Поділитись:

Подарунок для Марка: історія одного дива у дитячій онкології в Луцьку

П'ятниця, 25 грудня 2020, 19:10

Чомусь завжди з приходом зими і зимових свят у цілому світі розпочинається марафон добра і нечуваної щедрості.  Кожен намагається встигнути зробити комусь приємно, ніби наздоганяючи всі втрачені можливості року, що стрімко закінчується. Люди купують подарунки незнайомим людям.Люди виконують бажання чужих дітей. Люди згадують про ближніх і дальніх. Люди діляться турботою і любов'ю. Цей особливий час ще з дитинства западає в серця кожного із нас. Його хочеться згадувати у найтемніші дні, коли здається, що щастя немає. Тоді із цих світлих спогадів ми черпаємо віру у світ. І надію на дива. 

Кожного року в середині грудня підопічні онкогематологічного центру у Луцьку пишуть листи Святому Миколаю. Цій традиції вже десять років. Діти різного віку викладають на клаптик паперу свої мрії і сподівання. Телефон, планшет, якусь особливо цікаву іграшку. І здоров'я. І кожного року тут так чи інакше стається маленьке диво. Ми на ІА "Конкурент" спробували заглянути за лаштунки дива, щоб розказати, як народжуються мрії, і як від щирої віри і всеохопної любові мрії здійснюються. 

МАРК

Того ранку Марко прокинувся і сказав мамі, що йому сильно крутить ноги. Ноги хлопця боліли, а мама заспокоювала його і говорила, що це мине. Завжди ж минає. Це всього лиш один із побічних ефектів хіміотерапії. Марк Пилипчук вже рік бореться із раком. 

Хлопчикові 8 років. Він з батьками і сестричкою живе у Кульчині, що під Луцьком. Ну, переважно в Кульчині. Відколи йому поставили діагноз  медулобластома (пухлина головного мозку), Марк більшість часу проводить у лікарні. В дитячому онкогематологічному центрі, де стерильно і безлюдно. Тут у хлопчика є друзі, є графік приймання ліків і їжа, від якої він останнім часом постійно відмовляється. Немає апетиту. Маркові заборонено їсти багато всього: солодке, фрукти, молоко... Але він просить від мами мандаринів. І мама не може йому відмовити. 

Марк написав свого листа ще на початку грудня. Він щиро вірить у Святого Миколая. І серйозно розмірковує про те, чим же Миколай відмовляється від інших зимових постачальників подарунків. 

"Ми були вдома, а одна тьотка по вайбері запиталася, що ми хочемо. Це вона написала лист. Вона все передасть Миколаю. Я хочу синтезатор, таке піаніно електричне. Не вмію грати, але хочу навчитися, щоб бути схожим на Кузьму", – серйозно пояснює хлопець.

Ми говоримо телефоном. Марк щойно пообідав і сидить на лікарняному ліжку поруч із мамою Тетяною. Він хоче чимшвидше закінчити розмову і піти в сусідню палату до друзів, щоб погратися. Бігати їм не можна, треба берегти сили. А тому хлопці вигадують собі різні альтернативні розваги. 

"Минулого разу ми в таку гру гралися... Кисле або солодке. Якщо комусь солодке слово попадається, він має з'їсти щось солодке. Якщо кисле – то з'їсти щось кисле. Ми їли мандарини і лимон". 

Марко впевнений, що Миколай зовні схожий на Діда Мороза. Тільки от Миколай святий, і має сяючий німб над головою, а Дід Мороз – ні. А ще, і це соромно не знати, каже Марк, Миколай ходить під подушку, а Дід Мороз під ялинку. 

МАМА

Після короткої розмови Марк біжить гратися, а його мама залишається, аби трохи більше розказати про сина. 

"Навчається у другому класі в Кульчині. Зараз вчиться дистанційно, бо нам не можна відвідувати школу. Математика вдається йому добре. Читання - не дуже. Улюблений предмет Марка – "Я досліджую світ". Він дуже допитливий хлопчик. Любить щось майструвати, клеїти, вирізати. 

Він дружелюбний. Якби можна було, він би з усіма дітьми дружив. Допомагає мені глядіти Юстину, коли я прошу. Татові допомагає - майструють щось біля будинку. Зараз його день майже завжди проходить удома. Бо ж енергії не можна багато витрачати", – розповідає пані Тетяна. 

Я її не бачу, але відчуваю, що по той бік телефону жінка посміхається. Цей рік видався нелегким для всього світу. Сім'ї Пилипчуків, однак, було ще важче. На початку року вони почули страшний діагноз. Весь бентежний 2020-й вони щосили боролися з недугом, і на новий, 2021-й покладають великі сподівання. 

"Нудота була постійно, особливо зранку, як тільки прокидався. Потім став ходити, похитуючись. Скаржився на біль у шиї (в нас та пухлинка була позаду, в черепній ямці). Він відчував, що йому там болить. Спершу лежали у гастровідділенні, і думали, що це щось по гастроентерології. Постійно ж була нудота. А потім через деякий час нас направили на МРТ, і там вже ми дізналися, що є пухлина. 

Нас відразу перевели на нейрохірургію, призначили планову операцію, і в березні прооперували". 

Операція була складна і довготривала. Ще важчим був післяопераційний період.Тетяна говорить доволі бадьоро, а тут її голос напружується. Вони з чоловіком зробили помилку, бо не попередили сина про те, що буде відбуватися. І ось він прийшов до тями в реанімації, де не було мами, не було тата, а з носа стирчали різноманітні трубки. Тоді хлопчик запанікував. Але сьогодні він вже знає про свій діагноз, і про те, як саме його лікують. 

Блок лікування триває 15 днів. В перший день приїзду в лікарню Марк отримує хімію. Потім отримує восьмого дня і  п'ятнадцятого. Почувається після того по-різному. 

Якось у нього почало випадати волосся.

"Ніби і в дзеркало себе не бачить, але інші дітки в палаті без волосся, він дивиться на них, згадує і плаче. Потім ми вже з ним шукали в інтернеті засоби, від яких волосся починає рости. Кажу йому, що треба яйця втирати в голову", – розповідає Тетяна і сміється. 

Яйця вони не втирали. Купили шампунь на яєчній основі, і користуються ним. Волосся у хлопчика неспішно, та все ж відростає. Щоправда, на місці, де була пухлина, воно росте повільніше.

Зараз хвороба наче відступила, але хімія дає своє. Марко геть втратив апетит, дуже мало став їсти. Раніше любив вівсянку з молоком і чорницею, деруни, макарони. А зараз п'є хіба "нутрі-дрінк" – напій з протеїнами. А ще постійно просить мандарини.

"МИКОЛАЙ"

Луцька підприємиця Анна Панасюк не знайома ні з Марком, ані з його мамою Тетяною. Все, що вона бачила – це маленький аркуш, на якому нерівним дитячим почерком було виведене побажання. Жінка готує подарунок для Марка. 

Анна з чоловіком має невеликий магазин з дитячими іграшками на Набережній у Луцьку. Ми зустрічаємося тут, а потім ідемо пити чай у кав'ярню поруч. На розмову жінка погоджується неохоче. Каже, їй не треба слави чи вдячності. Вона робить це тому, що може. І кожен може, якщо захотіти, впевнена Анна.

Жінка багато розмірковує про волонтерство. За її спостереженнями, волонтерами найчастіше стають люди, які самі колись в житті потребували допомоги.

"Ми кожного року намагаємося внести якусь пожертву. Це добровільне рішення. Я намагаюся підтримати дітей-сиріт, бо моя бабуся була круглою сиротою, і мама з дитячого будинку, і я була напівсиротою - виховувалася без мами. Ми з чоловіком намагаємося підтримувати ці будинки. 

Але ось я побачила оголошення про діток з онкологією в мережі, і рішення допомогти прийняла спонтанно. Моя дитинка теж якось потрапила в реанімацію, і я розумію, що це таке – коли ділиться життя на "до" і "після", – каже Анна. 

Вони з чоловіком вже багато років займаються продажами. Починали з дитячого одягу і взуття, працювали у сфері громадського харчування. А зараз торгують дитячими іграшками. На полицях їхнього магазину безліч цікавих розваг – від гризунців і брязкалець для наймолодших – до потужних інтелектуальних ігор для "дорослих дітей". На цих полицях знайшовся і синтезатор для Марка. 

"Сім'ю, якій адресований мій подарунок, я не знаю. І скажу відверто, я би не хотіла особисто побачитися з дитиною. Напевно, моє серце не витримало б. Я знаю, що таке хворі дітки. Але взагалі дізнатися про них більше я би хотіла. Взнати, чи цей подарунок сподобається, знадобиться, чи ні... І свої невеликі пожертви ми робимо передусім тому, що у батьків зараз є інші турботи, розумієте? Не дай бог опинитися по їхню сторону. 

Для людини це велике щастя, коли вона може пожертвувати, коли може щось дати. І якщо цей подарунок втішить дитину, я буду дуже рада". 

У Анни двоє своїх діток. Дівчатка, одній 11 років, другій 4. Вони від Миколая замовили оригінальні подарунки – яйця-єдинороги з креативною творчістю. 

"Ми волонтеримо в міру нашої можливості. Ніхто не стрибне вище своєї голови. Це не є великою проблемою - пожертвувати 200-300 гривень дитині на лікування. Дехто думає, що ця копійка не допоможе, але копійка до копійки – назбирається та потрібна сума. Дитячі життя ідуть на десятки і сотні тисяч, і часто батьки не мають цих грошей".

ПОДАРУНКИ

Анна передала синтезатор волонтерам ще до нашої розмови. Вона була "Миколаєм" Марка. Кожна дитина онкогематологічного центру мала свого Миколая. Про це потурбувалися волонтери Роксолана Несторук та Олександр Олексюк. Цього року вони займалися організацією марафону "Здійсни дитячу мрію". 

"Миколаї" з усього міста виконали абсолютно кожну дитячу мрію: від великого іграшкового ведмедя – до маленького пакунка мандаринів. Миколай навідав у палаті кожну дитину. Він, волонтери та всі присутні напередодні зробили тест на коронавірус. Інакше до дітей не допускали. 

Зранку у п'ятницю, 18 грудня 25 дітей отримали свої подарунки. На їх обличчях сяяли щасливі посмішки, а в очах – віра у справжнє диво. Бо саме так, через всеохопну любов і турботу, руками безлічі невипадкових людей Святий Миколай здійснює дитячі мрії. І саме так працює ця особлива зимова магія. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів