на собі всі жахіття голодоморів та кривавих репресій у СРСР, сподіваюся, зрозуміли би генерала Денікіна, якби він проявив політичну далекозорість і погодився на поступки Польщі заради загальної перемоги над більшовизмом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Міг купити 700 кг м'яса: яка була зарплата мера Луцька в 1889 році

Надрукувати
мітки:
коментарів