Поділитись:

Історії з життя луцького рятувальника: перша смерть, мокрий кіт і різдвяні пожежі

Автор: Міла Роспопа |
Четвер, 17 вересня 2020, 19:30

Про те, як працюють рятувальники, ми зазвичай знаємо із яскравих екшн-фільмів, де багато сирен, гелікоптерів, героїзму та пафосу. В реальному житті луцьким працівникам Управління ДСНС на Волині часто доводиться рятувати котів, вислуховувати звинувачення у "непрофесійності" та щоразу боротися із власними страхами. Бо рятувальники – теж люди, і теж мають, чого боятися.

Ще декілька років тому провідний фахівець відділу реагування ДСНС у Волинській області Павло Угринович сам їздив на виклики. Він гасив пожежі, допомагав при аваріях, рятував від підтоплення. У короткій розмові для ІА "Конкурент" Павло розповів кілька яскравих історій із буднів волинських "надзвичайників".  

***

Рятувальником я став, коли вже був лейтенантом. Коли по розподілу на службі у 2011 році потрапив у підрозділ 25-ї пожежної частини у Луцьку. Я закінчував Луцький військовий ліцей, учився у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності. Університету я дякую за диплом, а тим, що став рятувальником, завдячую цій частині. 

Перший курс університету ти ніби й знаєш, що маєш бути рятувальником. Але ти в наряді то на кухні, то на картоплі, то ще щось. Профільних предметів майже нема. Знову ці хімії та фізики. Коли вже після другого курсу прийшов на стажування у першу частину міста Луцька, і коли почав заступати на чергування з особовим складом, тоді я побачив, що то за робота. 

На другому курсі я чергував на Навчальній пожежно-рятувальній частині у Львові. Нас залучали до гасіння пожеж. Я на все життя запам'ятав одну пожежу: мій перший труп. 

Перші "тривоги" – це взагалі було щось надзвичайне. Чуєш той сигнал – і летиш... Курсантам багато чого не можна. Вони працюють у засобах захисту органів дихання і не працюють на висоті. Старші командири відділень завжди казали "іди сюди, і спробуй ствол, рукави перемотай". Це була школа. Кожного року ставало тільки цікавіше. 

Мені вже не хотілося вчити в університеті ту риторику, ні економічні теорії. Мені були цікаві тактика, техніка, організація підготовки служби й таке.  

Я прийшов у цю частину начальником чергової зміни. Тоді був такий період – майже всі офіцери йшли на пенсію. Прийшло нас троє молодих лейтенантів. З одного боку це було добре, бо ми втрьох училися працювати разом, підлаштовувалися одне під одного. Недобре було для керівництва – бо "сирі" хлопці прийшли, без досвіду. Начальник частини із заступником з нами місяць стажування чергували через добу. 

Після місяця стажування ти здаєш на "допуск". У нас трьох був спортивний інтерес отримати той допуск, бо ж ми розуміли, що тут нема, кому чергувати. Це було таке свято, що ти вже сам чергуєш! Це вже означає, що ти "дорослий", що ти можеш. Найкращі роки моєї служби. 

Але попри все, є такі ситуації, що перед очима стоять завжди. Одну ДТП ніколи не забуду. Атмосферу, яка там була. Я у вересні тільки здав на "допуск", а то був десь жовтень місяць. Аварія на Глушець, треба було двох молодих хлопців вирізати з авто. Один був без голови, а інший такий, порубаний трохи. Пам'ятаю, кидав курити, але скурив у нашого водія тоді пачку цигарок. 

Ця частина – найбільш виїзна в області. Якщо відчергував без виїздів – це мало дуже пощастити. 

Я дуже не люблю оці виїзди, коли треба знімати котиків на деревах. В нас населення розбалуване. Будь-яка трохи складніша ситуація, яку би могли два сусіди стати і зробити, в нас тепер вирішується дзвінком на лінію "101". А коли тут стояв на вежі постовий, і кіньми виїжджали пожежники, що, коти не лазили по деревах? 
У мене є методи, як з ними боротися: я розгортаю "лінію" і збиваю водою, як мішень. Нема часу гратися з ними. 

Історії бувають різні. Спостерігав не раз: якщо прийде батюшка на Водохреща посвятити частину, то буде у нас "всенічна" – цілу ніч їздимо по викликах. Два рази я чергував на Святвечір – і два рази були непрості пожежі у житловому секторі. Один раз людина навіть загинула... Іншим разом довелося евакуйовувати два під'їзди людей. 
А на Спаса якось дівчата з бухгалтерії попросили з'їсти освячене яблуко. Я відкусив, і ще не дожував, як пролунала "тривога": пожежа, четверо дітей у хаті. На щастя, дітей не було. Був тільки батько. 

Для мене найважче – це коли поступають виклики, в яких інформація, що є загроза дітям. Якась фобія: завжди дуже боявся знайти дитину... неживу. Одного разу викликали у центр – на проспект Волі. Було повідомлення про затоплення: з квартири затоплювали з третього по перший поверх. Повідомили, що в тій квартирі жила жіночка з немовлям. Ми приїхали – все залито водою, мама спить п'яна, а ми не можемо допитатися, де та дитина. Ти йдеш в кухню, відкриваєш двері – і думаєш: буде, чи не буде? Ідеш у ванну, чуєш, там вода хлюпає. Буде, чи не буде. Переживаєш. Це важко. 

Зараз я вже не їжджу, бо в мене інша посада. Але як тільки десь бачу, що їдуть наші – зразу біжу допомагати. Хоча б рукав підсунути. Руки ніколи не бувають тут зайві. А в нас люди тільки й роблять, що стоять із камерами і коментують, які в нас пожежники непрофесіонали. 

Є різні люди. Дехто навіть води тобі не запропонує. Оце стоять за своїми камерами, і говорять тупі коментарі. Я завжди кажу: маєш, що сказати – покажи це руками. Якщо ти не компетентний – не кажи. Я ж хірургу не розказую, як апендицит різати. Ми знаємо свою роботу. І яке забезпечення маємо, з тим і робимо все можливе. 

Зараз люди дуже часто звикли скаржитися на "Урядову лінію". Є скарга на наших працівників - і ми їдемо розслідувати пожежу. Якось ми приїхали до однієї пані - їй напередодні врятували від пожежі житловий будинок. Вона нам каже: а коли по телевізору показують американські фільми, то там зовсім не так працюють. Ну, так ти живеш в Любешові, а не в Нью-Йорку, жінко. Таке дуже дратує. 

Фізична втома – це таке, що минає. Рятувальник має три дні, щоб кріпатура минула. А от психологічно буває дуже важко. Але я люблю, коли озирнешся – а за тобою видно роботу. Коли воно палало, як свічка, а після твого втручання все знов у нормі, і люди підходять та дякують. Мені подобається, коли робота зроблена. 

Кажуть, пожежа закінчилася тоді, коли пожежник знімає каску. Коли ти погасив, зняв каску, взяв цигарку і закурив – тоді все, напруга минула. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
30 жовтня 2020
29 жовтня 2020
16:27
16:04
08:00
28 жовтня 2020
20:00