Журавлі приносили воду: як у селах Полісся вигадали втамувати спрагу (фото)

Четвер, 19 лютого 2026, 11:42

Колодязь-журавель – це традиційна українська конструкція для добування води з неглибоких колодязів, яка була дуже поширена в селах до появи механічних насосів. Назва походить від подібності механізму до птаха журавля з довгою шиєю.

Підбірку світлин таких колодязів у селах опублікували у фейсбук-спільноті «Коширські фотохроніки».

Як влаштований журавель

Конструкція досить проста, але геніальна за принципом дії:

  • Вертикальна опора (стовп), вкопана в землю.
  • Довга жердина (важіль), закріплена на опорі.
  • Противага з одного боку (зазвичай колода або камінь).
  • Відро на ланцюгу чи мотузці з іншого боку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Злитками та монетами з Волині всіяний острів у Балтійському морі: які скарби там знайшли

Людина опускає відро в колодязь, натискаючи на довгий кінець жердини. Коли відро набирає воду, противага допомагає легко підняти його вгору. Завдяки принципу важеля навіть дитина могла витягнути повне відро води.

Де були поширені

Колодязі-журавлі можна було побачити майже по всій території України – від Полісся до степових регіонів. Особливо часто вони зустрічалися в центральних областях. Сьогодні такі колодязі ще можна знайти в селах, а також у музеях просто неба, наприклад у Національний музей народної архітектури та побуту України в Пирогові під Києвом.

Символічне значення

Журавель став своєрідним символом українського села. Його силует часто зображують:

  • у народному мистецтві,
  • на картинах українських художників,
  • у поезії та піснях як образ рідного дому та джерела життя.

У народній культурі колодязь вважався сакральним місцем – біля нього знайомилися, спілкувалися, іноді навіть відбувалися обряди.

«Той журавель нікуди не летів,

Та, певне, і нікуди не збирався.

Стояв собі і мовчки долю пив,

Й з водою у криниці цілувався.

Тягнувсь до неба дзьобом, та дарма:

Любов води його не відпускала.

До неї вкотре голову схиляв,

Вона ж його від спраги напувала.

Отак і був він поряд всі рокИ,

Ногою притулившись до криниці.

Десь журавлі летіли в висоті,

А він, як завше, цілував водицю.

Тих журавлів по селах трішки є,

Та, правда, вже стомились їхні ноги.

Дзьоби зеленим мохом поросли

І над криницями завмерли у знемозі...» – написала вірш про унікальні колодязі Ольга Кух. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: