Плавці Володимир Самчук та Максим Ткачук: «Нас хочуть розлучити, але ми – тандем»

Майже рік тому у луцькій спортивній школі з плавання відбувся гучний скандал: тренер-викладач Володимир Самчук публічно заявив, що його звільнили зі СДЮШОР у той час, коли він готував свого спортсмена до чемпіонату світу.

Звільнили за те, що тренування відбувалися на базі приватного клубу, а не в центральному басейні, у якому на літній період спустили воду.

За протистоянням Самчука з очільником закладу Олександром Сологубом стежили не лише на Волині, але й на загальноукраїнському рівні. Про ситуацію писали та робили сюжети центральні ЗМІ, батьки вихованців Володимира зверталися до Зеленського, а заступник Міністра молоді і спорту Ігор Гоцул закликав повернути тренеру роботу.

Проте цього не сталося. Натомість 17 юних спортсменів та двоє викладачів залишили СДЮШОР на знак протесту, а конфлікт Самчука та Сологуба перейшов у судову площину.

Перший бій на новому полі протистояння виграв Сологуб – Луцький міськрайонний суд позов Самчука про незаконне звільнення відхилив. Але апеляція не забарилася і принесла свої результати: у травні Володимира Самчука поновили на посаді.

Майже одразу ми домовилися про це інтерв’ю. Володимира та Максима я зустрів надворі, поблизу редакції сайту новин Луцька «Конкурент».

Кремезний наставник та 17-річний спортсмен тільки завершили перше тренування у новому/старому басейні. Привертає увагу їхня схожість: в рухах, міміці, стилі мовлення.

Під час розмови вони часто сміються. Відповідають переважно коротко, але чітко.

Присутність моїх колег не заважає хлопцям, і ми жваво розмовляємо упродовж 42 хвилин.

– Ще раз вітаю з перемогою в апеляційній інстанції. Перед інтерв’ю ти казав, що сьогодні у вас з Максом було перше тренування в міському басейні. Як вас там зустріли?

Володимир: Як завжди (сміється). Відпрацювали тренування та пішли додому. Загалом, поки – тиша.

– Зрозумів. Минулого року, після того, як тебе незаконно звільнили, 17 спортсменів покинули місцеву школу плавання. Частина плавців пішла тренуватися в приватні школи з іншими тренерами, які теж звільнилися зі СДЮШОР. Але більшість дітей об’єдналася навколо тебе в МСК «Олімпієць» на базі військового ліцею. Згодом ваша команда змусила «злі язики» добряче «обісратися», знищивши опонентів та завоювавши 19 золотих медалей.

Максиме, чи додавало тобі та іншим плавцям вашої команди мотивації те, як з вашим тренером обійшлися в спортшколі? Наскільки сильним було бажання втерти носа скептикам?

Максим: Бажання, можливо, і було. Але ми розуміли, які перед нами стоять завдання, та знали, що нам потрібно зробити. Це був лише один із етапів до відбору на серйозні змагання: чемпіонати України та Європи. Мені байдуже на конфлікти, головне – працювати.

– Якою була реакція спортсменів та тренерів СДЮШОР на тріумф вашої команди? Чи виникала якась напруга?

Володимир: Та ні, це ж спорт. Напруга тут присутня постійно у будь-якому разі.

– Максиме, коли скандал навколо звільнення Володимира набирав обертів, директор СДЮШОР Олександр Сологуб говорив наступні слова про тебе і твій успіх на ЧУ влітку, цитую: «Максим показав гарний результат, це допуск до чемпіонату світу, але в Україні є і сильніші плавці. Те, що кажуть, що це насправді дуже гарний результат… Це ще не результат, це лише перша сходинка, нехай він і тренер не зазнаються». Якою була твоя реакція на такі слова керівника школи, яку ти представляєш? Вони тебе мотивували чи демотивували?

Максим: Я і без нього знав, що в Україні є плавці, сильніші за мене. То й що? Це спорт, і просто потрібно працювати і ставати кращим. Мені ще навіть 20 років нема. Я розвиватимуся. Нехай слідкує за своїми дітьми (вихованцями, яких він тренує, – ред.), а ми знаємо, що потрібно робити.

– Розкажіть про період, коли ви всі пішли з міського басейну, не мали де тренуватися тощо. Якою була підтримка батьків?

Володимир: Батьки повністю підтримали те, що ми вирішили покинути СДЮШОР та знайти новий басейн для тренувань. Вони цілком довіряли мені як тренеру. Дякуємо обласному ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та його керівнику Павлу Боснюку за те, що вони надали місце для підготовки серйозних спортсменів. Ці люди постійно цікавилися нами, запитували, чим ще можуть допомогти. Тому ще раз дякую, що допомогли нам створити конкурентний клуб до тих, які вже присутні у місті.

– Опоненти применшували твою роль в успіхах Макса, акцентуючи увагу на тому, що він тренується у тебе не так давно, а базу йому заклав інший фахівець. Максиме, як ти вважаєш, наскільки велику роль у твоєму розвитку відіграв саме Володимир Самчук?

Максим: Можна подивитися на мої результати з колишнім тренером і порівняти їх з нинішніми. Мені здається, що відразу стане все зрозуміло. Якось тренер сказав, що у нас є своя робота, а всі люди, які говорять щось за спиною, знаходяться позаду тебе, вони відстають. Мені ці слова дуже сподобалися.

– Після того, як ви покинули міський басейн, у листопаді Максим брав участь у чемпіонаті України з плавання, де «взяв» третє місце на дистанції 50 метрів брасом. Скажи, чи вплинули всі ті перипетії зі звільненням та подальша судова тяганина на твою підготовку та кінцевий результат?

Максим: Звісно, що негативна сторона була присутня. Можливо, і з мого боку були якісь недоліки. Та й не можливо, а точно. Після тих змагань ми зробили висновки – і краще виступили на наступних.

(Під час наступних стартів, а це був чемпіонат України серед юніорів, Максим Ткачук підтвердив свій статус, знову виборовши «золото» на 50 метрів брасом).

– Власне, про висновки. Як ви працювали та готувалися до того, щоб повернутися на вершину п'єдесталу під час наступної національної першості? Чи були якісь зміни?

Володимир: Значно посприяла стабільна ситуація. Ми знали, де знаходимося, мали басейн. Окрім цього, ми взяли участь у тренувальному зборі збірної України у місті Кам’янському, куди нас запросило міністерство. Там провели три тижні, готуючись до стартів.

– Паралельно з тренуваннями у тебе відбувався судовий процес. В першій інстанції ти програв, але в апеляції «взяв реванш» і поновився на посаді. Для тебе було принципово повернутися разом з вихованцями у СДЮШОР? Чи ти просто хотів справедливості?

Володимир: Принципової позиції не було, але звільнення – неправомірне, що й довів суд. Неприємно, коли ти виконуєш роботу, а тобі роблять отакі справи. Це не додає тренеру впевненості – він має опиратися на керівництво, а воно повинно допомагати йому досягати результатів. А коли ти наодинці і ще й повинен «заряджати» енергією своїх вихованців, то нічого позитивного, звісно, нема. Загалом, будь-які особисті перемоги дають оптимізм та наснагу до життя.

– Однією зі складових конфлікту з керівництвом школи було те, що вам не надавали достатньої кількості доріжок для повноцінних тренувань. Яка ситуація зараз?

Володимир: Зараз все добре, ми отримали необхідну кількість доріжок, хоча це й не від них залежить.

– Палок у колеса поки немає?

Володимир: Так (посміхається).

– Це добре. Перейдемо до іншої теми та поговоримо більше про особливості вашої спільної роботи. Максиме, як багато часу тренер приділяє твоїй ментальній підготовці? Як багато ви спілкуєтеся поза тренуваннями? Я розмовляв з твоїм батьком і він казав, що Володимир завжди готовий покинути все та прийти на допомогу.

Максим: Так,тому ми і тандем, тому є якісь результати. Тренер завжди підтримує, телефонує, хвилюється, якщо я захворію. Я не хвалю його, бо він – мій. Але мені здається, що мало таких фахівців. Ми беремо участь в зборах, їздимо країною і я не бачу подібного в інших. А зважте ще на ту складну ситуацію, що склалася. Тренер міг би, грубо кажучи, «підлизати» керівництву, та й все. Натомість, жертвуючи собою, він думав про нас та про те, щоб ми мали кращі умови.

– Максе, в контексті твоєї відповіді хотів поставити ще одне запитання, але воно вилетіло з голови. Якщо згадаю, то повернемося… Володимире, у тебе чимало вихованців – окрім плавання, є ще і фітнес, і тріатлон. Як ти розставляєш пріоритети, щоб дотримуватися індивідуального підходу до кожного? У мене склалося враження, що ти не прихильник старого радянського методу: максимальне навантаження для всіх, хто виживе – той і спортсмен.

Володимир: (сміється) Для того, щоб бути тренером достатнього рівня, потрібно розвиватися у багатьох площинах. Важливо удосконалюватися не лише в плаванні, але й в бігу, в тренажерному залі, велопідготовці. Поєднуючи це все, ви створюватиме результат на майбутнє. Уявімо конус. Чим ширша в цього конуса нижня частина, тим кращим буде його верх. Тому я намагаюся розвиватися широко і займатися різними видами спорту.

– Максиме, а чому саме плавання?

Максим: На свій дев’ятий день народження я захотів піти в басейн, щоб спробувати пострибати з вишки, поплавати. Але коли почалися тренування, мені дуже сподобалося. Я відразу навчився триматися на глибині, а потім – змагання за змаганнями. Так воно і пішло.

– Які види спорту тобі ще подобаються?

Максим: Мені все подобається. Кожен вид спорту – це велика праця. Скрізь є своя краса.

– Знаю, що під час карантину тренуватися на воді змоги ви не мали. Одна справа, якби це тривало упродовж тижня. Натомість – два місяці. Як ви організували тренувальний процес в таких умовах?

Володимир: Поки була змога виходити на вулицю, то займалися разом. А потім – дистанційно. Батько збудував йому тренувальний майданчик, купили специфічне обладнання. Коли збірникам дозволили займатися в парках, то знову тренувалися разом.

– Якою була підготовка: бігова, силова, на витривалість? На що робили акцент?

Володимир: Працювали комплексно.

– Максиме, а як тобі взагалі карантин? Було прикольно провести кілька місяців вдома? Чи краще на місяць «зникнути» на зборах?

Максим: Звісно, що класно на зборах з друзями. Класно, коли триває підготовка в хорошому басейні і при цьому ще й гарно годують (сміється)! Насправді, було трохи тяжко втягуватися в інший стиль тренувань: біг, їзда на велосипеді. Так, форму я підтримував, але це інше. Дуже потрібна постійна специфічна робота на вода.

– Володимире, перед інтерв’ю ти казав, що через кілька днів знову вирушаєте на тренувальний збір у Дніпро. Розкажи, над чим будете працювати та до яких стартів готуватися?

Володимир: Найперше – потрібно відновити відчуття води та закласти аеробну базу. У нас на літо заплановано два старти, які Федерація плавання України організовує для сотні кращих спортсменів. В Максима з 30 червня по 15 липня триватиме ЗНО. На цей час ми повернемося, а потім знову поїдемо на збори. Поки не зрозуміло, коли та як відбуватимуться традиційні турніри, оскільки все попереносили на 2021-й рік. Календаря нема, тому мінімальне завдання – підготуватися до цих стартів. Від того, як проявимо себе влітку, залежатиме наш подальший результат. А зараз найголовніше – це повернути своє відчуття води.

– Максиме, наскільки важлива для тебе присутність твого особистого тренера під час тренувальних зборів?

Максим: Мої перші збори проходили в Будапешті, це була підготовка до чемпіонату світу. Тоді мені вдалося непогано виступити, тому я не сильно засмутився, що був наодинці. Але коли ми провели збори разом, я відчув велику різницю.

Тренер дуже добре знає мене, мої сильні та слабкі сторони, в нас є спільна «хвиля» і я звик саме до його методик, вони для мене ефективніші. З іншого боку, мій тренер більше вкладається у мої результати, я йому набагато більше цікавий, ніж фахівцю зі збірної, який, окрім мене, має ще багато інших плавців. Це дуже важливо.

– Ця твоя відповідь нагадала мені те, про що я хотів запитати раніше, але забув. Під час нашої розмови майже рік тому Олександр Сологуб та старший тренер СДЮШОР Сергій Максимюк стверджували, що Самчук «тримається» за тебе, бо ти талановитий спортсмен. Вони казали, що для тебе немає необхідних умов, тобі потрібно рухатися далі в школи вищого рангу і тренуватися там. Натомість ви разом виграєте золото чемпіонату України. Щоб ти відповів на твердження, що Володимир повинен відпустити Максима Ткачука?

Максим: Вони чудово знають, що разом з тренером ми досягнемо значно більше. Напевно, їх нервує, що вперше в Луцьку з’явився тандем з реальними перспективами. Можливо, тому нас намагаються розлучити.

– Наостанок я хочу поставити вам декілька простих буденних запитань, які дозволять краще зрозуміти, наскільки багато у вас спільного. Улюблений фільм?

Максим: Мені дуже сподобався фільм «Джентельмени», на який ми ходили разом із тренером.

Володимир: Мені теж він «зайшов». Ще відзначу стрічку «Погані хлопці 2». У ній є все.

– Яку любите музику?

Володимир: Я люблю, щоб музика викликала емоцію під час тренувального процесу. Вона може бути різною, як і ваш внутрішній стан.

– Під час тренувань використовуєте музику?

Володимир: В ліцеї така можливість була.

– І як? Краще, ніж без неї?

Максим: Звісно, що краще. Легше тренуватися, коли грає твоя улюблена пісня. Все тоді дається краще, оскільки процес не виглядає таким чином: пахати, пахати і пахати. Хоча ні, виглядає, але на задньому фоні грає «музичка». І це класно.

Володимир: Найбільш важка «штука» у спорті – це коли втомлюється мозок. Музика ж допомагає вам розслабитися, так набагато легше.

– Яка твоя улюблена книга або що взагалі читаєш?

Володимир: На жаль, немає часу на щось інше, окрім прикладної літератури.Буває, щось візьмеш художнє почитати і відразу згадуєш, що в тебе ще 10 книжок спеціалізованих, які необхідно опрацювати (сміється).

Всі циклічні види спорту чимось між собою пов’язані. З одного виду можна взяти щось корисне й використати це в іншому. Через такі «перехрещення» я намагаюся доповнювати види спорту. Тому спеціальна література переважає.

– Яка твоя улюблена їжа, Максиме?

Максим: Їжа? Та я все люблю (посміхається). Тренер теж знає, що мені подобається.

Володимир: Те, що приносять на зборах (сміється).

Максим: Ну... Я люблю фастфуд.

– Справді? І як часто тобі вдається перекусити такою їжею?

Максим: Думаю, що один раз на тиждень точно вдається (посміхається).

– З точки зору вболівальника, найбільш популярні види спорту – командні. Мій улюблений клуб – Чикаго Буллз. Чи є такі команди у вас?

Володимир: Я теж люблю баскетбол і вболівав за Лейкерс, особливо, за Кобі Брайанта.

– А в тебе, Максе? Чи ти лише пливеш і тебе більше ніого не цікавить?

Максим: Якщо говорити про команду, то я грав трохи у футбол. Тому, напевно, Реал Мадрид.

– Коли я був у твоєму віці, то теж займався спортом. Нічого не досяг, але займався віддано. Проте була одна річ, яка інколи трохи заважала. Це – комп’ютерні ігри…

Володимир: (сміючись)Я нічого не казав!

– Ага! Бачу, що я влучив в ціль! Ну якщо тебе вже розкрили, то кажи, які твої улюблені ігри?

Максим: (посміхається)Нещодавно я собі придбав ноутбук та почав грати. Просто, щоб відпочити. Ну це я так кажу (сміється). А тренер стверджує, що я навпаки – емоційно виснажуюся. Граю Counter Strike та FІFА на Playstation.

– В кіберспорт податися не плануєш?

Максим: Та ні. Якщо розпорошуватися, то ніде результату не досягнеш (в цей момент Володимир, сміючись, обіймає Максима). Щоб стати кіберспортсменом, потрібно виділяти по 8-9 годин щодня для цього.

– Чи розділяєш ти таке захопленням Макса? Можливо, ви граєте разом?

Володимир: Ось тут ми з ним зовсім різні, бо я взагалі не бавлюся у комп’ютерні ігри. Уявімо, що в мозку є 100% енергії. Якщо її витрачати на ігри, то потім на тренуванні ми не можемо сфокусуватися на нашій основній справі. Звісно, це може допомогти переключитися, розвіятися. Але під час тренувального процесу цього не варто робити. Відновлення за рахунок ігор на комп’ютері не відбувається.

– Коли Максим виграє Олімпіаду чи світову першість, то я скажу, що це моя заслуга, бо я поставив правильне запитання і він почув твою відповідь. Наостанок: як ви думаєте, що вам підкориться раніше?

Максим: Дай Боже, щоб це була Олімпіада, але більш реальним виглядає чемпіонат світу.

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• Скандал у луцькому басейні: директор звинувачує тренера. Подробиці
• Луцьк баскетбольний: Володимир Журжій та Дмитро Чайковський (інтерв'ю)
• Максим ДЕЙНА: "Хочу зробити ім'я в Україні"
• Луцький фітнес-тренер розповів про правильне харчування, тренування та стероїди (інтерв'ю)
• (Не)жіноча справа: волинська метальниця молота Ірина Климець
• ШЕФ-КУХАР ЮРІЙ ХАЗІПОВ: "І КИТАЙЦЯ, І ФРАНЦУЗА НАГОДУВАВ БИ ВАРЕНИКАМИ ТА БОРЩЕМ"
• Солдат прокуратури: історія лучанина, який хотів побороти всю злочинність