Пальма, криниця і "могила хом'яка": (не)містична прогулянка луцьким цвинтарем (фото)
Ця розповідь могла починатися так: на темному-темному цвинтарі у темній-темній могилі лежав темний-темний труп.
Але...
Світло призахідного сонця м'яко падало на дерева і надгробки Чернчицького кладовища у Луцьку. Могили, порослі зеленню, були тихими і спокійними. А лежали поруч хіба кілька не дуже привітних собак і один дивний безхатько. Чоловік зловісно сміявся весь час, поки ми оглядали цвинтар. І говорив щось дуже і дуже важливе хрестам на забутих надгробках.
Журналісти ІА "Конкурент" вирішили показати місця останнього спочинку лучан. І підняти з порослого бур'янами минулого пам'ять про тих, кому більше не запалать лампадку.
Шлях до кладовища розташований вбік від моста на вулиці Шевченка. Праворуч – гаражі, а ліворуч зовсім впритул стоїть невелика капличка із кованою огорожею. Над огорожею "виросла" металева пальма – такий собі символ суворого останнього релаксу. Біля входу до цвинтаря відпочивають доволі агресивні собаки, тож варто бути обережними і не ходити сюди поодинці.
Нас було двоє. Сонце сідало, телефони розряджалися, а дивний безхатько на лавочці біля могил голосно сміявся нам услід. Цей сміх було чутно з найглибших закутків цвинтаря. Там, де в тіні дерев ховалися старі, порослі плющем могильні плити.
Уздовж цвинтаря простягнулася одна головна доріжка. Вона ділить місце спочинку навпіл. Праворуч на невеликому пагорбі ряд могил починається із польського склепу. Про нього у місті ходили найдивніші легенди. Оповіді про відьму, яка там жила. Історії про неформалів, які там зависали. Сьогодні у склепі тихо. Літнє сонце прогріває могильний камінь і випікає фарбу на огорожі.
Лівий ряд могил починається трохи далі. З цього боку розташована криниця, з якої не п'ють воду. Вона – для того, аби підливати квіти на могилах. Така собі "мертва" вода, яка дарує життя (бррр).
Чернчицький цвинтар вирізняється дуже строкатим рельєфом. Аби дістатися до могили, доводиться часом підніматися і спускатися по декілька разів. Окрім головної, у цвинтаря немає чітко витоптаних стежок у певних напрямках. Це такий собі лабіринт підйомів і переходів, непомітних доріжок і зарослих сходинок, дерев, кущів і несподіваних урвищ. Дорогу без проблем знаходять хіба що люди, які вже знають, куди йти.
Могили розташовані щільно. Часом занадто щільно. У їх розташуванні складно виділити якусь систему. Часом поруч із зовсім свіжими могилами лежать майже зігнилі дерев'яні хрести. Страшно навіть припустити, скільки років тому померла людина, якій поставили цей хрест.
На цвинтарі варто бути дуже обережним, аби не пройтися могилою давно похованої людини. Таких тут багато. Надгробні плити повалені і прикриті землею, або ж оброслі бур'янами і плющем.
На території цвинтаря росте дуже багато рослин. Височезні ялини, аномально високі декоративні кущі, стіна із дерев, об'єднаних плющем, ніби закриває цвинтар від зовнішньої метушні. Тут завжди тихо, прохолодно і спокійно.
Одна мила деталь привертає увагу всіх, хто заходить достатньо далеко центральною стежкою. Це маленька фігурка церкви із доволі великим хрестом на куполі, прикрита кліткою для гризунів. Як тільки ви її побачите – мимовільних асоціацій із Кінгом важко уникнути. Складається враження, ніби тут знайшов свій останній спочинок Хом'як, який прожив дуже праведне життя.
Історію цієї дивної церкви ми дізналися пізніше. Лучанка Оксана Дурманенко почула її від своєї бабусі Зінаїди Кудрі. А та – від свого дідуся Кудрі Михайла.
Михайло був старостою у великій і гарній дерев'яній церкві на місці кладовища. З розповідей пані Зінаїди, під час революції церкву зробили складом, і зберігали там зерно, цукор і різні дорогі на той час товари. Церкву знищили в часи війни. Побудувати нову людям забракло грошей, тому і звели капличку біля входу до цвинтаря. А на місці старої на бетонній основі поставили дерев'яну фігурку старої церкви. Клітка на ній, очевидно, повинна вберегти скульптуру від випадкового пошкодження.
***
Ми поверталися, коли сонце вже майже сіло. У глибоких закутках було темно і активізувалися комарі. Безхатько на лавці біля входу вже не сміявся. Він спокійно сидів і проводжав нас поглядом.
"Я вас відпускаю", – сказав услід дивний чоловік. І лишився вести нескінченні розмови із мовчазними мертвими.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: