Втрачена колія: чому Луцьк і Володимир так і не з’єднали рейками
Ковельську залізницю було організовано відповідно до наказу народного комісара шляхів сполучень СРСР від 2 грудня 1939 року – навіть раніше, ніж офіційно створили Волинську область.
Вона обслуговувала Волинську та Рівненську області, частково – Львівську і Тернопільську, а також південь Пінської області в Білорусі.
Волинський журналіст Микола Якименко на своїй сторінці у Facebook висвітлив маловідомі факти про діяльність цієї залізниці, що проіснувала до 1953 року.
Основними магістралями були двоколійні лінії Здолбунів – Рівне – Ковель та Здолбунів – Красне, а також одноколійні напрямки Ягодин – Ковель – Сарни – Олевськ і Лунінець – Сарни – Рівне. Цікавим фактом є те, що на лінії Ківерці – Львів кінцевою станцією Ковельської залізниці було Львів-Підзамче.
Журналіст нагадує і про нині забуті напрямки – зокрема широку колію від Антонівки й Дубровиці до села Кухоцька Воля, поблизу Лобної, про яку сьогодні майже ніхто не згадує.
Друга світова війна завдала Ковельській залізниці значних руйнувань. Було знищено вокзал у Ковелі, а експлуатаційна довжина колій скоротилася з 1247 кілометрів у 1940 році до 1111,3 кілометра на початок 1945-го. Серед утрачених напрямків – 28-кілометрова вітка Володимир – Війниця, яка мала з’єднати Володимир із Луцьком і забезпечити залізничне сполучення для Торчина.
Частину колій у 1944 році розібрали для відновлення ключових транспортних маршрутів. Залишилися лише окремі інженерні споруди – зокрема залізничний міст через Стир у Рожищах, який нагадує про колишню другу колію на напрямку Ківерці – Ковель.
Остаточну крапку в історії Ковельської залізниці поставили у 1953 році: відповідно до наказу міністерства шляхів сполучення СРСР від 15 травня, її об’єднали зі Львівською залізницею.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.