Загублений канал: як Волинь мала з'єднати Балтійське та Чорне море (фото)

Через Волинь мав пролягати водний шлях з Балтійського до Чорного моря. Для цього розробили спеціальний проєкт і розпочали будівництво каналу. Волинський журналіст Микола Якименко на своїй сторінці у Facebook висвітлив маловідомі факти про канал, що мав з’єднати басейни Прип’яті й Бугу.

За його словами, прокласти зручні шляхи від Чорного до Балтійського моря прагнули ще наші пращури. Для цього цікаві інженерні проєкти розроблялися і в довоєнній Польщі, а також у наш час.

У червні 1929 року Волинське воєводство, адміністративним центром якого був Луцьк, відвідав президент Польщі Ігнацій Мосціцький. 23 червня 1929-го, в останній день перебування у Волинському воєводстві, після сніданку в родини Гутовських у селі Піща (колишнього Шацького району), президент, як написав тижневик «Przeglad Wolynski» у 27-му номері за 1929 рік, «відбув на озеро Світязь, до місця, де споруджується канал, що з’єднає басейни Прип’яті й Бугу, утворивши водний шлях з Балтійського до Чорного моря... Віктор Гутовський, голова водного товариства, попросив Мосціцького надати згоду на присвоєння цьому каналу імені президента. Той погодився, після чого, детально ознайомившись зі станом робіт, щиро розпрощався на кордоні воєводства з представниками влади на чолі з воєводою Генриком Юзевським, покинув Волинь, відбуваючи до Варшави».

Проєкт з’єднання басейнів Західного Бугу і Прип’яті, а тим більше утворення водного шляху з Балтійського у Чорне море мав досить претензійний і навіть зухвалий характер. Навіть нині, коли технології пішли далеко вперед, реалізувати такі наміри досить складно. Але в довоєнній Польщі взялися за це.

Канал Президента Мосціцького почали будувати в 1929-му. Він мав стати найбільшою інвестицією Другої Речі Посполитої на Волині. Перед початком будівництва у 1929-му створили спеціальну водну спілку, яка мала профінансувати 30 відсотків усіх робіт, решту витрат повинен був покрити державний бюджет і місцеве самоврядування. Однак через кілька років інтерес до каналу інвестори втратили і будівництво припинили. Вочевидь, водний шлях із Чорного моря до Балтійського через канал був лише нездійсненною мрією амбітних авторів проєкту. Через технічні (необхідність шлюзування) і геологічні проблеми, непростий профіль траси (озера Ритець і Пулемецьке розташовані на вісім метрів вище Західного Бугу) проєкт зупинили. Проте будівництво каналу залишило свій слід на карті Волині.

Канал, а якщо точніше, його аж надто спрощений варіант, правільніше сказати просто рів, все ж проклали до невеличкого озера Ритець, що біля села Кошари. Він не експлуатується, а тому перебуває в занедбаному стані. Більша його частина слугує державним кордоном між Україною і Білоруссю. Під час повеней і паводків каналом (ровом) стікає вода у Західний Буг, але переважно, зважаючи на клімат останніх років, його ложе сухе.

А чи мав канал продовження? Свого часу його планували прокласти аж до розташованого поруч із Ритцем озера Пулемецького, другого за величиною після Світязя. Ще далі водний шлях мав пролягти до Світязя, а вже з нього через невеличке озеро Линовець каналами до річки Прип’ять.

Вже у наш час, починаючи з 2013 року, розроблявся проєкт Е-40 (відновлення водного шляху з Чорного до Балтійського моря). У цій амбітній програмі брали участь фахівці Польщі, України, Білорусі.

Саме в приміщенні Сейму українська делегація почула страшну новину: розстріл блок-посту 51-ї ОМБР біля Волновахи.

Враховуючи заповідні зони довкола Західного Бугу і неймовірні серпантини його русла, розробники запропонували побудувати канал від річки Муховець (кінцевої ділянки Дніпро-Бузького каналу) до Вісли, не використовуючи цієї транскордонної ріки.

Ще цікавішим був альтернативний проєкт запропонований українськими інженерами: прокласти канал територією Білорусі, минаючи місто Брест, форсувавши Буг північніше білоруського села Томашовка. Це дозволило б значно здешевити роботи, оскільки б виключало необхідність будівництва складних інженерних споруд, насамперед розвідних мостів, у майже 350-тисячному Бресті, окрім того, завдяки вигідному рельєфу місцевості (однакові відмітки висот), виключало необхідність будівництва трьох шлюзів для проведення суден. Певну вигоду від такого маршруту водного шляху отримувала й Україна, оскільки б він пролягав усього в кількох десятках кілометрів від її кордону. Однак війна, а насамперед політика білоруської влади, завадила реалізувати цей цілком реальний проєкт.

Такий вигляд має шлюз Дніпро-Бузького каналу поблизу міста Кобрин.

Точка стику трьох держав – України, Польщі та Білорусі знаходиться на перетині лінії, що проходить по середині форватеру річки Західний Буг, із лінією, яка є продовженням південної бровки каналу Мосціцького, розташованого неподалік села Кошари Шацького району Волинської області і названого на честь президента Польщі Ігнація Мосціцького (1926-1939 рр). Праворуч від каналу – Республіка Білорусь, за річкою Західний Буг – Республіка Польща, а на лівому березі каналу – Україна.

До речі, угоду про визначення цієї точки на місцевості 11 березня 2013 року керівники прикодонних служб України, Польщі та Білорусі підписали саме в Луцьку. Водогосподарники Волині (на знімку) доклали багато зусиль, аби відповідно статусу облаштувати місце стику кордонів.

Останні сто метрів каналу викладені бетонними плитами і мають досить презентабельний вигляд. Обабіч нього на території трьох країн стоять однакові пам’ятники з виконаними державними мовами написами «Буг. Україна», «Буг. Польща», «Буг. Білорусь».

Проєкт каналу, що мав з'єднати два моря, розробляли протягом багатьох років та, навіть, поколінь. Його змінювали та адаптовували, але так і не реалізували повністю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Тонни ґрунту, динаміт, канали на десятки кілометрів: як на Волині пів століття тому качали воду з моря в море (фото)
• Втрачена колія: чому Луцьк і Володимир так і не з’єднали рейками
• Найкраща якість – для людей: як у Дубовій Корчмі поблизу Луцька пили пиво наші дідусі й бабусі (фото)