«Я так високо до тебе піднялася»: волинянка підкорила Говерлу в пам'ять про загиблого чоловіка-Героя (фото)
Жителька села Ратнів Боратинської громади Валентина Мартинюк піднялася на Говерлу – найвищу вершину України. Своє сходження вона присвятила пам’яті чоловіка Олександра Мартинюка, загиблого Захисника України.
Про історію жінки розповіли у Боратинській громаді.
Для Валентини ця подорож стала особливою. Кожен крок угору був кроком назустріч спогадам про коханого, їхнє спільне життя та любов, яку, за її словами, не здатна забрати навіть смерть.
Сходження жінка здійснила у День пам’яті захисників і захисниць України. Саме цього дня вона хотіла бути якомога ближче до свого Олександра – до свого неба, як називає його сама.
Особливе місце у цій подорожі посів синьо-жовтий прапор – той самий, який Валентині вручили на похороні чоловіка.
«Я не знала, чи зможу це зробити, але мені дуже цього хотілося. Я була огорнута синьо-жовтим прапором — тим самим, який зі словами: «Прийміть цей прапор як символ держави, за яку загинув ваш чоловік» мені вручили на похороні. Увесь цей час він лежав біля фото Саші, і я боялася навіть брати його до рук. Але тоді відчула, що це саме та мить, коли він мені потрібен. Я огортала себе прапором і вірила, що це Саша мене обіймає, огортає та дає сили подолати шлях до вершини», – розповіла Валентина.
До цього жінка ніколи не ходила в гори. Наважитися на сходження їй допомогло знайомство під час ретритів з іншими дружинами загиблих Захисників.
Саме від них Валентина дізналася про волонтера Руслана Теліпського та ініціативу «Віднови», яка організовує заходи для дружин, дітей і матерів загиблих та зниклих безвісти військовослужбовців.
«Я безмежно вдячна, що в Україні є такі люди й організації, які роблять так багато для нас», – зазначила жінка.
Валентина вирішила, що сходження на Говерлу саме в День пам’яті загиблих Захисників і Захисниць України буде для неї особливим.
«Тому я наважилася, хоча ніколи раніше не ходила в гори. У колі людей, які розуміють без слів, легше проживати біль і сум, що огортають. У кожного своя історія, але біль у нас спільний. Спільною була й наша мета — підкорити Говерлу в пам’ять про наших небесних воїнів», – розповіла Валентина.
Дорога до вершини виявилася непростою. Лісова стежка поступово змінилася камінням і стрімкими підйомами. Майже весь шлях Валентина долала разом із подругою.
«Спочатку стежка пролягала через ліс, а вище перед нами відкрилися неймовірно гарні краєвиди. Ми йшли «синьою» стежкою – вона трохи коротша, але стрімкіша й більш кам’яниста. Підійматися по камінню було нелегко», – пригадує вона.
У певний момент жінці здалося, що вершина вже зовсім близько. Та попереду була ще Мала Говерла – «Говерлянка».
«Здавалося, що ми вже майже подолали шлях, але це була лише Мала Говерла – «Говерлянка», за якою ще не видно самої Говерли. Це було наче обманом зору, адже до вершини залишалося ще 800 метрів», – розповіла Валентина.
Коли сили почали закінчуватися, вона зупинялася, але навіть під час перепочинку продовжувала свій шлях разом із Сашею – через відео, слова, фотографію та прапор.
«Я вже трохи втомилася, сіла й почала записувати коротке відео для Саші, щоб розповісти, що відчуваю, і відчути його підтримку. Взагалі ідея потроху знімати весь шлях виникла спонтанно, але це справді мені допомагало. Я ніби ділилася із Сашою кожною миттю, обіймала прапор – і це давало мені сили», – сказала вона.
Попереду залишалися останні 800 метрів. На цій ділянці Валентина вже зупинялася частіше, адже втома давалася взнаки. Та зрештою вона дісталася вершини.
Перше, що зробила Валентина, – дістала фотографію чоловіка.
«Коли я піднялася на вершину, то дістала фото Саші, щоб сказати: «Ми на Говерлі, ми це зробили! Я кохаю тебе». Я плакала від суму й радості водночас. На найвищій точці України, так близько до неба, я відчувала себе ближчою до нього», – розповіла жінка.
На вершині Говерли Валентина усвідомила те, що важко передати словами.
«І зловила себе на думці: я так високо до тебе піднялася, але ти ще вище – недосяжно вище. Та водночас ти завжди поруч, у моєму серці. Завжди. Я вірю, що наше кохання продовжує жити й навіть смерть не здатна його забрати. Не здатна забрати нашу історію – лише нашу», – сказала вона.
Для Валентини ця вершина стала не кінцем шляху, а ще одним доказом того, що любов не має відстані.
«Це сходження надзвичайно особливе для мене, для нас. Я вірю, що він би пишався мною… Я на все життя запам’ятаю цей день, шлях до вершини й ту мить, коли ми з ним підкорили Говерлу», – зазначила жінка.
Вона піднялася на найвищу вершину України, тримаючи біля серця фотографію Олександра та огорнувшись прапором, який отримала в день його похорону.
«Піднялася високо – щоб бути ближче до свого неба», – так Валентина описала своє сходження.
У Боратинській громаді зазначили, що ця історія – про любов, яка продовжує жити після втрати, пам’ять, яку неможливо забрати, та силу, яка знаходиться навіть тоді, коли здається, що її вже не залишилося.
«За кожним Захисником стоїть чиєсь життя, родина, любов та нездійснені мрії», – наголосили у громаді.
Вічна пам’ять Олександру Мартинюку та всім полеглим Захисникам України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.