Раніше приїжджали білоруси: як війна перекреслила сезон на Шацьких озерах

З курортного Шацька, що на Волині, до Білорусі кілометрів з 15. Ще рік тому у Шацькій громаді будували плани, як покращити туристичний потенціал краю, привабити ще більше відпочивальників, та велика війна перекреслила ці плани.

Усі зусилля громада кинула на оборону громади та допомогу нашим захисникам, адже Білорусь стала поплічницею агресора, пишуть Факти.Life.

– Таких вже нам сусідів Бог послав, білорусів, які раніше їздили самі до нас відпочивати,  а сьогодні ми з острахом дивимося в їхній бік і готуємося до найгіршого, хоча сподіваємося на краще. Люди, які живуть в селах під кордоном, мають сім’ї в Білорусі. Ми завжди мали нормальні відносини, обмінювалися інформацією, вели спільний бізнес. Вони в нас кожне літо відпочивали на Світязі. Та тепер все повернулося з ніг на голову. Ми розуміємо, що за цього режиму в Білорусі, який направлений в російський бік, важко було сподіватися на інше, хоча ми думали, що в них станеться перелом у суспільстві, що вони все-таки зможуть відстояти свою позицію, але бачимо, що в них нічого не вийшло. Хоча серед них є люди, які розуміють та підтримують українців, та вголос вони це сказати бояться, а є й такі, що думають, що проблема в нас, – розповідає голова Шацької громади Сергій Карпук.

До великої війни за сезон Шацькі озера відвідували сотні тисяч туристів з усієї України. Місця на базах відпочинку у червні були вже зайняті до кінця літа. Працювали ресторани, кав’ярні, ярмарки, на пляжах продавали смачні світязькі пончики, сушену та копчену рибу.

Чимало розваг було й для дітей. А місцеві екскурсоводи завжди мали чим здивувати навіть найвибагливіших туристів, пропонуючи екстрим-тури поліськими болотами, сплави озерами. Кожен тут знаходив відпочинок на свій гаманець.

Та минулого літа курорт був майже порожнім, половина баз відпочинку так і не відкрилися. Шацькі озера відвідало менше 10% відпочивальників, ніж зазвичай. Без заробітку залишилися і місцеві жителі, які живуть із курорту.

Багато хто боявся загрози з Білорусі, адже з перших днів повномасштабного вторгнення з їхньої території летіли ворожі ракети, які нищили наші міста. Чимало людей просто відмовили собі у відпочинку через війну.

І чи вдасться наступний туристичний сезон на Шацьких озерах, тут ніхто й не знає. Та поки тут про це ніхто й не думає. Головне завдання нині – укріпити кордон із білорусами, аби противник не пробрався. Бо усі 30 сіл громади під самісіньким державним кордоном із Білоруссю.

– У той бік від нас – Брестський військовий полігон приблизно за 40-50 кілометрів. І коли там проходять навчання, то у нас в селі аж шибки в хатах трясуться. Дуже чути і страшно. Вони там і з Градів стріляють, і з танків. Вони до нас близько, і не відомо, що в них в голові. Тому ми всі в напрузі тут живемо вже одинадцятий місяць, – розповідає староста прикордонного села Петро Мегель.

За цим селом уже кордон із Білоруссю, сусідню державу люди бачать зі своїх городів. Раніше вони часто їздили один до одного в гості. Там живе багато їхніх родичів та друзів. І дорога близенька, що й велосипедом можна було проїхатися. Та тепер чимало родин пересварилося.  Дехто вірить в легенду про бандер та розіп’ятих дітей, дехто просто боїться відверто нас підтримати у війні з росіянами. Однак чимало білорусів за нас. Щоправда, в телефонних розмовах про війну в Україні ніхто не говорить, бояться усі.

– З такою владою, як у Білорусі, з тим Лукашенком, їм довіряти не можна. В мене родина там живе, і я знаю, як вони живуть – на одній нозі стоять. Скажуть на другу стати – стануть, не скажуть  – будуть на одній стояти і терпіти. Не знаю, які в нас будуть відносини з ними після перемоги. Знаєте, якщо людина тобі раз плюнула в обличчя, то плюне ще не раз. Не так швидко все забудеться. Хоча українці – люди добрі, ми, може, й пробачимо колись. Та це буде не скоро. Чи буде наступ з боку Білорусі – ми точно не знаємо, хоча й живемо найближче до них. Та якщо підуть – будемо оборонятися. Усі люди, хто як може і вміє, – каже Петро Мегель.

Жителям прикордонних сіл ніби й сама природа допомагає. Довкола кордону усе в глибоких підступних болотах. Рівень води дуже високий, так що там і людина не пройде, тим паче важка техніка. Трудяться над захистом кордонів і наші військові. Вздовж лінії кордону зводять мінно-вибухові загородження. Тож і місцевим жителям не всюди можна ходити. Державні рубежі постійно підсилюють військовослужбовцями. Адже ця громада має понад 60 кілометрів спільної з білорусами межі.

Через близькість до кордону лише три з шістнадцяти шкіл працюють офлайн. На уроки ходити дозволили лише учням тих навчальних закладів, де вдалося облаштувати укриття. Решта дітей вчиться вдома.