Черпали горілку з річки хто чим міг: як на Волині вилили тонни спирту у водойму
Мережа гуралень (спиртово-горілчаних заводів) на початку ХХ століття на Волині була широкою. Лише у Володимирівському повіті їх було шість. Окрім того в містечку Устилуг діяла потужна дистилярня (спиртоочисний завод). Його управителем був колишній корабельний інженер Григорій Бєлянкін, одна з найбільш помітних фігур в дореволюційному Устилузі. Він був одружений на одній із дочок власника тутешнього маєтку Гаврила Носенка. Людмила Бєлянкіна була рідною сестрою дружини відомого російського композитора Ігоря Стравинського – Катерини.
Саме завдяки Бєлянкіну дистилярня в Устилузі стала сучасним високомеханізованим підприємством. Старожил Устилуга Текля Чиж ще в 1990-х роках розповіла мені історію, яка трапилася тут 1915 року напередодні захоплення Устилуга австрійськими військами.
Кумедними історіями поділився у своєму фейсбуці волинський журналіст Микола Якименко.
Перед самою евакуацією з міста Бєлянкін наказав злити з усіх ємкостей спирт у ріку Лугу. Місцеві жителі, дізнавшись про це, черпали його просто з річки відрами, кухлями, збанками. Дехто тут на березі пив цю річкову горілку. Жартівники почастували нею і коней, від чого тварини відразу захмеліли так, що годі було їх впіймати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шестикласника луцької школи забрали в армію: історія, яку мало хто знає
В подібний спосіб вчинили тоді також в селі Боровичі Луцького повіту, де спирт злили в ріку Стир. Щоправда не весь...
«До Першої світової війни в Боровичах неподалік від садиби мого прадіда була ґуральня, на якій працювало 12 робітників, – розповідав на початку 2000-х років місцевий краєзнавець Володимир Мельник. – Гнали на ній щодоби з картоплі та ячмінного солоду 45 відер горілки (відро – 12,3 літра). Мало ґуральня великі підземелля. Раз на рік для перевірки її діяльності приїздив акцизний інспектор. Спирт гнали сирець. Потім везли в село Угли на спиртзавод для очистки, а вже з Углів – у Ковель на розливочну фабрику. Дорогою кожному хотілося випити. То був такий спосіб. Із дерев’яної бочки збивали трохи обруча, просвердлювали дірочку. Націдять кварту і кілочком дерев’яним заб’ють. Знову обруча на місце повертають. А щоб не було подряпин, пісочком затруть».
Як прийшли восени 1915 року австрійці, завод став нічийним. Влади немає. Все село зібралося біля ґуральні. Чан зі спиртом там був закопаний у землю. Відкрили кришку і давай чаркуватися. Були такі, що навіть додому не ходили, так допали до дармової випивки. Одну жінку, як налягли, то зіштовхнули в чан. Витягли, нічого з нею не сталося. Чоловіки жартували, що після того горілка ще кращою стала. Горілку брали, брали, аж доки один не додумався подивитися, чи багато залишилося. Витер сірника та й запалив. Як вибухне! Ґуральня високо стояла, то вогняний струмок аж до самого Стиру біг.
Тривалий час на Луцькому спиртово-горілчаному заводі виготовляли горілку «Волинська». Кажуть, що випита в помірних дозах вона була навіть помічною: при її виготовленні використовувалася спиртова настоянка кореня аїруЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.