«Інвестуємо в жінок, аби виграла система», – засновниця луцької спільноти Pro Women UA Юлія Євпак

Два роки тому Юлія Євпак, яка відома лучанам своїми громадськими ініціативами, створила спільноту для жінок Pro Women UA. За цей час жіноче ком’юніті організувало чимало мотивуючих та бізнес-івентів, допомагало з благодійними зборами для військових та гуманітарною допомогою для жінок-ВПО.

Журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» поспілкувались із засновницею Pro Women UA Юлією Євпак та менеджеркою з комунікацій Анною Панченко про цінності жіночого ком’юніті, діяльність під час війни, благодійні збори, стереотипи про фемінізм та плани на найближчі 5-10 років.

– Як ви можете описати Pro Women UA? Що це? Яка мета вашої спільноти?

Юлія Євпак: Pro Women UA – це українська спільнота жінок в бізнесі, кар'єрі та саморозвитку. Ми розвиваємо нашу спільноту та об’єднуємо жінок зі спільними поглядами.

У нашому розумінні жінка – це суб'єкт. Вона розвивається та прагне розвитку Україні в цілому. Наші wonder women можуть за себе постояти, забезпечити себе, були незалежними, рухатися у будь-якій сфері, яка їм подобається. Pro Women UA інвестує в жінок, аби виграла система.

 

У нас є декілька напрямків роботи: розвиток спільноти, інформаційна підтримка, соціальне підприємництво. Головний – розвиток спільноти. Ми проводимо різноманітні заходи для дівчат: про бізнес, особисте та загалом для їхнього розвитку. Ми прагнемо, аби жінка була активною у суспільстві та бажала змінити його на краще.

 

Крім того, у нас є додаткові активності, направлені на пошук можливостей для підприємиць, громадських і культурних діячок, які хочуть отримати додаткове фінансування або залучити партнерів. Також бізнеси активно надсилають нам вакансії, так ми допомагаємо дівчатам шукати роботу.

– Як та коли виникла ідея створити Pro Women UA?

Юлія: Ми проводили багато заходів для підприємців. Я дуже вболіваю за те, щоб бізнес на Волині розвивався. Зокрема, у Луцьку є дуже багато перспективних людей, які мають унікальні ідеї, хочуть бути успішними та творити нашу економіку.

У 2020 році, коли ми тільки відновили роботу після першого локдауну, дівчата постійно просили нас зробити щось окремо для жінок. На той момент я була проти моногендерних подій. Але у нашої жіночої аудиторії був дуже великий запит на це. І ми ризикнули.

Наш перший захід відбувся 23 липня 2020 року. Наші дівчата були дуже задоволені ним, ми запустили ще одну зустріч. Згодом ми зрозуміли, що цей проєкт почав жити окремим життям, набагато глибшим, ніж просто організація івентів.

 

 

За ці два роки ми побачили, що наша діяльність реально допомагає дівчатам повірити у себе, відкрити власний бізнес, знайти себе у суспільстві в різних ролях. Наприклад, дівчина, яка часто відвідувала наші івенти, зараз відкриває свій бізнес і пише нам, що ми їй дуже допомогли. Тому ми розуміємо, що усі наші старання не були марними.

 

– Що означає «wonder women»?

Анна Панченко: Так ми називаємо наших дівчат. Ми віримо, що кожна жінка у нашому ком’юніті – особлива, вона чудо-жінка, яка може абсолютно все. Wonder women постійно прагне розвитку. Кожну нашу дівчину ми знаємо поіменно, любимо її та активно підтримуємо.

 

– Як до вас можна долучитись?

Анна: Долучитися до нас можна по-різному. Спочатку за нами можна стежити у соцмережах, там ми проводимо всю комунікацію. Можна слідкувати за нашими анонсами, написати нам.

Потрапити на наші заходи теж дуже просто. Новенькі дівчата також можуть легко до нас долучитись. Ми завчасно публікуємо анонс, але попереджуємо, що кількість місць обмежена і потрібно якнайшвидше бронювати своє місце. У нас завжди обмежена кількість місць, бо нам важливо, щоб кожна дівчинка могла розкритися на заході і показати себе, без сорому ставити питання, бути у класній атмосфері. 

 

Юлія: Зазвичай у нас солд-аути за кілька днів. Запитів є більше, ніж місць. Ми дуже піклуємось про якість того, що ми робимо, щоб кожній дівчині було комфортно. Буває, що ми не встигаємо виставити навіть спікерів, а місць вже нема. Коли планували захід про синдром самозванця, ми проанонсували його за 2 тижні. Всього було 20 місць. Усі квитки розібрали за 23 години. З одного боку, така активність дуже лестить, з іншого – це велика відповідальність.

