На Волині є село, де залишилося лише семеро чоловіків: як живуть Сьомаки (фото)

Четвер, 12 листопада 2026, 22:11

Серед лісів Волині, подалі від міського гамору та великих доріг, розташоване невелике село Сьомаки. Колись тут працювали школа, клуб, медпункт і навіть тублікарня, а нині залишилося лише 23 будинки, у яких живуть люди. Попри поступове скорочення населення, місцеві жителі не поспішають залишати рідні домівки. Вони доглядають господарства, облаштовують подвір'я та сподіваються, що село матиме майбутнє.

Сьомаки мають не лише мальовничу природу, а й непросту історію. Тут збереглися спогади про примусове виселення селян, колективізацію та трагічні події Другої світової війни. А місцевий ліс, який десятиліттями був для жителів джерелом харчів і прихистком, нині потерпає від незаконних вирубок.

Про це йдеться у матеріалі Валентини Блінової для газети «Вісті Ковельщини».

Дуби, які стали символом села

Однією з прикрас Сьомаків є могутні дуби, що ростуть уздовж дороги в центральній частині села. Свого часу місцевим жителям навіть довелося захищати ці дерева від вирубування. Їх планували зрізати, пояснюючи це нібито ураженням хворобою. Однак після втручання екологічної інспекції дуби вдалося зберегти.

Відтоді дерева залишаються своєрідною візитівкою Сьомаків і зустрічають кожного, хто в'їжджає до населеного пункту.

centerОкраса села – могутні дуби
 

На перший погляд, село ніби дрімає серед лісової зелені. Тут тихо й спокійно, немає міської метушні та великого скупчення людей. Водночас за цією тишею ховається складне минуле, про яке досі пам'ятають старожили.

У Сьомаках зберігають спогади про розкуркулення заможних господарів, конфіскацію майна та примусове вивезення людей до Сибіру. Чимало родин втратили все, що нажили важкою працею, коли їхні господарства передавали до колгоспів.

Окремою трагічною сторінкою в історії села стали події березня 1944 року, пов'язані з урочищем Циганки.

Урочище Циганки: трагедія, про яку довго мовчали

У березні 1944 року, коли німецькі окупанти активізували примусове вивезення українців на роботи до Німеччини, жителі Сьомаків вирішили сховатися в лісі. Люди завантажили підводи домашніми речами та харчами й разом із родинами вирушили до урочища Сологубівка.

Однак небезпека прийшла з іншого боку. Коли до Сьомаків зайшли радянські партизани, вони побачили порожні оселі. Запідозривши, що місцеві жителі могли приєднатися до українських повстанців, почали шукати їх у лісі.

За свідченням одного з мешканців селища Луків, який розповів про ці події, партизани знайшли селян, оточили їх та відокремили жінок і дітей від чоловіків. Чоловіків вишикували по четверо й повели до урочища Циганки.

Там розстріляли 50 людей – чоловіків, юнаків і навіть кількох підлітків. Серед загиблих були господарі та хлібороби, які не мали стосунку до військових формувань.

За словами співрозмовника, розправу вчинили ковпаківці – представники партизанського з'єднання під командуванням Сидора Ковпака. Загиблих оголосили «бульбашами» – так радянські партизани називали воїнів Української повстанської армії.

Тривалий час про цю трагедію відкрито не говорили. Навіть після проголошення незалежності України люди, які пам'ятали ті події, неохоче ділилися спогадами.

Нинішні жителі Сьомаків розповідають, що їхні батьки також згадували про поведінку радянських партизанів, які пиячили та забирали в селян харчі й майно. Натомість вояки УПА, за цими родинними спогадами, просили місцевих жителів поділитися продуктами.

Від школи й медпункту до 23 будинків із мешканцями

У минулому Сьомаки були значно більшими. З 1966 року, після відновлення колишнього Старовижівського району, село входило до Руднянської сільської ради.

Тут працювали медичний пункт, сільський клуб, школа та лісництво. У 1960–1970-х роках діяла навіть тублікарня.

Однак із часом кількість жителів почала скорочуватися. За переписом населення 1989 року в Сьомаках мешкала 211 людина, а у 2001 році – вже 165.

Після адміністративно-територіальної реформи населений пункт увійшов до складу Смідинської територіальної громади. Проте зміни в системі місцевого самоврядування не зупинили поступового занепаду села.

Нині у Сьомаках залишилося лише 23 будинки, у яких постійно живуть люди. Переважно це жінки, а чоловіків у селі – лише семеро. Більшість мешканців – пенсіонери.

Від колишньої соціальної інфраструктури майже нічого не залишилося. Тут більше немає школи, клубу, медичного пункту та поштового відділення.

На все село лише троє господарів утримують корів. Серед них – подружжя Галини та Івана Карпуків.

centerПодружжя Карпуків
 

Власне господарство для родини стало одним із головних джерел забезпечення. Коли подружжя опинилося на порозі пенсійного віку без роботи, саме домашня господарка та лісові дари допомогли їм облаштувати побут і забезпечувати себе необхідним.

Близько десяти років тому селяни, серед яких були й Карпуки, зіткнулися з проблемою затримки виплат за здане молоко. Тоді питання заборгованості перед власниками корів порушували на сесії Волинської обласної ради. Зрештою люди отримали зароблені гроші.

Попри невелику кількість населення, Сьомаки не виглядають покинутими. Місцеві жителі ремонтують та осучаснюють будинки, доглядають подвір'я, висаджують квіти й підтримують порядок біля осель.

Деякі люди, які раніше жили в містах, також повертаються до села або переїжджають сюди. Серед причин називають спокій, близькість до природи та можливість жити подалі від міського шуму. Для частини людей це також спосіб відновитися після стресу, пов'язаного з повномасштабною війною.

Ліс, який годує, але сам потребує захисту

Навколишній ліс завжди мав особливе значення для жителів Сьомаків. Він забезпечував людей ягодами, грибами, лікарськими рослинами, а в складні часи ставав прихистком.

Саме неподалік села у серпні 2000 року знайшли величезного білого гриба, який потрапив до Книги рекордів Волині. Його вага становила майже три кілограми.

Проте нині стан лісу викликає занепокоєння місцевих жителів. На окремих ділянках помітні сліди незаконних вирубок: дерева зрізають, забирають товсті стовбури, а гілля та крони залишають просто на землі.

Лісові дороги та стежки понівечені важкою технікою. Трактори залишають глибокі колії, а на місцях вирубок накопичуються рештки деревини.

Ще однією небезпекою для лісу стала пожежа, яка спалахнула торік перед Великоднем на околиці населеного пункту. Вогонь поширювався в напрямку села, тож місцеві жителі гуртом долучилися до його гасіння. Завдяки спільним зусиллям полум'я не дісталося житлових будинків.

Попри ці проблеми, ліс залишається важливою частиною життя Сьомаків. Він не лише дає людям можливість збирати гриби та ягоди, а й зберігає сліди давніх хуторів. Подекуди про колишні людські оселі нагадують лише старі яблуні, які й досі родять серед лісової гущавини.

Чи зможуть Сьомаки уникнути долі покинутих сіл?

Поступове зникнення невеликих населених пунктів залишається однією з проблем Волині. Деякі села вже фактично спорожніли, хоча офіційно продовжують існувати на карті області.

Серед прикладів – Октавин Зимнівської громади та Явірник колишнього Любомльського району. У минулому життя там підтримували один-два мешканці, які не хотіли залишати свої домівки.

Ще один приклад – сусідній із Сьомаками Довгий Ліс. Близько двадцяти років тому там мешкали лише троє людей. Нині від населеного пункту фактично залишилося однойменне урочище, старі сади та поодинокі сліди колишніх господарств, які поступово поглинає ліс.

На скорочення населення малих сіл впливає і зменшення кількості закладів освіти. За роки повномасштабної війни на Волині закрили 45 шкіл. Якщо у 2022 році в області було 551 заклад загальної середньої освіти, то у 2026 році – 506.

Додатковим чинником стали зміни у фінансуванні малокомплектних шкіл. Торік через нові правила державної підтримки під загрозою закриття опинилися 25 таких закладів області. Лише три з них продовжили роботу завдяки фінансуванню з місцевих бюджетів, решту ліквідували або понизили у ступені.

Серед основних причин – зменшення кількості учнів. Зокрема, за роки повномасштабної війни кількість першокласників скоротилася майже на чверть. Частина дітей із волинських родин нині навчається за кордоном — у Польщі, Чехії, Німеччині, Португалії, Канаді, США та інших країнах.

Чи повернуться вони колись до рідних населених пунктів і чи продовжать там життя своїх родин – питання відкрите.

Сьомаки також могли б повторити долю багатьох покинутих волинських сіл. Однак місцеві жителі вірять у майбутнє свого населеного пункту. Вони сподіваються, що діти успадкують родинні будинки й не дадуть спорожніти батьківським обійстям.

centerОсіннє різнобарв’я прикрашає сільське подвір’я
 

Попри невелику кількість мешканців, відсутність соціальної інфраструктури та проблеми з довкіллям, у Сьомаках продовжують жити, працювати й доглядати за рідною землею. Для тих, хто залишився тут, це не просто населений пункт серед лісів, а місце, з яким пов'язана історія кількох поколінь родин.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: