Поділитись:

Благодійні фонди – допомога нужденним чи бізнес на біді: інтерв’ю з луцькою благодійницею

Четвер, 13 жовтня 2022, 19:00

З 24 лютого ціла армія волонтерів, громадських організацій і благодійних фондів кинулася допомагати ЗСУ, які захищають Україну від знищення ворогом. Разом з тим багато благодійних фондів продовжує займатися не менш важливими справами – порятунком важко хворих дітей. Ці діти мають право на життя, не дивлячись на те, що клятий путін змінив наші пріоритети.

Благодійники продовжують боротися за ці життя навіть в умовах війни. А шахраї навіть в такий час намагаються нажитися на довірі українців, які мають щире бажання допомагати.

Журналісти сайту новин Луцька і Волині «Конкурент» поспілкувалися із засновницею Благодійного фонду «З Богом у серці» Марією Бадалян.

Луцька благодійниця руйнує стереотипи про благодійні фонди та розповідає, як відрізнити прозорий фонд від шахраїв. Чому не варто давати кошти напряму сім'ї, якщо нею вже опікується фонд, і чому не слід давати милостиню людям, які просять гроші на вулиці. Через шахраїв, яких чимало, падає рівень довіри до всього волонтерського руху, благодійних фондів і громадських організацій. Тож Марія Бадалян розповідає, як впевнитись, що справді допомагаєш хворій дитині, а не поповнюєш кишені пройдисвітів, які «заробляють» на довірі українців шалені суми.  

 

Я бачила те, що мало б знищити моє серце повністю

– Чому особисто ти вирішила займатися благодійництвом?

– Я не можу сказати, що це я вирішувала. Гадаю, краще сказати, що так вирішив Господь, коли покликав мене, а я, у відповідь, прийняла рішення довіритись, хоч мені було страшно, що я не зможу. Я була поруч із моїм братиком, Марком, кожного дня, відколи він захворів на рак, і коли уся наша сім’я почала спільну важку боротьбу, живучи у лікарні, і аж до самого дня, коли наш мужній Марк пішов на Небо до Бога.

Я бачила те, що мало б напевно знищити моє серце повністю, але Господь зробив так, щоб через це я могла послужити багатьом, як цього ніколи б не змогла зробити людина, яка цього не пройшла.

Заручившись підтримкою сім’ї і знаючи, що Марк оберігатиме мене з Неба, у грудні 2020 року я заснувала Благодійний фонд «З Богом у серці».

– Чим саме займається твій фонд? І що змінилося після 24 лютого?

– Ми допомагаємо дітям та молоді, які зіштовхнулись із важкими захворюваннями. Історія кожної нашої дитини унікальна і завжди складна. Особливо, що стосується ракових захворювань.

Наша мета – огорнути кожну дитину піклуванням та дієвою компетентною допомогою. Щоб жодна сім’я не була полишена у біді і мала всі можливості гідно боротись за свою дитину.

А 24 лютого перевернуло усе. Частина нашої команди боронить Україну у лавах ЗСУ, змінились реалії, прийшли нові потужні виклики. Але ми працюємо. У нас шалений темп роботи. Важко, але дітям, яким ми допомагаємо, ще важче. Тому потрібно взяти себе в руки і працювати, працювати, працювати.

– Розвінчай перший міф про благодійну діяльність: що це лише випрошування грошей.

– Я б залюбки, але це не міф.  Благодійність – це часто таки про випрошування коштів. Хоча хотілось би, щоб було інакше. Подекуди це перетворюється на ціле змагання у креативності: що б ще придумати, щоб зачепити цікавість людей і тим спонукати їх прийти на допомогу.

Це нормально для комерційних структур, які продають товари чи надають послуги і, аби заробити більше, вигадують різні маркетингові ходи, щоб привернути увагу клієнта. В комерції це нормально. А благодійність — це ж все таки про інше. Допомога — це те, що ти робиш, не шукаючи користі для себе. Ти допомагаєш, тому що розумієш, що це важливо. Допомога не може йти бонусом.

У волонтерів нашого фонду сила силенна безспосередньої роботи: перевірка всіх звернень і лікарняних документів, звітність, закупівля і передача ліків, супровід на лікування і реабілітацію, інформаційні кампанії, та й з рештою фізична присутність поряд із дітьми, моральна підтримка хворих. Мабуть, останнє і є найбільшою цінністю саме нашого фонду. Тому часу на те, щоб вигадувати, а тим більше, організовувати розважальні заходи для наших потенційних донорів у нас просто немає фізично.   

– Які способи залучення коштів використовує твій фонд?

– Ми ніколи не граємо на емоціях людей. Ви не побачите у нас гасла: «дитина от-от помре, якщо не зробити переказ!» або щось накшталт цього. Ми завжди намагаємось пояснити, чому ті чи інші проблеми критичні, і чому так важливо об’єднатись заради їх вирішення. Насправді, ми просто сумлінно робимо свою роботу. А люди, бачачи це, долучаються.

Я б сказала, що люди, які щиро хочуть допомагати іншим, які хочуть робити добро, вони самі нас знаходять і залишаються разом з нами. Бо бачать, як ми працюємо і знаходять ті цінності, які довго шукали.

 

Ми не можемо вплинути на неминуче, але можемо вплинути на те, яким буде кожен новий день

– Скільки дітей фонду «З Богом у серці» вдалося врятувати?

– Ми так не кажемо. Ми допомагаємо та боремось за кожну дитину, і не даємо сім’ям бути самим у їх біді. Навіть коли лікарі кажуть, що дитина швидше за все скоро помре. Один Господь насправді знає, що на кого чекає. Буває так, що в найтяжчий момент дитина раптово одужує. Буває по-різному. Можливо, когось це здивує, але для нас не це головне. Важливо, що відбувається тоді, коли боротьба триває.

Іноді ми не можемо вплинути на неминуче, але ми можемо вплинути на те, яким буде кожен новий день. Так було із Софією Мартинюк. В заключні дні її боротьби ми щодня привозили їй ліки, які давали дівчинці полегшу. Влаштували їй день народження у лікарні: в день її 13-річчя завітали із кульками та подаруночками. Вона усміхалась, і все її обличчя сяяло від радості, а батьки плакали, знову бачачи її такою щасливою. Через кілька днів Софія померла. Але я ніколи не забуду її усмішку.

Люди часто не усвідомлюють, як багато вони можуть змінити у житті іншої людини, подарувавши їй щиру любов.

– Чи можеш ти назвати ТОП причин, чому люди не довіряють благодійним фондам?

– Насправді, я б теж воліла знати. Я шукаю, але не можу знайти об’єктивних причин. Іноді я прямо запитую людей: «чому так?» Але часто вони і самі не можуть дати конкретної відповіді. Таке враження, що сформувався якийсь неправильний стереотип, якась колективна думка, а як і коли вона виникла – важко судити.

Звісно, є скандали, де замішані благодійні фонди, звісно є ті, хто цією назвою тільки прикривається, але якщо об’єктивно, то і серед тих, хто сам від себе збирає кошти, шахраїв не менше.  Я гадаю, що навіть більше. Просто там дуже важко щось довести і притягнути до відповідальності, тому ми рідко чуємо про такі скандали і випадки. Не тому, що їх немає. А тому, що ці люди забирають ваші кошти і випаровуються. Неможливо відслідкувати, скільки коштів було зібрано загалом. Куди вони пішли. Де особисті гроші, а де благодійні пожертви – визначити неможливо. На що людина витратить гроші, коли в них не стане потреби – теж не відомо. Вона може витратити їх на власний розсуд.

З юридичною установою все набагато-набагато важче. Там так не вийде. Гроші, які лишилися після лікування однієї дитини, скеровуються на лікування іншої.

Якщо розібрати законодавство України, то стає зрозуміло, що благодійник захищений, лише допомагаючи через офіційні благодійні організації, бо щодо юридичних установ діють чіткі обмеження та суворі правила, що прописані у законі, які регламентують їх діяльність. Там же визначена і відповідальність за їх порушення.

Організації підзвітні, всі звіти подаються у податкову. Всі підтверджуючі документи зберігаються впродовж трьох років.

Організація може скерувати кошти тільки на свою статутну діяльність і обов’язково мати всі необхідні підтвердження.

У разі прийняття рішення про ліквідацію організації, кошти або спрямовуються на будь-яку іншу благодійну організацію з таким же напрямом, або йдуть державі.

Тому це міф, що шахраю простіше діяти через благодійний фонд. Шахраї переважно збирають кошти саме на картку фізичних осіб!

– «Волонтери» зі скриньками – чи можна довіряти їм, чи повинні вони надавати документи про те, кому і на що збирають і на що в таких документах треба звертати увагу?

– Дивлячись, хто перед вами. Якщо це волонтери дійсно існуючої організації, зазвичай про будь-які благодійні акції буде анонс у їх офіційних соцмережах, на сайті, у ЗМІ, тощо. Якщо людина стоїть зі скринькою, припустимо, біля супермаркету, запитайте її найперше, яку організацію вона представляє? Хто дав їй дозвіл збирати тут кошти? Це ж громадське місце, має бути дозвіл. Попросіть документи, які б це підтвердили. Будьте уважні.

Якщо ви ніколи не чули про таку організацію — загугліть: що про неї пишуть? Чи існує вона взагалі? Якщо ви бачите, що це діюча, відома організація, і про неї нормально відгукуються — не полінуйтесь, зателефонуйте. Номери усіх офіційно зареєстрованих благодійних організацій завжди є в Інтернеті. Запитайте, чи дійсно їх представник зараз знаходиться за певною адресою зі скринькою у руках. Якщо бачите, що відбувається щось підозріле — викликайте поліцію. Вони вже точно розберуться, що й до чого. На таке не можна шкодувати час. Бо ви пройдете повз, а якийсь дідусь услід за вами покладе частину своєї і без того малої пенсії, думаючи, що рятує якійсь дитині життя.

– Люди з «документами» на вулицях – чому вони збирають гроші самостійно, а не звертаються до фондів? І чи звертають фонди увагу на такі випадки?

– Я думаю, що їм так дуже комфортно. До цього часу я не зустріла жодної людини серед тих, які стоять на вулиці, хто б дійсно потребував допомоги.  А я ж зануда, я до них підходжу, спілкуюсь, представляюсь, прошу документи показати. А вони ж усі з такими товстими папками стоять, але це напевно, лише для відводу очей. Хтось показувати відмовляється. Хтось показує, а там документи чужої дитини. Починають казати, що це дитина троюрідного брата чи ще щось вигадують.

Часто вчитуюся у виписку, і розумію, що наразі дитина ніякого лікування не проходить і її життю нічого не загрожує. Запитую із подивом: а на що ви тоді збираєте кошти? Тиша. Для таких людей — це заробіток. Навіть якщо це справді дитина в їх сім’ї. Таких історій багато насправді, і це страшно. Бо в кишенях навіть таких не надто продуманих шахраїв осідають десятки тисяч щомісячно. Але навряд простий перехожий, який в тому не розбирається, та і, швидше за все, обмежений у часі, зможе здійснити ретельну перевірку. Цим аферисти і користуються.

Я завжди рекомендую: бачите, що для дитини просять допомогу на вулиці — давайте номер нашого фонду — 0950107221. Ми хоча б зможемо ретельно перевірити, чи дійсно ця дитина потребує допомоги. І в разі необхідності завжди її надамо.

Це стосується і звернень в Інтернеті, на особистий номер. Просять допомогу для дитини? Давайте наш номер. Кажіть: я допомагаю тільки через фонд «З Богом у серці», зверніться за їх номером, їх фахівці перевірять ваші документи та допоможуть вашій дитині.

 

Іноді нам вдається збити ціну медичного обладнання на понад 100 000 гривень шляхом переговорів

– Як зрозуміти, що той чи інший фонд прозорий і йому можна довіряти? На що звертати увагу?

– Я можу лише своєю суб’єктивною думкою поділитись: я б дивилась на людей. Хто очолює організацію? Як близько ця людина до тих, кому вона допомагає?

Якщо це людина, яка сама хворіла на рак, або хворіла найдорожча для неї людина, і тепер вона допомагає іншим, гіпотетично можна припустити, що ця людина може виявитись нечесною, бо всяке буває, але гадаю, що шанс значно менший.

Якщо це військовий, який пережив поранення, полон, і допомагає іншим військовим… або якщо це людина, яка особисто возить допомогу на фронт, ризикує власним життям, яка щоразу дивиться в обличчя захисникам, то значно менший шанс, що така людина може виявитись безчесною. Тому я б дивилась на персоналії. Які цінності в тих особистостей, які будують організацію, які її очолюють. Не на окремих волонтерів дивитись, а саме на керівників. Бо окремі волонтери нічого не покажуть. Може бути чесна людина, яка опинилась в нечесній організації, і так само у порядну організацію може просочитись непорядна людина. Тому більше дивимось на очільників.

– Закон дозволяє благодійним фондам лишати певну суму зібраних коштів собі. Про які суми може йтися?

– Ні, не собі! Мені не дуже подобається це формулювання, воно суперечить закону. Ось якраз оці таємничі відсотки багатьох збивають з пантелику. Як це бачать люди: «Зібрали кошти дитині, віддали їй всього третину, а частину коштів між собою розділили, негідники». А як насправді? Давайте розбиратись.

По перше, закон нам чітко говорить про те, що розмір адміністративних витрат благодійної організації не може перевищувати 20 відсотків доходу цієї організації у поточному році. Тобто, з цього випливає, що до 20% річних пожертв організація може залучати на забезпечення своєї діяльності. Наприклад, у ці 20% можуть входити поштові витрати, паливо, якщо допомогу везуть особисто, послуги зв’язку, це можуть бути витрати на оренду приміщення, де зберігається чи надається допомога, тощо. Це банківська комісія та багато чого іншого. І заробітна плата найманих працівників теж може бути частиною адміністративних витрат. Дивлячись, наскільки плідно і повноцінно працює організація, які об’єми роботи. Якщо в організації працює бухгалтер і юрист, якщо об’єми роботи дійсно великі, то цим людям також потрібно щось їсти і пити, за щось жити.

Якщо людина виконує важливу соціальну роботу, то чому нас дивує, що вона має мінімальну заробітну плату? В той час як нас зовсім не дивує, що соціальні працівники на державних посадах отримують стабільну щомісячну платню за свою роботу.

Адекватні благодійні фонди завжди старатимуться економити на адмінвитратах. Та і на всьому, де це лише можливо! До прикладу, наш фонд щодня працює важко працею, щоб заощадити кожну гривню. Перед тим, як щось придбати із ліків чи засобів догляду ми обдзвонюємо усіх виробників, домовляємось про знижки, про програми сталого партнерства, щось вдається отримати безкоштовно.

Коли ліки купують самі батьки дитини, вони не мають часу, вони у лікарні. Вони купують те, що ближче. І іноді це переплата у кілька разів. А таких ліків може бути дуже багато за день. Подекуди нам вдається збити ціну медичного обладнання на понад 100 000 гривень шляхом переговорів.

По друге, нам довіряють кошти благодійники, натомість, зі свого боку  ми працюємо над тим, щоб їх захистити, ретельно перевіряючи усі запити на допомогу і відсіюючи усі спроби шахрайства. Ми не передаємо кошти, натомість самі купуємо ліки, засоби догляду, оплачуємо операції, реабілітацію тощо. Все прозоро, ми можемо у будь-який момент відзвітувати за кожну копійочку, що кожна із них пішла за призначенням, зберігаємо усі документи.

В кишенях шахраїв щодня осідають сотні тисяч гривень, переказаних довірливими людьми, які щиро думають, що вони комусь допомогли. Порівняйте це із витратами на команду, нехай навіть із трьох людей, на мінімальних заробітних платах, які будуть перевіряти щодня кожну заявку, відсіювати шахраїв і економити до 50% на кожному купленому препараті. Це ж не співмірно. І це набагато розумніше. Якби усі надіслані на благодійність кошти не діставались шахраям, а дійсно йшли дітям, які хворіють, то у нас було б вище соціальне забезпечення, ніж у країнах ЄС.

По третє, команда потужних працівників може вигравати міжнародні гранти, тобто залучати інвестиції іноземних організацій для реалізації соціальних проектів в Україні.

Підсумовуючи, я рекомендую: якщо ви благодійник, вам значно краще знайти команду компетентних людей, яким ви будете довіряти, які чесно роблять свою роботу, і підтримувати цей благодійний проект посильним внеском. Адже якщо все проаналізувати, то ви здивуєтесь, наскільки ж це розумніше, логічніше і дієвіше.

– Скільки людей працює у твоїй команді і які у них заробітні плати?

– За два роки у нас ніхто не отримував заробітних плат, включно зі мною. Мені за це соромно, щиро каюсь. Це приклад того, як не можна робити, якщо багато і виснажливо працюєш. Якщо ти допомагаєш епізодично – це інша справа. Але якщо ти цінний постійний працівник і в тобі реально є практичний сенс, то твоя робота має оплачуватись. Або соціальний сектор просто тебе втратить в якийсь момент. Адже людина піде працювати туди, де платять, щоб прогодувати себе або сім’ю.А компетентних, щирих, самовідданих людей все ж краще не втрачати. Особливо в таких важливих сферах, як соціальна.

– Як можна довести, що волонтери чи працівники фонду не беруть гроші собі в кишеню? Як обліковуються доходи і видатки фонду і як це можна перевірити?

– Усе можна перевірити, зазвичай фонди формують публічні річні звіти, а хтось і щомісячні. Найголовніше, що ведеться внутрішній облік: що купили, кому передали, і зберігаються всі документи, які це підтверджують. З цим дуже суворо і доволі складно, якщо робити все правильно. А якщо неправильно – будеш нести відповідальність в якийсь момент, це питання часу. Але дивіться обов’язково, чи фонд справді офіційно зареєстрований, і чи це його офіційні рахунки.

 

Коли ми кажемо, що гроші у руки не даємо – 50% сімей відсіюється

– Яка відповідальність за нецільове використання коштів фонду?

– Дивлячись про що йдеться. Зараз, скажімо, навіть ті організації, у яких за статутною діяльністю не передбачена допомога Збройним Силам України, можуть її надавати і це не є порушенням.

Якщо говорити про перевищення дозволених 20% на адмінвитрати, або надавав допомогу, яка не передбачена твоїм же статутом, але якщо це не має ознак злочину, то за це, найімовірніше, можуть виключити з реєстру неприбуткових організацій. Тоді сплатиш усі податки за рік, на рівні зі звичайними підприємствами, ще й на штраф попадеш.

Якщо ж ми говоримо про ознаки злочину, то це кримінальна відповідальність. Там вже інша розмова.

– Чи бували випадки, коли тебе обманювали ті, для кого ти збирала гроші?

– Ні, не було. Хоча спроби були. Постійно з цим зіштовхуємось. Але такі історії закінчуються на етапі перевірки документів. Коли ми кажемо, що гроші у руки не даємо – 50% сімей відсіюється. Сумна статистика, але така правда.

На жаль, навіть якщо згадувати сім’ї, в яких справді хворіють діти, історії яких не вигадані, то не всіх їх влаштовує такий варіант, що їм оплатять лікування. Хтось хоче збирати сам, бо це великі гроші. І тут неможливо визначити, скільки зібрала ця сім’я на особисті картки. І на що були витрачені кошти.

Буває так, що сім’я веде збір грошей, а по факту це лікування надається державою безкоштовно. І я сиджу собі та й думаю: а куди ж підуть ці кошти насправді?

Тому щораз, коли ми публікуємо рахунки і я бачу в коментарях фрази «поділіться картками батьків», мені відразу згадуються ці випадки, яких незлічити. Тож моя скромна рекомендація: не скидайте кошти на картки фізичних осіб. Хіба що це близька вам людина і вам буде радісно, навіть якщо вона ці кошти витратить не на лікування, а, наприклад, на відпочинок опісля.

 

– Дійсно в Україні люди більше довіряють невідомим особам з «документами», які збирають гроші на вулиці, ніж офіційним благодійним фондам? Чому так і як зламати стереотипи?

– Я не можу знати, чим керуються інші люди. Можливо, вони щиро не розуміють, навіщо посередники, якщо можна напряму допомогти. І що посередник – значить шахрай який хоче нажитися на чужій біді.

А фактично посередник, юридична особа, — це необхідний елемент цієї ланки, бо хтось має цю допомогу регулювати, встановлювати порядок і нести за нього відповідальність. Інакше буде хаос, на якому наживатимуться шахраї. Що ми і бачимо часто.

А от як зламати стереотипи… Ми ламаємо їх власною плідною і чесною працею. Інших шляхів я не бачу. Хто бачить нашу роботу — часто змінює думку про фонди і видихає з полегшенням: нарешті можна допомагати і знати, що ці кошти дійсно пішли на добру справу.

Ті організації, які працюють чесно та самовіддано, теж щодня ці стереотипи ламають. Такі є. Хто щиро шукає, той обов’язково знайде свою команду

– Як працюють такі фонди в країнах ЄС? Там вдалося витіснити шахрайство у цій сфері?

– Європейці взагалі до таких речей дуже прискіпливо ставляться, у них мислення в цьому плані прямо протилежне. Як це дати кошти фізособі? Ні, навіщо, якщо є фонди. Там все перевірять, там мої гроші будуть захищені, і я не буду бідолагою, якого обдурять. Там працюють спеціалісти, отримують за це платню, їх контролює держава, вони підзвітні, це їхня робота, за яку вони несуть відповідальність.

Європейці поки не перевірять усі наші документи, поки не вичитають, що ми справді офіційна організація і скільки часу ми працюємо, кошти не довірять, навіть якщо добре знають особисто.

Я б дуже хотіла, щоб ми все таки відкинули ось це тикання грошей в руки чи на картку незнайомим людям, бо, нібито, їм чогось можна більше довіряти, аніж офіційній організації, а все таки вчились культурі благодійності, якої в Україні дуже не вистачає.

– Чи припускаєш ти, що в Україні певним кримінальним чи іншим структурам може бути не вигідною прозорість благодійництва?

– Можливо. Я не знаю. Фонди іноді використовують для відмивання коштів, але держава із цим бореться. Але це фонди-фейки. Вони не справжні. Я впевнена, що якщо людина щиро хоче допомагати, то обов’язково знайде свою команду, якій буде довіряти, і спільно із нею допомагатиме тим, хто цього дуже потребує. Адже дуже прикро, що часто допомога від щирого серця осідає у кишенях шахраїв, які, зловживаючи довірою чуйних людей, нажили собі статків. В той час, як ці кошти для багатьох хворих дітей могли б стати справжнім порятунком.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів