Трохи крейзі, але реально: як федерація триатлону Луцька гартує «залізних людей»

«Знаєш, таке враження, наче наша федерація вже так давно існує. Можливо, тому що дуже багато подій з цього часу відбулося. Змагання, тренування, чимало учасників виконали половинки чи повні дистанції Ironman», – так ми починаємо розмову з Богданом Клімовичем, одним із учасників та засновників Федерації триатлону Луцька. Він, як завжди, усміхнений, ввічливий, інтелігентний, а з останньої нашої зустрічі, схоже, легший ще на кілька кілограмів. Це аж ніяк не вплив карантину чи наслідок завантаженого графіку. Це засіб для досягнення мети – бути ще трішки швидшим.

Про кілограми, кілометри та кіловати, залишені нещодавно на пекучій трасі велозмагань «Львівська сотка», ми говоримо далі, прогулюючись у прохолодному центральному парку Луцька.

Про створення Федерації ми говорили трішки більше року тому. Тоді до розмови ще долучалися голова федерації Володимир Ольховик та Віталій Рехнюк. Усі троє мали якесь спортивне минуле: хтось професійне, хтось був аматором. Після об’єднання у федерацію до команди приєдналися близько двох десятків чоловіків та жінок. Ба більше: хлопці повільно, але впевнено втягують до своїх лав дружин та дівчат. А для декого триатлон назавжди закарбується ще й як початок відліку створення сім’ї.  

«За цей час повні дистанції виконали Віктор Грушецький та Михайло Шевчук. До речі, Міша доєднався до нас випадково. Побачив на рюкзаку у Вови (Володимир Ольховик, голова федерації, – К.) надпис Ironman. Спитав, чому він цей надпис носить і так все закрутилося. З підготовкою тренерів, дотриманням рекомендації Міша подолав повну дистанцію в Італії, – розповідає Богдан і ділиться секретом. – До речі, там була цікава ситуація. Фінішуючи, він освідчився своїй дівчині».

Мабуть, це фінальне питання й вело Мішу до омріяного фінішу. Адже вдумайтеся, повна дистанція включає в себе 4 кілометри плавання у відкритій водоймі, 180 кілометрів на велосипеді та 42 кілометри бігу. В один день. В один! Махом!

«Люди, які формують для себе подібну задачу, можливо, дещо крейзі. Але коли ставиш перед собою ціль, коли чітко її бачиш, то ти її і досягаєш. Це може зробити кожна людина, навіть із зайвою вагою. Але потрібно правильно підходити до тренувань, до харчування, до відпочинку».

Приєднуючи до тренувань, новачки не пірнають одразу в усі дисципліни, – пояснює Богдан. Все відбувається поступово.

«Кожен учасник виточує для себе, для прикладу, спочатку велодисципліну. А потім починає розганятися і бігати. Все поступово. Купити велосипед, кросівки та гідрокостюм і прийти в повноцінний триатлон одразу – так це не працює. По-перше, це чималі інвестиції. По-друге, потрібно тверезо оцінювати власні сили».

На початках ніхто людину не буде навантажувати. Грамотний тренер дає послідовні тренування, спостерігаючи за підопічним: від пульсу до кольору обличчя. Тренерами федерації є Роман Гаврилюк (біг) та Володимир Самчук (плавання).

Для тих, хто готується безпосередньо до змагань, тренувальний тиждень стає справді більш насиченим та потребує більше часу, зусиль, терпіння та режиму.

Займатися треба щодня, каже Богдан, однак не йдеться про те, аби виконувати кожну дисципліну день у день в однаковому режимі. Є відновлювальні тренування, є тренування для розвитку власних якостей бігуна, плавця чи велосипедиста. Традиційно кілька днів присвячують бігу, в інший – поєднують плавання й велосипед (зранку та ввечері). А у вихідні можна дозволити собі тренування для витривалості, тобто довгих пробіжок чи велозаїздів, які можуть тривати до п’яти годин. Наприклад, нещодавно так група їхала в бік Володимира-Волинського 160 кілометрів.

«Все можна спланувати: разом з родиною прокинутися, поснідати, пропасти на дві годинки для бігу і знову з’явитися для спільного відпочинку».

«Молодняка, до слова, у нас дуже мало. Не відомо чому, але навіть на змаганнях у віковій категорії 20-25 років – одиниці. Найжорсткіша категорія в триатлоні у віці 30-35 років. Це свідомі люди, які сформувалися, визначилися в житті з роботою, більшість мають вже сім’ї. Тому, мабуть, коли і дітки підросли, і робота стабільна, але потрібна якась мотивація, адреналін, люди йдуть у такий спорт. Але тут важливо розставляти пріоритети: сім’я, робота, тренування. Кожен розставляє власні рамки».

Карантин вплинув на роботу федерації, як і на весь світ. Старти, до яких готувалися учасники, перенесли. Аби не втрачати набуту форму, триатлоністи вирішили самотужки провести для своїх учасників тренування, яке мало вищий режим, тобто імітувало у чомусь день змагань. Наприклад, спробувати подолати половинку Ironman. Для локації обрали Світязь. Тут і водойма відповідна, і траса без гірок для велосипеду й ніг.

«Люди змогли пропливти у групі і зрозуміти, що таке, коли тебе рукою чи ногою хтось вдаряє. Це все потрібно відпрацьовувати, аби бути готовим до таких ситуацій в умовах справжніх змагань».

Під час таких зборів тренується не лише тіло, а й характер. А він у залізної людини повинен відповідати своїй назві.

Я слухаю Богдана і розумію, що підготовка до таких змагань – це не лише про те, як втримати пульс, увійти в свій темп та скинути пару кіло, аби бути легшим. Це про колосальну ментальну зміну, яка відбувається всередині кожного разу, коли треба трішки постаратися, їдучи під гору, бігаючи темпове тренування чи відмовляючись від гулянки в п’ятницю ввечері. 

– А що змінилося в тобі за ці роки? – питаю.   

«Я став більш витривалий. І я вмію терпіти. Під час останньої велосотки, яка відбулася у Львові, знадобилося добряче потерпіти. Ми ухвалили рішення стартувати групою, але була дуже сильна спека, когось хапали спазми, я, наприклад, втратив силу і темп. Група посипалася на 50-му кілометрі. Досі у нас постійна швидкість була 38-39 кілометрів за годину. Їхали, як-то кажуть, на всі гроші. Сильніші пішли вперед, хтось відстав. На 65-му кілометрі подумав: нащо воно мені потрібно? А ще їхати 30 кілометрів. З іншої сторони, розумію: я на це підписався, зареєструвався від Федерації, я не якийсь там «подпіхон», мушу добити. Було враження, що легені вийдуть назовні привітатися зі світом. Але ти стискаєш зуби і їдеш уперед. Так само у житті. Часом хочеться все кинути, але концентруєшся на тому, що важливо. Холодна голова, холодний розум і йдеш вперед. У Володі Ольховика під час заїзду почалися спазми ноги. Він змушений був зупинитися та просити медичну допомогу. Надали. І що робить Володя? Сідає і доїжджає дистанцію»

Такі історії людської витримки надихають. У тому числі мене. Але паралельно з ними в моїй голові завжди виринають обличчя тих, хто перестарався, хто терпів надто багато, хто не зміг зупинитися вчасно.

Як не перетнути цю межу, де вміння терпіти заходить у небезпечні кордони, подавляючи інстинкти самозбереження? Адже на фініші як профіків, так і аматорів хтось чекає. Без медалі, без нагороди, без звіту у «страві». Просто чекає живим.

«Це так важливо насправді. Усім, хто вирішив брати участь у змаганнях, займатися чимось більшим, аніж звичайна фізкультура, я рекомендую однозначно відвідувати спортдиспансер, робити УЗД серця, аби розуміти, яким є твій організм. Не для когось. Не для довідки, допуску. Для себе. Більше того, знайти можливості пройти тест VO2max (тест для визначення максимального поглинання кисню, – К.).  До слова, плануємо його запустити від федерації у Луцьку. Він дає розуміння людині, в яких пульсових зонах можна працювати, а де вже межа, де твій пік, де потрібно зупинитися. Пригадую, перед марафоном у Білій Церкві я проходив дослідження в спортдиспансері. І лікар мені сказав: любитель від професіонала відрізняється тим, що він знає, коли зупинитися. Це у мене в голові закарбувалося. Той марафон у Білій Церкві я почав надто швидко. І на 32-му кілометрі відчув, що дорога, якою я біжу, починає труситися. Картинка пропадає. Відчуваю, що пульс великий. Зупинився. Пройшовся. Почав знову бігти. Пульс не падав. Я зійшов з дистанції. Мені казали: та тож 10 кілометрів треба було потерпіти. Але я зійшов і не жалкую. Це не трагедія зійти. За деякий час я підготувався краще і пробіг марафон у гарному темпі і самопочутті».

До слова, в цій велосотці луцькі триатлоністи зайняли три призових місця у віковій категорії 30-39 років в категорії шосе (Тарас Третяк - 02:54:08 (1-ше місце),  Михайло Високосов - 3:03:30 (2-ге місце), Богдан Клімович – 03:06:51 (3-тє місце). Богдан каже, що такий результат викликає гордість, адже це хороша заявка від триатлоністів з Луцька, про яких досі мало ніхто не чув. Хоча самі учасники вже чудово себе показали, виступаючи в інших дисциплінах. Наприклад, Тарас Третяк став найшвидшим бігуном на півмарафоні "Йоль", що традиційно відбувається в останні дні року (він пробіг 21 кілометр за 1:19 год з середнім темпом 3:47!!!). 

Щодо велосотки – це змагання, які стартують у Львові. Учасники їдуть трасою, яку цього року через коронавірус навіть не перекривали.

Богдан Клімович каже, що організувати такі змагання важко, але на Волині це зробити більш, ніж реально. Ба більше, в області природою дано все для повноцінних змагань з триатлону.

«У нас є унікальні можливості. Є озера Світязь, Пісочне, стільки локацій, де можна це зробити! З середини просто розриває, бо ми фінансової можливості організувати такі змагання поки що не маємо. Але вдалося, наприклад, провести змагання у приміщенні «Лаймфіту» спільно з СК «Лучеськ». При цьому боротьба була реальна! Двоє учасників поділили перше місце, бо працювали на повну. На Світязі ми робили в тренувальному режимі половинку Iron Man. Це було шикарно! У Європі ціна реєстрації на такі змагання – близько 300 євро. Здебільшого – це три тисячі учасників. Гроші приходять і осідають в бюджеті, це популяризація краю, спорту».

На цих словах ми знову підходимо до входу в центральний парк. Ліміт на нашу розмову вичерпаний, однак Богдан, знаючи про мою дружбу з двоколісним другом, запрошує покрутити педалі, підключаючи всіх, в кого є бажання та велосипед.

«Пишіть на сторінку у фейсбук, додавайтеся в друзі. Ми раді ділитися досвідом. Будь-хто з нашої команди може отримати не просто моральну підтримку, а й знання, поради, якусь допомогу зі спортінвентарем. Бо ми розуміємо, що таке – бажання реалізуватися в спорті».

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• У Луцьку відбулися перші змагання з триатлону (ФОТО)
• «Залізні» лучани-тріатлети: «Найтяжче змагатися із самим собою»
• Вздовж Світязю вперше проведуть біговий марафон
• Плавці Володимир Самчук та Максим Ткачук: «Нас хочуть розлучити, але ми – тандем»