Поділитись:

Як волонтери евакуювали в Польщу сімдесят троєщинських котиків (фото)

Автор: Міла Роспопа |
Середа, 16 березня 2022, 08:00

– А де котики? – майже одночасно спитала зранку група дівчат на парковці на Ковельській у Луцьку. Котики тим часом мирно сиділи у бусі, що прямував до кордону з Польщею. Дівчата зібралися, аби їх супроводжувати. 

Котів було 70. Всі вони – підопічні одного з найбільших в Україні притулків, що на Троєщині у Києві. Всі вони, як і сотні тисяч українців, тікають від війни, щоб вижити. Прийняти хвостатих біженців зголосився притулок у Варшаві. Українським волонтерам залишалося тільки перевезти котів через кордон і передати їх полякам. 

Як рятували котиків із Троєщини, дізнавалася журналістка сайту луцьких новин «Конкурент».

 

Люди для котів

Був ранок неділі. На парковці біля «Пакко», що на Ковельській у Луцьку, було майже безлюдно і дуже холодно. Збоку стояли десятеро дівчат. Ми зібралися, щоб «переганяти» котиків. Через війну Польща суттєво послабила обмеження для в'їзду українців, і тепер країна не просто приймає біженців, але і дозволяє їм брати з собою тварин. Максимум п'ять на кожну людину. Цим і скористалися українські зоозахисники, щоб знайти безпечний притулок для своїх підопічних.

 

Я потрапила сюди випадково – просто ввечері напередодні пішла поїсти дерунів до лучанки Оленки Семенюк. Їй зателефонував рівнянин Тарас Грицюк, і спитав, чи є хтось, хто готовий перевезти котиків за кордон. Моя згода була майже миттєвою. Протягом години погодилися ще безліч дівчат. Усі ми мали бути людьми, на яких запишуть по п'ять котів на кордоні. Щоб хоча б частина підопічних троєщинського притулку змогла евакуюватися. 

Оленка Семенюк і Лунтік, тепер вже польський кітОленка Семенюк і Лунтік, тепер вже польський кіт
 

Врятувати рядового котика

«Спецоперація» з порятунку котячого батальйону почалася задовго до того, як я на неї підписалася. У п'ятницю, 11 березня рівнянин Тарас Грицюк отримав запит на перевезення двох тонн корму зі Львова до Києва. Приміткою до запиту було невинне прохання забрати по дорозі назад 15 котиків. Їх у Львові мали підібрати волонтери з Польщі, і перевезти тварин за кордон новим власникам. Поки рівняни їхали до столиці, кількість тварин зросла до 70, а місцем зустрічі, замість Львова, стала Польща. Але це несуттєво, розповість потім у своєму блозі Тарас. Адже котики – понад усе. 

Тарас Грицюк, волонтер з РівногоТарас Грицюк, волонтер з Рівного
 

У суботу тварин доправили до Рівного, де вони переночували. Зранку у неділю бус із Рівного поїхав до кордону, а Тарас – до Луцька, аби забрати дівчат, на яких «запишуть» котиків. 

За задумом, їхати через кордон мали саме ми, адже чоловікам призовного віку заборонено покидати країну. План був наступним: на парковці недалеко від пункту пропуску розділити 70 котів у три легковики і один бус, посадити з ними відповідну кількість дівчат і переправити їх через кордон. Зразу на польському боці тварин уже чекали поляк Олек і одеситка Марійка, які мали би супроводити котиків до притулку. 

 

 

Безпроблемним видався хіба перший пункт плану. Ми швидко розділилися між автомобілями, трохи довше провозилися з паспортами для котиків і підрахунком пухнастих. Зрештою, за менше, ніж годину були готові їхати до кордону. 70 котів і десять дівчат, які взялися їх везти (ще двох жінок ми мали підібрати на кордоні серед тих, хто пішки його перетинає). Чоловіки, що везли котиків з Києва, лишилися в Україні. 

 

 

 

Катя, крута водійкаКатя, крута водійка
 

 

 

Котикам підбирали паспортиКотикам підбирали паспорти
 

 

Кордон

На пункті пропуску «Ягодин-Дорогуськ» зараз не так багато людей, як у перші дні війни. А проте, до віконечок прикордонників тягнуться довжелезні черги із тих, хто покидає Україну на невизначений час. В одній із таких черг були і ми – три легковики і один бус, повні переляканих котиків і стривожених дівчат. Наша імпровізована котяча колона легко проминула українську частину кордону. Водійки хвилювалися. Для когось із них це було перше перетинання кордону на авто. Всі вони керували не своїми автівками, і звикали до нового транспорту на ходу. 

 

 

 

Все ішло гладко: ми повільно, але впевнено рухалися чергою, розглядаючи з вікон інших українців. Хтось так само, як і ми, вивозив тварин – багато собак віталися зі своїх автівок із нашими котиками. Дехто прощався із чоловіками і синами, їдучи туди, де безпечно. Багато хто плакав. 

На польському пункті пропуску про котиків майже ніхто не питав. Два легковики і бус без проблем перетнули кордон і стали чекати на третій легковик. Тут і виникнули труднощі. Прикордонники поцікавилися, куди ми веземо стільки котів, і не зрозуміли відповіді. Зрештою, авто затримали, у котиків перевіряли паспорти. Повернули для перевірки навіть бус, який уже чекав на польському боці. Тим часом два легковики, в яких сумарно було 30 котів, поїхали передавати тварин. 

 

На іншому боці, просто під кордоном поляки розгорнули пункти допомоги біженцям. Тут був гарячий чай, кава, тут цілодобово готували сосиски і млинці. Давали теплі речі, їжу і засоби гігієни українцям, які тікають від війни. Тут на нас чекали Марійка і Олек. З ними ми перевантажили частину котів у польський бус, і стали чекати решту. 

 

Одеситка МарійкаОдеситка Марійка
 

Олек, польський волонтерОлек, польський волонтер
 

Чекання зайняло кілька годин. Прикордонники ретельно намагалися з'ясувати, куди ми веземо тварин. Просили документальне підтвердження, якого у запитуваному форматі ми надати не могли. Зрештою, перевіривши надійність нашої маленької спецоперації, пропустили троєщинських котів у свою країну. 

Коли всі коти нарешті опинилися у Польщі, ми видихнули. Там на них чекав ще один короткий ривок до Варшави. А далі – гостинний притулок, а для когось і теплі доми з люблячими людьми і мискою доброго котячого корму. 

Тим часом десятеро дівчат через ніч і блокпости поверталися до Луцька і Рівного. У міста, над якими нависла тривога. 

 

 

Про людей з великим серцем

Наслідком цієї маленької спецоперації стало 70 врятованих котячих життів. І можливо, на фоні всього, що зараз переживає моя країна, ця історія банальна і несуттєва. Але для мене вона безмежно цінна. І в цю війну я хочу запам'ятати кожен такий момент, кожен жест доброї волі, кожну людину, яка пішла назустріч у скруті. Адже так мільйони українців, які продовжують свою боротьбу, зможуть побачити, що ми не самі. Що це не тільки наша війна. Що світ із нами, і разом ми точно переможемо. 

Щодня тисячі домашніх улюбленців в Україні залишаються зачиненими в квартирах, заблокованими у підвалах, покинутими на вулицях. Для них ця війна така ж небезпечна, як і для нас. І вони самі не в змозі подбати про себе. Важливо, щоб ми про це не забували. 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
18 серпня 2022
14:06
09:07
07:20
17 серпня 2022
16 серпня 2022
12:27