Реалії з фільму "Паразити": як молоді корейці живуть у підвалах
Фільм "Паразити", якій переміг на торішньому Каннському кінофестивалі й отримав шість номінацій на цьогорічний "Оскар", розповідає історію бідної південнокорейської родини, яка мешкає у крихітному темному напівпідвальному приміщенні, та заможної сім'ї, яка живе у гламурному будинку в Сеулі.
І хоча фільм є художнім, зображене у ньому житло бідняків – цілком реальне. Його називають "банджиха", і тисячі людей живуть у таких помешканнях у столиці Південної Кореї Сеулі.
Кореспондентка Корейської служби ВВС Джулі Йон зустрілася з деякими з них, щоб дізнатися, як їм живеться у таких квартирах.
У квартирі О Ке Хеола майже немає сонячного світла.
Його там так мало, що не виживають навіть кактуси.
З вулиці можна зазирнути до його квартири через вікно, а підлітки час від часу курять біля його квартири або плюють на землю.
Влітку він страждає від нестерпної вологості й бореться з повсюдною цвіллю.
У крихітній ванній кімнаті, піднятій на пів метра вище підлоги, немає раковини. Стеля там настільки низька, що господарю доводиться стояти з широко розставленими ногами, щоб не битися об неї головою.
"Коли я вперше сюди переїхав, у мене були синці від ударів гомілками об сходинки та подряпини на руках від бетонних стін", – згадує 31-річний О, який працює у сфері логістики.
Але зараз він каже, що звик до цього.
"Паразити", зняті легендарним режисером Пон Чжун Хо, – це заплутана історія про багатих і бідних.
Діаметральні протилежності між двома сім'ями – заможними Паками та бідними Кімами – зображені у їхньому житлі. Одні живуть у блискучому маєтку на пагорбах над Сеулом, а другі – у занедбаному напівпідвалі.
Однак у реальному Сеулі у так званих банджиха живуть тисячі молодих людей, які наполегливо працюють і сподіваються на краще майбутнє.
Банджиха – це не просто примха сеульської архітектури, а продукт історії. Ці крихітні помешкання почали з'являтися кілька десятиліть тому, під час конфлікту між Північною та Південною Кореєю.
У 1968 році північнокорейські командос проникли до Сеула з метою убити президента Південної Кореї Пак Чон Хі.
Спробі замаху перешкодили, але напруга між двома Кореями посилилася. Того ж року Північна Корея також атакувала і захопила шпигунське судно ВМС США, USS Pueblo.
Озброєні північнокорейські агенти проникли до Південної Кореї, де відбулась низка терактів.
Побоюючись ескалації, у 1970 році уряд Південної Кореї оновив свої будівельні норми, вимагаючи, щоб усі нові малоповерхові багатоквартирні будинки мали підвали, які б слугували бункерами у випадку надзвичайних ситуацій у країні.
Спочатку оренда таких приміщень була незаконною. Але під час житлової кризи 1980-х, коли у столиці не вистачало житла, уряд мусив легалізувати ці підвали для проживання.
У 2018 році ООН зазначила, що попри те, що Південна Корея посідає 11 місце за розміром економіки у світі, відсутність доступного житла у країні є істотною перешкодою – особливо для молоді та бідніших людей.
Для людей, молодших за 35 років, співвідношення орендної плати та доходу протягом останнього десятиліття залишалося на рівні близько 50%.
Тож напівпідвальні квартири стали доступною відповіддю на зростаючі ціни на житло. Щомісячна орендна плата становить близько 540 тис. корейських вон (близько 453 доларів США), в той час як середня зарплата для молодих людей до 30 років – близько 2 млн вон (1679 доларів).
Однак, деякі мешканці банджиха намагаються подолати соціальну стигму. Не всі.
"Ви знаєте, я справді не проти своєї квартири, – каже О. – Я обрав це місце, щоб заощадити гроші, і завдяки цьому я багато заощаджую. Але я помітив, що люди продовжують мене жаліти".
"У Кореї люди вважають, що важливо мати гарну машину чи будинок. Я думаю, що банджиха символізує бідність. Можливо, саме тому місце, де я живу, визначає, хто я є", – додає він.
У фільму "Паразити", коли бідна родина Кім проникає в життя сім'ї Пак, щоб спробувати заробити на них гроші, наймолодша з Паків, Да Сон, помічає запах від родини Кім.
Коли батько Кім намагається позбутися запаху, його дочка холодно каже: "Це запах підвалу. Він нікуди не зникне, доки ми не покинемо це місце".
26-річний фотограф Пак Янг Джун подивився "Паразитів" незабаром після того, як переїхав у свою банджиха. Спочатку причина, яка спонукала його до цього, була простою: доступність та простір.
Однак після перегляду фільму він не міг позбутись думки про запах. "Я не хотів пахнути сім'єю Кім", – каже він.
Того літа він спалив незліченну кількість ароматичних паличок та майже не вимикав осушувач повітря. У чомусь, за його словами, фільм мотивував його привести свою домівку до ладу та прикрасити її.
"Я не хотів, щоб люди жаліли мене лише тому, що я живу трохи під землею", – пояснює він.
Пак та його подруга Шим Мін почали вести відеоблог про удосконалення свого помешкання.
Зараз вони дуже задоволені своєю домівкою, але для цього знадобились місяці.
"Коли мої батьки вперше побачили квартиру, вони злякалися. Попередній орендар був затятим курцем, і моя мама не могла терпіти запах", – каже Пак.
Шим, 24-річна ютуберка, спершу кардинально не погоджувалась із Паком, коли той вирішив жити у банджиха.
"У мене було дуже негативне сприйняття банджиха. Я вважала їх небезпечними. Вони нагадували мені про темну сторону міста. Я все життя жила у багатоповерхівках, тож переживала за свого хлопця", – розповідає дівчина.
Але їхні відео про ремонт квартири отримали багато схвальних відгуків від підписників. Деякі навіть заздрили тому, наскільки стильною є їхня квартира.
"Ми любимо свій будинок і пишаємось роботою, яку ми тут зробили", – каже Мін.
Втім, це не означає, що вони хочуть оселитися у банджиха назавжди.
"Ми рухаємось вгору", – додає дівчина.
О також збирає гроші, щоб купити власне житло. Живучи у напівпідвальному приміщенні, він сподівається здійснити свою мрію набагато швидше.
"Я шкодую лише про те, що моя кішка Ейпріл не може ніжитися на сонці на підвіконні", – каже він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: