Поділитись:

Заробітки у Великобританії: досвід помічника нардепа

П'ятниця, 18 березня 2016, 12:35

Ділове інтернет-видання Волині "Конкурент" продовжує розповідати про особливості заробітчанства в різних країнах світу. Чому волиняни їдуть шукати роботу за кордоном та про те, як заробити гроші в Данії, Італії, Франції, Польщі, Росії , США та Австрії ми писали в попередніх матеріалах.

Сьогодні ж про свої будні заробітчанина у Великобританії погодився розповісти помічник народного депутата України Сергія МартинякаОлександр Пиза.

Олександр каже, що не їхав у Британію саме на заробітки, а хотів відвідати своїх родичів, які там проживають.

"Родичі не давали про себе знати дуже довго. Не можна було їхати. А коли з ними вдалося сконтактувати, то домовились про зустріч, нам зробили запрошення, і ми з сестрою поїхали до міста Единбурга в кінці липня 1991 року", – пригадує чоловік.

Олександр каже, що купили для родини багато подарунків, потративши чималі гроші. І розраховували, що їм взамін теж щось подарують – такою була радянська ментальність.

"В Единбурзі побули два тижні й дуже хотілося знайти роботу, щоб повернути гроші за дорогу. Зробити це було складно, бо саме влітку там було багато студентів із Франції, Італії, Німеччині, які теж шукали роботу", – каже Пиза.

Отримати роботу вдалося, переїхавши до Лондона. Олександр допомагав займатися реконструкцією приватного будинку. Хоча він був банківським працівником в Україні та про будівельні роботи мав загальні знання, йому дуже хотілося попрацювати та щось заробити.

"Коли я приїхав у Великобританію в липні, то роботу знайшов у вересні, працював на будові, отримував 25 фунтів у день. То можете собі уявити, як я дивився на якісь харчі на одяг, чи навіть пиво, яке коштувало два фунти за пінту, коли я отримував 12 фунтів у місяць в Україні, працюючи на пристойній роботі в банку", – згадує помічник депутата.

Knightsbridge, Лондон, 1992 рік><span class=Knightsbridge, Лондон, 1992 рік

Олександр Пиза каже, що мовний бар'єр все ж був, притому, що він відвідував уроки англійскої мови перед поїздкою та мовні школи в Лондоні. Важливе значення має швидкість мовлення та акцент.

"Англійську мову я непогано знав зі школи. Я навіть колись грав Тома Сойєра в англомовній шкільній виставі в шостому класі. Перед тим, як я дізнався, що поїду в Британію, майже чотири місяці брав уроки англійської мови у викладача Білякова Олександра Олександровича, за що йому дуже вдячний. Нас там вчили елементарних простих речей, які могли б пригодитися у побуті. Це мені дуже допомогло", – зауважує чоловік.

Ми, виїхавши з совка, були дикі

І додає, що коли вони із сестрою перепливали на поромі через Ла-Манш із Нідерландів у Дувер (порт у Великобританії), там продавалися бутерброди в пластиковій упаковці. Він жодного не купив, бо не знав, як його відкрити. Було дуже соромно, тому купив "Кока-Колу". Олександр каже, що ось такі були на той час обмеження "советского гражданина".

Адаптуватися до нових умов життя йому допомогли поляки, з якими він працював.

"Польську мову я розумів, бо молодим слухав хіт-парад на польському радіо. І поляки допомогли мені знайти роботу", – каже Пиза.

Святкування Дня Святого Патрика, Лондон, 1992 рік ><span class=Святкування Дня Святого Патрика, Лондон, 1992 рік

Українці старшого віку, що проживали в Лондоні, переживали, що ми приїдемо і заробимо їхні фунти

Після допомоги поляків Олександр Зіновійович познайомився з ірландцями, з якими працював у будівельній бригаді. Там були українці, поляки, ірландці. За словами чоловіка, поляків та інших іноземців згодом вигнали, бо вони були лінивими.

"Мені пощастило, бо ця будівельна компанія кидала нас з об'єкта на об'єкт, і кожен із них для мене був дуже цікавим і пізнавальним", – загадує з усмішкою помічник депутата.

Перший об'єкт – відновлення центрального офісу Європейського банку реконструкції та розвитку. Чоловік каже, що можна з упевненістю сказати, що в Лондоні він працював у всесвітньо відомій структурі.

Другий об'єкт – це був відомий в Лондоні торговий центр "Harrods". У найвідомішому універмазі Лондона Sale відкривав чемпіон світу з автогонок у класі Формула-1 Найджелл Менселл. "Harrods" був офіційним постачальником королівського двору.

"Harrods", Лондон, 1992 рік

Ще один об'єкт – реконструкція станції лондонського метро, яка в 1998 році святкувала свій столітній ювілей.

Найбільше Олександру Пизі запам'яталося будівництво об'єкта Canary Wharf (Гніздо канарки), яке знаходилося в східній частині Лондона. Він там працював на канадську компанію з сьомої години ранку до десятої години вечора, шість робочих днів і отримував майже 700 фунтів на тиждень. На той час це була найвища будівля в Європі. Бригада здійснювала підготовчі роботи для облаштування процесингового центру.

"Працювали всього два тижні, бо одного вечора ми дивилися ВВС-новини і побачили, що якісь два британських банки відмовили в кредитуванні цій канадській фірми, що будувала об'єкт, вона не змогла виконувати свої зобов'язання і збанкрутувала", – розповідає чоловік.

Наступного дня, коли будівельники прийшли на роботу, їх попередили, що вони працюють тільки до обіду, отримують "розрахункові" і будівництво зупиняється.

Зі слів Олександра, він працював на будівництві не під своїм іменем, а під різними британськими іменами.

"Я був і Леслі Кіган. Кіган (відоме в Британії ірландське прізвище футболіста) і Леслі Арчер. Чому змінювали свої імена? Тому що ми отримували зарплати, а коли ти її отримуєш, то платиш податки (ставка податків на доходи фізичних осіб 25 % від зарпалти). Якщо ти платиш податки, тоді будеш мати пенсійне забезпечення, а коли повертаєш, то його не отримуєш. Я повертав", – згадує Пиза.

Чоловік каже, що перебував у Британії офіційно шість місяців, поки була дійсною віза і, маючи роботу, він залишився нелегально.

Згодом йому підказали, щоб він подав прохання на отримання політичного притулку. Після подання такого звернення, статус перебування став офіційним.

Олександр Зіновійович каже, що раніше українців не розрізняли між росіянами і казали на всіх "russians". Його колеги англійці та ірландці змінили своє ставлення до українців, коли він ірландців почав називати "еnglish".

"Вони почали казати: I am not f*cking English! А я їм: I am not f*cking russian! Тоді до них дійшло", – з усмішкою згадує Пиза.

Олександр Пиза пропрацював у Лондоні два роки. Каже, що завжди знав, що повернеться в Україну

"Я перед тим, як поїхати, працював у "Промінвестбанку" і вважав себе хорошим працівником. У банківській справі не так багато було чоловіків, я прогресував, після першого року роботи мене вже брали на обласну ревізію, а через рік – на республіканську", – каже Пиза.

Зі слів чоловіка, у Великобританії отримати схожу роботу неможливо, британське суспільство можна назвати навіть "кастовим", тому іспанці та італійці, наприклад, почувають себе "дуже іноземцями".

"Після того, як Україна стала незалежною, я тоді думав, що от ми в центрі Європи, може, і десь через два роки в нас таке буде. Капіталізм! І я приїду і займу свою нішу! Я приїхав, як і старався. Але, на жаль, у нас капіталізм вийшов не таким. Думали, що він буде європейського зразка, а отримали колумбійського", – з жалем констатує помічник депутата.

І додає, що українцям ще потрібно змінити хоча б два покоління, щоб вони були освіченими, щоб люди, які їдуть за кордон, поверталися і тут старалися щось зробити. Такі випадки, коли люди, які працють за кордоном, повертаються в Україну, є досить незначними, адже з європейською філософією і українською зарплатою тут важко вижити.

Про можливість в майбутньому попрацювати за кордоном Олександр каже, що банківську сферу потрібно завойовувати в молодшому віці, а працювати на будівництві йому вже пізно.

"Можна поїхати, вмію багато речей робити, дав би собі раду! І якщо би поїхав, то обрав би Іспанію, бо вона дешевша за Британію і там тепло", – з оптимізмом підсумовує Олександр Пиза.

Надрукувати
мітки:
коментарів