Поділитись:

«Заживе, як на собаці»: репортаж з травмпункту луцької лікарні (фото)

Четвер, 20 травня 2021, 09:00

У кутку на інвалідному візку сидить чоловік. Важко визначити його вік, адже у лікарняному коридорі темно, на годиннику – вже за  21:00. А чоловік опустив голову.

– Юро, щось болить? – питає сивочола жіночка, яка сидить поряд на кушетці.

– Вам не цікаво.

У коридорі повисла тиша. У голосі жінки було чутно розпач:

– Якби мені було нецікаво, я б сиділа з тобою тут?

Без сумніву, то була мама. Ну бо хто ще так може говорити?

– Ні, – відповів їй син, опустивши очі.

До них підійшла молода медсестра і попросила у матері купити систему. Чую, що в хлопця висока температура і його госпіталізують.

У КП «Луцька міська клінічна лікарня»  – приймальне відділення і травмпункт в одному кабінеті через ремонт. Тому тут завжди гамірно, адже болячок і нещасть у людей вистачає.

«Заступаю» на зміну з лікарями з 19:30 і до півночі. Мізерний час, який я провела з ними, дає мені зрозуміти кілька вагомих цінностей: у людей стільки біди, що можна в ній потонути, і те, що смерть – поряд. Бо потім я на власні очі побачу, як до життя повернуть чоловіка, в якого зупинилося серце. Жінка, певно, його дружина, невпинно кричала: «Костя, дихай! Чуєш, дихай!». Мені здається, що її почули на тому світі.

Чоловіка рятували з десяток людей у білих халатах: бігали коридором, приносили якісь прилади, робили штучне дихання, підключали до апаратів. Потім мені скажуть, що він живий. Сотні мурах, які перетворили моє тіло у величезний живий мурашник, врешті кудись дінуться.

Проте ненадовго. Бо у травмпункті набачуся, начуюся, надихаюсь людських нещасть.

У травмпункт приходить 24-річний Тарас. То була, до слова, п’ятниця. Тарас високий. Усміхнений. П’яний. Жартома розповідає, що впав і вдарив руку об землю. Ліва рука й справді спухла. Навіть я не сумніваюся, що йому накладуть гіпс.

Лікар-ортопед травматолог Богдан Гайовий скеровує Тараса на знімок. У рентгенкабінеті на хлопця вже чекає рентген-лаборант Світлана Мацоха.

Світлана Мацоха><span class=Світлана Мацоха

Богдан Гайовий><span class=Богдан Гайовий

– Один середній гіпс, – дивлячись на знімок у комп’ютері, резюмує лікар.

– А основа четвертої? – запитує лікар-інтерн.

– Там уже давно зламано, відповідає Богдан Гайовий.

Тарасові накладають гіпс. За цих кілька хвилин медики почули більше лайки, аніж звичайних слів, адже хлопцеві не сподобалося, що гіпс носити потрібно місяць. А ще йому, казав, дуже боліло. В мій бік також летять нецензурні слова – то так Тарас дає мені дозвіл на те, щоб я робила фото.

Уже після 21:00 в травмпункті з’являється 53-річна жінка. Приїхала з села Брище. Вона відмовляється зі мною говорити, і тим паче я не можу фотографувати, як їй надають допомогу. Пізніше медсестра Марія Змокла мені розкаже, що жінці діставали з паху кліща. Жінка пояснила, що садила картоплю неподалік лісу і, ймовірно, там на неї заліз кліщ.

Марія Змокла><span class=Марія Змокла

Через годину прийшла ще одна жіночка. Вона також попросить допомогти, бо, як стверджуватиме, у неї на нозі – аж два кліщі. І вона навіть не знає, де могла їх узяти. Але при огляді лікар виявить, що в жінки – атрофічні рани, які, якщо не придивлятися, дійсно нагадують кліщів. Тому жінку одразу відпускають додому.

Лікар та медсестра йдуть у травмпункт – це в іншому кінці коридору, поки триває ремонт. А я лишаюся, аби поговорити з молодшою медичною сестрою Ларисою Наумюк. Вона щойно повернулася з аптеки і розповідає мені про ромів.

«Он дивіться: хтось із їхніх (ромів, К.) сьогодні тут з інфарктом чи інсультом, тому до нього прийшло одинадцять циган. І вони будуть тут цілу ніч усі. А он прийшли в аптеку, набрали ліків на понад одну тисячу і кажуть: «Запишіть нас. Ми завтра принесемо». Уявляєте?»

Лариса Наумюк бачила тут вже багато, бо працює 23 роки.

«Коли я прийшла на роботу, не було стільки людей – небо  і земля. Не знаю, з чим пов’язано, але і дня немає,  і ночі немає – люди йдуть і йдуть», – каже медсестра. І додає, що я – талісман сьогодні. Бо ця ніч, у порівнянні, – спокійна».

Хворих й справді було багато до 22:00. Медики навіть не могли виділити час, аби розповісти мені про свою роботу. А опісля десятої вечора коридорами гуляла хіба тиша. Інколи з кабінету виходили медсестри, які чергували. Одна з них жалілася іншій, що хтось переставляє в інше місце результати аналізів.

Десь зверху, над нами, у цей час кілька годин проводить операцію Богдан Гайовий. Він оперує чоловіка, який вистрибнув з третього поверху.

На зміну заступив ургентний травматолог ортопедо-травматологічного відділення Олександр Шкльода. Ми матимемо з ним менш як сім хвилин, аби поговорити. Продовжуватимемо розмову під перев’язувальним кабінетом й у коридорі.

Олександр Шкльода><span class=Олександр Шкльода

Лікар розповів, що у травмпункт можна звернутися людині, яка отримала травму не більше 24 години тому. В іншому випадку – потрібно звернутися до свого сімейного лікаря.

Найчастіше приходять з травмами опорно-рухового апарату. Але є й політравми – це поєднання декількох травм  і кататравми – це падіння з висоти. Багато пацієнтів звертаються з черепно-мозковими травмами.

«Ми оглядаємо хворого, робимо знімки. Якщо потрібно, то госпіталізуємо, якщо це амбулаторний хворий, то після надання невідкладної допомоги відпускаємо додому. Зазвичай травми – «сезонні». Якщо у січні і лютому – сніг, то багато падінь. У березні обрізання дерев починається, тому люди падають з дерев і драбин. Починають мити вікна – падають з підвіконь, стільців. Травень – дорізають дерева, починається сезон польових робіт. Буває, засунули руку в січкарню чи якусь копачку – відірвало пальці чи руки, порізався болгаркою. У червні люди починають зривати вишні – знову падіння», – пояснює лікар.

За зміну приходить різна кількість людей. Адже все залежить від погодних умов, а також, як зазначив лікар, будній це день чи свято. Більше пацієнтів зазвичай удень, хоча й уночі, буває, приходять мало не кожних 15 хвилин.

«Є проблема із зловживанням алкоголем. Особливо вночі. Хоч і не продають алкоголь після 22:00, але все-таки багато нетверезих поступає», – розповідає лікар.

Прошу розповісти про найкурйозніше, найскладніше та найнеадекватніше. Лікар лише усміхається:

– Коли у мене питають про найцікавіший випадок, я завжди відповідаю: ви сідаєте, придумуєте щось цікаве, що тільки можна придумати. І не важливо, що це, то, повірте, щоб не придумали, воно було. От ви придумайте щось.

– Не знаю. Певно, якщо багато проблем з алкоголем, то могло бути будь-що.

– Знаєте, не тільки з алкоголем. Багато нещасних випадків пов’язані з психікою людини. Додумуються до такого, що здоровій адекватній людині навіть важко уявити, що це взагалі реально. Але такі люди є. І вони поступають з цим сюди. Роблять найшаленіші речі, і ти думаєш: як? навіщо? І за 11 років я вже багато бачив.

Ми розмовляємо в кабінеті. До нас заходить медсестра і кличе лікаря, бо поступила жінка з травмою голови.

– Та заживе, як на собаці, – хвора жінка, що заходить, таки з гумором.

Після огляду та знімка лікар пояснює, що в неї гематома. Постраждала розповідає, що вийшла з лазні і не пам’ятає, як та чому втратила свідомість.

– Можливо, перевтома. А, може, вона просто довго сиділа в бані, – каже донька, яка привезла маму. Доки чекають знімок та «вердикт» лікаря, не натішаться тим, як до них ставляться у лікарні, – мовляв, все швидко й добре. А донька постраждалої додає, що ніколи б не змогла працювати у лікарні. Бо то важко. Морально. І фізично.

Роботи вистачає і в лікаря, і в медсестер. Як розповіла Марія Змокла, кожного пацієнта потрібно записати у журнал. Якщо рана кровить, одразу роблять перев’язку,  при потребі – накладаються шви. Аби покласти пацієнта у стаціонар, потрібно зробити експрес-ПЛР-тест.

Робота цікава і подобається, але дуже багато п’яних і неконтрольованих. Облають з ніг до голови. Якось «швидка» привезла чоловіка з раною. Щоб її зашити, його тримали два охоронці і лікар. Чоловікові нічого не боліло, адже лікарі знеболюють. Просто він був настільки п’яний, що не розумів, де він є. Агресія  у людини не від того, що болить, а від того, що алкоголь по-різному діє на людину.

Цієї ночі буде ще один пацієнт з алкогольним сп’янінням – у нього розбита брова. Чоловіка скерувала в травмпункт поліція, аби зафіксувати побої. Бо на чоловіка напали.

Проте найчастіше люди приходять з ранами, переломами, забоями, розтягненнями. А зараз ще й період кліщів почався.

У кабінет заходить лучанка з перебинтованим пальцем. Без маски, але затуляє обличчя кофтиною. Їй – 35.

– Я виковирювала котлети від дошки. Порізала палець і не можу спинити кров. А нещодавно кесарське було, кажуть, що то небезпечно, – пояснює жінка.

Олександр Шкльода><span class=Олександр Шкльода

У перев’язувальному кабінеті питає, чи не буде боляче і лягає на кушетку. Жінку заспокоїли і, перш ніж розв’язати рану, лікар завбачливо питає у мене, чи не стане мені погано.

Проте рана у жінки не глибока. На щастя, шити не довелося.

Для зміни, яка чергувала у травмпункті, настало невелике затишшя, адже добру годину не поступив жоден пацієнт. Проте в самому кабінеті було неспокійно, бо хворі були на приймальному.

О 23:30, постукавши у двері, зайшов чоловік 1971 року народження і повідомив, що він – учасник ДТП, яка сталася на Ківерцівській.

– Кров на алкоголь будете здавати? – питає медсестра.

– Ні. У трубочку поліцейським вже дихав, – відповідає чоловік і ставить підпис про відмову.

Знаю, що чоловікові робитимуть знімок руки, проте результатів уже не чекаю. На годиннику – майже північ. На обличчях лікарів, на відміну від мого, немає й натяку на втому. Звикли. Медсестра Марія розповідає, що перед нічною зміною завжди намагається поспати дві-три години, адже не знає, що на неї чекає вночі.

Наступного дня медсестра мені розповість, що пацієнти були до 4:00 ранку: чоловік поступив з розбитою надбрівною дугою, інший – з переломом обох кісток передпліччя із зміщенням. І також були постраждалі в ДТП.

І так у них щодня – рани, опіки, гематоми, лайка і вдячність. Навіть сьогодні – у день професійного свята, коли у всьому світі відзначають День травматолога.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів