Тато вам не мама

Мені здається, в нас несправедливо мало уваги приділяють татам. Особливо на фоні усіх отих феміністичних течій чи тенденцій «яжематерів». Поговорили про тата в той один його день, який випадає в третю неділю червня, – та й досить. І то, мабуть, дехто здивується, що такий день є. Я знала, що він є, але гуглила, коли саме, – признаюся. Бо тат вітати якось у нас не прийнято. Прикро.

У нас тати стають здебільшого героями жартівливих пригод, але й навіть цим вони вже особливі, хіба ж не так?

Згадалася мені історія, яку колись розповіла подруга. Ще студенткою передавала додому зимові речі: в сумці – одяг, в пакеті – взуття. Попросила тата забрати з автобуса. Тато забрав – все супер. Через три тижні їде вона додому тим самим автобусом і бачить в салоні біля водія свій пакет, з якого стирчить каблук її чобота. Дзвонить до тата – тато спокійно констатує, що все зробив, як і казали, – сумка вдома. ТІЛЬКИ сумка. На щастя, подруга їхала тим самий рейсом, пакет ніхто так і не забрав, тому чоботи додому доїхали з нею.

Мій тато ж забував забирати мене з музичної школи; губив з велосипеда; приходив на батьківські збори до брата не в той клас і, не повідомляючи, вибував з гри в хованки, поки ми сиділи десь по шафах. І то тільки дріб’язок його «епікфейлів», як це модно зараз казати.

Але для нас наш тато – найліпший кухар і вартий всіх зірок Мішлена за паляниці ні з чого. Вони готувалися, коли направду вдома різко все і зразу закінчувалося, але й досі залишаються найсмачнішою стравою, яку я коли-небудь їла.

Наш тато – винахідник. Бо змайстрував колись нам телескоп, стежив за тим, коли Марс буде в якійсь там вигідній позиції, коли падатиме метеоритний дощ чи пролітатиме комета, і будив нас по ночах, аби ми то все роздивлялися з відкритими ротами.

Наш тато – герой. Колись провів цілу спецоперацію із порятунку синички, яка залетіла в металеву трубу біля хати. Ми з братом ридма ридали, а тато до 3:00 ночі всіма можливими способами намагався дістати ту нещасну пташку. І таки дістав. Синичка до ранку здохла. Тато встав в 5:00 на роботу. А ми солодко спали досхочу.

Тато частенько потай від мами купував те, що нам дуже хотілося, рятував наші щойно куплені і вже порвані куртки та й навіть частенько брав на себе наші дитячі грішки.

І навіть зараз, коли ми з братом вже достатньо дорослі, тато віддає нам з саду найбільшу грушку, приносить з роботи «гостинці від зайчика» і залишає останню цукерку.

До чого я це все: тато не дорівнює мама. Як і мама не дорівнює тато. З татами все абсолютно по-іншому, але однаково добре. І вони заслуговують на те, аби про них говорили хоч трохи частіше.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Торгувати на ринку – дорого, в центрі – заборонено, або Історія баби Наді
• Чи є брехня заради добра?
• Чай чи кава?