Поділитись:

«Коли йду в операційну – я відпочиваю», – головний лікар Волинської обласної лікарні

Понеділок, 13 вересня 2021, 09:15

Волинська обласна клінічна лікарня – епіцентр медицини Волині, де надають допомогу найважчим хворим. Тут чи не щодня рятують життя, проводять детальну діагностику та складні операції, як планові, так і екстрені. Судинний хірург Олександр Дудар, який очолює лікарню, має багаторічний досвід у таких операцій. Каже, пам’ятає чи не кожного свого пацієнта, а деякі історії і взагалі глибоко запали в душу. Однак впродовж останнього року в операційну майже не заходив – заклопотаний управлінськими функціями. Тож журналісти ІА Конкурент розпитали Олександра Дударя не лише про багатий хірургічний досвід, а й про те, чим сьогодні живе обласна клінічна лікарня. Які можливості дала і які проблеми створила реформа медичної галузі, та як на нас вплинув коронавірус. 

Не дивлячись на нескінченний потік завдань і відвідувачів  з невідкладними питаннями, головний лікар знаходить час для ґрунтовної розмови, адже розповісти є про що. За останні декілька років лікарня істотно змінилася, як і вся медицина. Та й не тільки медицина, а все суспільство.   

Олександре Валерійовичу, ви в юнацтві цікавилися футболом і планували стати військовим. А стали лікарем. Коли відчули тягу до медицини?

В мене в родині немає жодного лікаря. У нас родина інженерів і вчителів. Тому у школі я вчився добре. У нашому дитинстві не було ніяких ігрових ґаджетів, натомість були спортивні зали з вільним доступом. Тому у нашому дитинстві велику частину займав спорт. Відповідно, у нашої компанії була хороша фізична форма і всі мої друзі тоді були далеко не маленькими хлопцями. Звідси і виходило бажання бути військовим, тим більше, тоді це було модно.

В 11 класі я зрозумів, що залишився лише один рік школи. Досить спорту, потрібно задуматися про майбутнє. Якщо чесно, я ні з ким не радився, а поставив батьків перед фактом. Я зрозумів, що для вступу треба бажання, віра і глибокі знання. Тому, знаючи багатьох своїх знайомих, які з першого разу не поступали до вузів, я намагався зробити так, щоб у мене це вийшло з першого разу. Тож обирав той ВУЗ, де здача екзаменів для мене була б легкою прогулянкою. Предмети, з яких потрібно було здавати іспити, я в школі любив, тож це повністю відсікло будь-які страхи перед екзаменами. Відтак я поступав до Львівського інституту, а він на той час був єдиним в Україні, який на вступі мав хімію, а не фізику. Для мене це було важливо, адже моя шкільна вчителька хімії чудово викладала цей предмет, і я з радістю ходив до неї ще й на факультативи. Так само було і з біологією. Тому я відсіяв страхи і вирішив спробувати стати лікарем. Тож я успішно здав екзамени і поступив.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

У 2014 році, у розпал АТО, чи не було у вас думки поїхати у прифронтові госпіталі в якості хірурга?

В той складний період 33 хірурги обласної лікарні отримали повістки. Ми ще сміялися: «33 богатиря». Ми пройшли медичні комісії та чекали висновку. З нас усіх взяли лише одного Тараса Гапонюка. Він пішов… Побував і в полоні, куди попав після Іловайського котла. Слава Богу, повернувся живим та здоровим після того всього.

Тоді у всіх було патріотичне піднесення. З іншого боку, військова справа для хірурга – це зовсім темне діло. В той час нам роботи вистачало і тут. Ми й волонтерством займалися, й лікували військових та хлопців з Майдану. Тоді вони лежали тут цілими палатами. Сам особисто я би міг поїхати в АТО, але на той час я вже займав посаду заступника, тож ніс відповідальність за дуже багато важливих питань.

«Це вісім годин суцільного шоку. Одяг наскрізь просочений кров’ю… Я мало не зламався»

Хірург – це, мабуть, саме той лікар, який найчастіше витягає людей з того світу. З ваших спостережень, як у наших людей із вдячністю? Чи були такі подяки від врятованих пацієнтів, які запам’яталися вам на все життя?

Люди є різні. Так само і хвороби чи травми є різні. Відтак і підходи є різні. Після закінчення інституту я потрапив на інтернатуру у чудовий колектив судинних хірургів. Я в той час ходив на асистенції на операції до професора Кобзи (Ігор Кобза — відомий судинний хірург, професор, завідувач кафедри шпитальної хірургії Львівського медичного інституту – ред.), а це вищий пілотаж судинної хірургії. Відповідно, судинна хірургія – це як планова хірургія (а плановість – це завжди спокій), так і ургенція. А ургенція – це завжди шок і завжди складно.

Тому якщо говорити про найбільш яскраві і складні моменти життя хірурга, то вони пов’язані саме з ургенцією. Це і вогнепальні поранення, і ножові поранення, це відірвані кінцівки, це величезна кількість покалічених людей, і я їх всіх пам’ятаю як одного.

Одним із таких моментів, який яскраво запам’ятався, був вчитель фізкультури однієї зі шкіл Луцька. У спортивному залі вони мили швабрами вікна. Раптом ламається фрамуга, він падає, а зверху на нього падає скло. Воно потрапляє на задню групу м’язів гомілки і від коліна до п’яти це скло, як рубанком, знімає з кісток всі м’язи, разом із судинами. Його із великою кровотечою «швидкою» доставили до лікарні. Відповідно, до операції залучили судинних хірургів, адже потрібно було зшивати судини. Операція тривала близько 5-6 годин. Тож коли я приїхав, я бачив цього пацієнта вже на столі, тобто – виключно поле роботи.

Я свою роботу зробив і вийшов з операційної. З того часу пройшло півроку. І якогось дня я працював у себе в ординаторській, як раптом відкрилися двері і зайшов чоловік. І він каже: «Я не міг не прийти і не потиснути вам руку. Це я той пацієнт, якому ви врятували ногу». Він досить непогано йшов. Я такий був щасливий, що всі функції ноги збереглися. Лишився хіба що рубець. Так як він йшов, то ніхто й не сказав би, що у нього була така важка травма. Цей день для мене став величезним святом. Але бувають й інші ситуації, коли ти на столі втрачаєш пацієнта і нічого не можеш зробити.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

Це була ваша найскладніша операція?

Ні. Це я вам розповів про ефект від того, що відчуваєш, коли тобі дякують. Ти в першу чергу звертаєш увагу не те, що всі функції вдалося зберегти і радієш цьому. Це була далеко не найважча операція. Найважча операція – це пацієнт з Маневич… Тоді був пізній вечір. Люди косили сіно, а він з міста приїхав допомогти родичам і впав на косу. Коса увійшла в п’яте міжребер’я, і вийшла в сонній артерії в шиї. Відповідно, на своєму шляху коса розсікла артерії на смужки поздовж. Якби вони були перерізані поперек – кров можна було б зупинити. А порізана на смужки поздовж артерія – це катастрофа, така кровотеча не зупиняється ніколи. Це був шок. Людина лежала на операційному столі, а в нього на грудній клітці гематома розміром з трилітрову банку, яка пульсує. Це все потрібно було розібрати, зшити… Я навіть не буду всього розповідати… Це вісім годин суцільного шоку, це одяг, наскрізь просочений кров’ю.

Після цієї операції я мало не зламався. Я приїхав додому і вирішив міняти професію… Особливо, коли дізнався, що пацієнт помер на четвертий день… Але колеги стримали. Сказали, що травма була несумісна з життям, дуже велика кількість судин була вражена.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

Іноді пацієнти помирають, не дивлячись на те, що лікарі зробили все правильно. А іноді лікарі роблять фатальні помилки, яких можна було б уникнути. Чи доводилось вам ставати свідком таких помилок, як їх переживають самі лікарі, як підтримують колеги, як в таких випадках реагують медики на критику з боку суспільства?

Мені здається, що для спеціалістів, які мають високі вимоги до себе, лікарська помилка – це щось занадто інтимне і важке. За роки роботи в управлінні я можу поділити лікарів на тих, які легко виходять зі стану, коли він відчув, що помилився, і тих, яких з цього стану вийняти важко. Тому це залежить від самої людини і того, що в неї в душі. А помиляються у цьому світі всі. В медицині ти не маєш права помилитися, адже це людське життя. Та й помилки за своєю вагою є різні.

Є помилки, які не призводять до якихось непоправних наслідків. А є фатальні помилки. Я впевнений, що найгірше, що є в медицині – це помилка. Є багато дрібних помилок, яких не помічає ні пацієнт ні управління лікарні. Але я впевнений, що лікар, який знає, що допустив цю помилку, працює над тим, щоб такого більше не повторювалося, це однозначно.

Я впевнений, що ніхто не хоче тих помилок робити, що це дуже боляче. Я впевнений, що таких помилок робиться мінімум, адже на даний час конкуренція на ринку медичних послуг дуже висока. Тому для мене особисто, помилка – це проблема. Повертаючись до мого випадку: коли ти дізнаєшся, що на четвертий день після операції пацієнт помер, ти, відповідно, в першу чергу, шукаєш у цьому свою помилку.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

«На планових операціях в операційній навіть можна ввімкнути легку музику. Тож я зловив себе на думці, що коли йду в операційну – я там відпочиваю»

Зараз ви займаєтеся переважно управлінською діяльністю. А чи не сумуєте за операційною?       

Працюючи на посаді заступника головного лікаря, я проводив 2-3 оперативні втручання в тиждень. Я їх проводив для того, щоб тримати себе у формі. А на управлінській посаді твоя робота зводиться до спілкування з людьми. Кожен приходить з якою окремою проблемою, і це надзвичайно вимотує. Це кожен раз нове завдання і ти ніколи не готовий, не знаєш, чого очікувати. Це як «ургентка». А коли ти йдеш в операційну на планову операцію, коли ти завчасно спланував хід операції, ти робиш це підсвідомо. На планових операціях, при бажанні, в операційній навіть можна ввімкнути легку музику. Тож я зловив себе на думці, що коли йду в операційну – я там відпочиваю.

А на посаді виконуючого обов’язки директора у мене змінився графік та обов’язки і, на превеликий жаль, я відійшов від тієї практики. Протягом року я в операційну не заходив. Зараз є величезне навантаження у плані реорганізації закладу.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

Наскільки стрімко у світі розвивається судинна медицина і як сильно від цих тенденцій відстає Україна загалом і Волинь зокрема? Як судинний хірург, досвід яких країн ви вивчали?  Нещодавно ви повернулися з навчань в Одесі, що побачили там?

Вся медицина прогресивних країн світу сьогодні стрімко розвивається і зводиться до малотравматичних втручань. В тому числі й судинна хірургія. На даний час вона переходить на етап внутрішньосудинної. Тобто, проводиться пункція або катетеризація судини на певному рівні і через пункційний отвір інструмент заводиться всередину. І по судинах хірург може дістатися хоч до головного мозку, хоч язика, хоч до аорти. Це дозволяє проводити певні маніпуляції в судинах. Це залежить від того, яка хвороба у пацієнта і які методи треба застосовувати в даному випадку. Тому це досить цікаво і я дуже радію, що судинні хірургі обласної лікарні це освоїли.

Спочатку ми їздили за досвідом у Польщу і в Німеччину. Також їздили у столичні клініки. Так само спеціалісти приїжджали до нас. Коли ти їдеш за кордон, ти бачиш одне: ти – в «теплій ванні». Там в операційній  все під рукою. А в нас на ті часи забезпечення було не найкращим, адже несло суттєве фінансове навантаження на пацієнта. На даний час ми – Європа. Хоч зараз можу вас завести в операційні і ви зможете переконатися, що у наших хірургів є все. І це тішить, адже пацієнти мають більше шансів, щоб отримати якісний продукт.

Я, як хірург, розумію, що хірургія – це долі секунди, це знечулення, це наркоз. Тому все має бути під рукою. І при цьому медична сестра має розуміти хірурга без слів, ти тільки руку простягаєш, а вона має покласти тобі саме той інструмент, який тобі потрібен. Тож судинна хірургія в усьому світі розвивається і не стоїть на місці. Межі досконалості немає, але ми намагаємося цю досконалість примножувати і розвивати.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

Щодо Одеси, то туди я їздив з колегою, аби отримати досвід провідних клінік України у співпраці із Національною службою здоров’я України, як вони при цьому заробляють кошти на платних послугах. Я не дивився там операційні втручання, я навчався менеджменту. Мені пощастило поспілкуватися із очільником клініки «Одрекс». З ним ми провели п’ятигодинну бесіду. Ми – комунальне підприємство, а вони – приватне. В них інша структура та інші функції, але є багато чого подібного. Саме це подібне я для себе виписав і намагатимуся втілювати в життя.

Для мене є важливим не тільки якісна послуга, надана пацієнту, для мене також є важливим задоволення колективу та їхнє фінансове благополуччя. Тому я вишукую можливості залучення коштів у клініку для підняття заробітних плат нашим працівникам. Для того, щоб під час відпустки вони їздили за кордон на відпочинок, а не на заробітки.

Щодо фінансів, то відомо, що чи не найбільша стаття витрат – це витрати на енергоносії. Нещодавно встановили сонячні батареї на даху Волинської обласної клінічної лікарні. Розкажіть наскільки це допомагає заощаджувати на енергоносіях? І загалом яка ситуація з оплатою за енергоносії,  наскільки серйозних проблем лікарні може завдати прогнозоване збільшення тарифів на електроенергію?

Найбільша стаття видатків – це заробітні плати. Це 83% всіх видатків нашого бюджету. Але й енергоносії – це величезні кошти. Адже, як бачите, у нас немаленька клініка. Близько 800 ліжок і півтори тисячі персоналу. Відповідно, з року в рік зростає кількість потужного обладнання, яке потребує енергії. Тому, звісно, навантаження на електромережі зростає. В 1964 році, коли запрацювала лікарня, за корпуси слугували спальні вагони. Тоді навантаження на мережу було одне. Відповідно, сьогодні нам доводиться мережу удосконалювати і ставити нові лінії електропередач. Щороку ми проводимо моніторинг, аби досягти економічного ефекту.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

Ми встановили 38 панелей сонячних батарей. Але для такої великої клініки це практично ніщо. Адже при максимальному навантаженні лікарня споживає 140 тисяч кВ/год. за місяць. Але в будь-якому разі ці батареї дозволяють економити 60 тисяч гривень в рік, а це вже якісь гроші.

Але електроенергія – це не основне. Основне – це теплоенергія. У нас є можливість варіювати, адже маємо дві власні котельні: газову і палетна. Окрім того суттєві витрати пов’язані і з водокористуванням. Для скорочення цих витрат ми також впроваджуємо певні заходи. Тому загалом нам вдається дістати економічний ефект, але це дуже важко, а по електроенергії – практично неможливо. Не дивлячись на те, що ми переводимо лікарню на LED освітлення. Однак паралельно встановлюємо кондиціонування, адже сучасне обладнання повинне охолоджуватися. Ми постійно встановлюємо нові прилади: був один томограф, стало три, був один ангіограф, а зараз – три, було два рентген-апарати, стало п’ять і так далі. Це обладнання використовує величезні об’єми електроенергії. Технічний прогрес лікарні стрімко йде вперед, разом з тим зростають потреби в електроенергії.

Ми намагаємося заощаджувати різними шляхами: утеплюємо корпуси, замінюємо вікна, створюємо тамбури і теплові штори, замінюємо крани, тобто, як можемо, так і економимо. Але все одно це колосальні кошти, навантаження, яке впало на плечі обласного бюджету. Витрати на заробітну плату та лікування пацієнтів – за кошти НСЗУ, утримання корпусу та енергоносії – за кошти обласного бюджету. На разі у нас немає жодних заборгованостей.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

«У приватній клініці простіше: коли лікар став непотрібним, його звільняють. У нас не так, і не хотілося б, щоб так було»

Як проявили себе результати медичної реформи другої ланки? Що змінилося для лікарів і пацієнтів?

Будь-яка реформа – це стрес для учасників цього процесу. І ми не виключення. Для нас реформа співпала з активною роботою щодо протидії COVID-19. В той час обласна лікарня з власного бюджету повинна була забезпечити всі обласні госпіталі, які займалися «ковідом». Реформа навчила нас визначатися у своїх сильних сторонах і чесно визнавати свої слабкі сторони. Раніше бюджет лікарні давався на рік, ділився на місяці і штатні одиниці. Як зараз бачу ті піктограми: 83% – заробітна плата, 10% – енергоносії, 4% – ліки…

А зараз ця вся система рухнула і їй на зміну прийшло контрактування із НСЗУ. Керівник повинен сформувати свою команду і визначитися, який пакет послуг може надати лікарня. Адже кожен пакет несе за собою певне фінансове навантаження. Хто підпише максимальну кількість пакетів і зможе їх виконувати – той на коні. В кожному пакеті визначена вартість втручання, визначений коефіцієнт складності… там дуже складні формули. Але цю математику прораховує НСЗУ, а нам перераховує готові кошти. При цьому в Києві самостійно аналізують діяльність кожного закладу.

Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Олександр Дудар – в.о. головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні
 

Тепер НСЗУ не бере дані зі статистичного відділу кожної окремої лікарні. Нині відбулася комп’ютеризація закладів. До прикладу, у нас – ліцензійний програмний продукт на кожному робочому місці. Кожен комп’ютер коштує від 10 до 13 тисяч гривень, програмне забезпечення – ще 9 тисяч. Тож комп’ютеризація одного робочого місця нашій лікарні обійшлася в приблизно 20 тисяч гривень. Лікарні необхідно щонайменше 300 таких комп’ютерів. Поступово ми комп’ютеризували кожен кабінет і «зав’язали» всі комп’ютери у локальну мережу. Це дозволило нам напряму подавати до НСЗУ інформацію. Кожна історія хвороби аналізується експертами НСЗУ, визначається її коефіцієнт складності, рахується по спеціальних кодах кожна маніпуляція, яка була проведена пацієнту тощо. Обрахувавши всі показники за відповідною формулою, НСЗУ нараховує відповідні кошти лікарні.

Так НСЗУ почало працювати з кожною лікарнею України. Але такого навантаження не витримували сервери. Очевидно, не розрахували, який великий це об’єм інформації. А це – глобальна проблема, це нерви кожного керівника. Адже НСЗУ не цікавить, чому до них не дійшла ця інформація. Це цікавить головного лікаря, адже йому потрібні гроші. Окрім того, у лікарні працюють лікарі різного віку. Програма не є простою, та й сам комп’ютер для лікаря старшого віку, який ніколи в житті не працював за ним, є не такою вже й простою технікою. Він може бути відмінним лікарем, а друкує на комп’ютері одним пальцем. Користуватися сучасним програмним забезпечення його вже потрібно вчити додатково.

Бували місяці, коли ми пролікували 4 тисячі людей, а НСЗУ нам зарахувала і оплатила тільки 2 тисячі пацієнтів. Це біда. Це те, що я називаю командною грою. Тут, як з м’ячем. Якщо приймальне відділення чи сімейний лікар прийняли пацієнта і правильно ввели його данні – всю історію хвороби програма підтягне автоматично. Тоді моїй медсестрі доведеться менше тратити часу, щоб підготувати хворого до операції. Вся область працює в єдиній інформаційній системі. Якби всі робили якісно свою роботу – все було би набагато простіше. Бо буває таке, що пацієнт приїжджає, а в нього немає електронного направлення, його треба формувати з «нуля» і витрачати на це час.

Сучасні коридори виглядають так солідно, що в лікарні можна знімати фільми про медиків><span class=Сучасні коридори виглядають так солідно, що в лікарні можна знімати фільми про медиків
 

Перевага реформи у тому, що, відповідно до формул НСЗУ, лікарі, які надають складніші послуги, матимуть вищу заробітну плату. Тому реформа змусила нас аналізувати зовсім інші показники. Для мене найвагоміші показники, це якість послуги і відсоток втрачених пацієнтів. Це індикатор якості всієї лікарні. Але зараз до цього додаються й інші показники: задоволення своєю роботою медичних працівників.

Я своїм підлеглим пояснюю так: «Умовно кажучи, я здаю вам в оренду бізнес-місце. Ви повинні вилікувати пацієнтів і заробити кошти на себе, медичних сестер, санітарок, матеріальні витрати та енергоносії». Їхнє фінансове завдання – вийти «в нуль». Але якщо хтось із року в рік лишається збитковий для мене, то мені, як головному лікарю, доведеться забрати кошти  в когось прибуткового, щоб перекрити цей «мінус». Тож реформа дозволяє виявити сильні сторони. А розвиток сильних сторін лікарні – це примножений капітал. А цей капітал – можливість підтримати слабші структури, аби утримати штат.

До прикладу, ми лише в липні змогли вийти на «нуль». До того часу я дофінансовував заробітні плати за рахунок запасів. А нині я прогнозую, що у серпні ми вийдемо у «плюс». Фінансовий звіт за липень – це перемога! Адже тепер я можу лишити всіх на місці і дати адекватну заробітну плату, навіть трішки додати. Завдяки реформі медицини я багато чого зрозумів у менеджменті, побачив, як працюють інші. У приватній клініці простіше: коли лікар став непотрібним, його звільняють. У нас не так, і не хотілося б, щоб так було. В мене є відчуття, що після оптимізації витрат ми знайдемо кошти на підвищення заробітних плат та придбання нового обладнання.

Новий томограф><span class=Новий томограф
 

Чи є зараз відтік кваліфікованих кадрів у приватну практику та наскільки підготовленими приходять інтерни?

Тішуся з того, що в обласній лікарні, немає тенденцій до відтоку кадрів. Деякі лікарі суміщають основну роботу з приватною практикою, цього ніхто не забороняє. Щоправда, персонал був наляканий, коли розпочався «ковід». Я силою нікого не змушував лишатися. Навпаки, пропонував колегам, старшим 60 років, йти у відпустку.

Щодо інтернів, то вони з року в рік кращі. Адже державного замовлення в медичних вузах стало менше. Відтак, діти, які там навчаються, знають ціну цій науці. Знаючи, з якими потугами батьки оплачували їхнє навчання, вони якнайшвидше прагнуть стати рентабельними, заробляти і будувати своє життя. Відповідно, вони рвуться в бій. В усі часи медичні заклади освіти давали чималі знання. Адже студенти поділені на невеликі групи, і там не буває такого, що сьогодні на заняттях тебе не запитають. Фактично кожен день студент медичного має оцінку. Тому вчитися там дійсно треба. Теоретичні знання в інтернів непогані. А практичні знання вони здобувають вже під час інтернатури.

Ми робимо все для того, щоб у Волинській обласній лікарні інтерни здобули максимальні практичні знання. Ми надаємо їм таких керівників, яким подобається навчати. Адже є керівники, які не люблять вчити, бояться створювати собі конкурентів. Керівниками інтернів ми підбираємо висококласних спеціалістів, які хочуть ділитися своїми знаннями і вміннями. Тому у цьому році у нас понад 60 інтернів і географія інтернатури шикарна: Чернівці, Тернопіль, Франківськ, Львів і, звісно ж, Волинь. Запитуємо, чому обирають для інтернатури саме нашу лікарню. Діти відповідають, що багато читали про Волинську обласну лікарню, чули відгуки, тому хочуть саме сюди. Інтернатура додатково оплачується, тож окрім того, що я їх навчаю, я ще й заробляю гроші.

Щороку на початку серпня я проводжу зустріч із інтернами і розповідаю про лікарню. Кожного разу я кажу: «Одному чи двом з вас усіх пощастить – ми вас лишимо тут». Звісно, у разі необхідності, якщо потрібно підсилити ту чи іншу ланку. Особливо це потрібно, коли в лікарню поступає нове обладнання. В цьому сенсі молоде покоління значно краще, ніж ми, вони технічно більш підковані і «розкладуть» нову техніку від «А» до «Я». А люди старшого віку, переважно, більш консервативні.

Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні
 

Ви вже згадували про коронавірус. Пік епідемії  давно минув, однак, загроза нової хвилі через штам «Дельта» лишається реальною. Наскільки готова Волинь до можливого нового сплеску захворюваності?

Обласна лікарня з 13 квітня 2020 року була визначена закладом, який лікував найважчих коронавірусних хворих з усієї області. Тоді ми навіть не знали, як юридично оформити лікарню у Боголюбах тимчасовим інфекційним госпіталем. Не було на той час такої практики і навіть не було в кого спитати. Ми це все самі прописували і потім колеги з інших областей і навіть з Міністерства вивчали наш досвід. Ми розділили потоки, розділили зони, забезпечивши безпеку як пацієнтів так і персоналу.

Ми обслуговували пацієнтів з коронавірусною хворобою мультидисциплінарними командами. В них працювали і хірурги, і урологи,  і неврологи. Відтак до кожного пацієнта ми підходили комплексно. У нас виходило, адже відсоток летальності був непоганий. Ми одні із перших зрозуміли, що не апарати ШВЛ – золото, а кисень. Тому ми поставили дві ємності кисню по 11 тонн. Відтак, в Україні ми були єдиною лікарнею, яка не мала жодних проблем із киснем. Всі наші пацієнти були забезпечені кисневими масками.

Після спаду другої хвилі ми все це заморозили. У госпіталі на 200 ліжок на даний момент перебуває лише 4 пацієнти з коронавірусом (інтерв’ю записане 20 серпня – ред.). Ніхто не ризикне закрити цей госпіталь. Хоча мені вже так необхідно «розправити крила» і перевести туди всі ті відділення, які там були раніше. Адже це 6 відділень. «Ковідний» госпіталь стоїть в режимі «паркінга», готовий до всього. На разі ми маємо 100 ліжок, готових приймати пацієнтів з коронавірусом. Запас медикаментів, кисню і засобів захисту для персоналу є. Також вже є досвід і немає «дезертирів». Персоналу, готового рятувати людей, достатньо. За «коронавірусний» госпіталь я спокійний.  

Сучасні коридори виглядають так солідно, що в лікарні можна знімати фільми про медиків><span class=Сучасні коридори виглядають так солідно, що в лікарні можна знімати фільми про медиків
 

«Я в себе в кабінеті чув твердження від високопосадових осіб, що вакцина – це передатчик, що потім тебе з телефона вимкнуть. Звісно, це все дурня!»

Думки суспільства, включаючи медичну спільноту, щодо вакцинації розділилися приблизно  50 на 50. Одні вже вакцинувалися, інші – категорично проти. Також значна частина людей не може визначитися, чи варто вакцинуватися. А нещодавно один із розробників вакцини Astra Zeneca заявив, що досягнути колективного імунітету неможливо, адже штамом «Дельта» хворіють навіть вакциновані, тим більше, вірус постійно мутує. Яка ваша думка з цього приводу?

Я імунолог слабенький. Як правило, хірурги не можуть бути імунологами. Але тут я скажу як пацієнт. Я у жовтні 2020 року відчув на собі, що таке коронавірус. Перехворів дуже важко. Я насправді злякався. Це відібрало у мене чимало здоров’я. А ось дружина, наприклад, перенесла хворобу в дуже легкій формі.

Якщо підозрювати світ у змові, що коронавірус – це просто заробляння грошей, то когось за це потрібно карати. На мою думку, коронавірус – це ручна робота, однозначно. Адже він складається з вірусів грипу та ВІЛ, тому він мутує і буде завжди мутувати. У зв’язку з цим його сила буде змінюватися, клінічна картина у хворих теж буде відрізнятися.

Від грипу також не всі роблять щеплення. Але щеплення від грипу ми робимо полівалентною вакциною, у якій є від 3 до 4 штамів. А з коронавірусом  SARS-CoV-2 ми стикнулися вперше. Тому на разі світ має тільки моновакцину. Ніхто не може прорахувати, яким шляхом піде подальша мутація коронавірусу. Тому людству доведеться зачекати, допоки вченні  розроблять щось досконаліше. Я знаю, що таке Pfizer, Astra Zeneca, Jonson Jonson – це монстри фармації. Це мільярди коштів і надтехнології.

Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні
 

Я не вірю, що коронавірус створила людина проти людини. Хоча, з іншого боку, людина проти людини створила автомат, то чому і в даному випадку не може бути так само? Можна і так розмірковувати. Я в себе в кабінеті чув твердження від високопосадових осіб, що вакцина – це кристали, передатчик, який вживлять під шкіру, що потім тебе з телефона вимкнуть (сміється – ред.).  Звісно, це все дурня! На те все є вченні-імунологи та інфекціоністи. Тому я впевнений, що вакцинуватися треба, адже на даний час не придумали препарату, який міг би ліквідувати цей коронавірус. Тому попередити завжди дешевше, аніж лікувати.

Зараз ми не знаємо, що нас чекає потім. Ми не знаємо, які наслідки виникнуть після перенесення хвороби. Частина хворих, які вже вилікувалися, досі потребують кисню. Багато пацієнтів отримали інвалідизуючі пневмофібрози. Нам не відомо, чи ці пневмофібрози будуть переростати в онкологічні захворювання. А скільки постраждало нервових систем, психіки – ми теж ще не знаємо. Це проявиться згодом. Не даремно це назвали пандемією, адже хворіли мільйони людей на планеті. Тому і я і моя дружина вакцинувалися. Я вже отримав паспорт вакцинації. Одне мене насторожує і лякає – що він дійсний 180 днів, а потім знову потрібно вакцинуватися. Але я вірю, що рано чи пізно розроблять досконалішу вакцину, яка назавжди подолає вірус.

Довідково:
Дудар Олександр Валерійович – заслужений лікар України, судинний лікар-хірург вищої кваліфікаційної категорії. Народився 25 жовтня 1977 року. Закінчив Львівський національний медичний  університет імені Данила Галицького. З грудня 2019 – виконуючий обов’язки директора КП «Волинська обласна клінічна лікарня». Одружений, виховує трьох дітей.

Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні
 

Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні
 

Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні
 

Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні
 

"Світячи іншим, згораю сам"
 

Сучасні коридори виглядають так солідно, що в лікарні можна знімати фільми про медиків><span class=Сучасні коридори виглядають так солідно, що в лікарні можна знімати фільми про медиків
 

Рецепція має презентабельний вигляд><span class=Рецепція має презентабельний вигляд
 

Рецепція має презентабельний вигляд><span class=Рецепція має презентабельний вигляд
 

Сучасні коридори виглядають так солідно, що в лікарні можна знімати фільми про медиків><span class=Сучасні коридори виглядають так солідно, що в лікарні можна знімати фільми про медиків
 

Операційний блок><span class=Операційний блок
 

Сучасні операційні обладнані всім необхідним><span class=Сучасні операційні обладнані всім необхідним
 

Операційний блок><span class=Операційний блок
 

Сучасні операційні обладнані всім необхідним><span class=Сучасні операційні обладнані всім необхідним
 

Сучасні операційні обладнані всім необхідним><span class=Сучасні операційні обладнані всім необхідним
 

Сучасні операційні обладнані всім необхідним><span class=Сучасні операційні обладнані всім необхідним
 

Сучасні операційні обладнані всім необхідним><span class=Сучасні операційні обладнані всім необхідним
 

Сучасні операційні обладнані всім необхідним><span class=Сучасні операційні обладнані всім необхідним
 

Сучасні операційні обладнані всім необхідним><span class=Сучасні операційні обладнані всім необхідним
 

Палати інтенсивної терапії><span class=Палати інтенсивної терапії
 

 

Обладнання палат інтенсивної терапії><span class=Обладнання палат інтенсивної терапії
 

Обладнання палат інтенсивної терапії><span class=Обладнання палат інтенсивної терапії
 

Новий томограф><span class=Новий томограф
 

Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні><span class=Сучасне обладнання Волинської обласної клінічної лікарні
 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
28 вересня 2021
25 вересня 2021
22 вересня 2021
21 вересня 2021
17 вересня 2021
16 вересня 2021
14 вересня 2021