Поділитись:

Олександр Климовський: «Спілкуватися на підвищених тонах краще тет-а-тет»

Автор: Андрій Лучик |
Середа, 01 липня 2020, 17:30

Полковник поліції Олександр Климовський потрапив на Волинь у січні 2018 року з Білої Церкви, де народився, виріс і сформувався як професіонал. Нині він очолює слідче управління ГУНП у Волинській області та водночас є заступником головного поліцейського області Юрія Крошка.

В органах слідства 43-річний Олександр Климовський працює з далекого 1996 року, а отже має чимало цікавих історій, які «Конкурент» вирішив розпитати у нього.

Сан Санич відповідає стисло, чітко і по суті, не впадає у філософські міркування, характерні для більшості політиків. Колеги кажуть, що він такий і у житті – конкретний дядько.

Почнімо з основ. Зрозуміло, для вас це запитання – як два плюс два, але для більшості читачів, це може стати відкриттям. Хто такий слідчий і чим функції слідчого відрізняються від функцій інших співробітників поліції?

– Взагалі однією з основних функцій поліції є розкриття злочинів. Слідчий – це та особа, яка надає процесуальний окрас цій роботі і безпосередньо займається самим розкриттям злочинів. Різниця між іншими службами в тому, що слідчий займається виключно розкриттям злочинів, інші служби можуть займатися профілюючими напрямками. Що стосується слідчого, він займається виключно кримінальними провадженнями. І, на відміну від інших служб, які можуть казати “ми щось знаємо”, слідчий все оформляє документально. Якщо документально цього не оформлено – його немає.

Окей. Тоді ми можемо говорити про взаємодію з оперативними працівниками. В розкритті злочину хто головніший – слідчий чи оперативник?

– Ми можемо говорити не тільки з оперативними працівниками, а й з дільничними інспекторами поліції, і з патрульною поліцією, і з ювенальною поліцією. Кожен із них приносить інформацію про те, що хтось причетний до вчинення того чи іншого злочину та надає допомогу в його розкритті.

Слідчий процесуально є головним. Але інші служби не є для нього конкурентами. Кожен просто виконує свою роботу. Але результат роботи оцінюється саме по роботі слідчого.

Якщо говорити про розкриття злочину, то остаточною точкою має бути винесення в суді обвинувального вироку. Справедливого вироку, відповідно до тих доказів, які надала сторона обвинувачення. Тому тут запитання: як відбувається взаємодія слідчого і з прокурорами, і з суддями?

– У кожного з нас прописані чіткі функції. Якщо брати прокурора, він погоджує підозру. Він має право проводити слідчі дії – так само на рівні зі слідчим. Однак, відповідно, 90% усіх слідчих дій у кримінальних провадженнях все ж таки проводить сам слідчий. Прокурор здійснює нагляд за законністю і дотриманням прав громадян під час цього. Прокурор також погоджує основні процесуальні документи: підозра, клопотання на обшук, затримання, обрання запобіжного заходу. В подальшому, коли він вважає, що слідчим зібрано достатньо доказів, він дає добро на відкриття матеріалів для ознайомлення учасників процесу і затверджує обвинувальний акт, який іде до суду. Або угоду, яку вони укладають вже тоді із особою, яка вчинила злочин.

Скажіть, були якісь проблеми у вас під час роботи у слідстві із стороною прокуратури?

– Робочі. Звичайно, вони виникають. Як і можуть виникати з іншими підрозділами поліції. Це все люди, а з людьми буває всяке. Десь можуть бути і суб'єктивні якісь моменти, а десь є об'єктивні. Всяке може бути.

Було таке, що на когось кричали в телефон: “Скільки можна? Нарешті! Зробіть те, що я вас прошу!”?

– Скажімо так, це краще робити не по телефону (усміхається). Потрібно бачити очі співбесідника. Адже ти повинен розуміти, чи до нього доходить, чи йому у цей момент байдуже, що ти йому кричиш по телефону. Тому якщо вже спілкуватися на підвищених тонах, то це краще робити тет-а-тет. Але це нормальний робочий процес.

Які труднощі бувають у роботі слідчого?

– Складно, коли слідчий потрапляє на кримінальне провадження, де затримують відразу декількох злочинців, якщо слідчий попадає на резонансний злочин, який нерозкритий, – і треба терміново обирати п'ять обшуків, чотири тимчасових доступи… А це все процедура. Це треба надрукувати отаку гору паперів (показує руками пів метра, – К.). Не помилитися в цих паперах у жодному слові, щоб, не дай боже, не завернули всю цю роботу назад. Люди несуть дуже суттєві навантаження.

А скільки всього є слідчих у ГУНП на Волині?

– Штат слідчого управління – сюди входять слідчі, інспектори щодо затримання, інспектори-криміналісти, керівники – усіх 286 чоловік. Стосовно практичних слідчих, то таких 147 чоловік.

Скажіть, скільки справ припадає на одного слідчого?

– Якщо брати за мірками Волинської області, то станом на сьогодні в середньому у одного слідчого 150 проваджень.

З 1-го липня у Кримінальному Кодексі України вводять нове поняття “кримінальний проступок”. Розкажіть, що це таке, і як це нововведення вплине на роботу слідчих у поліції?

– Злочини діляться на чотири категорії: нетяжкі, злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Практично всі нетяжкі злочини законодавець виніс в категорію кримінальних проступків. Процедура розслідування у всіх цих злочинів практично однакова. Є чотири обставини, які є доказами. Свідчення людей – це раз. Речові докази – два. Технічні засоби: відео-, аудіофіксація – це три. Експертизи – це чотири. Для того, щоб довести вину особи, ми повинні пройти процедуру: допитати свідків, потерпілого, провести експертизи, зняти можливу відео- і аудіофіксацію у місцях злочину, знайти речові докази. Це все займає дуже багато часу. Особливо, коли встановлюється особа.

Законодавець вирішив, що в нетяжких злочинах цього всього не потрібно робити в такій мірі, як це ми робимо в кримінальних справах. Наприклад, якщо є особа, яка нанесла іншій особі легкі тілесні ушкодження – розбила губу – і визнає цей факт просто на місці злочину, то нам не потрібно вже буде допитувати всіх осіб, призначати та проводити судово-медичну експертизу і таке інше. А це все – процедура: звернутися в суд з клопотанням прокурора, побігти до судді, отримати дозвіл, зайти в лікарню, вилучити цю медичну документацію, занести експерту…Законодавець сказав: “Ні-ні, у такому легкому злочині не потрібно виконувати стільки роботи”. І вирішив, що в кримінальних проступках станом на сьогоднішній день буде достатньо звичайного пояснення однієї та іншої особи та огляду лікарем тілесних ушкоджень. Якщо це очевидний факт і ця особа цей факт визнає, за три дні справу направляють до суду. А так ми розслідуємо такі справи до 3-4 місяців.

Чи зменшить це навантаження на слідчих?

– Звісно, повинно зменшити. І суттєво навіть. Тобто якщо говорити, то нетяжких злочинів вчиняється не менше половини, а часом і більше. Десь до 60%.

У кримінальному проступку з'являється така нова процесуальна особа, яка називається дізнавач. Це такий переопер-недослідчий.

– Нове-старе, скажімо так. Дізнавачі були в системі МВС до жовтня 2011-го року. Потім цю службу ліквідували. І виконували фактично ті ж самі функції.

У вас вже є штат цих дізнавачів?

–Так, він вже набраний. Єдине, що зараз йде процедура їх призначення на посаду. Станом на сьогоднішній день передбачено штат чистих дізнавачів – 81 посада – це по всій області.

Скажіть, які кримінальні провадження вам запам'яталися найбільше?

– Запам'ятовуються найбільше резонансні, де багато вкладається праці.

Зараз що ви можете згадати?

– Останнє – це розкриття вбивства на Глушець у місті Луцьк.

Скажіть, а які резонансі, але не розкриті злочини є ще у провадженні Волинського ГУНП?

– Це вбивство Сергія Швачки (начальник Луцького відділку міліції, вбитий ще у 2002 році – К.), це вбивство у Рудці Козинській, це розбійні напади. За минулий рік у нас залишилось нерозкритими дев'ять розбійних нападів із близько пів сотні. Залишаються нерозкритими резонансні підпали транспортних засобів.

По вбивству Швачки, ми можемо стверджувати, що це “висяк”, який ніколи не буде розкритий?

– Ми можемо стверджувати, що це “висяк”. А от чи буде він розкритий, чи не буде… Станом на сьогоднішній день даних, які б вказували чітко на якусь особу, немає. Чи з'являться вони через майже два десятка років, важко сказати. Звичайно, що час завжди грає на руку злочинцю. Плюс минають терміни давності.

Якщо говорити про розкриття злочинів, який середній відсоток розкриття на Волині? Як він корелюється з іншими регіонами України та іншими країнами?

– Якщо брати Україну, то у нас високий відсоток розкриття: розкривається практично кожен другий злочин. Це високий показник. Це дуже велика робота всього підрозділу ГУНП. Це не тільки слідчі – це розшук, дільничні. Волинь займає місця в першій п'ятірці в Україні за рівнем розкриття злочинів.

Якщо порівнювати з іншими країнами, тут вже стає складно. Чому? Якось у нас проводив тренінг поліцейський з Прибалтики. Йому поставили запитання: “Який відсоток у вас?” Він каже: “У нас довіра населення – десь від 67-ми до 73-х відсотків”. Ми кажемо: “Це добре. А який відсоток у вас розкриття?” Він каже: “Відсоток розкриття? Квартирних крадіжок – 7%”. Виявляється, у них держава геть по-іншому вибудувала відносини із людьми. Поліцейський там більше працює як агент з відшкодування збитків. Він приїжджає, складає процесуальний документ, надає потерпілому – той звертається у страхову компанію, і йому виплачують нанесену суму шкоди. В Україні такої процедури немає – у нас збитки відшкодовує той, хто вчинив злочин, коли ми його знаходимо. І при наявності у нього майна. Тому у нас розкриття, скажімо, 50%, але це не дає нам того відсотка довіри населення. Чому? А тепер ми підходимо до нашої процедури – те, що я розказував. Це дати покази, це дочекатися експертиз, це попасти в суд, там дати ще раз покази, дочекатися вироку – і в кінцевому результаті побачити, як цій особі, яка в тебе щось украла, дадуть два роки тюрми чи рік умовно. Звичайно, його зобов'яжуть відшкодувати тобі те майно, яке в тебе викрали. Але він тобі не відшкодує, бо в нього його нема. Ти втрачаєш купу часу.

Майно і два роки.

– Майно і два роки. І, скажімо так, хтось отримує моральне задоволення, а хтось навіть цього не має. Бо злочинець відчуває себе більш психологічно комфортно, ніж потерпілий, який потрапив вперше в суд. Для злочинця це все не нове – він з усіма вітається, його там знають, його судять.

Ми говоримо про розкриття, а це тісно пов'язано зі статистикою. Скажіть, є ж якісь методи, скажімо, формування статистики? Коли один і той же злочин можна кваліфікувати по-різному – відповідно, він може бути більш легкий чи більш тяжким і так далі. Чи є якісь вимоги Києва до того, щоб всі злочини кваліфікувались належним чином?

– Якраз ця позиція стоїть на дуже жорсткому контролі, щоб хтось десь не укривав злочин, не давав м'якшу кваліфікацію, ніж вона є насправді. Навпаки, ми навіть часом даємо більш жорстку кваліфікацію, ніж вона є насправді, щоб нас не запідозрили, що ми хочемо приховати якийсь злочин. Чому? Тому що приховування злочину – воно завжди було. І це стоїть на дуже жорсткому контролі. Тобто кожен керівник слідства, як і керівник поліції, контролює правильність кваліфікації злочину.

Я маю на увазі не безпосередньо приховування злочину. Наприклад, чув таку байку, що в якомусь районі зять вкрав у своєї тещі два мішка зерна. Взяв один мішок, заніс до воза, вернувся, взяв другий мішок, знову заніс до воза – і поїхав. І кваліфікували другий мішок як повторну крадіжку.

– Якщо заходив у приміщення, то ще й проникнення (сміється). Тобто третє.

Тому я ж кажу, що тут можна кваліфікувати це все по-різному.

– Це не байки – це життєві історії. Але законодавець пішов по шляху – і він це відніс до порядку приватного звинувачення. Якщо ми встановлюємо, що крадіжку, навіть дуже серйозну крадіжку, вчинив родич, то родичам дозволено його пробачити. Тобто ми можемо звинуватити його навіть по частині 5 статті 185 – тобто це вчинення крадіжки в особливо великих розмірах, йому може «світити» до 12-ти років. Але якщо людина, у якої він вчинив крадіжку, є його родичем, – і вона напише заяву, що просить припинити розслідування, ми припиняємо. Так само роботодавець може пробачити свого працівника у випадку, якщо той вчинить розкрадання належних йому коштів. А от якщо стороння особа вчиняє крадіжку, то він йде по 185.5 – і там вже пробачити не вийде.

– З асоби масової інформації часто стикаються із таким поняттям як таємниця досудового розслідування. Процесуально тільки слідчий має право розголошувати якісь відомості щодо кримінального провадження. Скажіть, як в цій ситуації вам вдається доносити суспільно важливу інформацію через медіа з одного боку, а з іншого – зберігати таємницю досудового розслідування?

– Перше, що не може звучати з вуст самої особи, яка надає інформацію, – це прізвище або анкетні дані особи, відносно якої вчинено злочин, і особи, яка вчинила злочин. Це на стадії досудового розслідування. Чому? Для першого це і так травма. А тут ще світити його анкетні дані на загал… Це неправильно, не етично. Стосовно другої особи, то тут ще треба процедурою довести, що він злочинець. Незалежно від того, що його могли затримати по-гарячому. Але журналіст може називати речі своїми іменами – можна тільки згоджуватися чи не згоджуватися. Тоді це не вважається витоком інформації. Це раз.

Друге. Часом не всі злочинці можуть бути затримані. Журналіст може знати, що їх було четверо, а ми затримали одного. Якщо ми це скажемо, то троє ще не затриманих будуть тікати. Тому ми кажемо, не знаємо кількості нападників, а насправді доганяємо тих трьох, яких не затримали.

Буває все дуже по-гарячому. Потерпілий вказує, що ця особа вчинила відносно нього розбійний напад – ця особа каже: “Я не вчиняв”. В принципі, враховуючи, що ми діємо як орган більше на стороні потерпілого, ми йдемо на затримання цієї особи. Журналіст приходить: “Надайте коментар – ви затримали особу”. Нам ще немає, про що казати. У нас не проведені експертизи, ми ще нічого не знаємо. Ми тільки знаємо, що потерпілий його звинуватив. Але потерпілий може бути в стані афекту, алкогольного сп'яніння і будь-чого.

Нещодавній приклад в Іваничах: людина звернулась, повідомила, що її пограбувало двоє. Керівник поліції піднімає весь відділ на розкриття. Благо, що на тому місці «нападу» була відеокамера. І по відеокамері побачили, що в нього, п'яного, собаки порвали сумку, поки він валявся. Він проснувся – і розказав, що його пограбували. Зараз по ньому самому стоїть питання за неправдиве повідомлення про злочин. А якби не було тої відеокамери, ми б зараз розкривали грабіж. А якби він ще й на когось показав пальцем?

Продовжуючи цю тему, можете пригадати якісь курйози під час проведення слідчих дій?

– То вже не курйози, то помилки, якщо під час проведення слідчих дій. Тут нема що пригадувати, бо це все є темою службових розслідувань, якщо слідчий десь допускає неправильне складання процесуальних документів, помилиться тощо. Наприклад, неправильно зазначене прізвище, ім'я, по батькові бандита – потім у суді випливає, вони кажуть: “То кого ми судимо?” Можна помилитися в даті народження. Може бандит назвати не ту дату народження. Треба перевіряти по документах, тому що він каже, що 81-го, а виявляється, що він 79-го. Потрібно починати всю процедуру по-новому.

Якщо вже говорити з таких випадків, які можуть зацікавити загал… Всі знають, що часом злочинці залишають паспорт чи мобільний телефон на місці злочину. Всяке буває. Одного разу заліз, украв 800 гривень – і забув свою барсетку, у якій було 2 тисячі доларів і 6 тисяч гривень. Тобто потерпілий, коли ми знайшли її у ході огляду, сказав: “Все, злочину немає”. Різне буває.

І на завершення. Кажуть, що працівники правоохоронних органів мало сплять. А скільки ви спите? Як минає ваш робочий день?

– По-різному. Якщо нічого не відбувається у нічний час, то як правило, з 7-ї години ранку і десь до 8-9 вечора. Якщо відбувається щось резонансне в інший час, то, відповідно, ти працюєш у інший час.

Не скаржитесь?

– Ні. Було тяжко на перших етапах. Потім і організм, і ти сам вже починаєш підлаштовуватись під той графік, який є.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів