Поділитись:

«Ми божевільні, ненормальні люди», або Які вони – будні луцьких медсестер (репортаж, фото 18+)

Середа, 12 травня 2021, 19:10

Стягую з себе бахіли. Таких ще не носила – з цупкої клейонки, довгі, майже по коліна. Словом, для стерильної стерильності. Знімаю маску, рукавички, шапку й одноразовий костюм, який не знімала з себе понад три години. Дивлюся на себе у дзеркало в кабінеті старшої медсестри і розумію, що про зачіску після такої роботи тут годі й мріяти.

А зараз вибачте мені усі медсестри: але ці години були нестерпними – було спекотно й незручно. Знаю, що такі й "ковідні" костюми ви носите усю зміну. Тому мені навіть не варто й говорити про якесь там особисте важко.

Учора,у переддень Міжнародного і всесвітнього дня медсестри, я була у кількох відділеннях КП «Луцька міська клінічна лікарня №2». Бачила, як працюють медсестри, відвідала палати, поспілкувалася з хворими, була присутня на двох операціях. Перед дверима операційної травматологічного відділення зібрала в кулак усю свою нікчемну силу волі, аби не гепнутися отам, посеред залу. Бо ж обіцяла. Як ото більш як рік тому.

Медсестра – й вуха, й очі

Операційний блок складається із 14 операційних, одна з яких чекає ремонту. Старша медсестра Людмила Павшук розповідає, що блок існує вже понад 40 років. І якщо кожна операційна оснащена новим обладнанням і майже скрізь зроблений ремонт, то коридор потребує ремонту. Він практично порожній – у кожної медсестри повно роботи. Адже тут щодня проходить близько 35-40 операцій. Бувало, й 45, але то вже надскладно для медперсоналу. Ургентних операційних у блоці – дві. Вони, як і дві операційні і дві молодші медичні сестри, цілодобово готові до прийому хворих. Загалом кожне відділення має свою операційну.

У кожній – все завжди готове до будь-яких операцій. Адже використані інструменти ніколи не лишаються на завтра. Один раз на тиждень, а інколи й частіше, відбувається генеральне прибирання. Звичайне прибирання – щодня.

Заходимо в урологічну операційну. Там вже кілька годин на операційному столі – 18-річний пацієнт. Хотілося б написати, що тут невтомно працює бригада лікарів й медсестер. Проте то було б неправдою. Втомлені. Їм важко морально й фізично.

Кожна операційна має свою передопераційну. Саме в ній лікарі готуються до операції. Це звичайна кімната, у якій – стерильні речі. Єдине, що незвичне, – то так звані ліктьові умивальники, якими користується лікар

В одній з операційних – порожньо. Проте приміщення ніби тримає запах і спомин того, що тут відбувається.

Людмила демонструє нові лампи, які дуже спрощують роботу під час операції і в рази поліпшують освітлення:

– Ручка на лампі стерильна, бо знімається. Тепер лікар може сам керувати освітленням і повертати лампу у потрібному напрямку. Раніше це робила медсестра. Лампи були важкі й незручні.

У кутку, біля вікна – порожній стіл. Це – зона операційної медсестри. Зараз вона самотня. Але саме там медсестра готує інструменти до операції. В центральній частині  – стіл з пацієнтом. Нещодавно придбали сучасний електрохірургічний апарат, який виконує багато функцій і дуже подобається хірургам.

Людмила показує приміщення, де проводиться обробка інструментів після операції. Тут їх і стерилізують. Зустрічаємо двох медсестер.

Юлія Когут, яка вже три роки працює в операційній нейрохірургічного відділення, каже, що спробувала себе практично у всіх операційних.

– Найстрашніше в практиці – коли пацієнт після аварії, – зізнається.

Питаю про перший день в операційній. Юлія посміхається. Звісно, вона пам’ятає.

– На першій операції у мене впала голка. Була паніка. Я не знала, що мені тоді робити. Але все приходить з досвідом.

– Лікарів багато – медсестра одна. Вона –  й вуха, й очі. Якщо довго працювати в одній бригаді, то все настільки відпрацьовано, що лікарі навіть потім нічого не говорять: протягнули руку – медсестра знає, який інструмент подати. З погляду можна навіть зрозуміти. Надзвичайно важливо навчитися не розстерилізовуватися, вміти керувати своїм тілом, в костюмі і рукавичках навчитися відкривати, діставати і подавати інструменти. На перших операціях вона бачить лише інструменти, а вже потім – рану, – розповідає старша медсестра.

Урологічна медсестра Олена Панасюк також працює три роки. Каже, що робота відповідальна, тому важко як фізично, так і морально.

Мою увагу привертають шафи, у яких зберігаються стерильні інструменти. Тому цікавлюсь, скільки їх потрібно для проведення операції.

–  Багато. Від 50 до сотні, –  кажуть медсестри.

–  А скільки триває найкоротша операція?

–  Від 10 хвилин, – відповідає Людмила.

В ургентній операційній – до десяти людей. Кілька лікарів на моніторі спостерігають за процесом. А на столі – 35-річний пацієнт. У нього – гострий холецистит.

В операційній опікового відділення пацієнт уже прийшов до тями і не дає згоду на те, аби його фотографували. То ж ми залишаємо опікову, даючи пацієнту оговтатися.

Людмила показує кожну операційну.

– Хочу, аби ви уявили.

Я уявляю. У кожній операційній дещо домальовую в голові, фантазую. Намагаюся впоратися з емоціями і не видати свій стан. Тут важко. Тут запах. Робота. Життя, яке часто межує зі смертю. Тут лікарі й медсестри по декілька годин на ногах.

Операційна гінекологічного відділення кварцується. Тут також нове хороше обладнання, яке набагато полегшує роботу лікарям.

– Колись, щоб, наприклад, зупинити кровотечу, потрібно було накласти затискач, перетнути ножицями, прошити. Зараз є інструменти, які дозволяють провести всі ті манімуляції одномоментно. Це економить час, крововтрата менша, лапароскопічні втручання менш травматичні для пацієнта, –  пояснює старша медсестра.

В операційному блоці працюють дві медсестри, які мають надзвичайно великий стаж роботи.

Операційна сестра Любов Зуєнко має 56 років медичного стажу. Мабуть, медсестра помітила мої вагання, а я й справді в думках підраховувала, скільки ж їй років.

–  Знаю, стільки й не живуть, – всміхається. Про це каже її погляд та й у кутиках очей з’являється ще більше зморщок.

Любов Зуєнко обирала: бути спортсменкою, адже професійно грала у волейбол й брала участь у багатьох змаганнях, чи йти у медицину:

–  Може, я б і вступила. Займатися спортом тоді було модно. Але мама наполягала на медицині, мовляв, вийдеш заміж, народиш дитину, і що – стрибати будеш?

Послухала маму. Пішла. Не шкодує, адже каже, що любить роботу, білий одяг і обожнює фільми про медицину.

– Важкого немає нічого, бо все вміємо, бігаємо, стараємося. Але операцій зараз дуже багато. Колись приходили на роботу і бачили одна одну. А зараз приходиш, вітаєшся, пішла в операційну – і все. А інколи й не вітаємося, бо за зміну не вдається побачитися. Візьмеш із собою обід і перекус – і додому приносиш.

Роблю загальне фото медсестер.

Здорові, але травмовані

В ортопедо-травматологічному відділенні нас зустрічає старша медсестра Світлана Медведюк. Про відділення розповідає коротко й лаконічно. Воно розраховане на 40 місць: 30 займає травматологія і 10 – ортопедія. Тут працює 15 медсестер. Сюди поступають пацієнти з різними травмами. Невідкладна допомога надається їм цілодобово. Черговий лікар є завжди, тому госпіталізація пацієнтів відбувається як вдень, так і в нічний час.  

– День у медсестри розпочинається з прийому і здачі зміни. Вона переодягається, йде на пост. Там нічна медсестра розповідає, скільки поступило нових пацієнтів і яку кількість виписали, які по ургенції вночі поступили. Потім медсестри йдуть по палатах. Обов’язково є п’ятихвилинка із завідувачем. Медсестри розповідають, як пацієнти себе поводили, чи не було порушень режиму, чи ніхто самовільно не залишав відділення, як минула ніч у післяопераційних пацієнтів. Також отримуємо вказівки від завідуючої, –  розповідає Світлана Медведюк і показує відділення.

У перев’язувальному кабінеті за роботою – Галина Булигіна. Вона все життя працює медсестрою і про перев’язки знає все.

–  Працювати почала, коли була молода й красива. Тепер просто красива, –  жартує і серйозно розповідає про випадки, які запам’яталися найбільше.

Пригадує, що найважчою була перев’язка, яка тривала 1 год і 45 хв. Якщо звичайна – до години. Тоді в Луцьку під потяг потрапив болгарин – йому відтяло обидві ноги. А ще був чоловік з важкими переломами. Його витягали з криниці, а коли вже майже дістали, він упав ще раз.

Подумки уявляю. Стає аж боляче.

Божевільні, ненормальні люди

Йдемо далі – на 7-й поверх в терапевтичне відділення. Про його роботу розповідає старша медсестра Людмила Лудзяк.

–  Ми божевільні, ненормальні люди, які люблять свою роботу. Випадкові сюди, повірте, не приходять. В операційному блоці працюють більше з «матеріалом», з людьми, які у медикаментозному сні,  а ми з живими людьми, з їхніми родичами та відвідувачами, які до них приходять, – каже  старша.

У відділенні – 10 медсестер, є одна вакансія. Найбільше тут хворих із судинними захворюваннями. Багато – з пневмоніями. На лікуванні люди – переважно похилого віку.

– Робота медсестри – не тільки поставити крапельниці, зробити уколи й дати таблетки. Коли немає санітарки, потрібно подати судно, нігті підстригти, розчесати, погодувати. Часто просять: «Посидь біля мене». Немає часу, але сідаємо. Ми всі колись будемо старими. Я завжди повторюю, що ми маємо ставитися до пацієнтів так, як би хотіли, щоб ставилися до нас. Але, знаєте, коли я 30 років назад прийшла працювати, то професія була «медсестра»,  а зараз  –  обслуговуючий персонал. Так, ми обслуговуємо людей,  ми для того тут і  є, – ділиться наболілим Людмила Лудзяк.

Переважна кількість хворих у відділенні – маломобільні. Тому аби, наприклад, перекласти хворого, на поміч приходять санітарки, буфетниці і навіть лікарі.

–  Але все одно багато негативу. Мовляв, а чого його повезли, а мене – ні? Діти хочуть, аби їхнім мамам і татам було найбільше уваги. Але вночі медсестра одна, а хворих – 40. Вона важить 45 кілограмів, а пацієнт – більше сотні. Ми намагаємося пояснювати, роз’яснювати. Коли потрібно пройти обстеження, медсестри кілька разів наголошують, щоб не їли вранці. Заходиш – жує. І так до сусіда: «Ну, все, мене медсестра приб’є, я ж знов наївся», –  розповідає Людмила.

Але всі оті неприємні моменти забуваються, коли людина їде додому і каже: «Дякую». Коли впізнає на вулиці і вітається.

–  Коли хворий помирає, а ми його всі врятували, відвоювали – це таке блаженство, не уявляєте. Це можуть зрозуміти тільки медики: «Хух, лишився живий». А люди ж часто із задавненими хворобами приходять, бо не мають грошей.

Попри все, тут ніхто не втрачає оптимізму. І на сто відсотків погоджуюся зі словами Людмили: все залежить від того, як ми будемо ставитися одне до одного.

Гінекологічне відділення лікарні розташоване на тому ж 7-му поверсі. Можливо, тут навіть найліпший ремонт. Або то моя особиста думка.

Інна Максимюк, старша медсестра відділення, каже, що тут на лікуванні одночасно може перебувати 40 пацієнток. Переважно – це вагітні та жінки із з запальними процесами.

Заходимо в палату покращеного планування. Вона невелика, тут два ліжка, є душ. Таких палат у відділенні дві. У звичайних палатах є по 4 та 6 ліжок.

У перев’язувальному кабінеті саме працює медсестра Тамара Тачинська.

Інна Максимюк розповідає, що тут, як і у всьому відділенні, усе нове обладнання. Тому жінки не скаржаться на неналежне перебування в лікарні.

Але, попри все, і тут є свої проблеми та нюанси. Як розповіла постова палатна медсестра Олена Луцик, потрібно до всіх знайти підхід, бо кожна людина індивідуальна.

Старша медсестра зауважує, що вагітні, наприклад, не хочуть перебувати в одній палаті з післяопераційними, а молоді, 20-річні, – з 70-річними жінками.  

Зі слів заступник директора з медсестринства Надія Бортник, в лікарні працює 525 медсестер, 80 % з яких протеастовані.

То ж робота кожної медсестри – неоціненна, важка, низькооплачувана. І, люди, погодьтеся, невдячна. Ми часто не помічаємо об’єму роботи худенької й маленької медсестрички. Можемо не дуже щиро поспівчувати: «Яка ж вона молодець, працює, як бджілка». А та бджілка, потрапляючи додому, падає без сил. І часто їй сниться операційна та наші претензії до її роботи, коли ж вона насправді викладається на максимум.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
19 червня 2021
18 червня 2021
16:00
13:57
12:00
10:45
17 червня 2021
17:40