Торгувати на ринку – дорого, в центрі – заборонено, або Історія баби Наді

Лучанці бабі Наді власний город, як чемодан без ручки: і нести важко, і покинути шкода. Коли був чоловік, обоє на тому городі працювали. Тепер жінка лишилася одна. Допомагають, звісно, діти і навіть родина зятя, проте найбільший об’єм роботи все ж на жінці. І працювати, каже, буде доти, доки Бог дасть сил.

Баба Надя часто продає овочі біля ЦУМа. Складає все на візок й привозить у центр міста. І так, спираючись на цей візок, вона стоїть по кілька годин. Бо возити з собою стільчик не має можливості – занадто тяжко тоді буде. Часто, звичайно, не все вдається продати. Картоплю вже другий рік не возить, бо зізнається, що зять не дозволяє садити стільки, аби ще й на продаж вистачало. Проте вдосталь родить моркви й буряка. Ціна на моркву у баби Наді ринкова – 10 грн за кілограм. Морква відбірна й гарна, бо продавчиня знає, як її зберігати – до морозів у літній кухні, скропивши зверху водою й присипавши піском, а потім – у погребі.

«Кому треба – купує, кому ні – йде далі. Є такі, що закликають: бери гарбузу, купи яблука. Я не кличу нікого. Навіщо? Кому потрібна та морква, то й сам прийде. Я не люблю багато мови, воно лишнє», – розказує бабця.

Каже, що за поле дбає. Роботи мало не на щодень.

«Якщо люди живуть в селі, мають корову, коня, то мають чим поле удобрити. Тоді й урожай добрий. Я ж підживляю нітрофоскою. Але поле все одно пісне. Фура добрива тисячу гривень коштує і що встелиш? На скільки тої фури вистачить?», – каже жінка.

Зізнається: працювати важко, але не працювати не може, бо шкода від землі відректися. А їй уже 78 років.

«Я розумію, що не варто вже робити. Але не можу покинути землю», – розповідає й посміхається.

Раніше баба Надя торгувала на Старому ринку, проте це, каже, дорого, адже місце вартує 36 грн за один день. Але й в центрі, розуміє, що не можна торгувати.

«Гонять звідси нас. Стою не раз і думаю: Господи, чи сьогодні вціліє день чи ні? Як прийде хлопець, то нічого –  вихований спокійний, пояснить, щоб я збирала речі. А от дівчата як приходять – то біда. Одна мені один раз таке наговорила, що у мене серце схопило, я ледь відійшла», – пригадує жінка.

Баба Надя нагадує мою бабусю, яка ніколи не сиділа без роботи. Навіть тоді коли ходила, спираючись на палицю, йшла в город  і працювала. Коли городина була споленою, все одно находила собі роботу на подвір’ї. Усе хотілося їй, аби чисто і затишно було. І садила завжди забагато, бо ж носила в душі спомини про голод на війні.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією