Поділитись:

Солдат прокуратури: історія лучанина, який хотів побороти всю злочинність

Вівторок, 24 березня 2020, 20:00

В українців давно сформувалася думка, що прокурори – це зажерливі мажори, які займаються лиш корупційними схемами та щодня продають душу дияволу.

Так, в людей безліч причин не любити прокуратуру. І ми не хочемо та не плануємо відбілювати цю структуру…

Проте заради балансу та рівноваги прийшли до пересічного луцького прокурора Миколи Плечука, щоб подивитися, як він працює, та дізнатися, чим він живе…

***

Миколі Плечуку – 29 років. Він одружений, має доньку та з 2012-го працює у прокуратурі. Каже, що обрав таку професію свідомо, вірив, що зможе побороти усю злочинність:

«Коли я завершив навчання у Харкові та йшов працювати, то перебував у великому піднесенні!  Але коли нарешті почав, то відчув, ніби мені відро холодної води вилили на голову! Мене охолодило дуже швидко».

Починав Плечук за 50 кілометрів від Луцька – у прокуратурі Горохівського району:

«Тоді я винаймав помешкання у Горохові разом із колегою. Бувало, що ми «пахали» з 8-ої ранку до 23:30. Лиш повертаючись додому, згадували, що там нема навіть хліба, але не могли його купити, оскільки всі магазини давно зачинені».

Коли я запитую, скільки часу пішло на адаптацію до такої роботи, Микола сміється та відповідає:

«У Горохові не було часу думати про адаптацію! За однією справою йшла інша. Ми працювали з ранку до ночі з понеділка до суботи. І лише в неділю, і то не кожну, могли нормально відіспатися».

Сьогодні ж він трудиться у Прокуратурі Волинської області, у відділі, який «воює» з організованою злочинністю:

«Якщо в районі у мене було по 250 активних проваджень, то тут на початку – 4-5. Проте обсяги – зовсім інші. В Горохові справа могла вміститися на 20 сторінках, а зараз я «тягаю» в суд по 8 томів. А якось взагалі підготував один лише обвинувальний акт на 176 сторінок!»

В кабінеті Плечука – ще двоє чоловіків. Вони теж прокурори, його колеги по відділу:

«Ці хлопці часто мене виручають, – каже Микола. – У нас хороша атмосфера, взаємодопомога. Примітно, що й наш керівник ніколи не стоїть осторонь, а включається в процеси, допомагає зі справами».

«Нашу роботу можна поділити на два аспекти: у суді та під час досудового розслідування. Спочатку злочин виявляється, реєструється, потім він розслідується, збираються докази. Основна робота прокурора на цьому етапі полягає в тому, щоб всі докази, здобуті поліцією, були законні і мали доказове значення у суді.

Місія прокурора в суді полягає у доведенні вини. Потрібно підтвердити, що зібрані докази достатні та законні, а особа – винна», – додає Плечук, коли ми, покинувши його кабінет, їдемо на чергову справу.

В Луцький міськрайонний суд добираємося на власному «пежо» Миколи. Автівку йому допомогли купити батьки:

«Батькам я дуже вдячний. Коли було скрутно з фінансами, заробітної плати зовсім не вистачало, їхня допомога виявилася безцінною, каже він. – Знаєш, мені важко сприймати ставлення людей до прокуратури. Вони думають, що всі тут – мажори. А насправді все зовсім по-іншому».

Батьки у Миколи, як він сам розповідає, не «золоті чи діамантові прокурори», а прості робітники.

«Я завжди думав, що коли закінчу академію, то буду повністю самостійним. Але відразу зіштовхнувся з тим, що у батьків потрібно просити допомоги. Коли взяв машину в кредит (авто прокурору й справді потрібне: щотижня – суди не лише в Луцьку, але і в Шацьку, в Любомлі, в Ратно, – авт.), то моя заробітна плата сягала 3 600 гривень, а місячний платіж за автівку – 3 400!" розповів Микола.

Доїхавши до потрібної локації на вулиці Конякіна, Плечук паркує автівку в дворі, що навпроти будівлі суду. Вийшовши з «пежо», повз калюжі прямуємо до приміщення. Там на нас (хоча, певно, таки лише на прокурора) чекає угрупування, яке займалося виготовленням та збутом психотропних речовин.

«Цікаво, що змушує людей продавати наркотики, зважаючи на те, наскільки суворі покарання за їх розповсюдження?» – каже він, коли ми заходимо всередину.

Троє чоловіків, які вже півтора року перебувають на лаві підсудних, без ентузіазму зустрічають появу журналіста.

«Зачем он здесь? Можно я спрошу: зачем он здесь?» – каже зовні найстарший із обвинувачених, проте нічого не запитує у мене. Натомість, посміхаючись, звертається до прокурора.

«А ви ще більше справ не могли наліпити?»   цікавиться він, коли Микола підносить йому клопотання для підпису.

Прокурор сміється та сідає на своє місце. Навпроти нього – тріо адвокатів. У залі – я та рідні підсудних. В якийсь момент усіх просять вийти. Причина банальна: обвинувачений хоче в туалет.

Після 10-хвилинної паузи усіх повертають на свої місця. Один із адвокатів заперечує, щоб дозволяти мені проводити аудіозапис засідання, але суддівська колегія його не підтримує.

Прокурор надає представникам Феміди доказові матеріали, і через деякий час на двох великих екранах усім присутнім показують майже півгодинне відео, на якому задокументовано проведення контрольної закупки.

Після перегляду суд відправляється вивчати докази та призначає черговий розгляд справи на наступний тиждень.

«А яке це було за ліком засідання?» – запитую я у Миколи, коли ми рухаємося назад до автівки.

«Важко сказати, відповідає він. – Справа тягнеться досить давно і кількість засідань, якщо чесно, я не рахував».

"До речі, нещодавно ми скерували в суд справу про організовану групу "закладчиків". (Більше про закладки та закладчиків читайте тут і тут). Шестеро хлопців. Усі молоді. Організатору 20 років. Одному з членів – 19. І зараз їм загрожує 12 років позбавлення волі. 12 років – це ж чималий шмат життя, а ще для 20-річних. І я як прокурор таки проситиму для них максимального покарання".

Дорогою назад Плечук чи то жаліється, чи то намагається повідати реальність прокурорського буття:

«Я розповідав тобі про свій минулий тиждень, скільки у мене було судів. А це ж лише частина, про поточку я тобі не говорив. Важко… Купа роботи, мала дитина, дружина... Вона вже й злиться на мене, каже, що досить цього всього».

Коли я цікавлюся про заробітну плату на рівні 25-30 тисяч гривень на місяць, очі прокурора лізуть на лоб:

«Ти де таке чув? Це неправда. За минулий місяць я отримав 18 тисяч гривень. Ну, ніби й непогано, але, об’єктивно, цього недостатньо для родини…»

«От хоча б прості побутові моменти, – продовжив він, – я ж працюю у прокуратурі і мені, окрім всього іншого, необхідно презентабельно виглядати. Я не можу прийти в суд, як бомж, оскільки на мене дивляться як на представника держави. Ну і, окрім мене, є ще дружина з дитиною».

Разом із цим Плечук відкидає будь-які корупційні способи для заробітку:

«Чесно, за 8 років роботи я не бачив ніякої корупції. Однозначно, що вона є, але я ніколи не чув про щось від своїх колег. В інших, великих, містах – так, напевно, інша ситуація».

Повернувшись в центр Луцька та взявши каву на вулиці Лесі Українки («хлопчина там дуже гарно робить», – підкреслить дорогою туди прокурор), ми присіли на лавці поблизу Луцького міськрайонного суду.

«Символічне місце», зазначив я, змусивши Миколу посміхнутися. На кілька хвилин він задумався і, поки я мовчав, почав говорити сам:

«От ми були на засіданні, ти бачив цих людей. Вони тобі здалися небезпечними?»

«Та ні», – відповів я.

 «Ні! – продовжив він. – Бо це звичайні чоловіки. Але, напевно, їхня життєва ситуація склалася так, що вони стали на цей шлях».

«Я бачив реальних бандитів. З ними справді може бути страшно. Свого часу, на початках кар’єри, я ходив у СІЗО спілкуватися з чоловіком, засудженим за вбивство та розбій. Неймовірно кремезний, з величезними руками, він кричав, скажено вирячуючи очі. Мені було 25 і я думав, що одним ударом він легко позбавить мене життя. Щонайменше, зробить інвалідом», – додав Микола.

«А бували й інші випадки. Наприклад, раніше судимий чоловік вкрав три курки й сів за ґрати. Здавалося б, навіщо це робити? А він каже: «Я хочу їсти, а на роботу мене не беруть», зітхаючи, резюмував прокурор.

***

Микола стверджує, що, незважаючи на моральну та фізичну складність роботи, він не планує покидати прокуратуру:

«Вважаю, що засмучуватися не можна, оскільки професія дуже хороша. За цей час я познайомився з величезною кількістю людей. Є дуже багато професійних прокурорів, слідчих, адвокатів, розумних суддів, які викликають щиру повагу».

Натомість Плечук прагне більшого й готовий заради цього й надалі працювати в пекельному режимі. Його підтримує і дружина, і батьки, які завжди вважали фах сина престижним:

«Проте брат дорікає мені, каже, що зарплата мала, що я нічого собі не зможу купити… Але я знаю, що йшов сюди не за грошима, а за досвідом. Прокуратура – це школа для отримання життєвого досвіду, оскільки робота в такому режимі дозволяє багато чому навчитися та багато чого зрозуміти».

Наступним етапом розвитку своєї кар’єри він бачить роботу у Офісі Генерального прокурора:

«Я відчуваю дуже велику різницю між роботою в Горохові та в обласному апараті. Рівень зовсім інший: інші справи, інші адвокати, зовсім інша робота поліції, СБУ, податкової… В Горохові я пропрацював 5 років та зрозумів структуру роботи. Коли прийшов сюди, то вже було не так страшно. Тепер, коли зрозумів, як воно – працювати на цьому рівні, то знову хочеться рухатися далі. Але в сучасних реаліях – це досить непросто».

Наостанок я прошу в свого нового знайомого звернутися до молодих людей, які хочуть стати прокурорами. Він, звісно ж, не відмовляє й завершує наше чотиригодинне спілкування порадою:

«Потрібно відразу готуватися до того, що буде дуже важко. Всі думають, що це «жирна» робота, де все класно, але це зовсім не так! Прокуратура – для людей, які хочуть розвиватися та не бояться пахати. Будьте готові, що житимете в режимі: з роботи – на суд, з суду – на роботу!

Але тут можна навчитися працювати та розуміти процеси, розкрити таланти та стати хорошим оратором, розвинути впевненість в собі та постійно розвиватися.

Якщо станете на цей шлях, то завжди ростіть і ніколи не стійте на місці в очікуванні деградації».

P.S. Поки готувався матеріал, прокурори регіональних прокуратур проходили перші два етапи атестації, аби довести здатність працювати в оновленій прокуратурі  – тест на знання законодавства, який включав понад 6500 запитань, та тест на загальні здібності. Микола Плечук успішно склав ці тести. Попереду – ще два етапи атестації.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
27 березня 2020
24 березня 2020
21 березня 2020
12:30
20 березня 2020
17 березня 2020
14 березня 2020
29 лютого 2020
27 лютого 2020
25 лютого 2020
18 лютого 2020
17 лютого 2020