Тонни ґрунту, динаміт, канали на десятки кілометрів: як на Волині пів століття тому качали воду з моря в море (фото)

На Волині втілювали в життя один із фантастичних проєктів, на кшталт перекидання води з Льодовитого океану в Аральське море. Йдеться про Верхньоприп'ятську осушувально-зволожувальну систему.

Про це розповів волинський журналіст Микола Якименко на історико-краєзнавчій науковій конференції у місті Камені-Каширському.

Верхньоприп'ятська осушувально-зволожувальна система споруджувалася в 1974 – 1987 роках на території відразу трьох тогочасних районів: Любомльського, Старовижівського і Ратнівського. Про масштаби робіт говорять цифри: русло Прип’яті почистили на відстані 68 кілометрів від витоків ріки аж до селища Ратне, вийняли два мільйони кубічних метрів ґрунту. Для прокладання русла на особливо складних заболочених ділянках використовували динаміт – йдеться про сотні тонн цієї вибухової речовини. Окрім того, були прокладені магістральні канали протяжністю 77 кілометрів.

Вершиною цих робіт стало спорудження поблизу села Забужжя потужної насосної станції, яка мала подавати у маловодні періоди у Прип’ять воду із річки Західний Буг. Тобто перекачувати щосекунди три кубометри води з басейну Балтійського моря в басейн Чорного моря.

«Бетонованим жолобом завдовжки 5,77 кілометра і ще майже двома кілометрами ґрунтового рукотворного русла вода із Західного Бугу мала надходити у притоку Дніпра – річку Прип'ять. Далі, завдяки системі гідроспоруд, у бічні канали. Більше того, аби гарантувати безперебійне забезпечення водою осушувально-зволожувальної системи, було пробурено ще біля сотні артезіанських свердловин», – розповідає Микола Якименко.

Меліорація і побудова зволожувально-осушувальної системи докорінно змінили екосистему на площі понад 25 тисяч гектарів. Після побудови каналів і пониження рівня води долина Прип'яті була розорана і стала використовуватися для вирощування зернових культур, картоплі буряків, моркви. Частина площ була зайнята сіяними луками.

«На перших порах сільськогосподарське використання осушених земель було досить ефективним і навіть часто перевищувало проєктну врожайність. Однак це тривало не довго», – зазначив краєзнавець.

Зараз Верхньоприп’ятська осушувальна система майже не працює. В останні роки на її території активно розвивається ягідництво. Більшість смачної лохини на Волині дозріває саме на осушених пів століття тому землях.

«Тож є надія, що потрачені у ХХ столітті кошти на меліорацію в ХХІ-у все ж даватимуть велику віддачу», – додає автор допису.

Щодо насосної станції на березі Західного Бугу, то вона запрацювала один лише раз і зараз не використовується. Та й Західний Буг в останні роки, особливо в маловодні періоди, особливо не має чим ділитися з Прип’яттю.

«Хоча, якби дуже вже припекло, то насоси в Забужжі запрацювали б», – додає він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Луцькі винокури, берестецька «оковитка» і 72 корчми: що пили на Волині 500 років тому
• Черпали горілку з річки хто чим міг: як на Волині вилили тонни спирту у водойму
• На Волині хочуть позначити виток Прип'яті – звести муровану капличку (фото)
• Вода била з-під печі в хаті та серед поля: чому занепали знані Оконські джерела на Волині (фото)