Затишок у домі чи коти

В дитинстві я дуже хотіла кота. Настільки, що сунула додому усяких – і малих, і великих, чорних, рудих, білих. Навіть тих, які мені ззовні не подобалися. Сунула здорових і з перебитими лапками, блохастих і «чистих». Але всі мої спроби завести удома кота були марними. Бабуся не любила тварин. Мовляв, вони обов’язково будуть ходити по столі. А хліб і кіт – то, мовляв, не сумісно.

Тоді я спробувала вмовити бабусю на собаку. Що теж було марним. І раптом у моєму житті з’явилася маленька чорнява подруга (зараз найкраща у світі кума), у якої був ну дуже злий і невихований  сірий Шарік. Ми настільки з нею дружили, що собака стала спільною. Шарік як відчув, що я дуже хотіла тваринку, тому жив на дві оселі. Пів дня охороняв наш будинок. Пів дня був у подруги. І бабусі довелося з цим змиритися.

А потім я побачила Джекі – маленьке чорне кошеня. І зрозуміла, що то – мій кіт і що боротися за нього я буду до останнього.

Попри мої ридання й вмовляння бабуся традиційно таки викинула його на вулицю. Тоді я наважилася заявити, що якщо піде кіт, то піду і я. Мабуть, ці слова дуже вразили бабусю, адже вона бачила, скільки років я просила тваринку у дім. І коту таки дали випробувальний термін, який він успішно пройшов. Джекі жив з нами вісім років. Ніколи не вилазив на стіл і не крав їжу. Ми досі згадуємо його найтеплішими словами.

Потім був Неша – рудий кіт породи селкірк-рекс з масивними лапами. Але через два роки його збив автомобіль. І ще була дворняга Буба, яка через часті переїзди, на жаль, загубилася. Ще була не зовсім хороша історія з Міккі.

Більше я не могла собі дозволити котів, бо розуміла, що для цього потрібно мати постійне місце проживання. І завести кота у квартирі набагато складніше, ніж у будинку.

Але свій вибір я зробила. Замість комфорту, затишку я обрала двох котів. Моя меншенька прокидається о третій годині ночі. І їй абсолютно все одно, що її миска повна корму, бо їй хочеться свіжого. Як писала моя колега, хіба ревуть коти, як миски повні? Угу, ревуть, шкрябають, уміють відчиняти двері і несамовито кричать. Замість порядку я обрала обдерті шпалери й дивани, але тішуся теплими муркотливими клубками. Замість того, аби я складала враження акуратної господині, у мене напівобшарпані штори, бо на них гойдаються коти. Я вже не рахую кількість розбитого посуду, розлитої рідини, розкиданих квітів, вкраденої із стола і навіть холодильника їжі. Я нормально сприймаю здивовані погляди, коли я розмовляю з котами, як з людьми. Я обрала кішок, вони обрали мене)

Власне, що я буду говорити. Он вони, дивіться:

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією