Поділитись:

"90% нашого часу займає паперова робота", – Олександр Котис (інтерв'ю)

Автор: Міла Роспопа |
Понеділок, 31 травня 2021, 20:00

Півтора року тому, коли молодий дослідник історії Луцька Олександр Котис очолив управління охорони культурної спадщини, на нього покладали великі надії. Новий керівник замінив багаторічного "охоронця" матеріальної історії Луцька Петра Троневича, який невдовзі вийшов на пенсію. Це означало, що у відділ вперше за багато років прийшла "свіжа кров", а отже можна сподіватися на нові проекти, ідеї та рухи. 

У квітні цього року у Луцьку знесли будинок на Ярощука, 12. Цю будівлю новий очільник управління пропонував зробити місцевою пам'яткою, але... не встиг. Крім будинку на Ярощука, таких об'єктів у місті назбиралося 27. Що буде з цими будівлями, які плани в управління і його Олександра Котиса зараз, хто і для чого створює місту проблеми, ми поговорили у короткому інтерв'ю для ІА "Конкурент"

— Олександре, розкажи для початку, над чим ти зараз працюєш.

— Над поточними справами. На жаль, так стається, що 90% нашого часу і ресурсів забирає паперова робота. Вона складається переважно з двох частин: перше –бюрократія, яка реально не потрібна, а друге – листування. Повідомлення тих-то про таке-то, застереження інших про інше, відповіді на запити, звернення, скарги. Відділ міг би навіть якісь корисні речі робити – писати програми і так далі... Але на це бракує часу. У нас просто левову частину займає оця робота – лист комусь написати...

— То, може, вам треба ще якусь штатну одиницю?

— Фішка в тому, що нам не просто не виділять штатну одиницю – нас навпаки скорочують. Ще досі у нас працює три людини, а за місяць, півтора чи два буде дві. У нас приберуть посаду "заступник начальника". Залишиться тільки начальник і провідний спеціаліст.  

— А Петро Троневич у вас ще працює?

— Ні. Він перестав працювати у липні минулого року. Йому стало 65 років, і відповідно до закону, він вже не може займати посади в такому віці. 

— Скільки вже ти працюєш на цій посаді?

— Я працюю з листопада 2019 року. Вже, виходить, півтора року. 

— Які твої найбільші здобутки за півтора року роботи?

— Я задумався. Десь півроку тому мене питала це питання інша журналістка. Я тоді сказав, що одним зі здобутків є те, що ми почали видавати приписи. Припис – це такий потужний інструмент в боротьбі з тими, хто робить незаконні дії у нашій сфері. Щоправда, з часу тієї розмови ми всього два приписи  видали. 

— Кому ви їх видали?

— Наприклад, з головною поштою – коли вони повісили рекламу "Розетки" незаконно на свій фасад, без погодження. Ми видали припис, щоб вони її зняли. І ще один зовсім невідомий випадок на Волі, 40а за "Гранд Волинню". Вони там копали якийсь кабель чи щось прокладали. Робили це без погодження. Просто самовільно почали рити. До нас надійшло звернення, ми швидко зреагували, зв'язали власників з археологом, бо відповідно до закону там треба провести археологічний нагляд. Дуже швидко спрацювали, і ситуація вирішилася безконфліктно. 

Насправді, немає особливої потреби постійно приписи видавати. Було б навіть краще, якби до цього не доходило. Потрібно заздалегідь попередити людей, а потім, якщо щось стається, швидко реагувати. 

— Яка відповідальність загрожує тим, кому видають припис?

— Це адміністративна відповідальність. Максимальний розмір штрафу щось 1700 гривень. Це по-перше, геть небагато, а по-друге, механізм прописаний погано. Накласти штраф ми повноваження маємо, але ось як це відбувається, відповідно до закону: ми приходимо до того, хто порушує, представляємося, кажемо, що порушила людина, показуємо, обґрунтовуємо, хочемо складати протокол. Для того, щоб скласти протокол, треба записати туди паспортні дані. Людина ж може сказати "ой, а я паспорт забув", або просто його не дати. Якщо хтось так скаже, то ми ж не можемо взяти когось за руку і сказати "давай паспорт, вивертай кишені". Поліцію викликати можна, але як показав випадок із Сенаторки Левчанівської, 5, це нічого не дає. Поліція врешті-решт написала, що не бачить підстав для відкриття провадження, і все затихло. 

— А ви в управлінні далі розвивали цю тему із Сенаторки Левчанівської? 

— Справа в тому, що ситуація завершилася таким компромісним випадком. Бо насправді, те, що вони зробили (розбили шматок стіни) – то вони усунули радянську прибудову. Вони навпаки відновили первинну ширину пройому. Але це не було відомо раніше. Коли я побачив сам цю цеглу, побачив, де радянська, а де автентична, то переконався, що вони навпаки зробили добре. Так що не було сенсу з ними воювати. Тим більше вони погодилися відновити нижні тумби. Я їх сконтактував з реставраторами, аби вони реставрували і верхню плиту. 

(Розмова переривається дзвінком з роботи – Олександр рахує кількість аркушів, на яких потрібно надіслати відповідь на інформаційний запит від одного прискіпливого лучанина. Нараховує більше тисячі)

Часто роботу треба переривати, тому що запит "горить". На відповідь у нас, за законом, п'ять днів. По цьому запиту, який ми обговорювали телефоном, сьогодні передостанній. 

— Скільки запитів вам приходить в день?

— Останнім часом багато. Бо є такі люди, яким, очевидно, в голові щось не те... Один лучанин одні і ті ж запити постійно відправляє. Оце ми даємо другу відповідь, точно таку саму на той самий запит. Причому ж зрозуміло, що воно йому не треба. Чоловік просить надати всю картотеку, всі договори, які підписали за останні два роки. Їх там є 35 штук. Сумарно це більше, ніж тисяча сторінок. Ми все не роздруковуємо. Даємо 10 сторінок безкоштовно, і надаємо рахунок на копіювання. Якщо він оплатить цей рахунок (а там щось більше 3 тисяч гривень), то ми йому змушені відсканувати всі тисячу сторінок. 

І тут така штука... Коли ти незалежна людина, і собі спілкуєшся, ти можеш когось послати. А коли ти поставлений в умови законодавчі, ти просто зобов'язаний відповідати, подобається тобі, чи ні. Якщо він заплатить зараз ці три тисячі гривень, ми просто зобов'язані будемо йому цю тисячу сторінко відсканувати і переслати. Хоча я розумію, що йому це не треба. Не знаю, для чого це взагалі робиться. Просто щоб забрати наш час. Бо замість того, щоб думати над якимись проектами, я надаю відповіді на запити. В останні два чи три місяці це відбувається в такому посиленому режимі... 

Крім того, коли чоловікові щось не подобається в наших відповідях, він скаржиться уповноваженому з прав людини. Уповноважений вже ж не розбирається, хто там йому скаржиться. Він формально дивиться скаргу, надсилає сюди і каже розібратися та дати якусь реакцію. І ми цим займаємося. 

В мене зараз є така тема – я хотів би подумати над стандартизацією табличок на пам'ятках. У нас вони всі радянського і пострадянського зразка. У Європі зараз інакші. Львів саме переходить на такі, як європейські. Хотілося б і в Луцьку таке зробити. 

— А це на часі зараз? Які нагальні проблеми є?

Щодо нагальних проблем, то наш відділ займається не такими якимись творчими проектами. Ми займаємося охороною. Наша робота – це ходити і дивитися, чи люди дотримуються законодавства. Якщо не дотримуються – реагувати: писати листи, спілкуватися, писати в органи охорони правопорядку, чи самим видавати приписи. 

— До речі, про нагальні проблеми. Однією з резонансних подій у Луцьку недавно стало знесення будинку на Ярощука, 12, за який багато років боролися дослідники і краєзнавці. Всі хотіли, щоб будинок був внесений у перелік пам'яток місцевого значення, і це, власне, робило управління. Чому будинок не потрапив до переліку?

— Він потрапив. Я підгоутвав документацію на 27 об'єктів. Цю пропозицію ми виносили в обласну культуру, щоб вони видали розпорядження про занесення цих 27 будинків в перелік пам'яток. Так сталося, що поки ми подали, наше управління архітектури Луцької міської ради захотіло обговорити цей список. Хоча процедурно вони не беруть участь у занесенні до переліку пам'яток... Вони сказали зняти це питання і запропонували обговорити. На їх прохання ми зняли питання з порядку денного комісії, яка мала розглядати наші пропозиції. І поки це тягнулося, той будинок знесли. 

Я зараз знову подаю цей список. Там 27 об'єктів, бо замість Ярощука, 12 я подаю пропозицію про будинок колишнього луцького адвоката Черевка, що на Сенаторки Левчанівської. Це той красивий будинок з куполом, як спускатися до базару. 

— Розкажи трохи більше про ці 27 об'єктів. Що ще ви пропонуєте туди внести? І чому важливо, щоб ці будинки були пам'ятками?

— Ну, наприклад, там є три чи чотири будинки авторства українського архітектора Сергія Тимошенка. Це дуже відомий архітектор, він входить у всі архітектурні енциклопедії, працював міністром УНР, був сенатором у Польщі, активний громадський діяч Луцька у міжвоєнний період... Це маловідомі будинки на загал. Такі будинки є на Червоної Калини, на Потапова, на Кривому Валу. Вони дуже класні і репрезентативні стосовно свого стилю. Тому ми пропонуємо їх занести до числа пам'яток. 

До речі, це теж дуже важливо. Ми не відповідальні за занесення, ми відповідальні за подання пропозицій. А процедура така, що скликається консультативна рада при обласній культурі, обговорює ці пропозиції і може проголосувати за всі, або за частину. 

— Як ставляться власники цих 27 об'єктів до наміру внести їх у перелік пам'яток?

— Не передбачає закон питатися. Точніше, узгодження є, але на етапі облікової картки – їх просто повідомляють, і вони ставлять підпис. Колись, якщо підпис не поставлять, це була проблема, але відповідно до нового порядку це вже не є проблемою. Просто робиться помітка, що власник відмовився підписатися, і все. 

— Що це внесення до переліку накладає на власників? Це якісь нові обов'язки?

— Це обов'язок поводитися з цим будинком, як з об'єктом культурної спадщини. Не можна без погодження органу охорони культурної спадщини його добудовувати, перебудовувати, змінювати фасад, утеплювати, викидати вікна, двері. У фізичному плані будинок має зберігатися. 

— Справедливо припустити, що багато лучан буде обурюватися таким змінам, їм доведеться терпіти незручності. Що би ти сказав тим людям?

— Культурна спадщина – вона стосується не окремої людини, не окремої сім'ї і не окремої групи людей, які живуть у будинку. Це стосується всіх. Це наша спільна історія. Якщо є будинок, який має історичну цінність, помітну архітектуру, чи якщо у ньому діяли відомі персоналії, чи і те, і те разом – це універсальна цінність. І тут суспільний інтерес переважає над зручностями конкретної групи людей. На жаль, так є, але мусимо терпіти.

— Ще розкажи трохи про проекти, над якими ти думаєш у вільний від відповідання на запити час.

— Я би хотів зайнятися цією стандартизацією табличок на пам'ятках. І хоча це не є чимось таким дуже нагальним, і це нічого принципово не поміняє, але мені здається, так буде цивілізовано. Тим більше, це не є якась дорога штука – потрібно просто розробити дизайн. А він уже відомий і стандартний – два сині трикутники і коротка інформація. Нам потрібно десь сотню таких табличок. У Луцьку десь 150 пам'яток місцевого значення, але серед них є пам'ятники, могили і тому подібне, куди в принципі табличок не встановлюється. А отак на будинках їх можна було б змінити. 

Крім того, ще є програма, яку не ми організовуємо, а департамент ЖКГ, а ми співорганізатори – це програма реставрації дверей. Наскільки мені відомо, зараз комунальники вже всі тонкощі допрацювали з проектантами, і найближчим часом буде оголошуватися тендер. Департамент культури не має права такі речі робити – він не займається ремонтом, реставрацією. Ми тут як просто собачки, які виконують невдячну роботу – відповідальність мають, а повноважень робити не мають. Ми постійно смикаємо тих юристів із ЖКГ і питаємо, чи вже вони все зробили...

— А які у вас взагалі повноваження? Що ви можете?

— Ми можемо все те, що написано в  ЗУ "Про охорону культурної спадщини". Наш відділ фактично виконує роль наглядача, який ходить і свариться з усіма. Ну, свариться – то гучно сказано. Інколи це просто спілкування, переведення цього спілкування в цивілізоване законодавче русло, підписання охоронних договорів, інформування органів охорони вищого порядку про загрози, які є, популяризація, спілкування з пресою, приписи, адмінпротоколи... І ще ми можемо надавати висновки під час містобудівних перетворень. Якщо в історичній зоні хтось хоче будуватися, і звертається в управління культури за містобудівними умовами та обмеженнями, то ми надаємо свій висновок. 

— До речі, а в Луцьку є якій цікаві містобудівні обмеження, крім поверховості?

— Ніби нічого такого немає. Але в нас є обмеження іншого характеру. На початку квітня цього року нарешті підписали багатостраждальний історико-архітектурний опорний план. Це містобудівни документ, який мусить мати кожне місто, яке входить у список історичних населених місць. Луцьк входить, і тому для нього треба створити такий документ. ВІн встановлює зони охорони і чітко прописує поведінку в цих зонах. У Луцьку є дві найбільші суцільні зони охорони, і ще 10-12 зон регулювання забудови. Для кожної з них прописані свої правила. Стилістика будівлі повинна відповідати фоновій забудові. 

— Наостанок хочу повернутися до початку нашої розмови і запитів, про які ти говорив. За їх результатами були якісь звернення до правоохоронців чи щось подібне?

— Ну, мені такі невідомі. Там, скоріше за все, ідеться про якусь особисту ненависть до всіх, хто працює у міській раді, бо це ж не тільки в наш відділ вони надсилають, і навмисне перешкоджання роботі структурних підрозділів міської ради. Я не маю підстав казати, що хтось їм платить, чи хтось їх мотивує так робити. Але результат їх діяльності той, що ми просто поринаємо у паперову роботу. Той, хто хоче щось дізнатися, завжди може прийти в управління і поговорити особисто по своєму питанню. 

Навіть той факт, що людина скаржиться уповноваженому з прав людини, говорить не про те, що людина хоче знайти правду у пам'яткоохоронній сфері. Він хоче просто зробити якусь шкоду конкретному відділу. Мені найбільше шкода те, що частина лучан купуються на цей гачок. Люди читають їх групи і повідомлення, а насправді це ж чиста маніпуляція. Я ж так само раніше був активним у складі тої групи, теж слав запити, так само писав статті. Я був їхнім другом, поки не зрозумів, в чому там насправді фішка, і не відійшов від того. Так що я добре знаю, про що говорю. 

Я би хотів, щоб лучани уважніше придивилися до того, хто їм подає інформацію і з якою метою, і які наслідки це може мати. 

Довідково: 
Олександр Котис — луцький краєзнавець, з 2019 року начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради. Журналіст, редактор сайту «Хроніки Любарта». Астроном із відповідним дипломом Київського національного університету ім. Шевченка. Автор проекту "Луцький модернізм".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
19 червня 2021
18 червня 2021
17 червня 2021
16 червня 2021
15 червня 2021
14 червня 2021
11 червня 2021
14:00
10 червня 2021
09 червня 2021