 

 

 

– Чи є запити від чоловіків, які хочуть потрапити на ваші заходи? Якщо так, то чи відмовляєте їм?

Анна: Є запити. Якщо подія на якусь бізнесову тематику, то не відмовляємо. Завжди на івенті є один чи двоє чоловіків. Але якщо це не публічний захід, наприклад, із сексологинею Оксаною Мазурок, то ми навіть у соцмережах не виставляємо звіт. Кожній дівчині скидаємо фото окремо, бо знаємо, що це табуйована тема. На їх розсуд – ділитися інформацією чи ні, виставляти фото чи ні.

 

 

– Як підбираєте спікерів для своїх заходів?

Анна: У нас у Луцьку та на Волині загалом є багато крутих людей, яких можна запрошувати в якості спікерок чи спікерів. Також звертаються наші дівчати і говорять, про що б вони хотіли послухати. Час від часу робимо опитування, що цікавить наших дівчат. Ми обробляємо ці запити і думаємо, кого можна запросити. Це насправді досить об’ємний процес.

Юлія: Часто приходять люди і просять себе прорекламувати чи як спікерів, чи у наших соцмережах за гроші. Але у нас нема реклами, бо ми не хочемо радити дівчатам те, у чому не впевнені. Для нас важлива довіра нашої аудиторії. Ми запрошуємо експертів, які точно професіонали своєї справи та можуть поділитися чимось корисним.

У нас у пріоритеті експерти з Луцька та Волині, бо хочемо познайомити нашу аудиторію із місцевими спеціалістами. Але запрошуємо зі всієї України також. Ми дивимось на потенціал людини, чому вона може навчити та як саме підсилити кожну нашу учасницю й спільноту в цілому.

 

– Ваші події завжди проходять на цікавих локаціях. Як підбираєте місце проведення?

Юлія: У нас є традиція робити заходи у незвичних локаціях, бо це важлива складова атмосфери.  Ми почали співпрацювати із закладами культури. Одразу не всі це розуміли, бо раніше такого ніхто не робив. Була традиція влаштовувати заходи тільки у ресторанах з коктейлями. Але ми також хочемо популяризувати традиційні заклади культури у Луцьку.

 

До прикладу, ми проводили захід у дворі Адміністрації державного історико-культурного заповідника у Луцьку. Навіть для лучанок, які тут народилися, це стало несподіванкою, бо вони не знали про його існування. Але дівчата були в захваті. Особливим місцем для нас є художній музей в замку. Такі місця передають почуття поваги і любові до цього міста, до його величі і історії, яку не передає жодний сучасний ресторан.

Також було цікаво співпрацювати із Волинським краєзнавчим музеєм на вулиці Шопена. Там ми побачили вітраж на коридорі біля сходів. Взагалі ці вітражі робили у радянські часи, але саме тема розкрита не типово, стильно. Жінка, яка зображена на цьому вітражі – це гарний маніфест про те, що Україна сильна. Я побачила дуже багато образності і подумала, що це про наших дівчат, які йдуть проти системи, створюють те, що хтось інший би побоявся. Ми зробили акцент на цей вітраж на самому заході, виключили всюди світло, підсвітили його. Це була така магія, яку ще довго згадували і учасниці, і партнери.

 

Анна: Останній наш захід проводили в укритті. На ньому ми мали говорити про синдром самозванця. Почалась повітряна тривога. Ми чекали її закінчення, бо відповідаємо за наших дівчат та партнерів. Після того ми мали вирушати на локацію. Повітряна тривога довго не закінчувалась, тому ми мусили скасовувати цей захід. Потім подумали, як переробити захід, обрали іншу локацію в укритті. Також зробили паралельно онлайн-варіант для дівчат, які не могли бути присутніми у той день.

– Як змінилась ваша діяльність після повномасштабного вторгнення росії в Україну?

Юлія: З перших днів війни ми надавали логістичну та психологічну підтримку. Ми звернулися до наших психологів, щоб вони допомогли рекомендаціями, як проживати цей період та не втратити себе.

Анна: Пам’ятаю, коли ми списалися із Юлею, то обоє були у поганому стані. Але ми вирішили, що потрібно зібратися та підтримувати наших дівчат. 23 лютого у нас вийшов пост «Підтримай українських військових» із інформацією про фонди, куди можна донатити. Вже 24 лютого, у перший день вторгнення, ми написали пост про те, як боротися зі страхом та панікою. Загалом виходило багато корисної інформації: що робити під час обстрілів, як захистити себе у месенджерах, окремий блок про жіноче здоров’я тощо.

Також у перші дні війни ми запустили телеграм-канал про пошук роботи, де і зараз розміщуємо вакансії. Кожен день заповнюємо його, виставляємо вакансії дистанційні, у Луцьку чи за кордоном.

Юлія: Крім того, до нас постійно пишуть дівчата, щоб просто розповісти про свій біль, поділитися, отримати підтримку. Ми ніколи не знецінюємо нічиїх почуттів. Так, ми розуміємо, що на сході та півдні України люди живуть в окупації, їм значно гірше. Але коли у нашої дівчини у Луцьку нема світла, води та опалення, а їй треба дати раду не тільки собі, але й дітям, то ми завжди готові підтримати її. Людині не повинно бути краще від того, що комусь гірше. Це ненормально. Важливо бути чесним із собою та проживати будь-які емоції.

 

– Коли ви провели перший захід після 24 лютого?

Юлія: Був дуже великий запит, тому у квітні ми влаштували благодійний івент з психологинею Надією Рогозіною «Як не з’їхати з глузду під час війни?». Він дуже допоміг і нашій команді, і дівчатам.

– Розкажіть про благодійну допомогу, яку ви надавали з перших днів війни.

Юлія: Ми в основному допомагали ВПО спільно з національною поліцією на Волині. Якщо ми проводимо заходи, то скидаємо частину коштів для ЗСУ через волонтерський штаб «Ангар».

 

Так, наприклад, 28 серпня ми робили повністю благодійний захід під назвою «Pro Ukraine». На цьому івенті нам вдалось зібрати понад 16 тисяч гривень, які ми передали для Волонтерського штабу «Ангар».

 

 

 

 

Анна: Нещодавно у нас була благодійна акція спільно із нашою wonder woman Даною. Вона сама пече, пакує і розносить печиво для військових у госпіталалі. У неї є синочок Макар, якому три роки. Ми запропонували їй допомогу. Дана сказала, що була б дуже вдячна, якби їй купили продукти. Ми вирішили, що замість «Чорної п’ятниці» було б круто провести тиждень маленьких донатів для ЗСУ. Ми закупили продукти та передали для неї.

Також проводили акцію «12-гривень-четвер», де збирали маленьки донейти – 12 гривень – на закупівлю білизни для тих жінок, які вимушено опинилися на Волині через війну. Наші дівчата активно підтримували таку ініціативу.

– Ви сказали, що у спільноті Pro Women UA феміністичні цінності. Але чомусь слово «фемінізм» багатьох лякає. Та і загалом навколо нього дуже багато стереотипів. До прикладу, багато хто думає, що феміністки ненавидять чоловіків.

Юлія: Так, справді є такий стереотип. Багато хто пише: «Феміністки хейтять чоловіків». Але насправді це не так. Фемінізм – це про рівноправ’я: я поважаю тебе та твої кордони, ти поважаєш мене, мої права та кордони. Кожна дівчина нашої спільноти створила себе сама, заробляє сама, вона може сама із собою взаємодіяти і бути щасливою.

Чоловіків ми любимо та поважаємо їх партнерство в різних ролях. Як ми вже говорили, вони навіть приходять до нас на заходи та підтримують наші ініціативи. Благодійну допомогу також надсилали й чоловіки, цей факт тішить.

Pro Women UA – це спільнота жінок, які поважають, люблять себе та знають, що жінку не можна експлуатувати ні морально, ні фізично, ні фінансово. Вона сама обирає, ким їй бути – найнятою працівницею, бізнес-леді, шаленою домогосподаркою, щасливою матусею, радісною дружиною чи всім разом.

 

– У своїх соцмерережах ви також багато писали про Стамбульську конвенцію, яка набула чинності з 1 листопада цього року. У неї також багато противників. 

Юлія: Нам теж траплялись негативні коментарі щодо цього, але ми на них не зважаємо. У нас у спільноті є адвокат Олег, який консультував дівчат з юридичних питань в одному з наших проєктів. Минулого року нам написала дівчина, яку побив вітчим. Ми з ним намагалися їй допомогти. Для родини цієї дівчини те, що її побили так, що вона насилу відкривала очі, не було проблеми. Тож якщо хтось проти Стамбульської конвенції, то просто нехай подивляться в очі таким жінкам та розкажуть, що вони «самі винні». Невже для цих людей не є проблемою те, що іншу людину б’ють, знущаються над нею? У нас має бути цивілізована країна, де жінка повинна бути захищена від насилля. Як і чоловік. 

– Як щодо фемінітивів? Чому велика частина людей ставиться до них негативно?

Анна: Людей не бентежать слова «вчителька», «прибиральниця», «лікарка». А от «членкиня» або «фотографка», «фотографиня» – неприйнятно для них. Але це також про роль жінки, бо вона може бути і членкинею, і вчителькою. Фремінітиви – це прекрасно. Думаю, що з часом усі звикнуть і зрозуміють, що це нормально.

– Що вас надихає розвивати спільноту Pro Women UA?

Анна: Напевно, найбільше для мене натхнення – це наші дівчата. Ми дуже близько спілкуємось з ними. Кожна розвивається нон-стоп, вчиться, тому дуже приємно спостерігати за ними, розказувати їхні історії, надихатись самим. 

Особливо надихають відгуки наших дівчат після івентів. Ми дуже тішимось, коли отримуємо такий фідбек. Є відчуття, що ти робиш щось важливе. 

 

Звісно, я надихаюся в роботі з Юлею. Вона і для наших дівчат, і нашій команді рольова модель. Вона дуже цікава особистість, яка мотивує нас усіх.

Юлія: Мене теж надихають наші wonder women. У ком’юніті, яке ми створили, долучається велика кількість неймовірних дівчат. Вони такі різні, але усіх я люблю усією душею. Коли почалось повномасштабне вторгнення, я бачила, що вони активно збирали допомогу, робили коктейлі Молотова тощо. Вони роблять усе, аби наша Україна стала кращою та наближають перемогу.

– Розкажіть надихаючі історії про жінок у вашій спільноті.

Анна: У 2020 році ми створили рубрику «Підтримуй локальне». Там ми розповідаємо про круті луцькі бізнеси, які попри все працюють та розвивають економіку. Усі історії дуже надихають.

Юлія: Наприклад, лучанка Лілія Радіцька, яка зараз живе у Тернополі. Вона хотіла створити власний бренд одягу. Ми дуже вболівали за неї, вона талановита та цілеспрямована. 6 червня цього року вона відкрила ФОП і розпочала свою самостійну діяльність. Нещодавно навіть презентувала свою колекцію на луцькому показі мод. Ми написали про неї, щоб надихнути інших дівчат, показати їм, що навіть під час війни, люди не бояться щось робити.

 

Анна: Минулого року ми втілювали проєкт про соціальне підприємництво. Олена Жадановська закінчила наш курс і відкрила після цього центр розвитку для підлітків. Вона виношувала цю ідею під час курсу соціального підприємництва, проходила усі блоки навчання, презентувала її на нашій випускній вечірці. Олена навіть запрошувала мене читати лекції про маркетинг та комунікації цим дітям. Їх було більше сотні. Ми дуже тішимося за неї, підтримуємо її діяльність, розповідаємо про її здобутки.

 

 

Юлія: Ольга Шулик – ще одна дизайнерка в нашому ком'юніті. Після нашого курсу вона зорієнтувала свій бізнес на соціально відповідальний. У Олі виникла ідея піти до бабусь, як плетуть вдома шапки, дати їм роботу та продавати їхні вироби. Це дуже круто. Уявіть, як тим жінкам, які мають невелику пенсію та не мають роботу, мати такий підробіток в наші часи. Ми розуміємо, що також причетні до цієї красивої історії, максимально поширюємо інформацію про їхні здобутки.

Насправді про кожну дівчину можна знімати фільм. Те, як вони працюють над собою, стараються над тим, щоб робити все якісно, щоб це приносило користь, не може не захоплювати.

– Як ви бачите спільноту Pro Women UA через 5-10 років?

Юлія: Я за професією стратегіст. Нас вчили, що загадувати так далеко не можна. Але я сподівають, що ми якнайшвидше разом відсвяткуємо перемогу України над рашистами.

Щодо спільноти, то дуже хочу, щоб наша діяльність була не тільки у межах Волині, а по всій Україні. У нас є такі плани, бо я справді бачу, що у дівчат є запит, а у нас якісна пропозиція.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

• «Без футбольних полів ми не зможемо розвивати молодих футболістів», – Олександр Бляшук (фото)
• Благодійні фонди – допомога нужденним чи бізнес на біді: інтерв’ю з луцькою благодійницею
• У Луцьку діти заробляють, збираючи гроші на ЗСУ: що з цим не так (фото, відео)