Поділитись:

Дід Панас із казки: кінокар'єра Петра Весклярова почалася в Луцьку

Четвер, 17 червня 2021, 19:35

Легендарний актор Петро Вескляров, який в образі Діда Панаса ощасливлював вечірньою казкою з телеекранів кілька поколінь дітей, деякий час жив у Луцьку і виступав у волинському драмтеатрі.

Про це для BBC News Україна розповів письменник, краєзнавець Станіслав Цалик.

Біографія Петра Весклярова відома не всім. Мемуарів він не залишив, інтерв'ю з ним майже не робили. Збереглися нечисленні спогади його колег. А також легенди й анекдоти про нього, які в деяких публікаціях подаються як факти. 

Він народився на Черкащині в містечку Тальне 10 червня (за новим стилем) 1911 року. В ті часи це був Уманський повіт Київської губернії. Хлопчика звали Пінхас Векслер, він походив з єврейської родини. Сім'я була незаможною, батько був муляром.

З настанням радянської влади Векслери чи не найпершими вступили до комуни "Вулик і Бджола" – кілька родин власноруч збудували двоповерховий будинок і замешкали там. Кожна мала свою кімнату, все майно було спільним. Харчувалися разом у спільній їдальні. З дитинства хлопчик відвідував драмгурток.

У 1929-му до Тального приїхав Черкаський робітничо-селянський пересувний театр. Режисер Олексій Громов відвідав спектаклі місцевого драмгуртка і 18-річного Пінхаса запросили до професійного театру. Невдовзі новачок став провідним актором цього театру. Прізвище та ім'я він змінив під час Другої світової війни.

З початком німецько-радянської війни його мобілізували до військового похідного театру Південно-Західного фронту. 30-річний артист з військами потрапив в оточення й опинився в таборі для полонених, де назвався Петром Вескляровим. Його врятували нетипова зовнішність і соковита українська мова.

Наприкінці осені 1941-го німці почали потроху відпускати додому полонених українців – Вескляров опинився на волі. Повертатися на Черкащину, де знали правду про його походження, не став – два роки окупації перебував у Києві.

Коли місто знову стало радянським, Вескляров повернувся до фронтового театру. Демобілізувався 1946 року.

Йому не дозволили оселитися в столиці УРСР (через перебування на окупованій території – "чорна мітка" в анкеті на все життя), направили до Луцька.

У цьому будинку після Другої світової війни працював Волинський обласний музично-драматичний театр. З поштівки 1972 року

У Луцьку Вескляров виступав у Волинському обласному музично-драматичному театрі. Грав переважно класичний репертуар – Городничий в "Ревізорі", Командор у "Камінному господарі", Микола Задорожний в "Украденому щасті" тощо.

Одружився з секретаркою театру Галиною, в 1949-му народився син Богдан. Сім'я мешкала в самісінькому центрі Луцька – в триповерхівці на теперішньому проспекті Волі, 17, де мали кімнату в комуналці.

Життя актора змінилося 1958-го, коли київський кінорежисер Віктор Іванов приїхав до Луцька в пошуках артистів для фільму "Олекса Довбуш". Запросив Весклярова на Кіностудію ім. Довженка – хотів спробувати його на роль діда Петрія. Акторські проби пройшли вдало, Вескляров дебютував у кіно.

Поява в знімальному павільйоні колоритного чоловіка з Волині не пройшла непоміченою: режисер Віктор Івченко запропонував велику роль у фільмі "Іванна", дія якого теж відбувається на Західній Україні. Загалом 1959 року Вескляров знявся в п'яти картинах Кіностудії ім. Довженка.

Його запрошували провідні режисери Кіностудії ім. Довженка: Володимир Денисенко, Микола Мащенко, Віктор Івченко, Ісаак Шмарук, Анатолій Буковський, Микола Ільїнський, Михайло Іллєнко, Олександр Муратов та інші.

Крім того, знімався на Одеській та Ялтинській студіях, на "Вірменфільмі", на "Білорусьфільмі", на Кіностудії ім. Горького.

У 1962 році Українське радіо шукало заміну літньому Габріелю Нелідову, який з 1954-го вів вечірню передачу "Казки дідуся Панаса"  На конкурс подався і Вескляров – він шукав підробіток, адже утримував ще й родину свого брата, який загинув під Сталінградом, а також мав допомагати синові, що залишився з мамою в Луцьку. На прослуховуванні Вескляров зачарував комісію тембром голосу і манерою розповідати і став дідусем Панасом.

За сім років вечірню казку для дітей перенесли з радіоефіру на телевізійний екран. 15-хвилинна програма "На добраніч, діти!" виходила щоп'ятниці о 20.45 протягом 17 років. Після кожного випуску редакція одержувала стоси листів.

Телевізійна кар'єра діда завершилася 1988-го – він став забувати текст, паузи в ефірі тривали інколи 40 секунд. Траплялося, плутав казки. Звільнили його некрасиво. Вескляров прийшов на ефір і почув: "Ви тут уже не працюєте". 

Артист дожив до незалежності України – помер у січні 1994 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

Надрукувати
мітки:
коментарів