«Без людини агросфери не буде», – головний інженер ТОВ «Волинь Нова» Андрій Гомон (фото)*
Найбільша цінність будь-якого підприємства – люди, що тут працюють. Професіонали, фахівці, віддані своїй справі і готові рухатися до спільної мети. Саме з таких людей і складається успіх. І саме про таких людей ми хочемо вам розповісти. Сайт новин Луцька «Конкурент» спільно з групою компаній ТМ «Вілія» продовжує серію публікацій про особливих людей, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства.
Напередодні Дня працівника сільського господарства ми поспілкувалися з головним інженеро ТОВ «Волинь Нова», одного з підприємств групи компаній ТМ «Вілія». Андрій Гомон говорить тихо і небагато. Йому 43 роки. Із них 21 рік він пропрацював у агросфері. Спершу – водієм вантажних автомобілів, згодом – комбайнером, а тоді вже головним інженером.
Андрій каже, що і зараз, якщо треба, може сісти за комбайн у жнива. Адже тоді всі робочі руки важливі. Особливо цього року, після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Зараз зерно для України – один із найцінніших ресурсів.
Андрій Гомон працює на «Вілії» 14 років. Каже, прийшов на роботу тоді, коли Євген Дудка (засновник та очільник групи компаній ТМ «Вілія») тільки почав свій бізнес у Ватині. Ця робота для Андрія стала викликом.
«Коли прийшов Євген Степанович у 2008 році, ми почали розширюватися, добирати землю. Почали купувати техніку, яка була для нас зовсім нова, адже до того часу я мав справу тільки з вітчизняною. Тоді, у 2008-му, довелося вчитися, шукати запчастини. Було важко. Важко освоїти John Deer та ще купу закордонної техніки. Мені подобається ця робота. Тут постійно треба вчитися, розвиватися у зв'язку з теперішніми технологіями, у зв'язку з новітньою технікою. Це цікаво. Треба постійно йти в ногу з часом», – каже він.
Каже, що в агросферу потрапив, бо потрібно було забезпечувати сім'ю. Але робота дуже сподобалася, а тому Андрій продовжує тут працювати, і навіть повів своїм шляхом сина. І батько, і син працюють інженерами.
«Я прийшов з армії, женився, і оскільки вже створив сім'ю – потрібно було заробляти гроші. Ми переїхали у село Уманці, де жила моя бабуся. Там я почав будуватися. Мені тоді було майже 20 років. В селі Ватин було господарство СВК «Волинь». Спершу мене взяли туди водієм на вантажний автомобіль, а потім я працював механізатором. У жнива пішов на комбайни, а за чотири роки став бригадиром тракторної бригади. Я продовжував працювати в жнива на комбайні, бо потрібні були робочі руки», – розповідає чоловік.
Його робочий день починається ще з вечора – наприкінці дня планується робота на завтра. Тому коли зранку люди приходять на роботу – вони вже знають, що робити. Вже тоді відомо, яка техніка ремонтується, а яка може працювати. В голові треба тримати багато всього, але сьогодні, за його словами, велика частина роботи в агросфері залежить саме від техніки.
«Від техніки залежить, певно, 70% нашої роботи. Тому важливо, щоб техніка була якісною, сучасною і справною. Вітчизняла техніка, якою ми працювали раніше, не продуктивна, неефективна. Техніка працює цілодобово, і людям дуже важко тривалий час на ній працювати. З новою вітчизняну навіть і не варто рівняти. Адже у цих John Deer є кондиціонери, шумоізоляція, точні комп'ютерні, навігатори тощо. У нових комбайнах є навіть функція «автопілот»: механізатор заїжджає в лінію, вмикає систему, відпускає кермо – і трактор їде сам. Набагато легше працювати, і люди заробляють більше. Ми ж усі ходимо на роботу, щоб забезпечити свої сім'ї, жити в достатку тощо», – розповідає.
Чоловік вважає, що в перспективі з великої кількості процесів у агросфері можна буде виключити людський фактор. Але без людини агро не буде, впевнений він. Зрештою, комусь же доведеться ту техніку налаштовувати, лагодити і давати завдання.
Андрій Гомон із тих чоловіків, які чітко ставлять собі мету і рухаються до неї. Він каже, що за життя вже виконав «програму-мінімум»: збудував дім, виростив сина, і вже няньчить онука. Трирічний онук Андрійко – його найбільша радість. У вільний час чоловік або приїздить до Андрійка, або ж займається спортом удома на тренажерах, які сам змайстрував.
«Я займаюся спортом удома. Поробив собі тренажери і все таке. В мене діти також спортом займаються. Ми підтримуємо здоровий спосіб життя. Мені важливо бути у формі, мати гарний вигляд.Тішуся, що син пішов моїм шляхом. Але не знаю, чи хочу, аби внук обирав цю роботу. Скажу вам, що це важка праця. Хай обирає сам, ким він хоче бути. Не знаю, яким буде світ, коли він підросте. Дійсно, може, нас тоді справді замінять машини», – розповідає чоловік.
Андрій звик добре робити свою роботу і відповідально до всього підходити. І хоч війна не вплинула відчутно на його робочу сферу, психологічно йому дуже важко.
«Я тут, і в мене є відчуття провини якесь. Хоч я і знаю, що роблю свою роботу, адже урожай важливо зібрати. Цього року навіть важливіше, ніж в попередні роки. Мій рідний брат зараз на війні. І перед ним мені незручно. Бо він там, а я тут. Хоча він і молодший за мене», – каже він.
Як і всі зараз, Андрій намагається волонтерити та допомагати фронту. Коли війна закінчиться і Україна переможе, він щиро зізнається, що заплаче від радості.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Луцький виш перевіряли через аномальну кількість студентів-призовників
Життя після «МастерШефа»: чим зараз займається волинський кухар Віталій Наливайко та чи знайшов дівчину
Підвищення зарплат педагогам неможливе, – головний освітянин Луцька
У Луцьку хотіли вирощувати банани, але депутати – проти
Нововолинський ремонтно-механічний завод продали: хто новий власник?
