Проект "Продовжуємо молодість": Жінки, що надихають
Наше суспільство дуже багато вимагає від жінки. Бути гарною, бути успішною, все встигати, виглядати молодою і бадьорою… Можна цей список продовжувати безкінечно. І, звісно, можна прагнути відповідати цим нав’язаним вимогам – приховувати свій вік, «молодитися», дбаючи не про внутрішній стан, а про «зовнішні ефекти». А можна (і ТРЕБА!) жити за своїми правилами: дбати про внутрішню гармонію, стан свого здоров’я, реалізацію своїх талантів та мрій, любити свій вік і досвід. І тоді молодий і красивий вигляд прийде, так би мовити, бонусом – природно, легко, без зайвих зусиль.
Соціальний проект медичного центру «Благомед» «Продовжуємо молодість» спрямований на те, щоб дати жінкам розуміння того, що молодість – не скороминучий «дар природи», а результат відповідального ставлення до себе, турботи, правильного та активного способу життя.
Щоб наша учасниця і всі, хто слідкує за проектом повірили цьому – розповідаємо про приклад двох жінок. Одна з них – пацієнтка, друг «Благомеду», художниця, педагог, неймовірно світла і обдарована особистість Зіновія Рубан. Інша – директор медцентру «Благомед» Наталія Масальова, активна, енергійна, цілеспрямована жінка з безліччю ідей та цілей.
Вони обидві не говорять про банальні «секрети молодості», а просто чітко і лаконічно діляться своїми правилами життя.
Зіновія Рубан: «Моїй мамі – 85. І кожного ранку ми питаємо одна одну «Що в тебе хорошого?»
Пані Зіновія розповідала про свій стиль життя у своїй студії, де вона пише картини та навчає учнів. Легкість – так можна одним словом описати атмосферу, яка поруч із цією жінкою.
«У мене на телефоні співають солов’ї замість дзвінка – так я люблю весну, слухати пташок, вдихати запах квітів».
«Молодість – це весна, це стан душі, але, звісно, про тіло також забувати не можна. Тіло – це дім, у якому душа живе і про нього треба дбати. Треба давати тілу активність. Ось бачите – у мене в студії є диванчик. Вірите, я на нього не сідаю взагалі, вперше за довгий час присіла, щоб з вами поговорити. У мене у графіку немає поняття «обід» – мовляв, все, я не працюю, закрилася на обід. Є перерва між заняттями з учнями – щось перекусила. Іноді поїсти забуваю взагалі. Потрібно психологічно налаштуватися бути довго молодою, здоровою, любити життя. Я спілкуюся з дітьми, своїми учнями, біля них почуваю себе молодою, люблю посміятися, подуріти, повеселитися. До лікарів ходити треба для профілактики – щоб переконатися, що все гаразд, що здорова і йти насолоджуватися життям далі!»
«Це все умовність – що є певний вік, який називається «молодість», потім він закінчується... Людина молода, поки любить життя. Моїй мамі – 85. Щоранку я запитую в неї: «Мам, що в тебе хорошого?». Вона розповідає, що хорошого в неї, потім запитує в мене те саме. Щоранку ми повинні питати у себе: «Що в мене ХОРОШОГО?». І ми побачимо, що хорошого в нашому житті – багато, що любити це життя і берегти себе для нього – варто».
«Мені, можливо, легше, бо я художниця – я прекрасне бачу всюди. Навіть у болоті, не повірите, я бачу безліч красивих відтінків та кольорів».
«Іноді жінки, прагнучи довше лишатися молодими, вдаються до певних крайнощів: не здоров’ю починають приділяти увагу, а надміру захоплюються якимись естетичними процедурами, так званими, «уколами краси». Але блиску в очах від цього не більшає...Я до такого не вдавалася ніколи. Я свій вік люблю.
Я вже бабуся, в мене внуки є і я цього статусу не соромлюся, я горджуся. Інколи мене сприймають за маму, коли я везу дитячу коляску. Вчора в тролейбусі мені так сказали. Але якщо придивитися, то видно, що я бабуся. Я завжди хочу бути натуральною. Мене більше цікавить мій внутрішній стан, моє здоров’я. Дуже важливо не зациклюватися на собі, а бачити світ і любити себе в світі – це теж про молодість».
«Я дуже люблю подорожувати і бачила, як живуть пенсіонери в Європі. Дуже хочеться, щоб у нас теж так було. Щоб жінки після 50 не ставили на собі хрест – бо ж життя лише починається. Справді, за кордоном у цьому віці починають подорожувати, займатися хобі, по-справжньому насолоджуватися життям. Я люблю, коли до мене на уроки приходять дорослі жінки. Під час занять вони просто розквітають. Одна жінка, вийшовши на пенсію, почала вчитися малювати, а після років занять почала продавати свої картини. Ось таке в неї нове заняття з’явилося. Тому не варто ставити собі в голові якісь обмеження про «скороминучу молодість» – все залежить від нас, від наших бажань та мрій».
«У «Благомед» я люблю приходити, бо тут якась просто творча атмосфера – неймовірно приємне місце. Звісно, краще приходити не через хвороби, а на профілактичні огляди – що я й роблю регулярно і всім раджу».
Наталія Масальова: «Треба мати багато планів і мрій»
Походи в гори – і «лайтові» з родиною, і доволі екстремальні, фітнес, самостійне вирощування органічних овочів, зелені, ягід, плавання, велосипед – це про хобі Наталії. Директор медичного центру, мама трьох дітей – це про її соціальні ролі. Як вона все встигає? Що рухає її вперед? Завдяки чому вдається зберігати високий запас енергії та молодий вигляд?
«Іноді стається подія, що перевертає твоє життя з ніг голову і ти стаєш іншою. Навчання в школі, потім інститут, народження дітей, молодість зазвичай проходить активно, замислитися над деякими речами просто немає часу. А потім в якийсь період життя ти розумієш, що навіть відсутність зайвої ваги, відсутність хвороб – це не завжди класно, бо це ще не всі складові здоров’я. А здоров’я для людини – це основне.
Незважаючи на мою спортивну зовнішність, спортом я ніколи не займалася. Ходила сім років на заняття з фортепіано. Але мене більше тягнуло до чогось рухливого або ж до прикладної творчості, наприклад, мені подобалися картини. А моє заняття музикою припинилося із закінченням музичної школи, бо це мене особливо не приваблювало. Якби я займалася якимось рукоділлям чи спортом, можливо, був би і подальший розвиток. Але свої справжні хобі я віднайшла вже у дорослому віці».
«У 30-річному віці я народила другу дитину. І от я, молода та струнка мама, але окрім домашньої роботи, нічим не займаюся. Їм як всі, багато їм і не поправляюся, це мене тішило. Але це не краса і не здоров’я, бо краса не в худому тілі, а в здоровому. А худорлявість – це не завжди гарно.
Тоді я вирішила, що мені потрібно більше рухатися, навіть для того, щоб компенсувати свою сидячу роботу. Почала з басейну – і це була моя перша боротьба з собою, мені стало цікаво, я почала вчитися плавати. Водночас це була боротьба зі стереотипами, бо я ж думала, що мені вже пізно і це треба було робити в дитинстві. Я плавала сама і вчила чоловіка, дітей. Через місяць я добре плавала. Потім я вже плавала дуже добре і різними стилями.
Згодом, думаю, освоїла плавання, стаємо на лижі – теж вперше. Після 30-ти я ніби почала собі ставити «галочки», освоюючи різні види активності. Знайомі казали: «Як ти можеш знаходити час?». Я відповідала, що живу для себе, а не для когось і цей час завжди можна знайти. Головне правильно розподіляти пріоритети і не відкидати те, що тобі справді подобається.
Потім почались лижі, походи в гори. Зараз я ходжу в походи зі своєю родиною. Діти, коли маленькі, дуже піддаються на авантюри. Зараз їх вже трошки важче залучати, але я стараюся. Я не прихильниця туристичних походів з екскурсоводом. Кудись їдучи, сама купую карту. Коли ти своїми очима, ногами шукаєш, помиляєшся, знов шукаєш, щось вибираєш – це набагато цікавіше. І ніяких автобусних турів».
«Якось у мене був похід на Кавказ. Наші Карпати мені були вже дуже простими. І я була впевнена, що моя фізична підготовка дозволить підкорити вищі вершини. Тоді в гори пішла група з десяти людей, найстаршою була я. Маршрут був, як для мене, напевно, занадто складний, але я була впевнена, що впораюся. Це був перевал, більше чотирьох тисяч метрів над рівнем моря. Погода мала бути хорошою. Але на Кавказі це дуже мінливо. В якийсь момент ми пішли не туди, хотіли спуститися, а почався сніг, град. Рюкзаки по 29 кілограмів. І коли нам просто вкрай потрібно було повернутися на гору, щоб розбити привал, а градини сантиметрові, темно, нічого не видно. Це було дуже важко. Відчуття було, що в тебе вдома сім’я, діти, а ти заради свого задоволення ризикуєш. Після того я не відмовилася від походів в гори, але вирішила, що завжди потрібно зважувати свої сили».
«Зараз ми плануємо вже сімейний похід. Це буде Туреччина, Лікійська стежка. Можливо, це дещо «попсово», але ми їдемо з 9-річною донькою – хочу показати їй ту красу».
«Ще одна з «галочок», поставлених після 30 років – вирощування їжі для себе. Ми міські жителі, в мене всі «квартирні» – дідусі, бабусі. І коли всі наші друзі з дворів у дитинстві роз’їжджалися по селах до бабусь, то я була повністю «асфальтною дитиною».
«Займаючись спортом, через три роки я відчула – щось не те. Компенсовувати сильні навантаження перекусами на роботі було неефективно. Багато корисної інформації щодо здорового харчування я знаходила в інтернеті. Потім у мене з’явилася можливість вирощувати щось на власній ділянці. І я з книжечкою в руках сіяла кріп. Це було, мабуть, трохи смішно збоку. Але мені вдалося і зараз ми вирощуємо все – ягоди, овочі, зелень».
«Інтерес до життя не має втрачатися ніколи. В кожній людині стільки всього незвіданого! Не треба закінчувати свої життя, своїй прагнення на тому, що, мовляв, поставили на ноги своїх дітей, основне зробили.... Бо тим ми ніби скеровуємо себе на скорочення життя. Ми маємо налаштувати себе планами на довге, активне життя. Чим більше ставиш завдань для себе – тим більше стараєшся і тим більше вийде».
«Жінки часто звалюють на себе багато турбот про дітей, сім’ю, чоловіка. І слідкувати за своїм здоров’ям вічно немає часу. Але ресурс у нас не безкінечний, тому потрібні профілактичні огляди. Самолікуванням займатися не варто. Навіть коли все ніби добре і нічого не турбує, все одно потрібно обстежуватися. Бо багато хвороб не дають про себе знати відразу. А себе потрібно берегти».
ЧИТАТИ ТАКОЖ:
