Керівник волинської "Альфи": "В злочинців шансів немає"

Дзенькіт розбитого скла. Через вікно проникають бійці з автоматами у повному спорядженні. "Обличчям в підлогу!" - напевно, саме так уявляє більшість обивателів роботу СБУшної "Альфи".

Щоб додати фарб у розуміння роботи цього українського спецпідрозділу, "Конкурент" вирішив поспілкуватися з керівником відділу ЦСО "А" у Волинській області.

Чесно, якби зустрів цього чоловіка на вулиці, навіть не подумав би, що переді мною керівник спецпідрозділу. Спокійний, виважений, добрий. Такими показують зразкових татусів в голівудських фільмах. Натомість керівник "Альфи" мені уявлявся таким собі бувалим боцманом: обвітрене обличчя, пошрамовані ручища, метал в командирському голосі. Стереотипи...

Ми спілкуємося без фотоапарата. Навіть не називаємо імені керівника волинської "Альфи", адже закон забороняє розголошувати будь-які відомості, які можуть допомогти ідентифікувати працівників оперативних підрозділів Служби безпеки України.

– Хотілося би почати з банального запитання. Які функції спецпідрозділу «Альфа» і в чому різниця між іншими українськими спецпідрозділами?

– Відразу поправлю, що «Альфа» – це народна назва. Правильна назва – Центр спеціальних операцій «А». Скорочено ЦСО «А». «Альфу» придумали журналісти, бо так простіше називати, адже не всі знають абревіатуру.

Які основні завдання? Це виходить із назви самого підрозділу: відділ по боротьбі з тероризмом та захистом учасників кримінального судочинства.

Перше – це боротьба з тероризмом. Ми відпрацьовуємо силову фазу операцій із проведення певних захоплень, затримань особливо небезпечних злочинців, які проходять у справах, що веде Служба безпеки України.

І друге – це захист учасників кримінального судочинства. Тобто якщо справу розслідує Служба безпеки, тоді ми здійснюємо захист учасників кримінального судочинства. Це може бути свідок, потерпілий, суддя і так далі.

– А хто крутіший: «Альфа», «КОРД» чи якийсь інший спецпідрозділ?

– Це як мірятись, що крутіше: пальці на руці чи на нозі? (сміється) Можливо, екіпіровка однакова і функції деколи навіть пересікаються у чомусь. Але «КОРД» працює з поліцією – тобто по всіх «поліцейських» статтях. У нього, можливо, більше досвіду затримання якихось кримінальних злочинців, які здійснили вбивство, грабіж і таке інше. Ми по таких злочинцях працюємо мало, здебільшого по організованим злочинним групам. Основна наша робота – все, що відноситься до підслідності Служби безпеки. Це можуть бути, зокрема, певні контррозвідувальні заходи. До речі, декілька останніх випадків ми відпрацьовували саме шпигунів.

– Зрозуміло. Якими спецопераціями «Альфа» може похизуватися?

– Хизуватися ніякими спецопераціями ми не будемо. Це все інформація, яка має гриф секретності.

– Тобто є чим похизуватися, але немає про що розказати?

– Якщо я вам розкрию якісь деталі нашої спецоперації, люди зрозуміють, що працювали ми, – і тоді вже стануть зрозумілими певні методи нашої роботи: як ми здійснюємо підготовку, як проводимо ці спецзаходи. Скажімо так: процент невдалих операцій дуже незначний. Можливо, це 1 відсоток. За мою пам'ять – а я служу в підрозділі з 95-го року, тобто вже 25 років – таких випадків можна перерахувати на пальцях однієї руки.

– А скільки років очолюєте волинську «Альфу»?

– З 2009-го року. Понад 10 років.

– А скільки загалом може бути спецоперацій на місяць чи на рік?

– Щотижня може здійснюватися якийсь спецзахід. Крім того, є ще охорона. Є слідчі групи, які здійснюють обшуки за місцем.

– Зрозуміло. Як стати бійцем «Альфи»? Які вимоги висуваються до кандидатів і які риси найважливіші?

– Вимоги для всіх бажаючих, які хочуть стати співробітником ЦСО «А», є однаковими в усіх областях. По-перше, кожен бажаючий має пройти 10-денні відбіркові збори. Це, що стосується фізичної підготовки. Перед цим зо два місяці претендента вивчають. Перевіряють його стан здоров'я та життєві заслуги: чи не був судимий, чи має якісь травми. До того ж перевіряють розумові (інтелектуальні) здібності. Тому що це хибна думка – що співробітник «Альфи» має бути тільки здоровим качком, який має два метри зросту і біцепси. Людина має бути з головою.

Як правило, претендентами стають люди, які щось чули про «Альфу» і висловлюють бажання служити. Ми спілкуємося з ним, записуємо дані, проводимо коротке тестування невеличке. Після цього він проходить медкомісію.

– Там збираються претенденти з усією України?

– Так, з усієї України. Наприклад, з Луцька два кандидати, з якогось іншого міста ще один кандидат і так далі. Збирають чоловік 30 – і всі разом проводять ці 10 днів. На початку зборів кожному дають металеву трубу зі шнурком. Кажуть – це твій автомат, ти маєш його не «провтикати», маєш спати з ним вночі. Втратив «автомат» – все, ти втратив свій шанс. Постійні фізичні навантаження плюс психологічні тести. Останні 3 доби претенденти майже не сплять. Тобто сон може бути 1-1,5 години на добу. Тільки моргнув – і знову перевірка. Можливо, не настільки фізично складні навантаження у цей час, у ці три дні, але ти постійно у чомусь задіяний, тобі не дають спати. Дивляться, як ти на це реагуєш. І в кінці знову ж психологічні тести. І тоді людина себе проявляє. Плюс багато є водної підготовки. Ти маєш дуже добре вміти плавати, перепливати певну дистанцію плюс людину витягувати з дна. Це в «морських котиків» зі Сполучених Штатів запозичили. Якщо ти пройшов ці 10 днів, твою кандидатуру далі розглядають. При цьому на оформлення кандидата йде від пів року до року.

– А скільки відсотків проходить оцей відбір?

– Не те що хизуюсь, але з Волинського управління всі, кого направляли, – пройшли. Я знаю, що в багатьох управліннях було таке, що з п'яти чоловік один проходив, наприклад. У нас поки 100%-й показник. Тобто у нас випадкових людей не буває.

– Чи є вакансії у вашому підрозділі?

– Зараз немає. Якщо хтось бажає проходити службу у наших підрозділах, є вакансії в інших областях, у Києві, в Краматорську, наприклад.

– Скільки всього є «альфівців» на Волині?

– Це також секретна інформація. Можу лише сказати, що 90% – це офіцерський склад.

– Як відбувається щоденний процес тренування? Як взагалі виглядає робочий день?

– Якщо немає ніяких спецзаходів, всі тренування проходять спільно у складі всього підрозділу. Як правило, зранку – це різновид фізичних навантажень. Це може бути фізична підготовка, спеціальна альпіністська підготовка, чи, наприклад, вогнева. Після обіду може бути так зване холосте вогневе тренування. Тобто це робота зі зброєю без стрільби: на утримування, прицілювання, на дії зі зброєю, на перезаряджання, дії з ручних положень, пересування зі зброєю. Все для того, щоб в стресовій ситуації вже були випрацювані механічні навички, і ти міг все швидко зробити. Проводимо і теоретичну підготовку, і спеціальну інженерну підготовку, яка стосується вибухових речовин – і саморобних, і промислового виробництва. Правова підготовка.

– Політпідготовка?

– Ні-ні. (сміється) Такого в нас немає. У нас всі патріоти.

– А особисто для вас який вид тренування найулюбленіший?

– Коли тільки приходиш у підрозділ, ти хочеш підняти свій фізичний рівень або тримати його нарівні. Але коли ти попрацював трішки у підрозділі, ти розумієш, що вогнева виходить на перше місце, і тактика. Розумієте, такого, щоб улюбленого, – не може бути апріорі, тому що ти маєш бути різноплановим у всіх напрямках.

У нас, до речі, в підрозділі є така собі неофіційна спеціалізація. Люди розділяються по напрямках. Спеціальна альпіністська підготовка – декілька чоловік, спеціальна інженерна підготовка, вогнева підготовка. Люди приділяють цьому трішки більше уваги, розвиваються в своєму напрямку, а потім підтягують за собою інший склад підрозділу.

– Боєць «Альфи» – це підвищена небезпека для життя і здоров'я. Тут два питання: яка у вас заробітна плата…

– Чийого здоров'я? (сміється)

– … і чи є якісь додаткові стимули для служби?

– В принципі, для людей, які прийшли на службу у спецпідрозділ, питання грошового забезпечення було одним з останніх. Сюди вони йшли, без перебільшень, за покликом серця. Раніше грошове забезпечення не було досить суттєвим. Воно було середнім по всіх правоохоронних органах. У крайні роки воно суттєво збільшилось. Зараз зарплата може бути вдвічі вищою в порівнянні з оперативними працівниками.

Сам розмір зарплати я не можу сказати, тому що це знову ж інформація не для загалу.

– Вам вистачає?

– Мені вистачає. Я не скаржусь.

– З приводу технічного забезпечення підрозділу. Чи всього вистачає: екіпіровки, спецтехніки, зброї?

– Сказати, що всього вистачає, – це погана відповідь. Всього вистачати не може. В усьому світі і спецтехніка, і зброя, і спорядження – все розвивається, змінюється. Буває за якісь 2-3 роки виходить щось новіше, набагато краще, легше, з кращим захистом. Оптика, у яку ти краще бачиш. Але якщо порівнювати, як ми були екіпіровані п'ять років тому і як ми екіпіровані зараз – це небо і земля. Держава, звичайно, допомагає нам. Тому що сам зброю купити не в змозі – ту, яка необхідна для роботи, тому що вона дуже дорога. Але по спорядженню, по деяким речам, наприклад, одягу, взуттю чи навіть автомобілям, нам допомагають небайдужі люди.

На даний момент якихось прогалин чи гострого дефіциту у спорядженні немає. Хоча завжди хочеться кращого. (сміється)

– Скажіть, як часто доводиться застосовувати силу?

– Нечасто. Ми тренуємося для того, щоб застосовувати силу. Але коли злочинці бачать, що на нього біжить підготовлена людина, як правило, вони самі піднімають руки догори. І деколи навіть прикро, що ти стільки тренувався, а злочинець сам здається. (сміється)

– Зрозуміло. Дивіться, 2014-й рік: Майдан, штурм і пожежа у Будинку профспілок. Тоді брала участь «Альфа». Зараз тривають суди. І власне, тут таке доволі складне етично-правове питання. З одного боку, в нас є норма про те, що можна не виконувати завідомо злочинний наказ. З іншого боку, є норми про притягнення до відповідальності за невиконання наказу. Як відрізнити злочинний наказ від службового, правомірний від неправомірного?

– Що стосується задіяння «Альфи» у 14-му році, відділ Волинської області ні разу не виїжджав у Київ для проведення будь-яких заходів. Відділ постійно перебував у місці свого розташування, тобто у Луцьку. Тут якихось злочинних наказів від будь-якого начальника управління нам не надходило. Ми здійснювали заходи з охорони та оборони управління, забезпечували збереження зброї управління. Якоїсь задачі розганяти мітинги, витягувати активістів, – нам таких наказів не надходило. І взагалі, за усі 25 років моєї діяльності ніяких злочинних наказів від керівництва управління я не отримував.

– Як часто буваєте в зоні АТО (зараз ООС)? І які функції там виконують бійці «Альфа»?

– У зоні ООС буваємо досить часто. У 15-17-му роках ротації були буквально через півтора місяці на півтора місяці. Тобто постійно міняли майже самі себе. Зараз активні бойові дії стихли, тому, як правило, десь на півтора місяці через три місяці заїжджає група. Не весь підрозділ, а лише частина співробітників.

– Які функції там виконуєте?

– У 14-15-му роках, коли велись активні бойові дії, часто працювали по коректувальникам вогню, які жили на нашій території, а коректували вогонь телефонами та іншими засобами зв'язку. Їх виявляли – і ми працювали по ним. Таких було дуже багато. Можна було по декілька разів на день виїжджати за такими людьми. Коли активні бойові дії припинились, стала така більш окопна війна, таких людей поменшало, тому що зменшилася і кількість обстрілів. Тому в зоні ООС відділ виконує такі самі задачі, які виконує тут.

– Які цікаві чи небезпечні ситуації там траплялись? Можете щось розказати? Чи знову ж таки, є що згадати – нема дітям що розказати?

– Розповім трохи смішну історію. Відпрацьовували село Гранітне в Донецькій області, що на лінії розмежування. А ми яким чином відпрацьовували? Ділили територію на зони, проводили огляд цих хатин, тому що лінія там була не зовсім стабільна і, можливо, якісь «сепари» з тієї сторони заходять. І ось дзвінок. Жінка каже чоловікові: «Сиди в хаті тихенько, нікуди не виходь». Ну все, значить. Якщо сидіти тихо – значить чужі. Підходимо до хати, стукаємо – ніхто не відчиняє двері. А хата така, ще не зовсім закінчена – видно, що там ще ремонт ведеться. Ми у вікно руку просунули, двері намагаємось відчинити. Чуємо – у хаті хтось шевелиться. Ми: «Хто такий? Руки вгору!». Відкрили двері – виходить людина у шортах, майці. Руки підняті. «Хлопці, не стріляйте!» – «Хто такий? Звідки тут взявся?» – «Та дружина подзвонила, каже, що в селі якісь заходи проходять. А я тут самогон жену». (сміється) І стоїть самогонний апарат, горілка стікає. А тут ціла спецоперація спланована…

– Чи помітили ви якісь зміни у ставленні місцевого населення до тих подій, які зараз відбуваються?

– Так. Знаєте, це було навіть цього року. Я особисто перебував у зоні ООС, ми були в одному з містечок на лінії зіткнення. Як правило, містечко росте довкола якогось заводу чи теплостанції, чи ще якогось великого об'єкту. Це особливість східних регіонів: завод – і навколо нього виростають містечка. І одна жінка, яка готувала їсти та робила якісь побутові речі, – доволі старша, каже: «Ви знаєте, я до 16-17-го року «порусєвша» була. Тобто думала, що в Росії краще. Але пішла децентралізація, гроші почали з'являтися на місцях, підвищилася заробітна плата. Наше місто почало облагороджуватись». Ми дійсно так прогулялись – там і бруківка з'являється, і будинки утеплюються. Тобто видно, що є рух. «Плюс, – каже, – приїжджають люди з тієї території. У них там ні зарплат, ціни – божевільні, роботи немає. Там все загниває». Не буду обманювати, бо це реально так і було. «Завдяки цим процесам, – каже, – багато хто з моїх знайомих і я змінили думку, де ми маємо бути і з ким».

– Позитивно. Іноді у футболістів, які виходять на поле, є якісь ритуали. Хтось тільки лівою ногою ступає, хтось хреститься перед початку футбольного матчу. А чи є у вас якісь такі ритуали перед початком якоїсь операції, перед виїздом на завдання?

– Таких ритуалів, щоб плюнути через ліве плече, – таких немає. (сміється)

– Добре, а які тоді є?

– Є традиції. Наприклад, відзначаємо день створення ЦСО «А». Це 23 червня 94-го року. Цей день святкується як день відділу. У цей день збираються, як правило, всі співробітники відділу, всі, хто проходив службу у цьому підрозділі. Ділимось враженнями, спілкуємось і так далі. Плюс є традиція відмічати Новий Рік з сім'ями.

– В області періодично проводять антитерористичні навчання. Як правило, диверсантами виступають співробітники «Альфи» з інших областей, а співробітники нашої волинської Служби – не тільки «Альфа» – намагаються їх знешкодити. То хто частіше виграє: свої чи чужі?

– У них просто немає шансів.

– Чому?

– Задіяння відділу «А» – це заключна фаза всіх навчань. Навчання, як правило, відбуваються одну-дві доби – і те, що ми бачимо задіяння відділу, – це картинка для телекамер. Як правило, ця спецоперація триває кілька хвилин чи навіть секунд. Але до цього триває велика підготовка. Задіяні дуже багато служб, які беруть у цьому участь. Власне, навчання й відбуваються для того, щоб ці служби між собою мали координацію. І фаза «Альфи» – це як вишенька на торті. Словом, в умовних злочинців шансів ніяких немає.

Як правило, намагаємося підтягувати на навчання співробітників Служби із сусідніх областей, щоб з ними мати якісь напрацювання. Колись були і Сили спеціальних операцій, які працювали більше як умовна диверсійна група, в лісах ховались. Але їх все одно вичислили за допомогою якихось засобів. Я ж кажу, запускається дуже великий механізм, який дає можливість налагодження його під час таких навчань.

– Скажіть, чи існує якийсь рейтинг регіональних підрозділів «А»?

– У нас є внутрішні змагання в ЦСО «А». Раніше вони називалось змаганням тактичних груп, а зараз після загибелі у 14-му році Руслана Лужевського – це Кубок Лужевського, який відбувається у Києві. Беруть участь команди по чотири особи від кожного регіонального підрозділу ЦСО «А», плюс Київ, плюс якісь інші управління «Альфи». Останні років п'ять ми входили у десятку кращих команд. У минулому році зайняли третє місце. Досить небагато обласних підрозділів займають на цих змаганнях якісь призові місця.

– Неодноразово чув, що бійці «Альфи» стоять один за одного горою і усіляко підтримують один одного. Яким чином вдається досягти такої згуртованості?

– У нас, як правило, заняття проходять у повному складі. Тобто ти завжди відчуваєш плече свого товариша, стоїш поруч нього. Ти знаєш, що він тобі завжди допоможе, завжди ти йому допоможеш у будь-якій ситуації. Тому що твоя спина завжди має бути прикрита. Якщо ти цю людину підвів у якійсь побутовій ситуації або десь нечесно себе повів, або проявив себе з нещирої сторони, в бою ти не будеш у ньому впевнений, як в собі.

Я служу з 95-го року – були в нас випадкові люди, коли тільки сформувався підрозділ. Це, можливо, один-два чоловіки, які в процесі тренувань самі побачили, що попали не туди, і йшли з підрозділу.

– І на завершення: із чим у вас особисто асоціюється слово «щастя»?

– Щастя? Це коли ти задоволений своїм життям, коли поруч із тобою гарні люди. Коли не хочеш змінити рід своєї діяльності. Коли в тебе здорові діти – і взагалі твоя сім'я не хворіє.

– Ви щаслива людина?

– Думаю, що так. Щаслива. (сміється)

Фото надані пресслужбою УСБУ у Волинській області

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Автохами, хабарі та аварії: велике інтерв`ю начальника патрульної поліції Волині
• Хто такі “вори в законі” та чи є вони в Україні
• Бізнес на карантині та чи піде Покровський на мера. Ексклюзивне інтерв'ю (відео)
• Святослав КРАВЧУК: «Луцьк потрібно об’єднати з Ківерцями»