(Не)жіноча справа: волинська метальниця молота Ірина Климець

У нинішньому світі часто можна почути: "Це робота не для жінки", "Вона не впорається з цим", "Хай йде швачкою (кухарем, бухгалтером, вчителем…) працювати" і т.д., і т.п

Подібну ситуацію можна спостерігати й в спорті, коли жінок відмовляють займатися "брутальними" видами спорту, бо це для чоловіків.

Ділове видання "Конкурент" до Міжнародного жіночого дня 8 березня підготувало серію матеріалів про волинських жінок, які руйнують стереотипи, займаючись тим, що їм подобається.

***

Ми поспілкувалися з волинською метальницею молота Іриною Климець, яка нещодавно виграла дорослий чемпіонат України та виступала на Олімпіаді в Ріо. Вона переконана, що в спорті немає чоловічих та жіночих видів, та закликає дівчат не відступати перед стереотипами.

— У суспільстві досить часто поділяють різні сфери на жіночі та чоловічі. Спорт - не виняток. Ти професійно займаєшся досить брутальним видом легкої атлетики – метанням молота. Чи погоджуєшся ти, що таке заняття більше пасує чоловікам?

— Не існує чіткого поділу на жіночі та чоловічі види, головне – бути хорошим спортсменом. Щодо "молота", то це найжіночніший вид із метань. Стереотип, що ти повинна бути великою, – помилковий. Ні зріст, ні вага не відіграють важливої ролі. Головне – це постійно тренуватися та дотримуватися раціону.

— Що спонукало тебе "взятися за молот" та почати розвиватися в цьому напрямі?

—Все завдяки моєму тренеру (Роман Черкашин, – К.). Я займалася штовханням ядра, а він вмовив мене перейти до нього. Він чотири місяці вмовляв взяти в руки молот та спробувати його метнути.

— Інколи виникає бажання покинути це все і зайнятися чимось більш "буденним"?

—Часто хочеться "опустити" руки та все кинути. Спорт великих досягнень потребує великих жертв та неймовірних зусиль і терпіння. Найчастіше такі моменти трапляються після невдач. Але це мене не зупиняє, завжди собі повторюю, що після всього пройденого здаватися не можна.

— Я сам багато років займався спортом, тренувався разом з твоєю колегою по збірній на Олімпіаді боксеркою Тетяною Коб і знаю, які шалені навантаження доводиться витримувати, особливо, коли працюєш на результат. Як ти з цим справляєшся? Що найважче у тренуваннях?

—Все в психології. Від настанов, які ти собі даєш, залежить все: твоя техніка, твоя сила, твоя швидкість і твої метри.

— Спорт - це завжди суперництво. Мені здається, що цей аспект набагато яскравіше проявляється, коли змагаються жінки. Чи справді це так?

—Це і справді так. Жінки – дуже запальні, емоційні. Ми постійно хочемо перемагати та бути на вершині. Це все додає цікавості глядачам.

— Важко поєднувати постійні тренування, змагання з особистим життям, відпочинком, розвагами? Чим ти займаєшся у вільний час?

—Раніше, як тільки почала серйозно займатися спортом, було дуже важко. Було дуже образливо, коли подруги йшли гуляти, до когось на день народження чи на якесь свято, а мені потрібно було тренуватися. Особисте життя влаштувати теж непросто: постійні збори та змагання. Але загалом – все чудово. У вільний час люблю гуляти в парку, вишивати бісером та робити зачіски, особливо – заплітати косички.

— Ну і наостанок такий собі мотиваційний заклик від тебе. Багато дівчат відмовляються займатися боксом, важкою атлетикою та подібними "не жіночими" видами спорту, бо це для чоловіків. Розвій їхні переконання кількома словами.

— Жінки, займайтеся спортом. І зовсім не важливо, яким саме видом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: (НЕ) ЖІНОЧА СПРАВА: ЛУЦЬКА ПАТРУЛЬНА ІРИНА ЧИЖ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: (НЕ)ЖІНОЧА СПРАВА: ЛУЦЬКА ТАКСИСТКА КАТЕРИНА ДВІНСЬКИХ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: (НЕ) ЖІНОЧА СПРАВА: ВОЛИНСЬКИЙ ЛІСІВНИК ЛАРИСА РОМАНЮК