На березі волинського озера стояв 120-метровий палац з возами золота у підземеллях (фото)

Село Дольськ, що знаходиться на Волині, разом із навколишніми землями має багату історію, про яку сучасні мешканці майже не знають. У різні періоди існування воно належало різним шляхетським родам. Як і багато інших маєтків тієї епохи, Дольськ часто змінював власників. Протягом XVII–XVIII століть дольський маєток неодноразово переходив із рук у руки.

Про нього розповідає краєзнавиця Тетяна Яцечко-Блаженко у виданні «Український тиждень». 

У другій половині XVIII століття, а саме в 1778 році, Дольськ став власністю Фредерика Юзефа Мошинського – шляхтича гербу Наленч. Мошинський був не лише впливовим землевласником, а й важливою фігурою в політичному й економічному житті Речі Посполитої. Він обрав Дольськ на Волині своєю головною резиденцією і вирішив збудувати тут величний палац, який простояв із 1795 до 1939 року. Зведений наприкінці XVIII століття, палац вражав масштабами: його довжина сягала 120 метрів, а розташований він був на самому березі озера. У книзі Романа Афтаназі про волинські резиденції збереглися одні з нечисленних зображень палацу, що дають уявлення про його колишню велич.

Однією з найбільших загадок маєтку було його підземелля. Воно було глибоким і темним, виконаним у готичному стилі, місцями сягало двох поверхів углиб. За легендою, саме там зберігались вози з бочками золота, що належали графові Мошинському. Ця історія додавала маєтку ще більшої таємничості. Місцеві мешканці й досі переповідають легенди про скарб і намагаються вгадати, де саме він був прихований.

Загалом маєток у Дольську складався з тридцяти будівель: палацу, адміністративних, господарських та культурних споруд XVIII–XIX століть. Уся територія охоплювала 100 гектарів, 70% з яких займав парк.

Попри великі розміри маєтку, тут панував бездоганний порядок. Управителем був Грефе – німець за походженням, син знаного берлінського окуліста. Він уважно стежив за всіма процесами в маєтку. Секретарем служив Рудзький – впливовий діяч, член едукаційної комісії в Кременці. Обидва керівники були не лише висококваліфікованими спеціалістами, а й досвідченими управлінцями, які забезпечували злагоджену роботу всього маєтку.

Про Дольський палац століттями передавали легенди – зокрема, про заховані в його підземеллях вози золота та діамантів. До палацу вела дорога, обсаджена деревами. Із неї відкривався чудовий панорамний краєвид на околиці, озеро та сам графський маєток.

Палац оточував неймовірно красивий парк, який був справжнім витвором мистецтва. У ньому росли величезні дуби й буки, що створювали атмосферу величі й спокою. Парк був поділений мережею каналів і містків – ідеальне місце для прогулянок та роздумів. Квіткові клумби з яскравими барвами прикрашали не лише сам парк, а й вхід до палацу, створюючи враження розкоші. Атмосферу доповнювали численні скульптури в грецькому стилі: боги, саркофаги, інші античні фігури – відлуння давніх європейських цивілізацій.

Гості палацу були вражені інтер’єром їдальні – однієї з найбільших кімнат. Її стеля сяяла розкішними люстрами, інкрустованими коштовним камінням. Тут також зберігалися колекція бронзових фігур і музей порцеляни – елементи, що надавали залі вишуканості й історичної ваги.

У центрі головної будівлі палацу розташовувалася велика зала з мурованим каміном. Стіни прикрашали мисливські трофеї – голови лосів, зубрів, турів. У ті часи волинські ліси були багаті на дичину.

Інтер’єр палацу поєднував два стилі – Людовика XVI та ампір. Стіни палацу прикрашали полотна з краєвидами Венеції авторства Джованні Антоніо Каналетто. У бальній залі висіли три картини придворного художника польського короля – італійця Марчелло Баччареллі (1731–1818). Особливою гордістю були два полотна пензля Франца Вінтерхальтера – одного з найпопулярніших портретистів аристократії середини XIX століття.

Інтер’єр палацу згадується й у заповіті графа Мошинського, складеному ще в 1810 році: «Залишаю будинок, який був моїм помешканням, з меблями, портретами, люстрами, порцеляною, гобеленами, посудом, архівом родинних документів…».

Одним із найцінніших скарбів палацу була колекція французької порцеляни, особливо вироби саської мануфактури. У палаці також зберігалась колекція дорогоцінного каміння, серед якого – рідкісні й безцінні діаманти.

Біля східного крила палацу стояла каплиця в стилі, наближеному до неоготики. Цей архітектурний напрям вирізнявся високими стрільчастими арками, витонченими вітражами та вузькими вежами, що створювали відчуття висоти й легкості.

Маєток мав і свою колекцію карет XVIII століття, яка справляла неабияке враження. Для їх зберігання була збудована окрема споруда. Серед найцінніших – «Берліни», спеціальні карети для далеких подорожей, запряжені шістьма чи вісьмома кіньми.

Окремо варто згадати знамениту колекцію породистих коней, яку граф збирав на престижних виставках по всій Європі. Для утримання тварин було споруджено спеціальну стайню, де коні могли комфортно жити й показово виставлятися перед гостями. У підвалах палацу зберігалася одна з найвишуканіших винних колекцій того часу. Це було справжнє сховище елітних сортів вин з усієї Європи, яким пишалися власники маєтку.

На початку Другої світової війни, у 1939 році, палац було знищено пожежею. Його більше не відновлювали.

Нагадаємо: на Волині спалили італійську віллу XVIII століття.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• На Панській горі над водами Стиру стояв розкішний палац (фото)
• Посеред лісу та осушених боліт: на Волині на березі озера стояв витончений палац
• Знищений війною: під Луцьком був неймовірний князівський палац, про який мало хто знає
• Архітектурна перлина Волині: яким був палац у Воротневі, знищений війною (фото)